www.ji-magazine.lviv.ua

Всечесному духовенству, преподобному монашеству,
мирянам Української Греко-Католицької Церкви та всім людям доброї волі

Дорогі в Христі!

Стоячи на порозі відзначення 70-х роковин українсько-польського конфлікту на Волині, ми, єпископи Української Греко-Католицької Церкви, прагнемо сьогоднішнім Зверненням висловити нашу позицію щодо цих трагічних подій. Цього вимагає від нас не лише прагнення вшанувати невинні жертви та солідаризуватися в скорботі з їхніми родинами, а й тривога за те, що політично зумовлене маніпулювання обставинами цієї трагедії і затята непримиренність людських сердець поодиноких осіб або груп можуть лише роздмухати пригаслий вогонь міжнаціональної ворожнечі.

Історикам ще належить багато попрацювати, щоб з’ясувати всі обставини й жахливі деталі перебігу українсько-польського протистояння та кровопролиття, їх гіркі наслідки, а також встановити імена тих, що постраждали. Одне є безсумнівним: перед Господом не має жодного виправдання навіть одне невинно знищене життя і навіть найменша заподіяна кривда.

Братовбивство 1942–1943 років на Волині потребує насамперед християнської оцінки, бо тільки вона може дати відповіді на моральні дилеми, якими супроводжувався цей конфлікт, і оздоровити пам’ять. Бог створив нас різними, отож польський та український народи неминуче матимуть відмінну колективну пам’ять про ці події. Вони різнитимуться в оцінці історичного контексту, в яких ці події відбувалися, і надаватимуть їм різні назви.

Однак, попри свою відмінність, ми всі наділені однаковим статусом дітей Божих. Господь залишив нам однакові заповіді й однаково зобов’язав нас їх дотримуватися. Тому перед лицем Господа з Його категоричною вимогою «Не убий!» ми не можемо не поєднатися в однаковому християнському оцінюванні нашого минулого. Перед лицем Утіленої Любові ми не можемо не стояти з гірким почуттям провини і каяття, бо взаємній ворожнечі аж до пролиття братньої крові немає виправдання.

Християнська оцінка Волинської трагедії, а також кривд у стосунках українців і поляків, що їй передували чи нею були зумовлені, – вимагає від нас їх однозначного засудження. З християнської точки зору, осудливими були як політика, спрямована на позбавлення права на самовизначення українців на своїй землі, так і збройне насилля супроти польського населення на Волині.

Наш моральний обов’язок перед Богом усвідомити, що політичні й ідеологічні рації стану, які видавались їхнім послідовникам такими переконливими, урешті-решт обернулися вбивством невинних людей і взаємною помстою. Те, що виглядало для когось справедливим і начебто освяченим Богом, виявилося жахливим потоптанням Його заповідей і великим затемненням людського духу.

Стоячи перед лицем Господа нашого Ісуса Христа, який є втіленою і об’явленою людині Правдою, та з прикрістю констатуючи наше невміння втілити в житті науку, що випливає зі святого Хрещення, віддаємо особливу шану й належну пам’ять тим непоодиноким героям, як з боку українського, так і з боку польського народів, котрі, ризикуючи власним життям, рятували ближніх від загибелі чи в інший спосіб виступали на їхній захист у ці буремні часи.

Ми усвідомлюємо, що над минулим ми не владні. Тому нашою метою є не тільки поглянути на трагічне минуле християнським поглядом, віддаючи його в руки Божого милосердя та прохаючи Всевишнього про зцілення історичних ран на тілі наших народів. Нам іще більше залежить на тому, щоб оберегти наше сьогодення і майбутнє, за яке несемо безпосередню відповідальність. Завданням нашої Церкви є забезпечити, щоб, будуючи нинішні відносини між сусідніми народами та відправляючись у паломництво до спільного майбутнього, наші народи брали зі собою лише правильне духовне спорядження і неспотворені Христові заповіді.

Бажаємо продовжувати справу примирення двох братніх народів — польського й українського — задля взаємного прощення в ім’я справедливості. Цю справу започаткували 22 травня 1945 року в Колегії святого Йосафата в Римі Примас Польщі Авґуст кардинал Ґльонд та український єпископ Іван Бучко. Особливою віхою в цьому святому ділі було літургійне затвердження Акту взаємного прощення і поєднання, яке відбулося 19 червня 2005 року Божого у Варшаві та 26 червня 2005 року Божого у Львові.

Ми підтримуємо заклик Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій, вміщений у її Декларації «Знання минулого – шлях до майбутнього» від 3 жовтня 2012 року Божого. Слід протистояти релігійним і міжнаціональним конфліктам. І ми повинні це робити як свідченням про добрі приклади співпраці, взаємоповаги, порозуміння і підтримки між представниками різних націй та релігій, так і вивченням, осмисленням та поширенням правди про минуле.

Молимося за вічний упокій і Царство Небесне всіх невинно убієнних, що полягли в братовбивчій війні 1943 року на Волині й на інших українських і польських землях. Хай утішаються вони вічним життям та блаженством, стоячи серед праведників по Господній правиці!

Хай запанує мир і Божа благодать у душах членів їхніх родин, щоб війна, яка давно вже вигасла на волинських теренах, не тривала в людських серцях!

Просимо Бога зробити нас спадкоємцями духовного подвигу милосердних  людинолюбців та оберегти нас від спокус, що схиляють людину посягнути на Божий закон.

Хай допоможе Господь польському та українському народам утвердитися в мирі й добросусідстві та ділитися своїми духовними скарбами на славу Божу!

 

Від імені Синоду Єпископів Києво-Галицького
Верховного Архиєпископства УГКЦ

+ СВЯТОСЛАВ
Верховний Архиєпископ Києво-Галицький
Української Греко-Католицької Церкви

Дано в Києві, при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
11 березня 2013 року Божого

Отцям-душпастирям доручаємо зачитати вірним це Звернення після кожної  Божественної Літургії в Сиропустну неділю, 17 березня цього року.

http://www.ugcc.org.ua/2687.0.html