Дмитро Співак

Ілюзія опору або змінити не можна залишити

Вже й осінь не за горами, а лідера все немає ... Більше півроку ми спостерігаємо роботу нового призову українського парламенту. Півроку полум'яних трибунних промов, революційних закликів, блокування, бійок і загального розчарування. Висновки на сьогоднішній день, на жаль, невтішні.

Імітація боротьби зі «злочинною владою» з боку лідерів опозиції породжує відповідну реакцію суспільства - ілюзію опору, а також імітацію довіри до дій і вчинків нинішньої опозиції.

Посудіть самі, як пояснити людям періодичне блокування парламентської трибуни з вимогами включати ті чи інші питання до порядку денного, якщо потім «з успіхом» голосування за них провалюються? Яким чином громадяни України повинні оцінювати той факт, що за відставку уряду Азарова, скасування пенсійної реформи, призначення виборів у Києві та в 5 «проблемних округах», скасування пільг високопосадовцям і декриміналізацію статей Кримінального кодексу (за якими засудили Тимошенко) НЕ ГОЛОСУЮТЬ «за» 25-30членів «Батьківщини» і Удару, включаючи найближче оточення Арсенія Яценюка та Віталія Кличка? Останній, до речі, частенько ігнорує важливі голосування, перебуваючи, більшою мірою, в закордонних відрядженнях. З іншого боку, «Свобода», воліє радикалізації суспільства та роздмухування ультранаціоналістичних ідей, чудово усвідомлюючи, яку небезпеку це створює для цілісності держави і громадського спокою. Замість вирішення економічних і соціальних проблем новоспечені парламентарії піднімають гострі політичні питання, які як іскри запалюють український народ, і, в кінцевому підсумку, можуть перерости у полум'я.

Такі «багатоходівки» опозиції не тільки незрозумілі людям, але йдозволяють уникати відповідей на найпростіші запитання. Де обіцяний єдиний опозиційний кандидат на посаду мера Києва або Президента України? Де консолідована програма соціально-економічного розвитку нашої держави? Думається, що питання ці риторичні. Абсурдність ситуації очевидна.

Важко знайти гідне пояснення того, що відбувається в таборі опозиції. Занадто явно відчувається фальш і награність. Людям набридло бути статистами і масовкою в зрежисованій виставі, режисери якоїперебувають на вулиці Банковій, а головні ролі наперед розподілені між владою і опозицією. Тому і спостерігає вся країна чергову естафету під назвою «тушкопад по-українськи». Чи не це є демонстрацією політичної імпотенції наших опозиційних вождів? З ними Україна точно не встане!

Їх політична недієздатність потребує політичної «віагри» з боку народу. Тільки суспільство своєю жорсткою позицією зможе припинити цинічні інсинуації опозиції і покласти край їх порожнійриториці. Тільки люди зможуть дати оцінку що відбувається, інакше нам, як звичайно, доведеться вибирати з двох зол менше. Причому, складається відчуття, що нам пропонують вибрати, як звичайно, найгірше.

Сьогодні Україні необхідний Справжній Лідер. Не призначений на якому-небудь міжсобойчику у форматі з'їзду, а той, хто прийшов до лідерства природним шляхом. Через вчинки і реальні дії. Через довіру більшості! Інакше цю владу не вдасться відправити на звалище історії. Нинішня ж опозиція є запорукою довговічності влади. У них давно вже є єдиний кандидат, на якого працює вся державна машина, а Яценюк, Тягнибок і Кличко мають занадто великі амбіції і занадто глибокі протиріччя всередині. Вони ненавидять один одного більше, ніж народ ненавидить владу.

Ось такий ребус в українській політиці належить в 2015-му вирішити нашим громадянам: змінити не можна залишити (де кому поставити?).

Дмитро Співак

депутат Одеської міської ради,

кандидат політичних наук

Джерело: http://www.3republic.org.ua/ua/analytics/11331