www.ji-magazine.lviv.ua

Георгій Почепцов

Людство з самого початку живе у віртуальному світі, адже казки чи просто розповіді задають чіткі правила поведінки для дітей і дорослих.

Усю свою історію людство підкорювало фізичний простір. Саме про це розповідають шкільні підручники історії чи географії. Професії капітанів, адміралів, штурманів, технічні винаходи типу астролябії допомагали людству в цьому. На наших очах уже відбулося освоєння інформаційного простору. І наступний крок буде зроблено стосовно простору віртуального.

Сьогодні, коли відбувається подібне освоєння й підкорення віртуального простору, ми ще можемо встигнути в цей потяг. По-перше, це економічний напрямок. Сьогодні Голлівуд дає стільки ж грошей, скільки автомобільна промисловість Америки. По-друге, це політичний напрямок, оскільки саме віртуальний простір транслює старі й нові ідеї, створюючи матрицю єдиної людини епохи глобалізації. Всі бунти емігрантів, як і 11 вересня в цілому, є результатом саме глобалізації, яке несе в собі більшу вестернізацію, ніж може витримати, наприклад, традиційне мусульманське суспільство.

По-третє, це експлуатація вільного часу людини, адже всі технологічні прориви (революції) несли з собою так звані критичні технології, які рятували людство від напруги переходу в новий стан суспільства. Для Англії епохи промислової революції це був джин (мабуть, можемо додати горілку як критичну технологію епохи соціалізму, звідки випливає, що архітектор перебудови не дарма розпочали антиалкогольну кампанію, бо таким чином вони різко підняли рівень напруги в суспільстві). Сьогодні це телебачення, яке відводить людей від проблем сучасності.

Люди живуть у віртуальному просторі, де тільки телебачення займає 4-5 годин щоденно, а ще є відеоігри, кіно (до речі, режисер Кустуріца вважає, що серіали перемогли кіно в цьому сторіччі). Тобто людство поступово переходить у віртуальність.

Холодна війна велася спочатку на рівні масової культури. Адже це була найбільш незахищена сфера, бо в ідеологічному протиборстві ніяка перемога не була б можливою. Зміна дитячої матриці бачення світу прийшла з руйнуванням розподілу на добрих і поганих героїв, умовно кажучи, цей час можна позначити такими словами: коли Баба-Яга стала доброю.

На наступному кроці через десятки років можна було змінювати матрицю дорослих, які виросли на цих мультфільмах. Героєм одного з перших західних дитячих мультиків став Скрудж, який збирав грошики. Всі герої радянських мультиків були «пухнастими», їх хотілося погладити, західні ж герої були «колючими».

Саме тому культура була головним полем бою. Тоді ЦРУ спонсорувало виставки абстрактного мистецтва в інших країнах, опосередковано вони розповідали про свободу. Спецслужби, британські й американські, брали активну участь у присудженні Нобелівської премії Борису Пастернаку. Сьогодні Пентагон опікується свободою для арабських художників, бо в рекомендаціях, які туди надходять, зазначено:  «культурна свобода є критичним компонентом просування реформ і протидії екстремізму» (Schwartz L.H. a.o. Artists and the Arab uprising. – Santa Monica, 2013).

Сучасні телесеріали ввели новий тип героя – це герой із негативними характеристиками. Яскравими прикладами можуть слугувати доктор Хаус чи Декстер.

Те, що це не позитивний герой, надає такій сучасній нарації переваги:

- зростає видовищність, оскільки негатив завжди привабливіший,

- краще будується сюжет, ніж під чисто позитивного героя,

- породжується більш адекватний дійсності контент,

- глядачу легше асоціювати себе з героєм.

Взагалі, фільм (і раніше, й тепер) будується на порушенні стабільності світу, яка потім за допомогою героя відновлюється. Стандартна фраза, що герой рятує світ, продовжує працювати.

Сьогоднішня холодна війна ведеться також і в кіберпросторі. Щоденно розвинуті країни отримують 70–80 серйозних атак іззовні. Як пишуть самі американці, якщо раніше їх турбували ядерні ракети під Москвою, то сьогодні їх тривожать сервери в Шанхаї (див.  тут  і тут).

Кіберможливості є невідомими, аж доки їх не застосують. Це створює складну систему захисту. Лібікі увів в обговорення нову ідею, спрямовану на демонстрацію кіберсили для запобігання кібератакам (Libicki M.C. Brandishing ciberattack capabilities. – Santa Monica, 2013).

Усі країни намагаються якщо не контролювати, то домінувати у власному інформаційному просторі. Це і Вища рада з віртуального простору в Ірані, яку  звинувачують  у цензуруванні інтернету. Це й  контроль соціальних медіа  американськими військовими, які розробляють програмне забезпечення, що дозволяє одній людині виступати під 10 іменами в соціальній мережі. Все це має ціллю «просувати критичні меседжі і боротися з пропагандою нашихсупротивників».

Тобто уявно вільне інтернет-поле насправді є об'єктом намагань увести в нього механізми керованості з боку держави. Коли входила книга, вона повністю керувалася церквою, бо була створена для тиражування Біблії. Інтернет, навпаки, входить у широкий вжиток, коли він перестав уже бути військовою розробкою, вільним, тому держава намагається його «підкорити».

Стюарт Бренд, який у юнацтві був хіпі, а також пройшов і через наркотренінги, як, до речі, й Стів Джобс, був серед тих, хто розвернув світ у бік портативних комп'ютерів. З 1972 р. він працював над тим, щоби виглядати крутим (cool), контркультурним і революційним. І це привело до комп'ютерів мільйони споживачів.

У 1995 р. в журналі Time Стюарт Бренд  написав, що інтернет і революція персональних комп'ютерів є породження контркультури. Це були ідеї децентралізації і персоналізації, які надихнули програмістів на створення персонального комп'ютера, адже до цього комп'ютери стояли в університетах у колі техніків. У кінці 1968-го Бренд зробив відому презентацію для Дугласа Енгельбарта, де вперше були продемонстровані гіпертекст, електронна пошта і «мишка» (див. тут і тут). Всі вони пройшли ЛСД-тренінги, тому для них природною була ідея розширення свідомості завдяки персональному комп'ютеру, а не ідея побудови гігантських комп'ютерів, якою переймалися у нас Глушков і Лебедєв.

Один із найвідоміших афоризмів Бренда – «Інформація хоче бути вільною». Реально саме це лежить в основі і персонального комп'ютера, й інтернету. Саме вони привнесли ті наслідки й те зацікавлення цією сферою, яке є в мільйонів споживачів. Тобто реальний комп'ютер створювався для задоволення потреб держави, але його вдалося вивільнити на користь людини. До речі, коло його товаришів носилося з ідеями Маклюена. Бренду належить і сам термін «персональний комп'ютер», хоча він розділяв ці лаври з  Аланом Кеєм, який теж є людиною досить цікавої біографії. Він теж відомий  своїми афоризмами: «Кращий засіб передбачити майбутнє – зробити майбутнє самому», «Технологія – це те, чого не було, коли ти народився», «Якщо ти не програвав 90 відсотків часу, в тебе не було достатньо високих цілей». Про фантазію він каже, що вона потрібна, щоби зробити світ простішим і контрольованішим.

До речі, Кей вважав, що вся комп'ютерна сфера настільки нова, що багато ідей залишилися нереалізованими, тому її треба спробувати вигадати знову. Він  згадує ту презентацію 1968 р., про яку ми говорили вище: в ній було більше ідей стосовно того, як піднімати колективний IQ групи, допомагаючи їм працювати разом, аніж того, що було реалізовано в комерційних системах сьогодні.

Віртуальність у вигляді відеоігр теж захоплює світ, причому не лише в сфері розважальності, але й освіти. Саме в цьому бачать майбутнє людства деякі інститути, які працюють із процесами навчання. Відповідно весь час знижується частка тих, хто тримав у руці книгу. За даними ФОМ, 45% росіян за рік узагалі не тримали в руці жодної книги, хоча десять років тому ця цифра дорівнювала 32%.

Широке поле контенту, яке створив інтернет, вступає в конфлікт із закритими країнами. Радянський Союз свого часу теж намагався звузити це поле, тиражуючи максимальними накладами лише вибрані книги. Але всяка заборона лише привертає увагу. СРСР закривав потребу в читанні однаковими книжками з гігантськими тиражами, і це є лише одним варіантом створення інформаційного простору. Це був якісний продукт, до якого поступово повернули всіх, кого до цього викреслювали: Булгакова, Пастернака, Мандельштама... Колись з ними боролися через їхні книжки.

До речі, нічого страшного не трапилося, коли вони повернулися зі своїми книжками. Але сьогодні поступово вже зник читач цих книжок. Книжки, які були страшним дефіцитом у радянські часи, тепер є, але потреба в них у населення різко зменшилася. Ми поступово переходимо в світ до Гуттенберга. Більше половини населення України в ньому вже живуть, оскільки за рік вони не тримали в руці книги. Віртуальний світ формується сьогодні не вербальними, а візуальними потоками. Причому там відбуваються різкі процеси змін. Вчорашній серіал уже неможливо дивитися сьогодні. Такого динамічного старіння не було з книгою.

Слід додати, що віртуальний інструментарій наративів сьогодні потрібен бізнесу, політтехнологам і військовим. Адже відбувся перехід від конфлікту в фізичному просторі, який тепер не є завершальним, до конфліктів в інформаційному і віртуальному просторах. Саме остання перемога і є сьогодні справжньою перемогою.

Відповідно, поява соціальних мереж дає можливість не просто впливати на масову свідомість, а принципово деталізувати цей вплив. Лайки виокремлюють групи, які починають отримувати спеціальну контентну інформацію. Рогозін  сказав, що так діє не лише Пентагон, а й Держдепартамент. Він назвав це «досягненням військових цілей невійськовими методами». Американці виправдовуються тим, що вони не працюють так із власними громадянами (див. тут, тут  і  тут, а також досить  цікаву розповідь про свою роботу в соцмережах нашого власного троля).

Спецслужби мають прямий доступ до серверів таких кампаній: Microsoft, Yahoo, Google, Facebook, Skype, YouTube, PalTalk, AOL, Apple. Росія навіть  заявила про свою готовність надати політичний притулок тому, хто відкрив усю цю систему. У ЦРУ він займався інформаційною безпекою, працюючи під прикриттям у Женеві (див.  тут  і  тут). Але вирішив вийти зі шпигунської гри, коли побачив, як агенти, щоб отримати банківську інформацію, спеціально напоїли швейцарського банкіра, той потрапив в аварію, від наслідків якої вони тут же почали його рятувати. Щоправда, в 2012 р. уже був скандал із системою відстежування всередині країни (див.  тут  і  тут). І на це ніхто особливої уваги не звернув. А там уже розповідалося, що на базі електронної діяльності людини (телефонні розмови, електронна пошта, подорожі, банківські рахунки, соціальні медіа) створюється профіль людини.

Дослідження віртуального простору весь час підштовхуються прикладними завданнями. Google запропонував алгоритм визначення успіху фільму за місяць до його прем'єри на базі аналізу пошуку інформації про нього в мережі (див. тут,  тут ,  тут,  тут). Вірогідність становить 94%. При цьому, як виявилося, перед тим, як піти в кіно, людина шукає інформації в щонайменше як 13 джерелах. І особливо важливо отримати інформацію саме в день походу.

Окремим питанням є переходи від світу віртуальності до світу реальності. Радянські фільми «Трактористи» чи «Танкісти» породжували саме ці професії в молодіжному середовищі, коли в них виникала потреба в держави. Після мультфільму «В пошуках Немо» рибку саме з таким ім'ям бачить дитина серед експонатів Зоологічного музею, хоча там не може бути мультгероя. Або такий «дорослий» приклад –  китайська гра «вей-ці» допомогла Америці зрозуміти китайську політику і геостратегію. Ця гра орієнтується не на знищення супротивника, як шахи, а на захоплення території, до того ж, вона не має ієрархічних фігур, як у шахах, усі фігури є рівними. Тобто це зовсім інша модель світу, ніж та, що стоїть за шахами.

Гра може переростати в реальність, бо реальність може цього вимагати. Прикладом може бути хокей чи футбол, які можуть нести ідеологічне навантаження. Саме під таким кутом зору розглядають матч Каспаров – Карпов, який відбувся восени 1985-го. Тут Карпов розглядається як протеже брежнєвської системи, а Каспаров – як початок перебудови, як принципово новий персонаж.

Сьогодні твориться нова радянська міфологія (див. також  погляд на холодну війну в хокеї канадського гравця). Точніше, її слід назвати антирадянською моделлю СРСР, коли дисидентські характеристики зміщуються з маргінальних на домінантні позиції. Стосовно фільму «Легенда N 17» виникає проблема нав'язування в сучасному кіно ознак антирадянськості минулого, коли цей тип ідеологічності стає майже обов'язковим для розповіді про минуле.

В минулому ми теж бачимо міфологію, а не правду. Навіть у наближеному до нас минулому. Останнім часом масово стали з'являтися публікації стосовно ролі Єгора Гайдара у тих трансформаціях, що мали місце (див. тут,  тут,  тут,  тут

Тобто створювалися «фізіологічні» передумови переходу. Шокова терапія за Клейн потрібна, щоб соціосистема не змогла повернутися у висхідне становище. І це в її книзі говорить один з авторів моделі ліберального капіталізму (Klein N. The shock doctrine. – New York, 2007). Тому шок був запущений по всіх країнах: від Чилі до Росії.

У минулому залишилися мільйони таких віртуальностей. Один із єврейських сайтів розповів, наприклад, про вихід фільму, де спростовується факт, що німці випускали мило з євреїв. На це, серед іншого, спрацювало скорочення, яке мало німецьке мило. Частина мила мала літери RIF, що дозволило розшифровувати їх як Rein Juden Fett («Чистий єврейський жир»). насправді ж це було скороченням від Reichsstelle für industrielle Fettversorgung (Імперський трест жирової промисловості). Правда, в дійсності німці робили такі експерименти, але до промислового виробництва діло не дійшло.

Така ж міфологія, що не відповідає дійсності, присутня і в нашому розумінні себе самих. Наприклад,  дослідивши джерела відомої фрази, що ми використовуємо лише 10% можливостей свого мозку, її побачили в словах Джеймса та в довоєнній передмові до книги Карнегі. Але сьогодні функціонально-магнітний резонанс демонструє, що немає жодної частини мозку, яка не працює. 10-відсоткова гіпотеза не підтверджується і травмами, оскільки тоді не мало би були тих наслідків, які вивчають вчені й лікарі.

Сьогодні усе теж є наповнене віртуалізаціями. Наприклад, таким незрозумілим активним процесом стало просування в бік легалізації одностатевих шлюбів. Битви, що розгортаються у вуличній політиці чи в медіа, демонструють неабияку активність двох сторін.

«Удавані спільноти» Андерсона теж демонструють відповідне життя людства в систематиці віртуального типу (див. тут, а також – Anderson B. Imagined communities. Reflections on the origins and spread of nationalism. – London, 1991). Він каже про національність як про культурний артефакт. Про латину, якою спершу друкувалися книжки, він каже, що мало хто народжувався з можливістю спілкуватися нею, а ще менше могли мріяти нею. До появи друкарства Рим легко перемагав будь-яких єретиків, бо мав кращі внутрішні комунікації. Але потім книги Лютера стають третиною всіх книг німецькою мовою, і він стає сильнішим, маючи можливість створити реформацію. Андерсон каже в цьому плані про коаліцію між протестантизмом і друкованим капіталізмом. Ще однією рушійною силою став адміністративний статус рідних мов, які змінили латину, що була адміністративною мовою минулої центральної держави. Тобто мова не стільки зламала стару ієрархію, скільки створила нову. Інструментарій комунікації (книга, мова) створив нову реальність.

Британія рятує своє населення від депресії, створивши списки відповідних книг, які повинні бути в бібліотеках. Це як художні твори, так і книги самодопомоги (див. тут, тут і тут). Активно створює такі списки, допомагаючи бібліотекам, Агентство з читання. Тобто книжки просуваються не з ідеологічних міркувань, а з точки зору потреб індивідуальної чи соціальної медицини.

Режисер Кончаловський  розповів про систему просування американського кіно в Росії, підкреслюючи, що Голлівуд практично володіє російським кінопрокатом. Компанії мають контракти зі студіями, які отримують безкоштовно і копії фільмів, і рекламу.

Гуманітарні науки першими налаштовані на вивчення віртуального світу. Статус їхнього інструментарію зростає, оскільки прикладні завдання сьогоднішнього дня спираються саме на них. Дослідник фольклору Неклюдов  наводить приклад, коли спеціалісти з книжкової культури з недовірою ставляться до усних культур, оскільки усний текст не має фіксованої форми, що утруднює операції з верифікації наукового знання (див. також  роботу С. Неклюдова  стосовно порівняння усної й писемної комунікації, або роботу О. Христофорової  про моделювання поведінки в архаїчних культурах).

На завершення наведемо  фразу  Неклюдова, що сучасна людина має потребу в контакті з вигаданим світом, із паралельною реальністю. А це і є віртуальність у чистому вигляді.

Людство з самого початку живе у віртуальному світі, адже казки чи просто розповіді задають чіткі правила поведінки для дітей і дорослих. Цікаво й те, що вони могли бути навіть складнішими, ніж можливості кожного окремого розуму того примітивного періоду розвитку людини. На рівні соціосистеми її продукт мав змогу бути сильнішим інтелектуально за можливості окремої людини. Усний текст – це колективний продукт.

Віртуальність є комфортним для людини світом, бо вона обирає і формує її сама. Ми летимо на відпочинок туди, куди самі хочемо. Так і з віртуальністю. Ми самі обираємо технологію наших мрій. Всіх людей, які працюють у цій сфері, можна позначити як технологів мрій: від режисерів і артистів до журналістів. Вони підсилюють потрібну нам на цей момент емоційність власними технологіями. Ми ж лише користуємося результатами цієї роботи.

http://osvita.mediasapiens.ua/material/19777