www.ji-magazine.lviv.ua

Олександр Морозов

У вересні в Києві все було тихо. А зараз там "коктейлі Молотова" і загроза введення надзвичайного стану. Як це сталося ?

У 2010-2013 ті, хто був незадоволений Януковичем, чекали президентських виборів. Янукович і його найближче оточення займалися швидкої консолідацією бізнес-активів, підгрібав ЗМІ. Українська політика і до Януковича була клановою, але все ж вибори в Раду і президентські вибори залишалися по духу республіканськими, тобто зберігалася можливість через вибори змінити владу. Тепер же у значної частини українського суспільства з'явилися побоювання, що Янукович, замість підтримки молодих українських республіканських традицій, збирається на своєму першому терміні створити умови для незмінюваного " ​персоналістського режиму", тобто влаштувати власну версію "путінізму". Але все ж це були лише побоювання і припущення.

Наприкінці листопада у Вільнюсі належало підписувати документ про співробітництво з ЄС. У першій половині 2013 року цей "вільнюський процес" здавався цілком рутинним. Янукович займався питаннями євроінтеграції ще за Ющенка. Розширення співпраці з ЄС українці сприймали зі здоровим скепсисом. Ніякого ажіотажу, невиправданих надій навколо цього Вільнюського саміту не було. Вважалося, що в Євросоюз Україні ніколи не включать, а інше - це просто спрямовані в нескінченність "дорожні карти". У кращому випадку можна було розраховувати на безвізовий в'їзд (на нього претендує і Росія).

І ось на цьому місці Янукович несподівано спровокував жорстокий політичну кризу. Він продемонстрував те найгірше, в чому його підозрювали. Адже прийняття або неприйняття будь-яких стратегічних рішень про співпрацю з Сходом або Заходом - за мірками східноєвропейських демократій (а саме такими себе вже і бачили українці) неможливо інакше як через відкриті дебати, через консультації з опозицією, через референдум - інакше кажучи, через всі звичні для Європи відкриті політичні механізми досягнення консенсусу.

Для прикладу: в Ірландії спочатку проголосували на референдумі (2008) проти приєднання до єврозони, а через рік на повторному референдумі - за. Питання про розміщення ПРО в Чехії та Польщі не виносили на референдум, але вимагали його. При цьому парламентські дебати тривали рік, висловилися всі політичні партії, у членів уряду були різні позиції, і вони могли їх публічно висловити. А, скажімо, в Португалії питання про аборти довелося винести на референдум.

Інакше кажучи, якщо у президента України виникли сумніви щодо курсу на євроінтеграцію і Вільнюського угоди, то українське суспільство очікувало відкритої політики в цьому питанні. Замість цього Янукович здійснив серію закритих політичних дій - переговори в Пекіні, Москві, зробив ряд плутаних заяв. Тобто показав, що його фінансові та політичні активи вже досить консолідовані, щоб перейти до закритого " ​персоналістського режиму". У цей момент значна частина українського суспільства незалежно від місця проживання - а зовсім не тільки «западенці» і «кияни» - чітко відчула: це - "зрада демократії". Цей фінт Януковича - прямий доказ того, що вільних виборів в 2015 році вже не буде.

Вийшли на Майдан. Між 1 і 15 грудня були слабкі спроби активних дій з боку опозиції. Потім довго - більше місяця - мирно стояли. У надії на те, що Янукович і його оточення одумаються. І повернуться до східноеропейского формату внутрішньої політики. Тобто, будуть переговори, дебати, аргументи.

Замість цього Янукович замкнувся в Межигір'ї. Він почав демонструвати свій намір "перечекати". Це значно погіршило ситуацію. Це тим більше переконало і політичну опозицію, і пересічних громадян, незгодних із "зрадою демократії", що Янукович збирається вчинити по-путінськи: дочекатися, поки енергія протесту вичерпається, а потім нанести по суспільству серію точкових ударів: одних - підкупити, інших - посадити, третій змусити замовкнути під тиском або вичавити за кордон. Між 15 грудня і 15 січня ситуація ніби завмерла. З'явилася велика серія аналітичних публікацій про те, що у Майдану недостатньо політичних інструментів, немає порядку, немає лідерів. З'явилися публікації і про те, що Європа і США відступилися і не будуть чинити тиску на Януковича.

Все це, мабуть, переконувало Януковича і його радників в тому, що Майдан "геттоїзуєтся", замкнеться в собі, втратить активну увагу суспільства. І в результаті Януковичу вдасться осідлати хвилю "безальтернативності" - створити типову ситуацію переходу від слабкої демократії до "персоналістського режиму".

Безальтернативність - важливий термін для розуміння механізмів формування персоналістських режимів. У Росії його ввів політичний філософ Михайло Гефтер при аналізі становлення сталінізму. Але він діє не тільки в авторитарних режимах. Безальтернативність виникає як результат декількох факторів, як природних, так і керованих. Підбурювання опозиції, створення атмосфери "так, ми - погані, але наступні будуть ще гіршими", нагнітання загрози приходу до влади "некерованих", пов'язування своїх через їх участь у репресіях та ін. Головним результатом дії цих факторів повинна стати суспільна атмосфера лояльності щодо вождя при повній "відсутності альтернативи". Ніхто з тих, хто став лідером "персоналистской диктатури" не відрізнявся до її встановлення від своїх політиків-сучасників якоюсь унікальною сміливістю чи розумом. Але багатьом вдавалося створити ситуацію, при якій конкуруючі політичні групи та їх лідери в очах широких мас виявлялися скомпрометованими. Політичний ландшафт неначе просідає - і на цьому просідає тлі умовний "муссоліні", "салазар", "сталін" починає подаватися як абсолютно незамінна фігура, єдиний гарант всіх балансів. "Ну немає альтернативи і край!"

У січні підозри в тому, що Янукович веде справу в цю сторону, посилювалися, з його боку не було видно жлдних кроків у напрямку публічної політики.

І раптом 16 січня партія регіонів провела через Раду пакет "антиекстремістських документів". Цей жест однозначно свідчив: Янукович йде за путінським сценарієм. Він збирається перечекати, а потім "криміналізувати" протест і опозицію. Відомий український журналіст і активіст Мустафа Найєм 19 січня песимістично написав у блозі: "На переговорах Віктор Янукович говоритиме з позиції сили. Ніякого компромісу чекати не варто. І не треба втрачати голову:.. Незалежно від результату переговорів у країні почнуться посадки, жорстокі і нещадні, без шуму і пилу. Поки ми були в шоці від нової реальності, вони в ній працювали і збирали матеріали кримінальних справ.

Треба думати як допомагати заарештованим... Триматися разом і не губитися - це зараз найважливіше. В іншому випадку суспільство рано чи пізно заразиться вірусом страху, який підкосить протест куди ефективніше від Беркута".

Раніше весь січень на Майдані і навколо нього йшли бурхливі дебати про стратегію: одні наполягали на "мирному стоянні", мабуть, розраховуючи довести Майдан до виборів. Багато спостерігачів писали: жодна стратегія, окрім "революційної", тобто захоплення будівель - не створить реальної загрози для режиму Януковича. Треті заперечували: не допоможе і захоплення. Ті, хто заперечували проти силових дій опозиції ( захоплення будівель і сутичок з ВВ і Беркутом), вважали, що єдиним реальним фактором можливого успіху є перехід на бік протестувальників військових частин та їх командирів, а також публічна відмова підтримувати Януковича з боку впливових представників бізнесу, регіональних керівників.

19-20 січня найбільш мобілізована частина Майдану - праві і футбольні фанати - атакувала солдатів і Беркут. У хід пішли "коктейлі Молотова". Силовики мали наказ виключно обороняти будівлі і зберігати особовий склад. Але не мали наказу протидіяти нападникам. Майже добу тривав бій з використанням біт, димових шашок, світлошумових гранат, бруківки. Він привів до великої кількості постраждалих з обох сторін. Янукович заявив, що введення нового пакету законів буде припинено. Наступного дня з'явилися повідомлення, що Рада заявила про готовність голосувати за введення надзвичайного стану, але до вечора це повідомлення було дезавуйоване.

Янукович зустрівся з Кличком і потім симулював "круглий стіл з опозицією" без своєї участі.

Чим все це закінчиться? Не можна не бачити, що боротьба з протестуючими для Януковича криє як ризик повної втрати контролю, так і навпаки - зміцнення "безальтернативності". Розрахунок на те, що чим гостріше поводяться незгодні, тим сильніше страх пасивної частини суспільства - може виправдатися. І на виборах 2015 року Янукович виграє за рахунок "пасивної лояльності".

Але повірити в це важко. Навіть лояльний Януковичу політичний аналітик Михайло Погребинський, як видно з його інтерв'ю, бачить дуже багато помилок в політичному менеджменті Януковича.

Схема "відмови від Вільнюса", те, що він взяв путінські 15 млрд, розрахунок на силове придушення опозиції, небажання або нездатність за допомогою публічних політичних процедур створити консенсус навколо одночасного руху і на Схід, і на Захід - все це надзвичайно грубий політичний стиль. Він занадто наочно показує суспільству, що Янукович хоче бути "Путіним №2". А це для українського суспільства говорить тільки про одне: одне з угрупувань на довгі роки збирається захопити владу, відмовитися від формату східноєвропейської демократії, поховати "ідеали республіки" і встановити "персоналістський режим", Який буде правити "корпорацією Україна".

Думаю, що Янукович міг би здійснити такий "правий переворот" в Україні. Але не в кінці третього року правління. І - тим більше - не на грунті настільки грубого сюжету, як відмова від Вільнюса і "лягання за гроші під Росію". Янукович спровокував політичну кризу такого масштабу, яка перевищує його особисті можливості як політика. На мій погляд, у Януковича тепер уже немає способів вийти з-під підозри в тому, що він створює персоналістський режим а-ля Путін, який на довгі роки позбавить українське суспільство "альтернативи".

22.01.14

http://russ.ru/