www.ji-magazine.lviv.ua

Бернар-Анрi Левi

Є така країна, Росія, де полювання на геїв і кавказців перетворилася на щось на зразок національного спорту.

Є така країна, де 20 квітня, в день народження Адольфа Гітлера, всім особам неслов'янської зовнішності краще сидіти по домівках, якщо вони не хочуть «неприємностей».

Є така країна, де молодь, що вийшла на вулицю з протестом (як це було у 2006 році, коли в Думі подумали заборонити єврейські асоціації за «угоду з дияволом») трясеться від страху, що може потрапити на сторінку в Facebook якогось головоріза «Білого патруля», який потім не залишить від них мокрого місця.

Є така країна, чий президент дозволяє собі нечувану нахабність і вимагає від Німеччини і Франції визнати, що українська революція знаменує повернення фашизму в Європі.

Над усім цим можна було б посміятися, якби стільки відважних людей не заплатили життям за право для їх соратників не слухати подібну гидоту. І якби серед нас з вами не було стільки слабких духом і легковірних, які кажуть собі: «Немає диму без вогню... Чи справді ці українці так вже прагнуть до демократії... Можливо, Захід зі своїм барикадним романтизмом знову приймає бажане за дійсне...»

Якщо на цю нісенітницю потрібно відповісти, то давайте розберемося по пунктах.

Так, на Україні (як і всюди в Європі) існує ультранаціоналістична традиція.

Ні, країні махновців, масових розстрілів і Бабиного Яру не чужий вірус антисемітизму.

Так, на Майдані дійсно присутні активісти «Правого сектора» і партії «Свобода», яка ще десять років тому називалася «соціал-національною»

Тільки:

1. У зеніті популярності, тобто на виборах у жовтні 2012 року, цю партію підтримали всього 10% українців. Так, це немало, але менше від результатів їх побратимських рухів в Нідерландах, Австрії та (на жаль і ах...) Франції.

2. Що б там не твердили європейські прихильники путінізму, якому пішло тільки на руку посилення радикальних настроїв у протестному русі, вплив націоналістів зовсім не стає ширшим. Поява нових лідерів відтіснила весь радикалізм на вкрай правий фланг, а «Свобода» втрачає позиції: за даними проведеного 31 січня опитування центру «Соціс», зараз її підтримують менше 5 % громадян.

3. Місцеві єврейські асоціації (Інститут юдаїки при Києво-Могилянській академії), українські представники міжнародних єврейських організацій (Йосиф Зісельс з Всесвітнього єврейського конгресу) та інші видатні діячі (філософ і фахівець з робіт Левінаса Костянтин Сігов) ні на мить не сумнівалися, що їх місце там, в цьому натовпі людей, де стояли поруч козаки і рабини, нащадки тих, хто пройшов через Голокост і Голодомор (влаштований Сталіним у 1930-х роках жахливий голод).

4. Потрібно сказати, що хоча на відкритому для всіх слів і свобод Майдані за три місяці виступили найрізноманітніші оратори, жоден з цих трибунів жодного разу не піддався вірусу антисемітського божевілля.

5. Нарешті, у представників преси з усього світу було цілих три місяці, щоб досконально вивчити всі графіті і написи, які залишають на сценах сучасні революції (Майдан не став винятком з правила). Знову-таки ні на одному написі або фотографії ми так і не побачили ні найменшого натяку на антисемітизм...

Тобто, ні про яку наївну віру з нашого боку тут мови не йде.

Буває, що ситуація загрожує обернутися терором або кривавим самосудом, але зараз, що б там не кричали путінські дезінформатори, нічого такого і близько немає. Зараз все виглядає так, немов всі українські народи, нащадків жертв великих гітлерівсько-сталінських злочинів, пов'язали узи братерства, болю і боротьби, які нагадують солідарність людей вражених жертвою Яна Паточки.

Принаймні, одне можна стверджувати абсолютно точно: єдині демонстрації антисемітизму спостерігалися з іншого боку, з боку поваленої влади, яка намагалася читати нотації демократам. Чого вартий тільки сайт міліцейського підрозділу «Беркут», де в перші дні репресій говорилося про «єврейське походження» лідерів Майдану з розсипом зірок Давида і свастик...

Така реальність, а не стереотипи і кліше.

Таким є справжнє і поки що прекрасне обличчя цієї революції.

Саме це обличчя нам потрібно згадати, коли лідери нової України постукають до нас у двері.

Для цих людей Європа - не просто континент, а високе ім'я. Як і для батьків-засновників союзу, для них це ім'я - нерозривний зв'язок, який подолає всі ці тоталітарні звірства.

Хто має вуха, нехай почує.

Так, давайте ж постараємося бути вартими цієї української версії «героїзму розуму», який філософ Едмунд Гуссерль називав суттю нашого континенту.

Maïdan et l'extrême droite : stop à la désinformation de M. Poutine

26/02/2014