Ігор Яковенкo, доктор філософських наук, професор Російського державного гуманітарного університету

Що робити?

Питання загальнотеоретичного рівня: чи можна взагалі трансформувати стійкі цивілізаційні моделі?

Зазвичай, люди зі сторони тлумачать прихильників цивілізаційного бачення як таких, що стверджують наявність незмінних і вічних речей, що об’єднані певною родовою характеристикою. Якщо в Росії склалася якась ментальність, то такою їй бути навіки. Немає переконаності у вічності Росії – це химера, бо ніщо не є вічним. Це ілюзія, яку формує у своїх носіїв культура, і це один з проявів маніпулювання людиною з боку культури.

Локальні цивілізації є стійкими у своїх базових характеристиках, однак вони конечні, піддаються трансформаціям, у тому числі дуже глибоким, і існують доти, доки здатні самовідтворюватися у конкурентному середовищі.

Кризи відкривають вікно можливостей, і чим глибша криза тим ширше це вікно.

Масштаб кризи, яку переживає Росія, не є усвідомленим. Його приховує у підсвідомість слабка людська психіка, маскує ідеологія, замальовує сприятлива кон'юнктура цін на енергоносії. Реально Росія сходить з історичної арени.

Альтернатива радикальній трансформації – розпад соціокультурної цілісності («русский мир», російська цивілізація). Або цей терен підпадає під інші цивілізаційні кола і місцеве населення еволюціонує за чужою логікою, або на цьому терені відбувається новий цивілізаційний синтез і народжується якісно нова цивілізаційна модель.

Російська цивілізація у кризі, бо російська культура більше не може ефективно вписати свого носія у світ. Система культури переживає розпад, зв’язки між елементами ослабли, «тверді» носії традиційних якостей маргіналізовані. Ця істина є табу для усвідомлення і вимовлення.

Після розвалу СРСР Литва й Латвія дали світу феномен «євро-росіян». Варто лише забрати імперський еґрегор і помістити прагматичного росіянина у нормальний соціокультурний простір, як він починає жити у відповідності до інших норм, цінностей і орієнтирів. Поруч з ними живуть люди, що ціннісно зорієнтовані на радянське минуле: старші реалізують стратегію доживання, молодші пробують об’єднатися, щоби протистояти домінуючій реальності.

Потрібна свідома стратегія поділу суспільства на людей учорашніх і сьогоднішніх. Учорашнім створюють комфортне соціально-культурне середовище й умови пристойного доживання. Сьогоднішнім – простір адекватного саморозвитку, що дистанційований від історичної якості, яка себе вичерпала.

Трансформація ментальності

Ментальність існує в умовах, коли забезпечено мінімальний рівень відтворення її носіїв. Якщо різко змінюються параметри простору (соціального, культурно, природного), культура трансформується, а це означає, що й ментальність змінюється.

Автор наводить приклади трансформацій, які відбулися з китайцями, японцями, греками, асірійцями і старовірами в Росії.

Будь-які трансформації ментальності підпорядковуються принципу Ле Шательє-Брауна. Культура мінімізує зміни. Але трансформації можуть виявитися радикальними.

Чим більшою є спільнота, тим повільнішими є зміни. Через це нова якість спочатку складається у порівняно вузькому прошарку, що ізолює себе від впливу цілого, а потім цей прошарок нарощує свій обсяг, втягуючи в себе тих, хто готовий змінитися. І нав’язує свої стандарти цілому суспільству. Фабриканти-старовіри, наймали усіх без винятку за релігійною ознакою. І системою штрафів виховували учорашнього селянина, вимагаючи від нього працювати у відповідності до принципів протестантської етики.

Одна з базових характеристик традиційної селянської психології полягає у настороженому ставленні до будь-яких нововведень і відмові від інновацій. Вихідна установка: інновації є небезпечним гріхом. Проміжна: інновація, що санкціонована сакральною владою. Підсумкова: інновація – це зручність і благо, звідки б вона не прийшла.

Не менш виразна еволюція ставлення до освіти. Батько так і не вибачив Ломоносову, за те, що він втік навчатися. Сьогодні половина населення Росії готова дати дітям вищу освіту.

Історична реальність свідчить про те, що суттєві моделі поведінки, базові орієнтації, ціннісні структури змінюються з плином часу. Ці зміни дають підстави стверджувати, що відбувається трансформація на рівні менталітету.

Механізми відтворення і зміни ментальності

Ментальність виникає в процесі цивілізаційного синтезу і далі успадковується з покоління в покоління.

Цивілізаційний синтез відбувається у процесах самоорганізації. За ним стоїть потреба упорядкувати хаотичну картину світу. Імператив виживання вступає в конфлікт з імперативом вірності вродженій культурі, який транслює в психіку своїх носіїв культура, що відходить. Цей конфлікт розв’язується формуванням нового блоку нових ментальних смислів, що пропонують моделі ефективної життєдіяльності і світ, що змінився.

Процеси зміни ментальності відбуваються у процесі зміни поколінь. Грубо кажучи, за поколінням твердих носіїв минулих устоїв приходить покоління паліативів, у яких ментальність, що відходить, частково розмита, з’являються суперечливі установки. На зміну носіям паліативів приходять люди нового світу. Носії нової якості позбавлені екзистенціального зв’язку зі своїми пращурами. Сутнісний діалог між ними неможливий.

Ментальність належить до базового шару культурної свідомості і передається від покоління до покоління у специфічному процесі інсталяції. Ментальність інсталюється у віковому діапазоні між двома і вісімнадцятою роками в рамках процесів соціалізації і включення в рідну культуру. Це відбувається автоматично і на досвідомому рівні. Виконуючи цю програму, психіка людини виділяє з тканини культурного простору базові норми, стійкі цінності, способи розуміння і алгоритми поведінки, які є універсальними для даної культури. Ця програма вмикається з народженням дитини і згасає з завершенням процесів формування індивіда в якості повноцінного суб’єкта вродженої культури.

В такий самий спосіб людина опановує рідну мову. В дитинстві засвоєння рідної і іноземної мови відбувається без особливих зусиль. З роками потенціал автоматичного опановування мови згасає.

Після завершення процесів інсталяції суб’єкт культури (він же – носій культури) є сформованим у своїх базових культурних характеристиках. Його поведінка вкладається в рамки діапазону варіантів поведінки, дозволених культурою (таких, що в цій культурі вважаються прийнятними). А дана культура усвідомлюється її зрілим носієм як частина його власної природи.

Механізми зміни менталітету визначені імперативом виживання. Попри ілюзії, що транслюються культурою у свідомість людини вродженою культурою, не людина існує для культури, а культура для людини. У той момент, коли традиційна культура очевидно перетворюється у фактор, що критично знижує конкурентний потенціал її носіїв, розгортається конфлікт між людиною та її культурою.

Свідомість людини постійно оцінює міру ефективності власної культури. Порівнює її з альтернативними стратегіями буття, що дані людині у досвіді. Робить висновки. Суб’єктивна лояльність рідної культури маскує цю активність свідомості і підсвідомості від суб’єкта, але вона ніколи не згасає. Тому, зокрема, для обивателя в усі часи важливими є повідомлення про «наші» перемоги, про безумовні переваги «нашого» способу життя, «наших» вірувань і політичних переконань.

У той момент, коли благосна картина руйнується, виникає конфлікт базових установок. Він по-різному відбувається у прошарку ідеологів і у прошарку, що репродукує культуру. У першому ситуація усвідомлюється і формується мовою даної культури. Боги відвернулися від нас, світ став іншим, торжествують інші установки, наші переконання не дозволяють інтегрувати картину світу і пропонувати прийнятні і ефективні рішення. З цих вихідних установок народжуються інновації, що мають якісно новий характер.

Прошарок, який репродукує культуру, не обтяжений рефлексією, але відчуває, що ось не так. Він залишається вірним традиції довше за інших і перетікає до нових форм тоді, коли вони явлені йому у досвіді і очевидно домінують.

Варіанти формування нової цивілізаційної парадигматики різноманітні. Вона може бути нав’язана переможцями (розповсюдження світових релігій), може бути запозичена, може народитися в акті цивілізаційного синтезу. Кожного разу зміни конфігурації ментальності пов’язані зі змінами соціального і культурного простору. Внаслідок цього минулий менталітет не спрацьовує ефективно.

Можна виділити два потоки процесу трансформації базових основ культури.

Перший потік реалізується в рамках самоорганізації соціокультурного цілого. Найяскравіший приклад – зміни у корпусі актуальних, затребуваних казок в кінці 60-70-х років минулого століття. Казки читають маленьким дітям, які їх запам’ятовують. При цьому казка грає роль базової міфологічної структури, яка включає людину у цілість культури. Казки, почуті у дитинстві, беруть участь у формуванні матриць свідомості. Те, які казки слухають діти у ранньому віці, грають суттєву роль у формуванні картини світу, яка складається в процесі дорослішання. У кінці 1960-х на книжковому ринку з’явилися «Мумі-тролі» Туве Янссон, «Чарівник Смарагдового міста» Олександра Волкова, книжки про Мері Поппінс.

Запит на нову казку породила міська інтелігенція, що купувала книжки для своїх дітей. Діти, виховані на цій літературі, весело поховали Радянський Союз.

Другий приклад самоорганізації культури демонструє соціологія читання. Вона свідчить про відхід класичної літератури ХІХ століття. Мотиви, з яких молоді люди читають, багатогранні і не зводяться до задачі прилучення до скарбниці світової/вітчизняної культури. Молода людина читає книгу в контексті рішення генеральної задачі вписування себе у навколишній світ: формування норм, цінностей, особистісних характеристик, емоційного виховання. Перед нею стоїть завдання формування внутрішнього світу, який дозволить їй жити достойно і щасливо, бути успішним і ефективним у навколишній реальності. Ця надзадача не усвідомлюється, але саме вона рухає молоду людину до читання.

Стикаючись з класичною російською літературою наш молодий сучасник відчуває, що ідейно-ціннісний бекграунд цього пласту культури знаходиться у нерозв’язному конфлікті з довколишнім світом. Дезадаптує, пропонує цінності, критерії оцінки і способи дій, що не можуть бути застосовані у реальності.

Ментальні структури підтримуються конкретними стійкими параметрами соціально-культурного середовища. Зміни цього середовища – урбанізація, розпад великої родини, міни характеру і предмету праці – невідворотно відбиваються на процесах відтворення ментальності. Традиційна ментальність складалася і стало існувала в умовах обмеженого кругозору. Сімдесят років тому половина населення нашої країни не виїжджала далі райцентру. Нині масові комунікації і ринкова економіка створюють принципово інший рівень відкритості світу.

Традиційна велика родина створювала соціальний і культурний базис колективного володіння, віддавала власність у руки ієрархії, протистояла процесам автономізації. Урбанізація поховала велику родину. Суттєвий блок традиційної ментальності втратив ґрунт в стійких соціальних формах і переживає кризу.

Другий потік трансформацій бази культури реалізується у систематичній роботі соціальних і політичних інститутів найрізноманітнішого рівня. У якості прикладу можна навести діяльність ордену єзуїтів на теренах Речі Посполитої. У XVI столітті в зв’язку з успіхами протестантизму в Польщу і Литву були покликані єзуїти. Вони влаштовували безплатні школи, писали наукові твори проти єресей, промовляли блискучі проповіді, влаштовували публічні диспути. Узагальнюючи, єзуїти діяли за допомогою культури. Треба пам’ятати, що у ту пору школа була соціальним ліфтом. А безплатна школа – потужними стимулом. Кожний бажаючий отримував вищу освіту. До цієї освіти додавався світогляд, який визначав базові орієнтири і життєвий шлях вихованця. З Львівської єзуїтської колегії, відкритої на початку XVIІ століття вийшов перший в Україні університет (1661 р.). Погромивши протестантів, єзуїти узялися за православних, схиляючи їх до унії. Відповіддю на цей натиск стала самоорганізація православної громадськості, виникнення братств, богословських шкіл і православного університету у Києві (Києво-Могилянської академії).

Існують приклади, в яких суб’єктом трансформації базових структур свідомості виступає держава. Генеральним фактором, що формує необхідність таких змін, є модернізація. Досить вузький прошарок правлячої еліти, що усвідомлює необхідність докорінних змін, завжди зіштовхується з відсталою масою, що тяжіє до традиційної старовини. У цій ситуації реалізуються різні стратегії, спрямовані як на модернізацію еліти, так і на модернізацію усього суспільства.

Стратегія змін. Рівень роботи з дітьми і молоддю

Загалом, задача зміни менталітету пов’язана з перериванням соціокультурної спадковості і утвердженням альтернативного культурного комплексу. Ця робота має шанс на успіх, якщо вектор змін відповідає логіці історичного процесу. Модернізаційні зміни мають підвищувати шанси на виживання і конкурентний потенціал людей. Тільки у цьому випадку можна перемогти історичну інерцію.

Базові орієнтації особистості формуються у ранньому віці – до шістнадцяти-вісімнадцяти років. Таким чином, щоби змінити ментальність, треба радикально трансформувати культурну реальність, що відкривається людині, що входить у життя. Далі, стійка зміна ментальності потребуватиме порушення міжгенераційної спадковості базових основ культури.

Керуючись здоровим глуздом і виходячи з досвіду практики, що вирішували задачі докорінної зміни культури, виконували дві умови. Описана стратегія єзуїтських колегіумів: а) виключала учня зі стійкого соціокультурного контексту і пропонувала йому радикально трансформовану культурну реальність; б) автоматично руйнувала соціокультурну спадковість, оскільки випускник колегіуму не повертався у середовище, що його породило.

Традиційна родина і звичне середовище втілюють історичну тенденцію і тисячами ниток пов’язані з минулим. Тому в усіх суспільствах, що модернізуються, виникають закриті навчальні заклади.

Так працював і Царськосільський ліцей, що створювався для підготовки правлячої еліти імперії. Переривання екзистенційної спадковості складає необхідну умову модернізаційного переходу від традиційного суспільства до суспільства модерну.

З цього витікає виключна роль роботи з дітьми, починаючи від найменшого віку до і як мінімум до закінчення середньої освіти. Можна й треба працювати з людьми усіх вікових категорій. Проте істинна ефективність такої роботи передбачає вплив на людину у віковому діапазоні імпринтингу. У цій ситуації інсталяція ментальних структур відбувається немов би сама по собі.

Дана робота розпадається на два напрямки.

Перший можна назвати навчанням чи роботою зі свідомістю. Таку роботу треба починати з дошкільного віку. Мова йде про навчання в широкому смислі. Про формування моделей розуміння, навичок мислення, інтелектуальних установок, ціннісних структур.

Другий напрямок пов’язаний з формування значущих навичок і практик. Цей напрямок не менш важливий. Кожна культура обов’язково формує значущі практики. Паралельно вона блокує формування практик альтернативних.

Кажучи про найменший вік, треба відзначити, що багато російських казок, відтворюють тупикові установки. Потрібне руйнування установки на диво, яке дає все і одразу в якийсь чарівний спосіб. Килим-самольот, скатертина-самобранка, нерозмінний п’ятак і інші радості магічного світу, у якому не треба сіяти, жати і складати у засіки, для того, щоби ситно їсти, фундаментальним чином протистоять позитивній життєвій позиції.

Іван-дурак, при всій звичності цих реалій вітчизняної культури, є згубним в стратегічному смислі. Мова йде про компетентний аналіз, відбір і формування корпусу казок, які мають бути рекомендовані в контексті вирішення поставленої задачі.

Одна з серйозних проблем нашої реальності пов’язана з тим, що механізми горизонтальної групової взаємодії блокуються культурою. В Росії гостро стоїть проблема добровільної кооперації, консолідації в ім’я якоїсь спільної задачі, навичок і практик групової взаємодії. Для того, аби щось запрацювало, потрібна ієрархічна система. Делегована зверху влада - «начальство» - об’єднує людей, ставить завдання, забезпечує координацію зусиль. Розв’язувати завдання без «начальства» масовий носій російської ідентичності не здатний.

Дітей можна і треба вчити самоорганізації, відпрацьовуючи усі етапи цього процесу: об’єднання навколо певної цілі; вироблення рішення про шляхи її досягнення; виділення лідерів, що беруть на себе координацію зусиль; спільна робота з послідовного розв’язування поставленої задачі; досягнення потрібного результату, аналіз пройденого шляху, висновки на майбутнє. Ці форми самодіяльності треба відпрацьовувати від дитсадка, через середню школу і аж до закінчення вищого навчального закладу.

Крім проблеми самоорганізації, існує проблема групової взаємодії у нормальних, інституційно закріплених структурах. Праця (організація) не усвідомлюється як асоціація, в яку кожен з працівників прийшов добровільно, і ми усі в єдиній команді робимо спільну справу, від успіху якої залежать й мої власні успіхи. Інтриги, доноси, підсиджування і спихання відповідальності є, на жаль, типовими.

Типовий учасник якоїсь спільноти, з одного боку, уникає участі у керівництві, демократичних процедурах і контролі за правлінням. З іншого боку – звинувачує правління у всіх гріхах, висловлює незадоволення рішеннями, що прийняті від його імені, інтригує, бузить і т.д. Іншими словами, являє собою баластний прошарок, що описується словами «народ», «натовп», «охлос».

Росіяни фатально нездатні до ефективної консолідації у нежорстких, неієрархічних, власне демократичних структурах.

Інтриги, відсторонена патерналістська позиція є спеціальним культурним механізмом атомізації, який блокує формування асоціацій як якісної альтернативи базовій моделі російської соціальності.

Російська культура орієнтує свого носія на дві соціальні конфігурації – родове/родинне ціле і ієрархічна піраміда влади/підпорядкування. Описана вище поведінка є свідченням наступного процесу: рід/традиційна родина, очевидно, переживають кризу. Ця модель відмирає і не відтворюється. А ієрархічна піраміда стає єдиним універсальним механізмом.

Задача полягає у формуванні і впровадженні моделі асоціації. У школі, вищій школі, просторі культури, політики, сфері громадянського суспільства має послідовно впроваджуватися і насаджуватися модель добровільної асоціації, яка передбачає демократичну участь усіх членів у опрацюванні і реалізації стратегії і тактики управління.

Як це зробити – питання відкрите. Але на Заході давно відпрацьована школа самоврядування, що опановується, починаючи з середньої школи. Шкільне і університетське самоврядування, молодіжні клуби і організації при школах і вишах…

Руйнування синкрезису й проблеми освіти

Мислення традиційного носія російської культури протистоїть подрібненню і й ускладненню картини світу і оперує синкретичними блоками. Російська єдність влади-власності-ідеології живе й у мізках, й у соціально-політичному просторі.

Школа здатна подрібнювати синкретичні сутності на ранніх етапах навчання й формувати аналітичну домінанту свідомості. Людина з такою домінантою нездатна мислити суперечливими блоками. Шкільний курс має включати в себе логіку і риторику. У старших класах потрібні курси економіки і права. Логіка і риторика вчать мисленню і формують культуру діалогу. Економіка і право дають орієнтири в економічному і правовому вимірі соціальної реальності.

В Росії катастрофічно низький рівень культури мислення і практично відсутня культура дискусії.

Економіка і право століттями відторгалися російською традицією як чужі і некорисні сутності. Виховання дитини в економічній і правовій парадигматиці здатне забезпечити кардинальні зрушення у свідомості. Величезне значення має формування культури дискусії. Потрібна наскрізна практика культури дискусії крізь середню і вищу школу. У такій практиці учні усвідомлюють і особистісно опановують обмеженість будь-яких суджень. Така праця створює людину, здатну до формування власної позиції і до її коректного висловлення.

Потрібне дискусійне обговорення етичних і громадянських проблем. Предметом дискусії має стати конфлікт інтересів і етичних максим, частини і цілого, проблем релігійної свідомості. Загалом, розведення цінностей і інтересів – це важливий аспект виховання нетрадиційної людини. Потрібне усвідомлення конфлікту між цінностями і інтересами. Дослідження конфлікту інтересів і цінностей. А звідси вже виростає моральна свідомість і моральна позиція.

Треба вчити дітей мислити інтересами. Розкривати їм економічну логіку історії.

Шкільний курс має підпорядковуватися імперативу формування цілісної картини світу, який усвідомлюється діяльностево-інструментально.

Курс російської школи має занурювати учня у проблематику права. Фундаментальна роль права як основи держави і цивілізації. Процедури, механізми. Парадигма прав людини. Невід’ємні права. Право власності, як системо-утворююча категорія, що створює соціальні форми – сім’ю, державу, цивілізацію.

Наше виховання і інтелігентський бекграунд блокують усвідомлення системо-утворюючої ролі ринку і гігантського культуротворчого потенціалу приватної власності. Власність формує психологію, створює автономну особистість, позиціонує людину у соціально-культурному космосі. Повага до власності має виховуватися у сім’ї. Цього у нас, на жаль, немає. Тим важливішою є роль школи у даному питанні.

Повчальні казки про святість приватної власності треба розповідати у дитсадку і вчити цьому у школі з молодших класів. Або ми відтворюємо традицію спадкоємців «комітетів бідноти» і сходимо з історичної арени, або стверджуємо якісно нову позицію.

У системі освіти стратегічно потрібний акцент на цілісність Росії і Європи. Ми – частина християнського світу. Історія Росії як самодостатній процес, Росія як окремий материк – тупикова позиція. Її треба послідовно розмивати.

Школі потрібний курс «Історія демократії і спротиву несвободі». Діти повинні вписувати древлян і новгородців в контекст подвигу Гармодія, «Магна Карти», Магдебурзького права, боротьби міст за статуси і привілеї. Реформації як руху за надбання духовної свободи.

Має сенс створення спеціального курсу – «Демократичні ініціативи і практики» в рамках вищої школи. Громадянська активність повинна стати предметом осмислення, співставлення світового і російського досвіду.

Особливих зусиль потребує виховання культури компромісу. Потрібна спеціальна робота з поборення маніхейської установки – «розчавити гадів і нав’язати наше рішення». Треба заявляти і пояснювати цінність компромісу як бази для об’єднання усіх без придушення». Руйнувати маніхейську установку на Останню битву. Треба пояснювати, що демократія – система, що самонавчається. Що вона робить помилки, але здатна виправляти ці помилки.

Вихід з гетто російської мови. Англійська мова не іноземна , а мова міжнародного спілкування. Іноземні мови вивчаються за бажанням, англійська – обов’язкова у середній школі. Школа забезпечує вільне читання, розуміння і спілкування. Різні курси для опановування англійською для людей старшого віку.

Диплом про вищу освіту без вільного володіння англійською не видається. Викладання десятка предметів англійською, семінари і відповідь на екзамені англійською - обов’язкова норма системи вищої освіти.

Необхідним є англомовний канал національного телебачення. Англомовні фільми не перекладаються, а титруються. Практика показу мультиків дітям англійською і т.д.

Стратегія розриву соціокультурної спадковості у відтворенні соціокультурної цілісності. Потрібна освіта за кордоном. Має скластися неписане правило: починаючи з якогось рівня (керівник федерального департаменту, заступник міністра, керівник відділу, генерал-лейтенант) обов’язкова вища освіта закордоном, пов’язана з проживанням закордоном протягом не менше чотирьох років. Норма: для вступу у військову академію потрібна освіта закордоном. В результаті в країну будуть повертатися люди з іншими мізками. Ефективність цієї стратегії видна на прикладах країн Балії і Грузії. Така стратегія відповідає положенням Болонського процесу.

Загальносоціальні процеси

Природно, справа не може обмежитися початковою, середньою і вищою школою. Все сказане має увійти у систему ідеологічних цінностей Російської держави. Ці установки мають реалізуватися у роботі засобів масової комунікації.

Трансформація ментальних основ не може бути ефективна без амністування, легалізації і сакралізації заборонених і профанованих учора інстинктів.

Традиційна російська культура століттями придушувала автономну особистість, споживача, власника, людину, орієнтовану на демократичні цінності. Боротьба і викорінювання можливі на шляхах правової легалізації і культурного заохочування репресованих альтернатив викорінюваного паттерну.

Зміна ментальності завжди пов’язана зі зміною поколінь. У м’якому щадному варіанті – природною зміною; а у жорсткому, революційному і насильницькому – з придушенням і дифамацією носіїв якості, що відходить.

Традиційна модель: сакральна влада – єдність комплексу влада-власність-відкидання приватної власності – легалізації переділів власності Альтернатива – не декларативне, а правдиве ствердження приватної власності як фундаментального права. Законодавче закріплення власника захищати свою власність усіма доступними йому методами. Легалізація самооборони і права захисту власності. Драконівські статті а співучасть у рейдерських захопленнях. Скасування строків давності  у злочинах проти приватної власності і т.д.

У такій ситуації нові цінності будуть закріплюватися намертво., оскільки за ними постають задавнені викорінювані культурою інстинкти і устремління, органічні людині. Найжорсткіша боротьба прихильників старого і нового є найбільш коротким і надійним шляхом, що закріплює нову установку.

Оригінал російською:  http://www.novayagazeta.ru/arts/51633.html