Stratfor

У 2012 році Європейський Союз зробив безліч заходів для пом'якшення фінансових наслідків кризи, яка набирає обертів. Однією з них було створення Європейського стабілізаційного механізму - постійно діючого фонду фінансової допомоги нужденним країнам ЄС. Ще однією, не менш важливою, мірою було наділення Європейського центрального банку великими повноваженнями, що дозволяють йому втручатися на ринках облігацій для допомоги проблемним країнам. Ці заходи, які допомогли Єврозоні залишитися на плаву в 2012 році, будуть діяти і в 2013 році, тому, швидше за все, Єврозона переживе і цей рік. Але вони не вирішують трьох фундаментальних проблем європейської кризи.

По-перше, європейська криза - це насамперед криза конкурентоспроможності. Економіки південних країн Єврозони, які перед кризою мали високі кредитні рейтинги, сьогодні не є ні конкурентоспроможними, ні розвиваються. На відміну від економік Північної Європи і виробничих кластерів, які виникли за останнє десятиліття в Азії. Якщо раніше периферійні європейські економіки для заповнення лакун у своїй конкурентоспроможності могли скористатися кредитно-грошовими механізмами, то з введенням єдиної валюти така опція стала неможливою. Більш того, в результаті цього єдино можливим виходом для цих економік є бюджетно-податкові механізми економії, що прийняли за останні кілька років характер досить болючих скорочень зарплат і соціальних виплат.

По-друге, криза має яскраво виражену політичну природу. Європейський Союз є не федерацією, а «групою» національних держав, об'єднаних міжнародними договорами. А це означає, що прийняття рішень в ЄС - це завжди процес балансування між європейською інтеграцією та національним суверенітетом. Всі політичні рішення, які приймаються в Брюсселі для боротьби з кризою, спираються на передачу суверенітету наднаціональним інститутам, як у випадку надання фінансової допомоги країнам, що знаходяться в тяжкому становищі, так і при встановленні контролю за національними бюджетами з боку загальноєвропейських структур. Через свій наднаціональний характер ці рішення ведуть до виникнення непорозумінь між країнами, які прагнуть насамперед захистити свої національні інтереси і до внутрішніх конфліктів в самих країнах (в урядових верхах або серед населення).

По-третє, європейська криза загрожує суспільній стабільності в деяких країнах, особливо на периферії Єврозони. Заходи економії, що застосовуються на вимогу Брюсселя, сприяють наростанню суспільного невдоволення, яка є загрозою для політичних партій, що традиційно перебувають при владі, і сприяють зміцненню позицій радикальних лівих і правих партій.

Всі три вище перелічені проблеми європейської кризи, які так підсилилися у 2012 році, будуть впливати на ситуацію в ЄС і у цьому році.

Криза доходить до ядра Єврозони

У 2012 році економіки Півночі Єврозони (Німеччина, Франція, Голландія, Австрія та Фінляндія) постраждали від кризи менше, ніж їх південні сусіди. У них був відносно низький рівень безробіття, а деякі навіть показували хоч і скромне, але все ж зростання. У зв'язку з цим головні події кризи розгорталися на периферії Єврозони. У 2013 році дві найбільші економіки Єврозони (Німеччини і Франції) покажуть мінімальне зростання або навіть стагнацію. Це дуже негативним чином позначиться на всій Європі.

Париж спробує боротися з кризою шляхом запуску структурних реформ, щоб підвищити конкурентоспроможність французької економіки і стимулювати економічну активність. Цими заходами, до яких відноситься і реформування ринку праці, не втішатимуться французькі профспілки. Невдоволення профспілок і загальне уповільнення економіки приведуть у 2013 році до найбільших з початку кризи масових протестів.

Економічний застій в Німеччині навряд чи призведе до кардинальних змін у внутрішній політиці, враховуючи, що уповільнення буде поступовим, а рівень безробіття буде рости повільно і відносно невисокими темпами. Крім того, парламентські вибори, які очікуються у вересні або жовтні 2013 року, істотно сповільнять процес прийняття рішень у самій Німеччині, відповідно, до виборів ніяких фундаментальних змін не буде і у німецькій зовнішній політиці.

Вибори в Німеччині сповільнять прийняття рішень і на загальноєвропейському рівні. Лідери Євросоюзу швидше за все спробують обговорити лише кілька інституційних реформ, у тому числі перегляд союзних договорів і випуск єврооблігацій, але суттєвих змін у 2013 році від Євросоюзу навряд чи варто очікувати. З деякою часткою ймовірності можна прогнозувати, що в цьому році все ж будуть досягнуті домовленості з декількох менш важливих питань, таких як технічні аспекти банківського союзу та реформування бюджету ЄС.

У той же самий час економічний спад у Північній Європі призведе до того, що країни цього субрегіону Єврозони стануть ще менш охоче надавати фінансову допомогу країнам європейської периферії. Але, швидше за все, необхідна допомога все ж буде надана.

Погіршення економічних умов у периферійних країнах Єврозони

У 2013 році криза продовжить руйнувати економіки периферії Єврозони. Греція, Іспанія, Португалія та Італія переживуть черговий спад своїх економік і зростання безробіття. У всіх цих країнах буде наростати соціальний протест і в цьому році ми побачимо числення масові демонстрації і страйки.

Прірва між рівнями життя правлячих еліт і населення країн європейської периферії, яка вже кидається в очі і все більш зростає, буде ключовою для 2013 року: існує загроза, що деякі уряди будуть скинуті. Але навіть якщо до влади прийдуть опозиційні партії, їм доведеться зіткнутися з тими ж проблемами, які не змогли вирішити їхні попередники. Іншими словами, зміна політиків не призведе до зміни політики. У більшості своїй, ці країни в 2013 році в будь-якому випадку будуть змушені застосовувати заходи жорсткої економії, але слід також очікувати і деякого зростання зговірливості і поблажок з боку їхніх кредиторів. Під загрозою ескалації кризи європейські інституції підуть на поступки.

Хоча радикальні і антиурядові партії стають все більш впливовими в політичних дебатах, вони все ще недостатньо сильні, щоб прийти до влади в будь-якій з країн Єврозони. З кожним електоральним сезоном популярність традиційних партій Європи падатиме, але в 2013 році старим елітам вдасться втримати владу.

Суспільно-політична нестабільність буде особливо гострою в Греції, але країна зуміє залишитися в 2013 році у Єврозоні: грецький уряд буде продовжувати отримувати фінансову допомогу з боку Євросоюзу і це врятує її від виходу з Єврозони. Крім того, Афіни навіть, швидше за все, доб'ються поступок з боку Брюсселя - перегляду або, у разі потреби, пом'якшення фінансово-економічних вимог. Іспанії в 2013 році ймовірно також знадобиться фінансова допомога від Європейського Союзу. Stratfor припускає, що Мадрид досягне згоди зі своїми кредиторами, так як Брюссель зацікавлений у стримуванні наслідків іспанського економічної кризи і в запобіганні їх поширення на інші країни Єврозони.

Єдиною країною периферії Єврозони, в якій пройдуть вибори, є Італія (у лютому 2013 року). Якщо наступного італійському уряду не вдасться досягти політичної стабільності і запустити економічні реформи, то фінансова допомога Брюсселя може знадобитися і Риму. Якщо до цього дійде, то Італії і Європейському Союзу, швидше за все, легко буде досягти згоди.

Зростання політичної роздробленості

Через ріст фундаментальних протиріч між національними інтересами і зовнішньополітичними пріоритетами країн-членів ЄС, європейська криза у 2013 році призведе до загострення політичної, дипломатичної та економічної роз'єднаності Європейського субконтиненту.

На додаток до існуючих відмінностей між країнами, що входять до Єврозони, та країнами, що до неї не входять, політична фрагментація найгостріше буде відчуватися всередині Єврозони. Франція стане більш активно просувати ідею якнайтіснішї економічної солідарності в Європі за допомогою випуску єврооблігацій і аналогічних механізмів, що призведе до невдоволення Німеччини. У рік виборів Берлін і Париж навряд чи досягнуть згоди з подібних питань.

Велика Британія, яка не входить у Єврозону, буде намагатися захистити свій суверенітет і переглянути свій статус у Європейському Союзі. Але в 2013 році Лондон не покине ЄС. Країни, що входять до Єврозони, посилять співпрацю для подолання структурних недоліків валютного союзу. Східно- та Центрально-Європейські країни, що не входять в Єврозону будуть балансувати між прагненням до більш активної участі у процесах прийняття рішень і перевагами, якими вони користуються, не будучи членими валютного союзу.

У 2013 році Європа продовжить користуватися перевагами тих самих механізмів та інструментів, що і в 2012 році, а єдність Європейського Союзу буде збережено. Але Європа також відчутно постраждає від наслідків глибоких політичних і соціальних аспектів кризи, які так і залишилися невирішеними.