Іванка Подольська

Deus ex machina

Люди одвічно шукали Бога. Чи богів. Шукали захисту, вищості Когось, покровительства. Шукали всюди, де тільки можна – на небі, в горах, в деревах та звірах, в самому собі… Ці пошуки не закінчуються і до сьогодні. Сучасні люди знайшли сучасного бога. Deus ex machina.

Так-так, сьогоденний бог живе в машині, а точніше в Інтернеті. А ви ще цього не чули? Подейкують, що туди вже встигли перебратись не лише небожителі, а й мало не весь міфічний світ. А що їм залишається ще робити? Загальна комп’ютеризація так захопила людей, що ті перестали бачити надприродне у своєму житті. А воно існує. Тому і саме надприродне вже пристосувалось до мережі, заплуталось в електронних сигналах, які перетинають весь невидимий простір і створило на них свій осередок. Радикальні часи вимагають радикальних дій. І це стосується всіх і всього.

Єретичні думки заполонили голову. Бог. Він же на небі. Інші кажуть, що Він всюди. То чому ж Він не може бути в соціальній мережі? – питають дослідники паранормальних явищ. І на захист власних суджень висувають свої теорії. Спеціалісти в цій галузі стверджують, що в Інтернеті живе не лише бог, а й смерть, янголи, домовики та ще безліч представників загальновідомих міфів, що досі, за нашими уявленнями, мешкали виключно в недоторканих нетрях матінки-природи. Якщо грім і блискавку, буревій і посуху пояснюють божественним втручанням, то чому в аналогічний спосіб не пояснити комп’ютерні «глюки»? Подейкують, що це справа рук електронного домовичка. Йому не подобається, коли Робочий стіл завалений не потрібними файлами, коли не очищують Корзину (ну ніхто не любить, якщо в домі сміття багато), коли довго не оновлюють антивірус і в його файл пробираються черв’яки та трояни. Щоб задобрити такого охоронця монітору потрібно встановити на заставку якусь милу картинку. Котиків, наприклад. Це йому сподобається адже молоко, залишене на ніч тут вже ніяк не допоможе. А ще варто накривати комп’ютер красивою серветкою, щоб і домовик відпочити міг від своєї варти і на його хазяйство ніхто не посягав, та не залишати відкритими ноутбуки, для аналогічного ефекту. Та яка міфологія існуватиме без використання оберегів? Сучасна не виняток. І мова йде не про кактус біля монітора, а про дещо традиційніше. Ловець «глюків». Бачили колись так званого ловця снів? Шаманська конструкція з переплетеними нитками. Якщо розмістити її поблизу ліжка, то всі нічні жахіття застряватимуть у її тенетах. Вам снитимуться лише хороші сни. Аналогічний виріб, тільки виготовлений з жорсткого диску та старих електронних дротів, поціновувачі містики вже вішають біля свого комп’ютера. Щоб спам всякий та банери не потрібні не потрібні з Інтернету не пропускав. Але, якщо ви не вірити у всю цю чортівщину, то не лякайтесь, коли з соціальних мереж до вас озвуться люди, яких уже немає на цьому світі. Так, привиди теж зараз більше полюбляють писати електронні листи, аніж приходити у темряві ночі. Якщо ж чуєте за собою гріх великий, послухавши таке богохульство, то загляньте на сайт церкви своєї конфесії. Поставте електронну свічку, висповідайтесь в поштову скриньку і, можливо, ваша молитва буде почута сучасним богом невидимих мереж.

Люди прагнуть духовності. Не зважаючи на еру нано-тех, нам треба щось над реальне. Ми досі прагнемо у щось вірити Тому продовжуємо боротись за свої міфи, заселяючи їх коріння в сучасний грунт. Адже немає нічого міцнішого і древнішого, аніж людська душа. Вона незборима електронним вірусом. Вона просто шукає способу знову довести своє існування.

Та, разом з душею вже і розум селиться в комп’ютері. Інтернет всесильний. Він дає нам все необхідне. Зникає потреба сидіти в бібліотеках для студентів, нишпорити і всюди пхати свого носа журналістам, ламати собі голову над будь-якими питаннями, гуляти з друзями. Варто лише написати кілька слів у пошуковику і все, як на долоні. Не хитра комбінація Ctrl-V – Ctrl-C і ви озброєні інформацією. Суцільний плагіат. Всі плагіатять всіх. Навіщо думати? Інтернет зробить все за вас. Навіщо відривати свою дупу від стільця і йти до подруги, що живе через дорогу, якщо можна переписуватись у мережі. Або ж просити сусідку по кімнаті, що сидить поруч, приготувати чай, якщо можна написати їй і вона кине тобі відповідну картинку. Та чомусь, така картинка спраги не втамує. Навіщо цілувати кохану людину? Це вже зробив смайлик з зірочкою. Нас лишають головного – здатності працювати самим. За нас працює Інтернет! Тут ми тримаємо домашніх улюбленців, шкода тільки, що не можна відчути на дотик їх пухнастої шерсті, зате і клопоту менше з прибиранням. Тут ми створюємо сім’ї і вирощуємо дітей. Хоч вони ніколи не усміхнуться нам, та хоч їсти не просять. Вічний онлайн. Ми не люди. Ми – тамагочі.

Але, все ж, існує світ, де люди стають ближчими. Де тисячі кілометрів долаються натиском однієї кнопки. Де вже не потрібно місяцями чекати послання з того кінця земної кулі. Тут рідний голос можна почути вже і зараз, хоч сама людина далеко. Світ, де мама в Італії може побачити нову сукню доні, лише та її купила в Україні. Світ, де люди вже ніколи не будуть втрачені, бо мережа всіх єднає. Це наш світ! Світ, у якому так приємно жити, адже батьківську турботу можна відчути через екран. Так, це не замінить справжнього живого спілкування, але може стати його аналогом у критичних випадках. Ми вже не забуваємо вигляду близьких, під час довгої розлуки. Вони з нами. Вони в мережі. З ними можна справді поговорити, їх можна справді побачити. Їх вже не можна кинути. І коли дуже самотньо у чужому суспільстві, рідний голос завжди скаже кілька лагідних слів прямо зараз. Ми на зв’язку. А за це ще ніхто і нічого ціннішого досі не придумав!

Deus ex machina. І він єднає нас, як єднав у всі віки.