www.ji-magazine.lviv.ua

Олег Рибалкін

Юрій Луценко абсолютно вірно порушив питання про першочерговість програми дій кандидата в президенти України від опозиції, а вже потім розмова має вестисьпро конкретні персоналії. У своїй статті Юлія Мостова («ДТ» № 24 від 27.06.13) також підняла правильне питання про чесну розмову з нагальних проблем розвитку України. У зв'язку з цим хотілося б поділитися деякими своїми, можливо, небеззаперечними міркуваннями. Які, може бути, підштовхнуть до знаходження більш оптимальних рішень тих завдань, які стоять перед усіма нами.

І перше, що хотілося б відзначити, так це гостра необхідність тверезої оцінки ситуації, без маніпуляцій і кон'юнктурних висновків. Враховуючи повну залежність журналістів і власників практично всіх рейтингових ЗМІ від влади, а також «включеність в систему» ​​цієї парламентської «опозиції» важко очікувати почути тих, хто дійсно міг би щось запропонувати. Більшість журналістів та експертів у ЗМІ тільки констатують всім і так добре відомі проблеми. «Всі попередні філософи лише пояснювали існуючий світ. Але завдання якраз полягає в тому, щоб його змінити», - говорив ще класик марксизму-ленінізму. І це той рідкісний випадок, коли з ним не можна не погодитися. Тому без чесного аналізу ситуації, яка і так більшості експертів добре відома, перейдемо до конкретних пропозицій щодо її виправлення.

Нинішня «опозиція» - «Батьківщина», «УДАР» і «Свобода», - багаторазово довели, що результат їх не цікавить. У них спостерігається олімпійський принцип у політиці - головне участь, а не перемога. Це своєрідний політичний театр маріонеток, в якому одні й ті ж руки смикають за ниточки ляльки, а ляльки, у свою чергу, з різним ступенем таланту виконують свої ролі, граючи на публіку. Іноді вони влаштовують «потішні бої» в парламенті. Їх цікавить тільки теле-картинка і рейтинг, який вони в змозі підтримувати виключно завдяки популізмові, а попросту - обману своїх прихильників. Але занадто примітивні замовники (олігархи) спектаклю, занадто слабкі його режисери (політтехнологи) і занадто слабкі актори (лідери). Інтернет-спільноті давно все зрозуміло ... «Не за словами, але у справах судимі будете». Дійсно суспільно-важливих справ ця «опозиція» ще жодного разу не продемонструвала. «Показуха» - ось відмінна риса цієї «опозиції», якою рухають лише її вузько партійні інтереси. І якщо на опозиційному полі залишиться тільки ця «опозиція», другий термін Януковичу гарантований. Як і економічний колапс країні.

Яка взагалі мотивація займатися політикою у цих "опозиціонерів"? Що ними рухає? Хтось вірить у те, що ними рухає щире бажання покращити життя більшості громадян України в першу чергу? Чи не тому на акції «Повстань, Україно» збиралися значною частиною тільки проплачені мітингувальники? Люди відчувають фальш інтуїтивно... Звідси висновок - необхідно перестати розраховувати на таку«опозицію», а шукати і підтримувати тих, хто на локальному рівні робить щось конкретно, вирішуючи якусь вузьку, але загальну для українців проблему. І приклад Врадіївки тут найбільш показовий. Це і є реальна опозиція, яка на сьогодні розрізнена і розпорошена, але є по всій Україні. Це і є та опозиція, яка гідна всілякої підтримки. А парламентська «опозиція» може бути корисна лише в тій мірі, в якій вона допомагає опозиції реальній. До речі, а де були Яценюк, Кличко і Тягнибок під час подій у Врадіївці? Вони домоглися відставки міністра Захарченко? Де їх ефективні дії?

Як правильно зауважила Юлія Мостова, рішення будь-якої проблеми в Україні рано чи пізно упреться в «якість людського матеріалу». Тому, враховуючи «якість людського матеріалу» кандидатів у президента України, пропоную відмовитися від президентської форми правління і перейти до парламентської. Взявши за приклад Німеччину, де канцлером стає лідер партії, що перемогла на виборах у бундестаг, а президент виконує здебільшого церемоніальні функції. При цьому, у разі розпаду правлячої коаліції і створення нової, автоматично змінюється глава уряду. У цьому випадку ми б хоч частково підірвали б сформовану корупційну систему, побудовану на адміністративній вертикалі. Чи Яценюк, Кличко і Тягнибок мріють зайняти просто гідне місце в Системі? Риба, як відомо, гниє з голови...

У відповідності з усіма міжнародними рейтингами Україна, незважаючи на свій величезний потенціал, за своїми основними показниками - ВВП на душу населення, середня з/пл, інвест-клімат, рівень інновацій в економіці - незмінно плентається в хвості. Причина добре відома - це «якість людського матеріалу» правлячого класу (влади і «опозиції») України, цього сплаву криміналу з олігархами і совкової бюрократією. Україна ніколи не підніметься з колін при такій політичній структурі, які б зміни до Конституції і закони б не вносилися. Тільки люстрація усього цього політичного класу і заміна його на реальних політиків може запобігти нескінченне вільне падіння України. Критерій реальності політика - наявність реальної програми змін. На сьогодні жодна парламентська партія не має такої програми. До речі, прикладом такої люстрації є досвід Михайла Саакашвілі в Грузії. Приньому Грузія перетворилася на одну з найбільш інвестиційно-привабливих країн світу і продемонструвала вражаюче зростання економіки.

Наші парламентарі, навіть «опозиційні», навіть нові якось відразу забувають, що живуть і шикують за рахунок громадян України. Ці «слуги народу» отримують від нас індульгенцію на цілих чотири роки. Практично не несучи ніякої відповідальності за результати своєї діяльності. І дуже непогано влаштовуються в матеріальному плані, враховуючи слабкість громадянського суспільства в Україні. Тому пропонується проводити вибори до парламенту кожні півтора року, змінюючи на 25% його складу таким чином, що за шість років склад парламенту переобирається повністю. При цьому, вибори слід проводити за відкритими списками не тільки партій, але й громадських організацій, які набрали хоча б 3% суспільної підтримки. В умовах зростаючої демократії це, можливо, єдиний спосіб «видресирувати» слуг народу до такої міри, щоб вони завжди пам'ятали, хто у них господар.

Економіка України зі своїми 4 тисячами доларів США ВВП на душу населення являє собою жалюгідну подобу економічної системи. Навіть на тлі Греції, яку ЄС визнав слаборозвиненою, з її 27 тисячами доларів США на душу населення ми представляємо мізерно малу величину, яка практично непомітна навіть у Європі. Причина також добре відома експертам - над-монополізація ринків олігархічними кланами і надзвичайно низька якість держ. управління. Без радикального звільнення ринку від впливів олігархів, встановлення привабливого для бізнесу клімату в країні, а також якісного - на кілька порядків - поліпшення держ. управління наблизити економіку України до європейських стандартів просто нереально. І тут дуже б стали в нагоді не тільки новий досвід Грузії (при Саакашвілі), не тільки досвід Німеччини 50-х років минулого століття, а й досвід Ісландії, що відмовилася на референдумі платити за боргами своїх банкірів. Яка з політичних партій здатна запропонувати таку програму? Який з кандидатів у президенти здатний виробити алгоритм вирішення цих завдань? Українцям, до речі, можливо, також варто розглянути питання доцільності платити за боргами олігархів, в тому числі, міжнародним фінансовим інститутам.

В даний час ми спостерігаємо бум соціальної активності в Мережі. Там зосереджені найбільші інформовані, активні та соціально відповідальні наші громадяни. Ця група є різновікової, але в більшості своїй це люди у віці від 20 до 40 років. Це люди налаштовані на європейську інтеграцію України. Це люди, переважно з вищою освітою, які готові прийняти реформи, якщо їх будуть проводити щиро і послідовно. Це люди, заставкою яких в Інтернет є Українська правда, Дзеркало тижня, Український тиждень. Це люди, які сформували суспільний запит на ПОРЯДНІСТЬ у політиці. Це люди, для яких важлива думка експертів, а не псевдо-експертні шоу на центральних каналах. У той же час це найбільш стійкі само-експерти до маніпуляцій, фальші і технологіям впливу. Які з ходу розпізнають фальш і маніпуляції. Саме тому були приречені на провал такі проекти наших політиків як "Ідеальна країна" (2006), соціальна мережа "На Фронті змін" (2009), "Країна третього тисячоліття" (2010). Вони носили кон'юнктурний характер і юзери дуже швидко це зрозуміли. Тому вони тихо і почили в бозі... У той же час це величезний нерозкритий потенціал самоорганізації громадянського суспільства. Наприклад, такі проекти як «Центр протидії корупції», проведення «круглих столів» експертів, таких як акції журналістів «Четверта студія», «Новий громадянин», «Спільна справа», «Третя Республіка» та інші. Щирість, компетентність і найширша комунікація - ось головні ресурси, які повинні бути задіяні. Події навколо сайту Ex.ua в лютому 2012 року - характерна ілюстрація ефективності даного інструменту. Спроби закриття безкоштовного ресурсу зберігання інформації призвели до моментальної консолідації тисяч користувачів, які виступили на його підтримку. Або ситуація, що склалася цієї зими, коли комунальники Києва кинули місто в сніжному полоні. Тоді власники джипів через Інтернет організували групи реагування та доставляли, у тому числі хворих за викликами швидкої допомоги, а добровольці розчищали підходи до лікарням та дитячим садам. До речі, проект "Ідеальна країна" з відпрацьованою технологією вироблення рішень з найрізноманітніших питань могла б підійти як прообраз «Електронного народного уряду» (ЕНП) для вироблення тієї самої позитивної програми дій, про яку говорить Юрій Луценко. Тільки от координуватися воно повинне не дискредитував партіями, а лідерами громадської думки, які могли б бути визначені також через рейтингове голосування в Інтернеті. Збираються чесні й порядні люди всеукраїнського рівня, готові стати вище власних амбіцій. Наприклад: Оксана Забужко, Євген Бистрицький, Євген Сверстюк. Головне, щоб це були люди, у порядності і об'єктивності яких ніхто не сумнівається. Основний принцип: не партії (тобто вождь і наближена до нього група) висувають кандидатур в партійному офісі, а рейтингове голосування через Інтернет від громадянського суспільства створює наглядову раду ЕНП.

У цьому ж ряду пропозицій - набагато активніше використовувати соціальні мережі (Facebook і Вконтакте), як і в цілому Інтернет, для самоорганізації активної частини громадян, створюючи, наприклад, групи і спільноти, а також Банк журналістських розслідувань по регіонах України у корупційних справах, беззаконню силовиків, фальсифікаторів на виборах і не тільки... Відкритого для відео-та фото-фактів. З відкритому доступом для пропозицій щодо заходів реагування громадянами за даними фактами. І, незважаючи на наявність величезної кількості проплачених тролей в Інтернеті, які спеціально вводять дезу і забовтують проблему, Інтернет-спільнота досить швидко розпізнає їх і нейтралізує. Тому що просто нереально купити всіх користувачів Мережі, а вже тим більше найбільш соціально активної їх частини. Знаю одне ОСББ, яке створило свійсайт-форум, на якому приймаються рішення з основних питань його життєдіяльності. Чому б не створити аналогічні сайти по всіх великих містах України, де б і відбувалося спочатку віртуальне, а потім і реальне об'єднання активних громадян? Де б і формувалися і висувалися реальні, а не фальшиві (партійні) лідери громадської думки.

Наведені пропозиції - тільки запрошення до вироблення конкретних варіантів вирішення проблем України. Необхідно, нарешті, переходити від нескінченної констатації численних проблем до спільної виробленні алгоритму їх рішень. Уїнстон Черчиль якось сказав: «Демократія - вкрай недосконала форма правління, але людство поки нічого краще не придумало». А один з відомих російських публіцистів Віктор Шендерович зауважив: «Демократія - не предмет віри. Це не Магомет, чи не Христос і не Будда. Демократія - це такий набір інструментів. Це всього лише механізм, а не мета. Цим вона відрізняється від комунізму і Царства Божого. Демократія - це спосіб, який може допомогти зробити так, щоб діти були нагодовані, старики поліковані, вулиці чисті. Якщо, звичайно, ми домовилися, що ми саме цього хочемо... Демократія - інша технологія, яка передбачає, що люди самі, на свій страх і ризик, шляхом рівних чесних виборів виберуть собі менеджера, який буде вирішувати поставлені ними завдання. І потім будуть дивитися - а чи добре він виконує доручену. І залежно від висновків, його або переоберуть на наступний рядків, або поженуть в шию».

Джерело: http://www.3republic.org.ua/ua/analytics/11408