www.ji-magazine.lviv.ua

Оленa Жосан

Стратегічне партнерство, задеклароване на найвищому рівні між Україною та Польщею не стало перешкодою для відмови останньої від реалізації стосовно нашої держави так званої “полонійної” політики.

Здавалося, що історичне протистояння між Україною та Польщею, сформоване на етнічному підґрунті, з кожним роком послаблюється і не має перспектив до подальшого розвитку попри прагнення окремих громадських діячів і навіть громадських груп зберегти конфронтацію між сторонами. Однак привселюдна активізація роботи громадсько-політичних організацій та структур “кресового” спрямування говорить нам про зворотне. Ця активізація носить різноплановий характер, спостерігається, насамперед, у культурній, науковій, релігійній сферах та стосується таких відомих громадсько-ідеологічних організацій Польщі як Рада охорони пам'яті, боротьби і мучеництва, Інституту національної пам'яті, Світового союзу вояків Армії Крайової, “Страж могил” та інших.

Активізацію діяльності організацій кресового спрямування логічно пов’язати із наближенням 70-ї річниці українсько-польського конфлікту періоду II світової війни, який мав місце в історії обох народів та відомий під польською назвою “Волинська різня”.

В цьому контексті медіа-простір Польщі широко використовується для проведення пропагандистських акцій стосовно України, спрямованих на поширення в європейському середовищі та серед мешканців західних областей України думки про необхідність визнання нею провини перед Польщею за скоєні злочини “незаконними українськими націоналістичними структурами проти польського народу”. Зважаючи на це, виникає питання: чи не сподівається польська сторона подібною інформаційною кампанією сформувати в Західному регіоні України сприятливу для себе ідеологічну атмосферу?

Польський Інститут національної пам'яті декларує вшанування пам'яті жертв “Волинської трагедії” найважливішою історичною подією цього року для Польщі. На думку голови Інституту національної пам’яті Лукаша Камінського, для Польщі ці трагічні події мають декілька важливих аспектів. По-перше, це фактор українсько-польських відносин, коли можна “відкрито говорити про цю справу”. По-друге, переважною більшістю старшого покоління поляків відзначення 70-х роковин з дня трагедії сприймається як “остання нагода віддати належне жертвам тих трагічних подій”. По-третє, науково закріпити у свідомості обох народів пам'ять про страшні злочини проти людей, що стали жертвами етнічного конфлікту. З цією метою ІНП планує видати збірку відповідних матеріалів для освітніх закладів Польщі та створити новий веб-сайт про дослідження найстрашніших злочинів II світової війни.

Водночас під егідою Інституту національної пам'яті та Ради охорони пам'яток боротьби і мучеництва у рамках відзначення 70-ї річниці Волинської трагедії, планується проведення виставок, показів фільмів (“Rapsod ukrainski”, “Ludobojstwo na Kresach”), театралізовані вистави з відтворення подій 1943 року, книжкових ярмарків, які так чи інакше нав’язуватимуть та популяризуватимуть у польському суспільстві тематику українського геноциду проти поляків.

Вигідним кроком для зацікавлених кіл Польщі можна вважати розтиражовану в Україні інформацію про те, що “масове поховання жертв НКВС”, виявлене у ході археологічних розкопок у 2010 році у м. Володимирі-Волинському, насправді є могилою осіб польського походження, розстріляних німцями та українськими націоналістами в роки війни. Ці висновки зроблені на основі звітів польських вчених, істориків та антропологів, залучених краєзнавців з України та Польщі, роботу яких було організовано протягом останніх шести років на замовлення Ради охорони пам'яті, боротьби і мучеництва. Разом з тим, отримані висновки суперечать висновкам українських вчених, які вважають, що в даному випадку мова йде про черговий факт розправи підрозділів НКВС над мирним українським та польським населенням у воєнні часи.

До антиукраїнської кампанії можна віднести і коментарі польських громадських діячів та чиновників про “злодіяння українських бандитів проти населення Польщі” в рамках дискусій стосовно окремих історичних подій середини 20-го століття. Так, в одному зі своїх інтерв’ю відомий в Україні та Польщі співробітник люблінського філіалу Інституту національної пам’яті доктор історії Леон Попек відзначив, що для польської сторони є дуже важливим науково довести світовій громадськості факт вчинення злочину проти польського населення українськими націоналістичними структурами, які цілеспрямовано знищували цілі села, у яких проживала більшість поляків. Як приклад Л.Попек назває трагічні події, що відбувалися влітку 1943 року в колишніх селах Острівки та Воля Острівецька. При цьому Л.Попек відзначив, що в Острівках проживала його родина і він прагне належним чином увіковічнити її пам'ять, продовживши написання циклу книг про ті страшні події, спираючись на розповіді очевидців та дослідження польських і українських краєзнавців, науковців та небайдужих до цієї трагедії людей.

Молодому поколінню поляків майже нічого не відомо про трагічні події, які відбувались у колишніх селах Павлівка, Гайове, Ягодин, Острівки, Воля Острівецька, Сагринь і в інших населених пунктах колишньої Польщі. А ті, що займаються вивченням фактів минулого, неякісно здійснюють збір матеріалів, через що викривляють деякі важливі в історії польського та українського народів події. Наприклад, представники відомої в Польщі громадської організації “Страж могил” (“Straz Mogyl”, м. Вроцлав) достеменно не знають, що 200 поляків, які проживали у м. Любешів Волинської області були розстріляні німцями не у 1944-му, а у 1943 році і не за їхню боротьбу проти німців, а лише тому, що були поляками і проживали поруч з євреями (мали змішані родини).

Іншим помітним інструментом привернення уваги польської сторони до волинських подій є створення Всепольського організаційного комітету з відзначення 70-х роковин геноциду польського населення Східних Кресів, здійсненого ОУН-УПА (Ogylnopolski Komitet Obchodyw 70. Rocznicy Ludobyjstwa dokonanego przez OUN-UPA na ludnosci polskiej Kresow Wschodnich). Установчі збори цієї організації відбулись 2 лютого цього року у Варшаві, а головою обрано депутата Європейського Парламенту, члена Польської народної партії Ярослава Каліновського. В рамках проведення установчих зборів створено також Міжнародний почесний комітет (Miedzynarodowy Komitet Honorowy) на чолі з польським астронавтом генералом Мірославом Хермашевським.

У взаємодії з Всепольським організаційним комітетом у питаннях організації заходів із нагоди вшанування подій 11 липня працюють такі організації як: Товариство “Memoriae Fidelis”, Католицьке товариство журналістів (Katolickie Stowarzyszenie Dziennikarzy), Всепольський комітет з будівництва пам’ятника жертвам геноциду польського населення Східних Кресів, здійсненого ОУН-УПА у 1939-1947 роках (Ogylnopolski Komitet Budowy Pomnika Ofiar Ludobojstwa dokonanego przez OUN-UPA na ludnosci polskiej Kresow Wschodnich w latach 1939-1947), Комітет законодавчої ініціативи щодо встановлення Дня пам'яті мучеництва мешканців Східних Кресів; Світовий конгрес кресов'ян (Swiatowy Kongres Kresowian).

Основні цілі діяльності цих організацій можна звести до наступного:

-      прийняття сеймом РП ухвали про визнання дати 11 липня – Днем пам'яті мучеництва мешканців Східних Кресів;

-      проведення серед учнів гімназій та ліцеїв загально польського конкурсу з тематики історії Східних Кресів у період 1939-1947 років;

-      проведення за участю польських та міжнародних ЗМІ широкомасштабної кампанії, спрямованої на доведення, як до польської, так і міжнародної спільноти історичної правди про трагедію Східних Кресів у період 1939- 1947 років;

-  проведення 11 липня поточного року відповідних тематичних богослужінь у культових спорудах РКЦ;

-  проведення 11 липня ц.р. у м. Варшава та воєводських центрах РП “Маршу пам'яті жертвам бандерівського геноциду”;

-  урочисте відкриття у вересні ц.р. у м. Варшава пам’ятника жертвам геноциду польського населення Східних Кресів, здійсненого ОУН-УПА у 1939-1947 роках, яке відбуватиметься в екуменічному форматі за участю вищого польського керівництва;

-  урочисте освячення у листопаді ц.р. символічної могили жертв геноциду польського населення Східних Кресів, здійсненого ОУН-УПА у 1939-1947 роках, на військовому кладовищі у м. Варшава;

-      прийняття Сеймом і Сенатом РП резолюції про засудження геноциду польського населення Східних Кресів, а також визнання Організації українських націоналістів, Української повстанської армії та дивізії Waffen SS-Galizien в якості злочинних шовіністично-фашистських формацій;

-  підтримка ініціатив з проведення заходів відзначення 70-ї річниці Волинської трагедії на регіональному та місцевому рівнях.

У цьому переліку на увагу заслуговують окремі ініціативи Світового конгресу кресов'ян, черговий XIX з'їзд якого запланований до проведення 11 липня ц.р. у Варшаві. В його рамках передбачено здійснити низку культових заходів на Ясній Горі (м. Ченстохова), у тому числі із залученням значної кількості римо-католицьких паломників, а також започаткувати всепольську акцію “Запали свічку пам'яті” (“Zapal Znicz Pamieci”).

Все це має місце незважаючи на домовленості щодо проведення заходів з вшанування жертв українсько-польського конфлікту під час Другої світової війни, які були досягнуті під час засідань Консультаційного Комітету Президентів України і Республіки Польща (м. Київ, 8 лютого ц.р.), а також Українсько-польського форуму партнерства, який проходив за участю керівників зовнішньополітичних відомств обох держав у лютому цього року у Варшаві.

З іншого боку треба відмітити, що керівництво Республіки Польща, загалом, не відмовляється від конструктивної співпраці із вшанування жертв українсько-польського конфлікту періоду Другої світової війни. Однак однобічне суб’єктивне трактування спільних сторінок історії українського і польського народів є нічим іншим як тотальним деструктивом та демаршем, який важко поєднується із політикою добросусідства. Його наслідки незабаром можуть проявитися у поглибленні наявних у польському суспільстві антиукраїнських стереотипів, формуванні негативу у двосторонніх міждержавних відносинах через появу штучних бар’єрів на шляху дружнього діалогу, спрямованого на історичне примирення обох народів. Не можна відкидати і небезпеку дискредитації України, її національно-визвольного руху в очах європейської спільноти. Крім того, певний рівень негативу може проявитися і в осередках польських громад України. Все це не може залишатися поза увагою мислячих людей як в Україні, так і за її межами, передусім в середовищі наших співвітчизників - закордонних українців.