www.ji-magazine.lviv.ua

15 листопада у Києві у готелі «Хайят» відбудеться презентація громадської організації – Асамблеї національностей. Проанонсовано, що це «об’єднання представників усіх (до речі – їх в Україні 135(!) етносів України, створене для сприяння розвитку і зміцненню дружби і солідарності між національностями, які проживають на території України для збереження миру і злагоди; створення умов для реалізації та розвитку культурних, духовних потреб етносів України, захисту їхніх прав та інтересів».

Нагадаємо, що в Україні існує кілька міжнаціональних громадських організацій, метою яких є міжнаціональний мир, інтеґрація національних меншин в українське суспільство, захист їхніх прав та інтересів. Це, окрім Конґресу національних громад України, Всеукраїнська рада національних товариств України, очолювана Іллєю Левітасом, Асоціація національно-культурних об’єднань України під головуванням народного депутата Олександра Фельдмана, нещодавно створений «Интернациональный союз», головую правління якого є Лариса Абрамович. Здавалося б поява на «цьому полі» нової організації не мусить викликати занепокоєння. На жаль, це не так.

Останнім часом ми спостерігаємо за послідовними спробами протиставити національні меншини українському суспільству. Закцентуємо увагу на кількох загрозливих тенденціях:

— значне і системне тенденційне перебільшення певними політичними силами, особливо – владою у передвиборний період, місця ксенофобії та антисемітизму в суспільно-політичному житті країни, що відтак стає одним із істотних чинників зростання як ксенофобії взагалі, та антисемітизму зокрема;

— використання владою штучно акцентованої теми загострення міжнаціональних відносин для реалізації політтехнологічного сценарію: залучення на свій бік національних меншин і міжнародного співтовариства, яке оцінює стан толерантності у країні, нав’язування конфлікту між національними меншинами України та значною частиною українського суспільства, що підтримує опозиційні сили.

Істеричні заяви про «руйнування історичної пам’яті», «відродження нацизму», про необхідність боротьби з «побутовим всепоглинаючим антисемітизмом», про наявність передумов для повторення трагічних подій, що призвели до загибелі мільйонів людей, спрямовано не на збереження міжнаціонального миру, а на збурення національних меншин проти процесу вивчення справжньої історії України, повернення до радянського минулого.

Якщо учасникам цього дійства ситуація видається такою апокаліптичною, то чому ми не стаємо свідками процесів, де винуватців покарано за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, чому держава не може визначитися з Концепцією етнонаціональної політики, не вирішує проблем народів, депортованих за національною ознакою, не намагається реально врегулювати міґраційну політику?

Цілком зрозуміло, що метою такої політики не є міжнаціональний мир і виховання толерантності. Влада впевнено взяла курс на маніпулювання національними меншинами та примушення їх до «правильного» голосування на виборах 2015 року.

Створення саме в такий час нової міжнаціональної громадської організації, презентованої у одному з найдорожчих готелів Києва, свідчить про зацікавленість владних покровителів чи спонсорів – з одного боку, і готовність виконувати всі «заготовки» владних політтехнологів – з іншого.

Ми добре пам’ятаємо 2004 рік і використання одночасно з фальсифікаціями виборів аналогічного сценарію маніпулювання владою національними меншинами на так званій Асамблеї народів України.

Саме тому такий розвиток подій серйозно непокоїть тих, хто докладає реальних зусиль до міжнаціонального співробітництва, правозахисної діяльності, виховання толерантності, збереження автентичної культури національних меншин.