www.ji-magazine.lviv.ua

Дорогі брати і сестри!

Дякую Господу за те, що можу звершувати цю Святу Месу на початок Петрового служіння в урочистість святого Йосифа, Обручника Пресвятої Діви Марії і покровителя Вселенської Церкви. Цей збіг має дуже глибоке значення: на цей день припадають також іменини мого шанованого попередника. Ми єднаємося з ним у молитві, сповненій любові та вдячності.

Люб’язно вітаю братів-кардиналів і єпископів, священиків, дияконів, ченців і черниць та всіх мирян. Дякую за присутність представникам інших Церков і церковних спільнот, а також представникам єврейської громади й іншим релігійним спільнотам. Звертаюся із моїм щирим привітанням до глав держав та урядів, до офіційних делегацій численних країн світу і дипломатичного корпусу.

Ми чули у Євангелії, що «Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній: прийняв свою жінку» (Мт 1, 24). У цих словах уже міститься та місія, яку Бог довірив Йосифові, тобто бути custos (лат.) – охоронцем. Охоронцем кого? Марії та Ісуса. Однак ця охорона згодом поширюється на Церкву, як підкреслив блаженний Йоан Павло ІІ: «Подібно як святий Йосиф із любов'ю опікувався Марією та присвятив себе радісному завданню виховання Ісуса Христа, так він охороняє і захищає Його Містичне Тіло, Церкву, образом та взірцем якої є Пресвята Діва» (Esort. ap. Redemptoris Custos, 1).

Як Йосиф здійснює цю опіку? Зі скромністю, зі смиренням, у тиші, однак він постійно присутній і цілковито вірний, навіть і тоді, коли не розуміє. Від одруження з Марією й аж до випадку, коли дванадцятилітнього Ісуса знайшли у Єрусалимському храмі, Йосиф кожної миті супроводжує їх із турботою і любов’ю. Він поряд із Марією, своєю дружиною, і в радісні, і у важкі моменти життя: прямуючи до Вифлеєма на перепис і в трепетні та радісні години пологів; у драматичний момент утечі до Єгипту і під час відчайдушних пошуків свого Сина у храмі; і згодом у щоденному домашньому житті в Назареті, у майстерні, де навчав Ісуса свого ремесла.

Як Йосиф переживає своє покликання опікуна Марії, Ісуса та Церкви? Він постійно уважний до голосу Бога, відкритий на Його знаки, готовий виконувати Божий задум, а не власні плани. Саме цього Бог вимагав і від Давида, як ми чули в Першому читанні: Бог не хоче дому, збудованого людиною, а бажає вірності Його Слову, Його задуму. Це сам Бог будує дім, але із живого каміння, позначеного його Духом. Йосиф є «опікуном», тому що вміє слухати Бога, дозволяє, аби його вела Божа воля. Саме тому він надзвичайно вразливий на довірених йому осіб, уміє реалістично відчитувати значення подій; він уважний до того, що його оточує, і вміє приймати мудрі рішення. На його прикладі, дорогі друзі, бачимо, як треба відповідати на покликання Бога – з відкритістю, з готовністю, але бачимо також, хто є центром християнського покликання – це Христос! Оберігаймо Христа в нашому житті, щоб оберігати інших, щоб оберігати творіння!

Однак покликання до оберігання стосується не лише нас, християн – воно має вимір, який передує всьому і який є просто людським, охоплює всіх. Оберігати все творіння, красу творіння, як сказано в Книзі Буття і як нам показав святий Франциск Ассизький, - це мати пошану до кожного Божого створіння та довкілля, у якому живемо. Це означає оберігати людей, турбуватися з любов’ю про всіх, про кожну особу, а особливо про дітей, літніх осіб – тих, хто слабший і часто перебуває десь на маргінесах наших сердець. Це турбота одне про одного в сім’ї: подружжя взаємно себе оберігає, потім батьки турбуються про дітей, а з часом діти стають також опікунами батьків. Це також означає зі щирістю переживати дружбу, яка є взаємним оберіганням у довірі, пошані й добрі. По суті, усе довірене опіці людини. Це відповідальність, яка стосується нас усіх. Будьте хранителями Божих дарів!

Коли ж людина не відчуває цієї відповідальності, коли ми не турбуємося про створіння і братів, тоді нищення торує собі шлях і серце стає твердим. У кожну історичну епоху, на жаль, є свої «Іроди», які вигадують образи смерті, нищать та спотворюють обличчя чоловіка і жінки.

Хочу дуже попросити всіх, які виконують відповідальні завдання в економічній, політичній і суспільній сферах, - усіх чоловіків і жінок доброї волі: будьмо «хранителями» творіння, задуму Бога, вписаного у природу, хранителями інших людей і довкілля; не дозвольмо, щоб ознаки знищення і смерті супроводжували шлях нашого світу! Проте, щоб «охороняти», ми мусимо також піклуватися за нас самих! Не забуваймо, що ненависть, заздрість, пиха засмічують наше життя! Отже, охороняти – означає чувати над нашими почуттями, над нашим серцем, тому що звідти походять добрі і злі наміри: і ті, що будують, і ті, що нищать! Ми не повинні боятися доброти і ніжності!

Тут додам ще одне зауваження: турбота, опіка вимагає доброти, вимагає жити з ніжністю. У Євангеліях святий Йосиф показаний чоловіком міцним і відважним, робітником, однак у його душі присутня велика ніжність, яка є не чеснотою слабкої людини, а навпаки, свідчить про душевну силу та здатність виявляти увагу, співчуття, справжню відкритість на іншу людину, а також любов. Ми не повинні боятися доброти і ніжності!

Сьогодні разом зі святом святого Йосифа святкуємо і початок служіння нового Єпископа Рима, Наступника Петра, яке також містить у собі владу. Безсумнівно, Ісус Христос дав Петру владу, але про яку владу йдеться? Після триразового питання, яке Ісус ставить Петрові про його любов, слідує триразове запрошення: паси Мої ягнята, паси Мої вівці. Не забуваймо ніколи, що справжня влада є служінням, що Папа також, аби здійснювати владу, мусить дедалі більше входити у це служіння, яке сягає своєї осяйної вершини на хресті; мусить дивитися на покірне служіння – конкретне, сповнене багатства віри святого Йосифа, і так, як він, відкривати обійми, щоб оберігати увесь народ Божий та приймати з любов'ю і ніжністю ціле людство, особливо найбільш убогих, слабких, найменших – тих, яких Матей описує в Остаточному суді любов'ю: голодних, спраглих, чужинців, голих, ув'язнених (пор. Мт 25, 31-46). Лише той, хто служить із любов’ю, вміє оберігати!

Читайте: Папа не від світу цього

У Другому читанні святий Павло говорить про Авраама, який «проти надії надіявшись, повірив» (Рим 4, 18). Проти надії надіявшись, повірив! Також і сьогодні посеред численних ділянок сірого неба ми потребуємо бачити світло надії і давати надію самим собі. Оберігати творіння, кожного чоловіка і кожну жінку, з поглядом, сповненим ніжності та любові, - це означає відкрити горизонт надії, відкрити промінчик світла посеред безлічі хмар; це нести тепло надії! І для людини віруючої, як-от Авраам, як святий Йосиф, для нас, християн, надія, яку несемо, містить горизонт Бога, який був нам відкритий у Христі; ця надія побудована на скелі, якою є Бог.

Оберігати Ісуса з Марією, оберігати все творіння, оберігати кожну особу, особливо найубогіших, оберігати нас самих – ось служіння, яке покликаний виконувати Єпископ Рима. Однак до цього служіння покликанні ми всі, щоб засяяла зоря надії. Тож оберігаймо з любов’ю те, що Бог нам подарував!

Прошу заступництва Пресвятої Діви Марії, святого Йосифа, святих Петра і Павла, святого Франциска, аби Святий Дух супроводжував мене у служінні, а всім вам кажу: моліться за мене! Амінь.

Переклад Католицького Медіа-Центру

society.lb.ua