Сергій Лук'янчук

Україна  підписала з компанією Shell угоду про початок видобутку сланцевого газу  - і ця подія стала приводом для бурхливої дискусії в суспільстві. Точки зору тут полярні: одні вважають, що сланцевий газ перетворить Україну ледь не на "газовий Клондайк", інші переживають, що це погіршить і так не найкращу екологічну ситуацію в країні, спричинить забруднення питної води тощо. "Тексти", які неодноразово писали про сланцевий газ, вирішили створити міні-лікнеп на цю тему - і розглянути всі надії і всі тривоги, пов'язані зі сланцями, що називається, з фактами в руках.

1. Видобування сланцевого газу – це дуже велика небезпека для екології. Адже щоб отримати газ із щільних сланцевих порід, проводять т.зв. гідророзрив: у свердловину закачують під тиском розчин із хімікатами. Зрозуміло, що цей розчин, поширюючись у пласті, неминуче потрапить у грунтові води й забруднить їх.

Насправді ні. Криниці мають максимальну глибину у кількадесят метрів. Артезіанські свердловини – «найглибше» джерело водопостачання – 50-200 метрів. А сланцеві породи, у яких проводять гідророзрив, знаходяться на глибині 3-4 км. Шанси, що розчин із пласта проникне з цих глибин у «побутові» водоносні горизонти, дорівнюють нулю.

2. Але ж у воду може потрапити не тільки розчин, але й газ. Доказ – кадри з американського фільму Gasland, де показано «горючу воду» у звичайному кухонному крані.

Так, у мешканців штату Колорадо у воді дійсно був підвищений рівень метану. Але до сланцевого газу це має вельми побіжне відношення. Річ у тім, що у згаданій місцевості в штаті Колорадо на поверхню виходять вугільні пласти із високим вмістом біогенного метану (тобто, того що походить з біологічних залишків – на відміну від термогенного метану, який утворюється глибоко під землею внаслідок впливу високого тиску та температури). І геологічні дослідження виявляли проникнення метану у водоносні шари ще двадцять і тридцять років тому.

Що ж до Майка Маркхама – того самого вусатого дядька, який ефектно «підпалює воду» в себе на кухні, то його хатня свердловина, з якої була взята ця вода, проходить через чотири вугільні пласти. Неодноразові дослідження, проведені  нафтогазовою комісією штату Колорадо, також довели, що цей газ містить біогенне походження (це можна з’ясувати, порівнявши хімічний та ізотопний склад «газу з крана» з газом із промислових свердловин, розташованих неподалік.

3. То що – ні газ, ні розчин за жодних обставин не може потрапити до водоносних горизонтів?

Може, і так справді траплялося. Але це пов’язано не із сланцевим газом як таким, а з порушенням технології його видобутку. Так, ще в 2004 році комісія штату Колорадо вивчала факт проникнення газу у водоносні горизонти й виявила, що причиною цього було неналежне цементування свердловини (проміжок між трубою та свердловиною цементують, щоб унеможливити проникнення газу «поза стінками»). Компанія-винуватець сплатила серйозні штрафи, і було запроваджено більш суворі правила контролю за облаштуванням сланцевих свердловин.

Були також випадки забруднення довкілля розчином для гідророзриву. Його зазвичай відкачують у викопаний поруч із свердловиною резервуар, і траплялися ситуації, коли розчин через різні причини (загальна назва яким – недбальство) витікав на навколишні землі. Тут теж були зроблені висновки – зараз від «сланцевих» компаній вимагають, щоб дно таких резервуарів обов’язково ізолювалося спеціальною плівкою.

Наведемо короткий перелік заходів, запроваджених у США задля збільшення безпеки сланцевого видобутку:

• Надавати інформацію про хімічний склад рідин для гідророзриву відповідним контролюючим інстанціям та визначеним фахівцям з охорони здоров’я (чому не всім – бо склад цієї рідини є комерційною таємницею. Але деякі компанії цю інформацію надають добровільно);

• Обов’язково цементувати свердловини задля захисту водоносних горизонтів;

• Особливий режим у випадку ведення робіт поблизу місць громадського водопостачання;

• Моніторинг тиску рідин під час гідророзриву;

• Додаткові вимоги до резервуарів з рідиною для гідророзриву, щоб забезпечити їхню ізольованість від навколишнього середовища.

Україні тут не треба винаходити велосипедів – достатньо просто запозичити американський досвід.

4. Сланцевий газ дуже дорогий у видобутку і тому нерентабельний.

Дійсно, вартість видобування сланцевого газу в середньому вища за вартість видобування «традиційного» метану. Так, за різними оцінками, вартість видобутку 1000 куб перебуває в діапазоні 80-300 доларів, а вартість видобутку «традиційного» природного газу на пострадянських територіях – 10-30 доларів.

Однак економічна вигідність сланцевого газу стає зрозумілою, якщо порівняти ціну видобутку з ціною імпортного російського газу. Для України минулого року російський газ коштував 416-430 доларів за 1000 куб м. Неважко побачити, що вигідніше – «дорогий», але свій, сланцевий газ чи «звичайний» імпортний?

Слід також зауважити, що висока ціна на початкових етапах видобутку пов’язана із високими затратами на буріння розвідувальних свердловин, пошуком оптимальних параметрів гідророзриву, вирішенням супутніх проблем тощо. Із нарощенням промислового видобутку на вже розвіданому родовищі вартість видобутку падає.

Скажімо, за даними Департаменту енергетики США, вартість горизонтальної свердловини в 2011 році становила $1,6-2,5 млн. Співвідношення затрат/видобутку на родовищі сланцевого газу Барнетт (Техас), яке наразі забезпечує близько 11% від загального обсягу газу, видобутого в США, становить в середньому 1 мільйон доларів на 28 мільйонів кубометрів. Для кращого розуміння перенесемо це співвідношення на український грунт: 28 мільйонів кубометрів, придбані в Росії, обійшлися б нам у 12 мільйонів доларів.

5. Сланцевий газ видобувають у незначних обсягах, тому він ніколи не закриє наших енергетичних потреб.

Насправді це твердження не відповідає дійсності. Ставлення до сланцевого газу як до чогось несерйозного і надміру розпіареного - це результат давньої газпромівської російської пропагандистської кампанії, яка мала місце в 2008-2010 роках і стверджувала: сланцевий газ – це міф, ніякої загрози для «Газпрому» та його зовнішньої експансії він не становить.

Зараз, через 5 років, російські високопосадовці включно з Путіним визнали, що сланцевий газ – це дуже серйозний ринковий фактор і дуже серйозна загроза для Газпрому. Однак тези, від яких відмовилися самі автори, продовжують час від часу «виринати» в публікаціях чи інтернет-дискусіях.

Хрест на цих тезах ставить простий факт. Наразі США займають перше місце в світі за обсягом видобутку природного газу : 679 мільярдів кубометрів у 2012 році, що на 5% більше ніж у 2011 році (для порівняння, в Росії – 655 млрд куб м, спад на 2,3%). Найостанніші дані про те, який відсоток від видобутку газу в США забезпечують сланці, датований 2011 роком – це близько 30%, і минулого року цей відсоток зріс. Тобто, у 2012 році США мали колосальні обсяги газу від сланців - більше 226,5 мільярдів кубометрів.

6. А може, Україна могла б обійтися й без цих «непевних» сланців? Адже ми маємо щороку 20 мільярдів кубометрів «традиційного» газу власного видобутку, а ще можна збудувати термінал зрідженого газу і завозити його хоч звідки?

На жаль, Україна вже не видобуває 20 мільярдів кубометрів власного газу. Цього рокувидобуток склав 19,3 млрд куб. м (спад на 1,1%). Ну а щодо газового терміналу, то Україні ще довго доведеться розхльобувати ту ганьбу, якою супроводжувалося підписання угоди з іспанською групою компаній Gas Natural Fenosa – яку на церемонії представляв чи то лижний інструктор, чи то просто шахрай.

Більше того, навіть якби завтра волею вищих сил цей термінал матеріалізувався б із вакууму просто на території порту «Південний» на Одещині, Україна автоматично наразилася б на не менш серйозну проблему – а де брати газ для цього терміналу? Через турецькі протоки Босфор і Дарданелли? Турки не горять бажанням давати на це дозвіл, і відразу з двох причин. По-перше, танкер-газовоз – це по суті велика газова бомба, і аварія у вузьких протоках може мати катастрофічні наслідки. Є й друга, більш вагома причина – економіка. Туреччина має стратегічну мету стати транзитером газу в регіоні, і аж ніяк не в захваті від того, що на цій території безперешкодно оперуватимуть «чужі» газовози.

Ідея «внутрішнього» чорноморського терміналу, де газ постачався б трубопроводом з Азербайджану до узбережжя Грузії – наразі існує лише на папері. І навряд чи Грузія, новообрана влада якої почала демонструвати відверто проросійські схильності, наважиться йти проти російських інтересів. Та й де взяти гроші на цей прожект?

7. Сланцевий газ – це національне багатство, а регіонали віддають це багатство іноземним капіталістам із Shell.

Справді, робота корпорації Shell на Юзівській площі (Харківська й Донецька області) буде відбуватися за принципом т.зв. угоди про розподіл продукції (УРП). Сенс угоди в тому, що частина видобутого газу надійде у власність України, а інша частина стане власністю Shell.

Яка саме частина? На момент ухвалення Кабміном угоди про УРП відсотки названі не були, але днями про них проговорився віце-прем’єр України Юрій Бойко: від 31 до 60% від обсягів отриманого газу належатимуть Україні. Правда, не слід забувати про те, що угода підписана на 50 років, і говорити про вигідність можна тільки тоді, якщо знати, протягом якого часу Україна матиме 31%, а протягом якого – 60%.

Втім, слід розуміти й те, що Shell, отримавши свою частку, не сховає цей газ під подушкою і не вивезе за кордон (хоча цікаво було б подивитися, що сказано в УРП з приводу того, які структури в Україні отримали право купувати «шеллівський» газ). Більше того, на нинішньому етапі для нас не так важливо, хто надасть альтернативу російському газовому постачанню: Shell із наших власних сланцевих родовищ, Євросоюз, Катар з Азербайджаном чи пришельці з Юпітера. Головне, щоб ця альтернатива в України була.

8. Світ не хоче і не може видобувати сланцевий газ: Австралія Франція, Британія і Болгарія ввели заборону, а в Польщі компанія Exxon Mobil відмовилася від проекту з видобутку сланцевого газу через його нерентабельність.

У подібних повідомленнях, як правило, перемішане грішне з праведним. Так, Австралія вводила заборону на видобуток сланцевого газу – але вже скасувала її, і наприкінці жовтня 2012 року в країні почала діяти перша  промислова свердловина Moomba-191.

У Франції діє потужне атомне лобі – близько 90% від електрогенерації країни забезпечують АЕС, і їхнім власникам зовсім не посміхається поява конкурента у вигляді дешевої газової генерації. Це загальновідомий факт. У Британії був запроваджений 18-місячний мораторій на сланцевий видобуток, але він скінчився, і роботи почнуться вже цього року – за повідомленням агенції Блумберг,  дві компанії заявили, що пробурять у 2013 році як мінімум по дві розвідувальні свердловини.  Небажання Exxon Mobil продовжувати пошукові роботи в Польщі аж ніяк не означає припинення робіт взагалі - лінцензії мають десятки компаній, вже пробурені перші розвідувальні свердловини та здійснено гідророзрив.

Що ж до болгарської історії,  то чудова стаття Михайла Гончара в «Дзеркалі тижня» розставляє тут усі крапки над «і». І не треба видавати російську піар-кампанію, організовану на болгарських теренах, за думку всього болгарського народу.

9. Сланцевий газ - це порятунок для України, завдяки йому ми вже через кілька років зможемо відмовитися від російського газу.

Десь так оцінив перспективи сланцевого газу міністр енерговуглепрому Едуард Ставицький : "Ми зараз можемо лише прогнозувати, за оптимістичним сценарієм компанії Shell, це близько 20 млрд кубічних видобутку на рік, за песимістичним - не менше 7-8 мільярдів кубічних метрів на рік ... Якщо ми досягнемо оптимістичного сценарію, це повністю вирішить питання дефіциту, який зараз є в нашій державі, і навіть вийдемо на профіцит".

Насправді ж прогнози, які Ставицький назвав "песимістичними", є еталоном рожевого оптимізму. Міністр вважає, що на ці обсяги можна вийти за п'ять років. Як це відбувається насправді - показує приклад Польщі. Поляки в Європі є найбільшими прихильниками "сланцевої теми", в Польщі дуже грамотно (і дуже прозоро) провели організаційний процес, а ліцензії на цю діяльність почали видавати ще в 2007 році. Минуло п'ять років, і ні про які промислові обсяги мова не йде: ведуться розвідувальні роботи, пробурено 33 свердловини, гідророзрив здійснено на 10, за найоптимістичнішими оцінками, сланцевий газ у "відчутних" обсягах Польща матиме не раніше 2015 року.

Але це зовсім не означає, що сланцевий газ не дуже й потрібний Україні. Будь-які додаткові обсяги, хай це буде не 20 мільярдів кубів через 5 років, а хоча б 1 мільярд, - це вже мільярд кубометрів, який не треба купувати в Росії. Це 400 мільйонів доларів, які ми не віддамо Кремлю (до речі, завдяки сланцевому газу США, якій ще десять років тому пророкували долю найбільшого імпортера газу, наразі фактично вийшли на самозабезпечення, більше того, країна минулого року заплатила за газ на $103 мільярди (!!!) менше).

10. Сланцевий газ жодним чином не позначиться на загальному рівні прибутків населення, не відіб'ється на перебуванні в уряді проросійських міністрів, не допоможе ліквідувати тіньові схеми в економіці.

Цей перелік можна розширити: а ще сланцевий газ не посприяє збільшенню народжуваності в Україні, не визволить Тимошенко з в'язниці, не очистить вулиці українських міст від криги - і ще жодним чином не вплине на вирішення десятків інших гострих питань. Просто тому, що сланцевий газ не має до цих питань жодного стосунку. Сланцевий газ - це енергоносій, видобуток якого в Україні дозволить зменшити енергетичну залежність від Росії, а також стабілізувати (а в перспективі - й зменшити) ціни на газ для промисловості. І цього аж ніяк не мало.

Запитання читачів: 11. Вчені стверджують, що  гідророзриви викликають землетруси. Чому ви про них "забули"?

Відповідь на це питання - хоч і лаконічна - вже є у новині на "Текстах". "Якщо бути більш точним, землетруси викликані не фракінгом як таким, а наступною процедурою закачування відпрацьованої води у свердловини, з яких видобувають газ."

Справді, у деяких місцевостях (найбільше - на родовищі Барнетт в США) було зафіксоване зростання землетрусів, яке досить чітко корелює із збільшенням кількості пробурених на родовищі свердловин. Причина - вода, яка потрапляє у зону геологічних розривів, виконує роль такої собі змазки - породи "зіслизають" одна щодо одної, спричиняючи мікроземлетруси.

Але сама процедура гідророзриву до цих землетрусів має лише побіжне відношення. Головний винуватець - це свердловини, куди після завершення буріння (не лише сланців, а будь-якого) закачують відпрацьовані технологічні рідини. Така практика застосовується протягом десятиліть. Однак у ситуації, коли активізація бурових робіт (як це було зі сланцями) призводить до збільшення обсягів відпрацьованих бурових рідин, це може призвести до мікроземлетрусів.

Ось що з цього приводу  каже доктор Кліфф Фроліч, заступник директора та старший науковий співробітник Інституту геології при Техаському університеті (Остін).

"Останнє, що воліє отримати інженер із фракінгу (процес гідророзриву пласта - прим.), це щоб рідина пішла у розлом і кудись витекла. Це як виливати воду у отвір мийки. Тож якщо ви інженер з фракінгу, то ваша робота - це уникати розломів. Вони намагаються зробити гідророзрив (за допомогою рідини), а не дати їй витекти невідомо куди. А от люди, які зливають до свердловин відпрацьований розчин, менше переймаються цим. Їм треба позбутися розчину, тож вони шукають пористі породи, у яких рідини можуть текти на великі відстані. Тож саме вони з більшою імовірністю потрапляють до розломів".

Що ж до землетрусів, які сталися в момент гідророзриву, то вони трапляються вкрай рідко. Зазначимо, що сила "свердловинних" землетрусів зазвичай не перевищує 3 балів - тобто, на поверхні вони фактично не відчуваються. Але це не знімає проблеми як такої - але наразі виглядає так, що її рішення пов'язане не так зі сланцевим газом, як із буровими технологіями взагалі".

Примітка. Автор усвідомлює, що цими десятьма питаннями тема сланцевого газу не вичерпана. Тож якщо у читачів будуть додаткові зауваження, запитання, претензії чи скарги, :-) , ми з задоволенням відповімо й на них.

http://texty.org.ua