www.ji-magazine.lviv.ua

Ярослав Трінчук

Євромайдан не став несподіванкою. Несподіваним став масштаб його.

І хоча всі розуміли, що романтичним, як у 2004 році, він не буде, однак розгубилися всі сторони конфлікту. Влада розгубилась, злякалась, бо втямила, що доведеться таки відповідати за дії, які вона вчинила, а також за ті, які не вчинила, а повинна була внаслідок своїх зобов’язань і покладених на неї функцій. У результаті – вона робить помилку за помилкою.

Опозиція розгубилась – виявилось, що на неї впало зобов’язання не тільки скинути владу, а й запропонувати суспільству і Європі плани подальшої дії. До честі опозиції, вона швидко отямилась, і ми спостерігаємо, як вона з кожним днем стає мудрішою, сильнішою, діє впевнено і, очевидно, надалі буде діяти впевнено і злагоджено.

Європа розгубилась, бо тепер вона зобов’язана поставити крапку у своїй стратегії невтручання, яка здавалася їй весь час такою любою. Водночас вона знехотя, але таки збагнула, що прийшла пора визначитись, чи захищати моральні цінності, які сама задекларувала, чи дозволити Москві й надалі зомбувати себе.

Та найбільше розгубився сам Майдан. По перше, він не сподівався, що має таку силу. По друге, він не помічав у собі того велетенського запасу терпіння, людяності й доброти, які всупереч усім прогнозам і провокаціям, у нього проявилися. Навіть у найдраматичніші моменти протистояння ці якості Майдану не дають зневіритись жодній мислячій людині у світі.

А ще Майдан приголомшений тією величною відповідальністю, яку несподівано взяв на себе. Це відповідальність кожного не тільки за долю України, не тільки за долю своїх дітей та внуків, а найперш за те, з яким обличчям Україна ввійде в майбуття.

Ще після виборів 2010 року звучало питання, чому західні лідери замість того, щоб поставити під сумнів легітимність української влади – а для цього були (і зараз є) всі підстави, – бавляться з нею в піджмурки за правилами гри, яку відразу нав’язав їм Янукович.

Неозброєним оком видно, що більшість західних політиків підсвідомо заздрить Януковичу. Так само, як у тварин самці заздрять домінантному самцеві. І не дивно. Адже Янукович поводиться не як лідер держави, не як людина, у якої є якісь ідеї – він все це демонстративно ігнорує. Він поводиться, як домінантний самець – і іншої поведінки від нього чекати годі.

Політики, які у своїх вчинках і словах звикли озиратися на обмеження закону, іноді почуваються вкрай ображені на той закон, а Янукович цим не обтяжений. Він не вдає, що йому абсолютно байдуже, що про нього говорять в Україні та світі, йому дійсно байдуже. Людина, яка з юності сприймає закон і моральні обмеження, як ворога, і навіть пишається таким своїм нахабством – та ще й жадібністю і ницістю, – не може зрозуміти, чого від неї хочуть ті, що звикли грати за правилами.

Навіть якщо Янукович відчуває себе домінантним самцем, він все одно наляканий. Наляканий, як звіря, що знаходиться під пильним оком досвідченішого хижака. Наляканий настільки, що втратив відчуття самозбереження.

Тому, якими б не були особисті плани і політичні амбіції Януковича, вирішальним словом для нього буде слово отого хижака.

Та є причина, про яку не здогадуються звичайні самці. Там, де на противагу звірячій жорстокості, цинізму й тупості стають мислячі, мудрі, хоробрі люди, будь-який задум хижака приречений на поразку.

Допоможи, Боже, вистояти нам у цьому протистоянні і ніколи вже не забути, що Ти створив цей світ, як привітну оселю для кожної чистої душі.