Тарас Стецьків

Спочатку прихильників буде дуже небагато

Виступ на круглому столі «Як зшивати Україну» у Львові 15 червня

Декілька слів хочу сказати про те, як я бачу всю цю нашу затію. По-перше, ідею Третьої Української Республіки треба розуміти як добру метафору, яка вказує на потребу мати певний план змін у країні.

Одні це називають модернізацією, другі – перезавантаженням, треті – перезаснуванням.

Чому так стоїть питання? Відповідь на поверхні: ми всі пережили надто серйозну травму після 2004 року. Між 2002 і 2004 роком у країні було розгорнуту масовану пропаганду на тему, що досить лише обрати Ющенка президентом, і все буде добре, бо він – український президент.

Усі ми, хтось більше, хтось менше, до цього причетні. Свідомо чи несвідомо, питання що ж саме роботи з країною відставили на другий план, а потім взагалі втратили з поля зору. І тоді, коли влада здобулася, всі з жахом побачили, що ніякого плану побудови країни немає.

Отож, коли ми визнаємо потребу в планові, то як він має виглядати? Це має бути новий документ, чи за основу можна взяти напрацьовані за останні роки документи. До речі, один відомий київський журналіст сказав: якщо почитати «Дзеркало тижня» за останні 15років, то там вже все написано, залишилося систематизувати.

Після відповіді на це питання, впираємося в інше: це має бути популістський документ, чи правдивий? Якщо популістський, то це одна пара калош, а як правдивий – то зовсім інша. Принаймні, до нього доведеться записувати непопулярні речі. Тому що без непопулярних речей цю країну вже не зміниш.

Вже сформульовано ще одну метафору: має знайтися й організуватися група людей, яка запропонує сильне бачення майбутнього. Як ми зуміємо це зробити, то це й буде наш практичний вклад у побудову нової країни.

Наступний момент: самого документа недостатньо, він потребує носіїв. Веду до того, що якщо зараз ми не поїдемо Україною, не втрапимо до кожного населеного пункту, і нехай і поштучно не знайдемо однодумців, які баченням сильного майбутнього запалять інших людей, нічого не вийде.

Люди і бачення мають шукатися паралельно, має початися жива робота. Саме в тій живій роботі народиться мережа. Мережа в розумінні організації. На першому етапі – це тільки пошук людей.

Якщо такий план у нас вийде й ми віднайдемо людей, треба розуміти, що спочатку таких прихильників у нас буде дуже небагато. Адже, по щирості, ми маємо справу з дуже непростим українським народом. Він продовжує залишатися постгеноцидним, продовжує вірити в доброго царя, мислить патерналізмом і часто не готовий сам багато працювати.

Коли ми пропагуватимемо так, як це треба робити, то кожен змушений буде себе переламати. Людям треба буде сказати наступне: якщо ви хочете змінити країну, мусити змінитися самі.

Мені здається, що на цей крок треба наважуватися, треба ризикнути й почати це робити. Якщо не зараз, то через певний час воно все одно матиме успіх. Інакше ця країна, може, вона й не розвалиться, але продовжуватиме існувати в стані гниття, як це є зараз. Це точно нікого з нас не влаштовує.

Джерело: http://www.3republic.org.ua/ua/ideas/11350