www.ji-magazine.lviv.ua

Оленa Жосан

Проваджувана сучасною Угорщиною політика національної єдності має за мету єднання  и без того досить єдиної угорської нації, незважаючи на кордони між державами. Представникам інших націй, які з тих чи інших причин на постійній основі проживають в Угорщині, важко зберігати самоідентичність, оскільки існуючі там законодавчі основи, моральні норми, психологічні та національні особливості населення виокремленню інших націй аж ніяк не сприяють. Угорці не люблять чужинців на своїй землі. І не можуть змиритися з існуючими реаліями, що склались після розпаду Австро-Угорщини за підсумками Тріанонського мирного договору (4 червня 1920 року), передусім, територіального характеру. На думку переважної більшості угорського суспільства, цей договір пошматував націю, примусово розділивши її новоствореними на той момент державними кордонами. Цими так званими шматками «споконвічних угорських територій», де і сьогодні мешкає істотна кількість угорців, звісно, є Воєводина (Сербія), Трансільванія (Румунія), Бургенланд (Австрія), Закарпаття (Україна) і майже вся територія нинішньої Словаччини. Оскільки Закарпаття є частиною так званої «історичної батьківщини», Україна повсякчас повинна бути особливо пильною, уважно стежити за рухами угорських радикалів на своїй території. 

Трагічні для свого народу наслідки нинішнє покоління угорців намагається компенсувати прагматичною політикою щодо закордонних угорців. Ця політика спрямована, в першу чергу, на угорські громади сусідніх держав і має багато спільних засад.

Взаємодія Будапешту з угорськими громадами закордоння, у тому числі і України відбувається за такими основними напрямками:

1) Посилення національної ідентичності етнічних угорців, що знаходить своє вираження через заохочення до вивчення національної історії, коли навіть суперечливі історичні моменти подаються, як “здобутки” угорської нації. В цьому контексті варто відмітити також підтримку національної мистецької сфери і зосередження  особливої уваги на відомих широкому міжнародному загалу митцях і їх творах. Найсвіжішим українським прикладом цьому є організація презентацій виставок відомого французького художника угорського походження  Віктора Вазарелі у великих адміністративних центрах України.  

2) Зміцнення духовних зв’язків між Угорщиною та угорськими громадами інших країн, яке знаходить своє втілення у популяризації звичаїв і традицій угорців інших регіонів та місцевостей з обов’язковим наголосом на їх спільних рисах і, по можливості, вичищенням впливів інших культур. Водночас Будапешт опікується питанням використання еталонної літературної мови і усунення зі вжитку регіональних діалектних форм. Велика увага приділяється культурному обміну між Угорщиною та угорською громадою сусідніх країн. Це і пізнавальні поїздки молоді, організація відпочинку в Угорщині, спільні мистецькі фестивалі, обмін учнями, студентами між навчальними закладами тощо. За сприяння Будапешту, подібного роду заходи практикуються між Закарпаттям і угорськими громадами інших країн.

До речі, в угорських мас-медіа час від часу Закарпаття ненав’язливо ідентифікується, як регіон, “ізольований”, у всіх відношеннях, від решти території України (розділ Карпатськими горами, неподібність традицій місцевого побуту, тощо), до якого все ж ближчою є Угорщина.

3) Повсякчасна демонстрація відсутності належної уваги до потреб угорських громад з боку органів державної влади і титульної нації України. Ця проблема, зрештою, є притаманною не лише нашій державі, але й решті країн, які мають в своєму складі «споконвічні угорські землі». Проблема тривалий час культивується штучно, перебільшується її значення. Менше з тим ця справа доставляє чимало клопоту зазначеним  країнам, коли виникає необхідність виправдовуватися на європейському рівні про буцімто неналежне піклування про потреби нацменшин. Після приходу до Парламенту України радикальної ВО «Свобода» в угорському медійному просторі зустрічаються матеріали з перебільшенням загроз, які походять від цього об’єднання та подібних українських організацій правого спрямування. А про критику на адресу державних інституцій та органів влади України годі й говорити.

4) Опіка (подекуди показова) угорською громадою з боку Угорщини. Тут треба віддати належне чинному уряду Угорщини, який вивів це питання на рівень стратегічного державного пріоритету, що має потужне інформаційне і фінансове підґрунтя. Саме прагматична державна політика, підкріплена хорошим фінансуванням помітно пожвавила впродовж останніх трьох років культурне життя етнічних угорців України, зміцнила їх роль і місце в соціально-культурному і духовному житті нашої держави, сприяла потоку тематичних публікацій тощо. Проблематика потреб угорської громади завдяки старанням офіційного Будапешта стала чи не центральною темою порядку денного офіційних українсько-угорських двосторонніх зустрічей всіх рівнів. А візити державних посадовців Угорщини для участі у громадських заходах, відзначенні угорських національних та релігійних свят  носять систематичний характер.

Ще однією формою опікування Угорщини як історичної батьківщини своїми закордонними громадами є надання безкоштовної юридичної допомоги і консультацій етнічним угорцям.

Угорщина забезпечує фінансову підтримку навчальним закладам України, де вчаться діти з угорських сімей, дотує їх навчальними посібниками, поповнює бібліотечні фонди спеціальною ідеологічною літературою, фінансує діяльність місцевих угорських ЗМІ, низки громадських та культурних організацій які підтримують цю політику.

Однак навіть поверхневе ознайомлення зі змістом книжкових фондів, що їх спрямовує Угорщина для потреб своєї діаспори в суміжних країнах засвідчує суб’єктивне висвітлення історії того чи іншого краю, що перебуває у зоні угорського геополітичного інтересу. Нерідко можна зустріти твердження, що українці ніколи не проживали на території Закарпаття, оскільки,  нібито, примусово були завезені після 1947 року з інших територій…

Проте є один цікавий аспект. Угорщина, в ході роботи зі згуртування нації використовує стандартизовані підходи, які однаково застосовуються для всіх сусідніх з нею країн. Однак ці підходи базуються на національно-психологічних особливостях лише угорців Угорщини, себто мешканців державної території. Вони не враховують місцевої специфіки, до прикладу, угорців Закарпатської області та інших регіонів України, адже життя поміж українців накладає свій, особливий відтінок на їх спосіб життя, мислення, особистісних цінностей тощо. Вихідною точкою зазначених стандартизованих підходів є ідеологема, що угорці України є дещо меншовартісним етносом на її території і без допомоги історичної батьківщини не мають перспектив до самореалізації. Такий підхід часто призводить до результатів, протилежних очікуваним.

Цю специфіку, зокрема, відмітили й угорські націоналісти, які вважають, що інформаційна складова національної політики уряду Угорщини призводить до розколів в громадах етнічних угорців і більше виховує у них почуття меншовартості, ніж гордості за приналежність до своєї нації.

Пропаганда негативно впливає і на якість навчального процесу в  навчальних закладах України з угорською мовою викладання. Рівень підготовки їх випускників, подекуди, залишає бажати кращого. Це, в свою чергу, спричиняє невдоволення з боку батьків учнів, студентів і ліцеїстів, оскільки діти в подальшому стикаються з проблемою працевлаштування або неможливістю продовжити навчання (здебільшого через низький рівень володіння українською мовою). На навчання в Угорщині існують квоти, які включають студентів – етнічних угорців з усіх сусідніх країн. Можливість отримати хорошу роботу в тій же Угорщині є досить низькою, через складне економічне становище і високий рівень безробіття.

Намагання зберегти національну ідентичність закордонних угорців, зміцнити їх духовні, політичні та соціальні зв’язки з Угорщиною часто призводять до радикалізації молоді, що інколи знаходить своє відображення в суто кримінальних злочинах.

Враховуючи ці аспекти, Україні доцільно було б вести виважену політику по відношенню до нацменшин, приділяти увагу їх соціальній інтеграції, цікавитися їх потребами, надавати поле для самореалізації, популяризувати їх традиції, звичаї, культуру. Така взаємодія , зрештою, буде корисною і цікавою й самим українцям.