www.ji-magazine.lviv.ua

Олег Покальчук

Буду поганим хлопцем, поговорю про погане. Тобто про банальне, якщо зробити поправку на надзвичайно високий накал пристрастей. Буду Всевидячим Капітаном. Загальний стан радісного блаженства від підвищенної самооцінки, соціальної значущості, масштабу подій - неминуче пройде.

«Армія, яка не воює - розкладається», - говорив Бісмарк. Жодна ерекція не може тривати довше від відведених природою можливостей, інакше це вже хвороба, пріапізм. Можна нескінченно проводити маневри і навчання, перепливати Янцзи і форсувати Дніпро. Але стратеги, котрі плутали народне ополчення з регулярною армією, сильно ризикують одного разу опинитися у списку «санітарних втрат».

Ті, хто називає укріплений район Євромайдана «Січчю» не підозрюють, наскільки вони праві. У тому сенсі, що теперішня політична архітектура дуже нагадує XVIII століття. Наш король, як і Людовик XVI, в скрутному фінансовому становищі, і теж обіцяє прислухатися до думки народу - років так через п'ять. У нас є яскраве взяття української Бастилії і походи на український Версаль. З тією різницею, що Майдан - і так гігантський танцпол, нічого руйнувати не треба, там швидше заново збудується своя Бастилія. А в походах на палац ми шукаємо в поводирі собі не Лафайета з гвардійцями, а Ганді з пацифістами. У нас є не надто вправні виконавці ролей Дантона, Робесп'єра і Марата, і тому справа недовгого часу, коли революційна преса влаштує «термідоріанський переворот» і публічно страчує призначеного відповідальним. До генерала Бонапарта ще ой як далеко, він зараз десь на Євромайдані в «молодших лейтенантах».

Це констатація, а не критика. Поки пересічні факти після звичайного емоційного спаду ще не перетворилися у взаємні звинувачення, є резон констатувати якісь позиції і розставити акценти.

Після двадцятиріччя Незалежності на замшілому фундаменті суверенітету нарешті почало розбудовуватися громадянське суспільство. Вкрай важливо зрозуміти те, що все що відбувається - не подія, а початок системного процесу. Спроби зарахувати попередні 22 року в пророчі 40 років Виходу і блукання пустелею - звичайне шахрайство. Ніде ми не блукали, сиділи собі рівнесенько на дупі, як козак Мамай, періодично прихлопуючи особливо лютих «кровосісей» у 1991-му та 2004-му і картинно розмазуючи їх кров по чолі. А от виявилося, що жертви - вони такі, як зараз. І їх, як видається, буде потрібно ще і ще. Кількість жертв може скоротити не накручування пристрастей до істерії, а саме спокійна готовність.

При цьому природному еоційному спаді важливо врахувати наступне. Стався і посилюватиметься далі поділ суспільних процесів на процеси політичні та процеси партійні. Починаючи з 90-х, ми всі мовчазно проковтнули узурпацію партіями право говорити від імені всього народу України, хоча сама етимологія цього слова означає дослівно «частина».

Отож відтоді всі свої кричущі помилки і попросту дурість українські політичні партії списували на недосконалість суспільства. Зате політичні перемоги безсоромно привласнювали собі. Цей урок начебто вивчений, але Євромайдан його повинен буде закріпити у вигляді домашнього завдання для партій, про що нижче.

Громадські організації відчули громадянську значущість, масштаб відповідальності і почали встановлювати прямі контакти одна з одною, без посередництва партійних «прокладок».

Відбулося і відбувається навчання не тільки прикладної логістики, а й розуміння того, як реально важко будувати демократію, яка, як кажуть британські вчені політики, насамперед - процедура.

Євромайдан виник і розвинувся завдяки рептильній поведінці влади, при якій все, що є меншим за розміром заковтується, а від більшого треба тікати і ховатися. Мисливці на крокодилів ловлять їх загостреним з двох сторін колом, який швидко вставляють в широко роззявлену пащу. Майдан виявився чималим клом в горлі. Але якщо у вас немає фабрики з виробництва виробів з крокодилячої шкіри, то навіщо вам потрібна була ця туша? Європа і США нас зараз щиро люблять, але вони не збираються це все купувати на вагу. Їх любов подібна до батьківських сантиментів до немовляти, яке і раніше непогано їло і какало, але тепер нарешті видало перші звуки, схожі на людську мову.

Щоб уникнути банальної кризи, Євромайдан міг би зараз зробити дві речі, одну - тактичну, іншу - стратегічну.

Перше: всередині периметра, який охороняють, потрібно негайно створити власну кримінальну поліцію. Байдуже, наскільки це буде різати слух реконструкторам козацько-анархістської вольниці. Величезне скупчення людей неминуче притягне шахраїв і злодіїв всіх мастей, а міліції зовсім нема чого боротися із злочинністю, яка не збирається з нею ділитися місцем промислу. Від матів і прокльонів на адресу існуючої міліції поки виграли тільки даішники, перестали бути єдиним громовідводом ненависті до влади. Патруль у якійсь своїй, сучасній, не оперетковій, формі, який веде себе так, як у Європі, до якого можна звернутися і за довідкою, і за порадою, і за допомогою - більш потужний сигнал Європі про серйозність наших намірів на шляху до саме побудови, ніж все менш виразне бекання лідерів об’єднаної опозиції у відповідь на запитання про якийсь конструктив.

Друге - негайно прийняти Хартію Майдану. Максимально короткий і змістовний документ, який всіх влаштовує. Щось на кшталт «Білля про права», якщо ми вже згадали про XVIII століття. Громадянське суспільство, від якого повинна виходити ініціатива, таким чином, убезпечить себе в майбутньому від неминучих дифамації та узурпації з боку політичних партій.

Політологічно - це плебісцитарна демократія, яка декларує, що не може спиратися на деградуючі державні інститути. Його тактична, технічна мета - проголосити право зібратися будь-коли в будь-якому місці України для захисту своїх громадянських свобод.

Політична мета - внести поправку до 5 статті Конституції, доповнивши її правом на повстання. Красиво і зрозуміло всім.

Громадянська мета - ініціювати власний непартійний документ Майдану як руху, який буде розвиватися як політична профспілка будівельників європейської України.

Встигнути б все це, поки не прийшли негідники.