www.ji-magazine.lviv.ua

Юрій Романенко

Третій тиждень протистояння влади з Майданом зафіксував патову ситуацію. Їй передували абсурдні кроки влади і опозиції, які підвищували градус напруги і приводили обидві сторони до все більшої мобілізації сил. У ніч з п'ятниці на суботу 14 грудня ситуація виглядає так.

У Януковича єдиний центр прийняття рішень, який звузився тільки до тих персон, кому він довіряє плюс силовики, які повністю залежать від нього. Силовики будуть битися за нього, поки він їх не зрадить.

Йому протистоять олігархи і розрізнена маса зі слабкими вождями. Олігархи мають суперечливі інтереси і залежать від Заходу, де зберігають капітали. Олігархи намагаються узгодити інтереси, але, перш за все, будуть піклуватися про свій конкретний інтерес.

Маса погано організована і погано керована, оскільки немає єдиного центру прийняття рішень.

Янукович не може затягувати вирішення питання Майдану, оскільки ставиться під питання керованість ситуації в країні. Він не боїться санкцій, інакше б він уникав очевидною конфронтації з Заходом. Починаючи з саміту у Вільнюсі він демонструє, що він якраз не боїться такої конфронтації, значить, він готовий піти на неї і цього разу.

Санкції, які будуть застосовані щодо олігархів, швидше послаблять їх, ніж його, оскільки поведінка Януковича вказує, що він хеджував свої фінансові ризики (або думає, що хеджував), що відрізняє його від Кучми 2004 року. Кучму зупинила від застосування сили залежність від Заходу (капітали Пінчука). Янукович демонструє, що він не має такої залежності.

Отже ми маємо два протилежних табори:

З одного боку, ми бачимо відмобілізований табір влади з єдиним центром прийняття рішень. Мотивація цього -табору битися до кінця.

З іншого боку, ми бачимо розрізнену коаліцію з кількома центрами прийняття рішень. Мотивації цього табору половинчасті, оскільки для різних акторів існує різний поріг втрат, які вони готові понести в цьому протистоянні. У цілому це послаблює опозиційну коаліцію.

Побіжний погляд на цей розклад наводить на думку, що для Януковича порушення патової ситуації виглядає кращим, оскільки на даному етапі він напевно виграє.

Ключове питання - який рівень мобілізації здатна буде забезпечити опозиційна коаліція після того, як другий акт закінчиться насильницькою розв'язкою.

Слідуючи логіці можна припустити, що він буде змушений швидко обезголовити коаліцію, щоб залишити масу без ватажків. Тим самим, зніме для себе питання максимальної мобілізації з протилежного боку, яка складає для нього найбільшу загрозу, оскільки на її придушення потрібно буде знайти ресурси, яких у нього зараз недостатньо.

Таким чином, намагаючись розрубати гордіїв вузол Майдану президент виграє другий акт, але отримує умови, за яких він може програти у третьому акті.

Його шанси вистояти в третьому акті будуть прямо пропорційні тій підтримці, яку він отримає ззовні і тій швидкості, з якою він буде діяти проти опозиції.

Відповідно, шанси опозиції будуть прямо пропорційні швидкості мобілізації, зовнішній підтримці і здатності до скоординованих дій.

Таким чином, результат боротьби визначатиме швидкість реакції і здатність концентрації сил в потрібний час у потрібному місці.