www.ji-magazine.lviv.ua

Фредерик Форсайт

Найбільшою дурницею, яку можна зробити в реальній політиці, це урочисто пообіцяти те, чого неможливо виконати. Так розпочинаються світові війни. В 1939 році Великобританія і Франція пообіцяли Польщі, що у випадку, коли Гітлер перетвориться на мороку ми прийдемо на допомогу Варшаві. На жаль між французьким і польським кордоном була одна велика перешкода котра називалася Німеччина. Наша обіцянка була марною. Таким чином, згідно логіки, ми миттєво оголосили Німеччині війну, що мало руйнівні наслідки. Все це великою мірою подібне до теперішньої ситуації в Україні.

Певні медійні кола заявляють, що ми повинні були б запевнити цілковиті гарантії суверенітету України. І хто візьметься за забезпечення їх виконання? Дортмундська легка піхота? Вона дещо далеко знаходиться і не готова до цього, а російська армія оточує Україну з двох, із її трьох, боків. Білорусь на півночі - це знову ж таки васальна держава, а на півдні російський флот контролює море. За винятком переходу через Румунію, немає способу дістатися до України.

Отож, давайте заспокоїмося і обміркуємо що, чому і як відбулося, і що ми можемо зробити у зв’язку із цим.

В першу чергу давайте перестанемо думати, що після Горбачова відбулася якась зміна в характері Російського Медведя. Абсолютно ні. За тисячу років Росія нікого не визволила, а лише завойовувала і окуповувала. І робить це знову. Людина, яка перебуває за стерном - це не новий росіянин, а лише залишок минулого, вишколений як агент КГБ і котрий просякнутий традиційною російською параноєю говорить: “Нас оточують вороги і ми, аби захиститися, мусимо атакувати першими”. Натомість факт, що Росія простягається від польського кордону і аж до Владивостоку, і Кетрін Ештон дуже складно оточити її, не має значення. Параноя позбавлена логіки.

Очевидно, що вже декілька років в Путіні є щось дивне. Будь-який чоловік середнього віку, котрий фотографується  в гомоеротичних поставах, їдучи верхи Сибіром з оголеним торсом, виставляє на показ м’язи грудей і погладжує автомат, має проблеми. Їх можна вирішити відвідавши люб’язного професора, який працює за дверима з написом “Психіатр”. Проте дипломати змушені працювати з тим що є, а те, що є - це Владімір Путін.

Стосовно позірної провокації Заходу - це віддає тридцятими роками минулого століття. Ми на Заході знаємо, що не було ані найменшої необхідності нашим агентам-провокаторам підштовхувати народ Західної України, аби той знову збунтувався проти дурнуватого, некомпетентного і скорумпованого режиму Януковича. Качки не потребують аби їх вчили плавати.

До цього додається сама складність України, яка не є єдиною країною ні з політичної, ані з етнічної чи культурної точки зору. В дискусіях як правило є дві сторони. В Україні їх чотири. Західна частина розмовляє українською і завжди дивилися на Захід в пошуках культури, зразків для себе, і в пошуках майбутнього. Східна частина також розмовляє українською, але завжди дивилися на Північ, до матері Росії і 70 років уніфікації під владою СРСР не зменшили цей магнетизм. І починаючи звідси речі стають більш дивними. В п’яти областях населення незважаючи на те, що в етнічному плані є українським і здатне послуговуватися українською, надає перевагу російські мові. Далі йдуть чисті росіяни - залишки трьох поколінь колонізаторів, від Сталіна до Горбачова. Таким чином незважаючи на те, що бунтарі із Західної України закликають до демократії, - вислизаюча мрія, така легка аби її проголосити, але така важка аби її втілити, - дуже вірогідно, що в дійсності вони не становитимуть демократичної більшості. Треба бути обережним з тим, чого ми домагаємося.

Проте, якби там не було, падіння Януковича, ставленика і протеже Путіна, було для Путіна неприйнятним приниженням і він не може погодитися з тим, що це спонтанний феномен. Путін не приймає того, що коли хтось не погоджується, то він це робить без прихованих намірів. Таким чином в усьому цьому повинна бути вина людей із Заходу, передовсім англо-американців. Тому для нього, як і для Росії загалом, помста є цілковито виправданою. І краще аби ми це прийняли. Війни ведуться не з позиції врівноваженості і логіки. Вони народжуються з крикливих его, враженого гонору, розгнузданої люті, і тут ми маємо справу з усім цим.

Аби дати вихід спалахам свого гніву Путін вибрав Крим, який є дуже вразливим місцем. Півострів населяє невелика меншина українців із Заходу країни, і значно більша група українців зі Сходу, окрім власне чистих росіян. І Крим неможливо захистити, і ми були б божевільними, якби це спробували зробити. Безумовно потрібно було вигадати  “провокації”, і так сталося.

Пригадайте собі 1938 рік і Судети. Тоді колосальна махіна пропаганди Берліну навалилася на нас з “викриттям” страхіть, яким  жахливі чехи піддавали бідних німців в цьому регіоні. Все це були несусвітні небилиці і головірізи Генлайна виконали свою роль, але все те послужило виправданню “визвольного” і “протекторського” вторгнення. Сьогодні на наших телеекранах ми бачимо росіян з Криму, котрі зі сльозами на очах дякують за те, що їх “захищають” від їхнії жахливих сусідів, тоді як насправді ті ніколи не піднімали на них руку. Москва мститься Києву.

Що ми можемо зробити в справі Криму? Абсолютно нічого. Що ми можемо зробити супроти окупації, яка має радісну народну підтримку Східної України? Також нічого. І супроти навали на Західну Україну і бійню її мешканців, коли ті спробують чинити опір, як це сталося з фінами під час Зимової війни? З військової точки зору дуже мало, звісно якщо ми не хочемо розпочинати Третю світову війну проти одного божевільного. Проте тоді ми будемо вести мову про ядерний голокост.

Чи це означає, що Путін має всі тузи в рукаві? Навіть і близько це не так. Хоча й видається, що в нього немає реальних політичних супротивників його міністри не дурні і можуть розгледіти лихо, яке наближається. Існує два елементи тиску, які чимало осіб з його оточення вважали би ключовими, за умови що Захід вирішить до них вдатися. Проте жоден з цих двох елементів не можна активувати ні за 10 хвилин, ні за 10 тижнів. Тому може видаватися, що Путін в Україні досягне бажаного… Поки що так.

Перший елемент - це торгівля та економіка. Російська економіка сміховинна у порівняні з Європою і США, чи у порівнянні з обома. Отож, ніхто не купує російських товарів вжитку. Машини? Літаки? Зброя? Тоді вони будуть змушені це дарувати, а Путін потребує величезних грошових коштів аби відбудувати старий СРСР, російську імперію.

Звідки він бере гроші? З газу і нафти. Обидва продукти приносять купу грошей, і коли виникає необхідність це стає зброєю, якою можна погрожувати. З боку Німеччини було божевіллям ліквідовувати продукцію чистої і надійної атомної енергії, аби замінити її на кабалу з Москвою та доставку газу і нафти. Ми ще можемо встигнути. Зараз Захід працює над новими джерелами енергії. За умови енергійності, зусилля, та волі ми могли б звільнитися від небезпек східних нафто і газопроводів. Революція фрекінгу в США мала гучний успіх: вона зробила американців незалежними. Європейці й надалі перебувають в руках своїх постачальників. Можливо Путін не розуміє, що відбувається ще інша революція – інформаційна технологія і процес усвідомлення. За часів моєї молодості Москва ще могла ізолювати російський народ від інформації щодо того, що діється за кордоном.  Вони могли зробити так, що не слухалося більше нічого окрім “Радіо Москва” і не читалося нічого поза “Правдою”. Могли промити мізки людям, аби ті довіряли і вірили лише в те, що їм говорять їхні лідери.

Сьогодні будь-який хлопець з Айфоном має весь світ у своїх руках. Що дійсно повалило Мубарака в Єгипті, викрило Кадаффі в Лівії і стало актом звинувачення щодо Ассада в Дамаску? Люди. Чому? Тому, що вони побачили кращий світ. Вони знали, хто відповідає за їхні злидні. Якщо в Росії ціни підуть в гору, рубль втратить свою вартість і доставки вичерпуватимуться тоді росіянам достатньо буде взяти в руки Айфон, аби знати чому так сталося і хто в цьому винен – він, Путін. Справжня причина. Тоді владні актори в Кремлі могли б прийняти рішення, що вже досить імперських воєн і вже час аби людина, котра так захоплюється ними, галопуючи з оголеним торсом відійшла в сумерки.

Проте, на даний момент, ми, люди Заходу, нічого не можемо вдіяти в Україні і в Криму, за винятком того аби триматися разом, будувати плани і чекати. Прийде час діяти. Це вже напевно і давайте будь-ласка вже більше не займатися самообманом.

Оригінал:  Frederick Forsyth. Sin histerias, por favor, o será la guerra.

El País 6.03.2014

http://internacional.elpais.com/internacional/2014/03/06/actualidad/1394135494_689022.html

Переклад з іспанської Назара Олійника