Олексій Полтораков

Контрреволюційно середній клас?

Більше ста років тому видатний американський письменник Джек Лондон у романі-утопії «Залізна п'ята» (1908) попереджав: «Середній клас - це миршаве ягня між левом і тигром. Пішло від одного - щоб потрапити у пащу іншому... ».

Нинішня ситуація в Україні змушує з великою увагою поставитися до песимізму класика.

«Соціальна зіпсованість приймає забарвлення

того соціального середовища, де вона розвивається.»

Оноре де Бальзак

Явний провал акції «Повстань, Україно!», яка претендувала на революційність, яскраво проявив політичну інертність опозиції і ще більш ускладнив і без того вельми контрреволюційну ситуацію. Нагромаджений протестний потенціал вихлюпнули в локальні акції - «вся пара пішла у свисток».

Однак не варто звинувачувати в загальній проблемі контрреволюційності сьогоднішньої України тільки опозицію. Велика частина соціальної і, принаймні побічно, політичної відповідальності лежить на національному «середній клас» (за всієї умовності даного конструкту).

У 2012 р. вийшла резонансна робота Фр. Фукуями «Майбутнє історії». У ній американський суспільствознавець аргументував проблему кризи неоліберальної ідеології сучасного капіталізму, що базується на принципах приватної власності, свободи і демократії.

Виходячи з викладок дослідника, саме «середній клас», власне, і вимагає наявності приватної власності, свободи і демократії. Бідним ці блага ні до чого - тим, хто переймається проблемами банального фізичного виживання, метафізичні цінності ні до чого. А багатим свобода і демократія не потрібні, тому що свою власність вони можуть захистити самостійно. Таким чином, на думку Фр. Фукуями, саме «середній клас» сьогодні є тією дуже важливою сполучною ланкою, що забезпечує соціально-політичну стабільність та соціально-економічний розвиток. Однак в Україні середній клас є тільки в першому поколінні і ще не виробив до кінця норми і традиції саме «середнього класу» як вже соціальної, а не тільки економічної категорії. Та й маючи іноді поточні доходи на рівні середнього класу розвинених країн, представники нашого середнього класу ще не мають того ж добробуту і захищеності - не тільки з боку держави, але й від самої держави! Похідна невпевненість у майбутньому не дозволяє закріпити економічну та забезпечити соціальну спадкоємність і необхідний «зв'язок часів» в розвитку громадянського суспільства.

Фр. Фукуяма під «середнім класом» розуміє «людей, які за своїми доходами не знаходяться на вершині або на дні суспільства, людей, які отримали хоча б середню освіту і володіють нерухомістю, товарами тривалого користування або власним бізнесом» [дрібним і середнім]. В Україні деградація системи освіти, криза на ринку нерухомості і системність «наїздів» на дрібний і середній бізнес, відсутність соціальних і політичних «ліфтів» призвели до того, що номінально «середній клас» перестає таким бути реально - він бореться не за розвиток, а за виживання. «Спалахом активності», яка формувала «соціальне ціле» був, безсумнівно, період «помаранчевої революції» 2004 р. - період «бунту мільйонерів проти мільярдерів». Однак низка наступних подій призвела до того, що економіко-політична та соціально-психологічна база розвитку українського середнього класу поступово звужувалася і розмивалась - причому як зовні, так і зсередини. Навіть найбільш пасіонарний втілювач громадського «драйву» студентство поступово перетікає - до «білих комірців», а часто - і до «офісних хом'ячків». Так було у Франції після 1968 р., так є в Україні після 2004 р.

Суспільствознавець К. Ханн ще в 1960-і рр.. постулював необхідність «розуміти громадянське суспільство як радше моральну спільноту; з проблемами відповідальності, довіри та кооперації, що стоять перед усіма суспільними групами...» Стосовно України, спільна політична проблема полягає у відсутності належної соціальної підтримки, відсутність опори на т.зв. «мовчазну більшість», на ті впливові «низи», які не тільки не хочуть жити по-старому, але досить чітко уявляють, як можна і треба жити по новому. Причому не тільки на рівні абстрактних гасел «бандитам - тюрми» і т.п., але й на рівні готовності переходити від слів до справи. Сплачувати податки; жертвувати своїм часом - на користь соціальної роботи та/або жертвувати свої гроші - на благодійність. (У 2012 р. лише 21% населення підтримав благодійну діяльність різних фондів та організацій, причому тільки 6% з них основним мотивом назвали довіру до цих організацій.)

Видатний західний історик-суспільствознавець Е. Хобсбаум на прикладі німецького нацизму переконливо довів, що соціальну базу руху краще всього визначати не за соціальним складом партії в цілому, адже в будь-якій партії є актив і пасив (тим більше що в нацистській партії з її принципом фюрерства активність проявляло не так багато людей - а інші їм підпорядковувалися). Найкраще це робити за соціальним складом депутатів, висунутих на місцевих виборах (особливо тих з них, хто був обраний) до моменту взяття влади. Оскільки ці особи є якимось орієнтиром і для партії - як мінімум на місцевому рівні, вони ж, як мінімум, не є неприйнятними для громади. (Загальновідомий і аж ніяк не єдиний приклад: НСДАП, у величезній мірі було укомплектовано «крамарями» - їх питома вага в партії приблизно в 2,3 рази перевищував їх питому вагу з усього складу населення країни.)

Однак ключовою проблемою є «внутрішня криза» самого середнього класу, яка в Україні набуває все більш гострих форм. За п'ятнадцять-двадцять років незалежності в Україні сформувалося досить передумов для появи горезвісного «середнього класу» і оформлення його як «соціального цілого», яке поступово має виробляти власну ліберально-економічну ідеологію і формувати національно-демократичну свідомість. Говорячи про «середній клас» як ключовий фактор соціальної стабільності та політичного розвитку, перш за все слід враховувати проблему, чи зможе він забезпечити для реалізації цього завдання належну «критичну масу». В сьогоднішній Україні середній клас ледь перевищує ту величину, яку «напрацьовує» сам «ринок». І така мала «питома вага» середнього класу в економіко-соціальній структурі українського суспільства не робить його силою, на яку можна сміливо опиратись. Теоретичні дослідження і досвід зарубіжних країн свідчать про те, що для цього потрібно, щоб у триланковій моделі соціально-класової структури суспільства середній клас складав від 60% до 80%. Тільки на такому кількісному рівні середній клас стає реальним гарантом соціальної стабільності та політичного розвитку сучасного громадянського суспільства і ринкової економіки.

У силу цього в Україні структурні передумови революційної ситуації є сумнівними - відчувається брак як необхідної ідеології, так критичної маси реального громадянського суспільство - потенційних соціальних і політичних революціонерів.

Українська мрія: спогади про майбутнє? (Замість висновків)

«Не навколо тих, хто вигадує новий шум,

а навколо винахідників нових цінностей обертається світ; нечутно обертається він.»

Фрідріх Ніцше

Через призму національного «середнього класу», затяжна «революційна ситуація» в Україні пояснюється двома ключовими обставинами.

З одного боку - традиційною, майже ментальною недовірою суспільства до влади (горезвісного «режиму»), що забезпечує мінімально необхідний «градус» соціально-політичної напруги. (Звичайно, не можна не погодитися з геніальним О. Мандельшатом в тому, що «власть отвратительна, как руки брадобрея»; проте бачити в кожному «цирульнику» потенційного і/або латентного «душогуба» - явний перебір.)

З іншого боку - не менш традиційним є і соціально-психологічний нігілізм суспільства, який поєднується з соціально-політичною недовірою до більш ніж сумнівної «еліти», а тим більше - до не менш сумнівних потенційних «вождів». («Революції ніколи ще не полегшували тягар тиранії, - попереджав Дж.Б. Шоу, - а лише перекладали його на інші плечі».) У цих умовах національний «середній клас» залишається «мовчазною меншістю», будучи такою собі суспільно інертною «річчю в собі». Він до останнього залишається всього лиш соціально-економічним, а не соціально-політичним феноменом, що окреслюється тільки рівнем доходів/витрат, а не його громадською діяльністю. Його функціональна активність не виходить за рамки економіко-соціальної площини, і не переходить ні в політико-соціальну площину, ні в площину політико-економічну.

Для завоювання хоча б мінімальної підтримки з боку громадянського суспільства, яке базується на середньому класі, потенційна «революційна меншість» має для початку запропонувати «мовчазній меншості» гідну альтернативу - яскраву, доступну і зрозумілу тисячам і мільйонам Ідею-Мрію. (Щось на кшталт більшовицької «Землю - селянам! Заводи - робітникам!») Ще більш необхідним – і набагато складніше - є добитися того, щоб саме «революційна меншість» щиро (!) В неї повірило... І тоді є шанси, що український середній клас зробить принциповий скачок - від контрреволюційно інертної «речі в собі» до «речі для себе», з відповідною потенційною революційністю.

http://www.csda.in.ua/day/2013-04-08/kontrrevoljucionno-srednii-klass-/420/