www.ji-magazine.lviv.ua

Тарас Плахтій

В основі політичних міфів, які циклічно виникають, поширюються та згасають у людському суспільстві у вигляді релігій, ідеологій, національних та цивілізаційних ідей, лежать змішані у різних пропорціях архетипні інваріанти – наші вроджені уявлення про справедливість, свободу, рівність, чесність, гідність, тощо та їх антиподи.

Політичні міфи є завжди спрямованими на певні сегменти суспільства і відіграють ключову роль у формуванні їх ідентичності, окреслюючи групову рамку та поділяючи загал на класи, етнічні групи, релігійні спільноти, тощо. Сформована ідентичність чітко окреслює коло «своїх» — тих, до кого застосовується справедливість, свобода, рівність, тощо, на відміну від усіх інших – «чужих», ставлення до яких формують антиподи перелічених уявлень. Таким чином, співвідношення архетипних інваріантів та їх стосунок до «своїх» і чужих» визначає «відтінок» або міру агресивності того чи іншого політичного міфу. Очевидно, що найсвітлішими будуть міфи, у яких коло «своїх» охоплює усіх людей на Землі: «Люби свого ближнього, як самого себе» (Мф. 22:39). Зазвичай, на всіх етапах історії людства, наділені владою лідери обирали найбільш вигідний для себе із множини існуючих політичний міф та використовували його для прискореного розширення кола «своїх» з метою вивільнення якомога більшої соціальної енергії в процесі боротьби з «чужими» та спрямування її на реалізацію власних цілей, які, нажаль, далеко не завжди співпадали з цілями залученого загалу.

При цьому соціальним ідеалом більшості відомих політичних міфів, за винятком відверто людиноненависницьких, є заможне, справедливе і щасливе суспільство зі «своїх», кожен член якого опосередковано – через різного роду політичні надбудови чи безпосередньо – інструментами прямої демократії здійснює народовладдя: «Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці».

Таким чином, ідеальним суспільством «своїх», у відповідності до концепцій більшості політичних міфів, є суспільство «середнього класу», інтереси якого так чи інакше представляє правляча верства. Його означення свого часу дав ще Аристотель, який  стверджував,  що чим більшим буде цей соціальний прошарок, тим стабільнішим буде і саме суспільство: «Держава, що складається із середніх людей, буде мати і найкращий державний лад … Вони не прагнуть до чужого добра, як бідняки, а інші не зазіхають на те, що їм належить».

Різні політичні міфи по різному визначають структуру і склад «середнього класу», але всі вони відносять його членів у категорію «своїх» — тих, які стануть кінцевими вигодо набувачами  спільного ресурсу  – отриманих благ після реалізації цілей, заданих тим чи іншим політичним міфом.

Отже, більшість класичних політичних міфів у різній мірі експлуатують архетипну інваріанту «рівність» у різних її інтерпретаціях – від утопічної тотальної рівності у комуністичній ідеології до рівності прав і можливостей в ідеологіях ліберально-демократичного спрямування, яка, нажаль, з плином часу всюди і завжди невідворотно трансформується у свою протилежність – «нерівність». На сучасному історичному етапі у розвинутих суспільствах це стається внаслідок сукупної дії наступних ключових факторів:

1) синергетичних ефектів в економічних системах (коли збільшення масштабу економічних структур приводить до нелінійного (прискореного) зростання показників її прибутковості);

2) неконтрольованого застосування корпораціями агресивних психогенних інструментів формування попиту;

3) незворотного процесу поглиблення розриву між стартовими умовами нащадків простих громадян та фінансової і бізнесової еліти;

4) концентрації владно-розпорядчого ресурсу і величезних статків у руках вузького кола осіб, які здійснюють вплив на законотворчі процеси з метою штучного формування підконтрольних їм монополій.

Сам процес такої трансформації був описаний ще авторами Біблії: «Кажу ж вам: Кожному, хто має, додасться, а в того, хто не має, відберуть і те, що має» (Євангеліє від Луки, 19:26). Багато народів впродовж своєї історії навіть виробили механізми для зменшення гостроти цього явища – наприклад, на Близькому Сході в різних формах широко практикували  шмитат ксафим  (анулювання боргів на 7-й рік).

Описана трансформація «рівності» у «нерівність» посилюється  «трагедією спільного»,  основний інструмент подолання якої у сучасних західних державах – представницька демократія в умовах інформаційного суспільства стає імітацією, симулякром і, згодом, перетворюється у свою протилежність внаслідок наявної у владоможців можливості через засоби масової інформації для закріплення свого домінуючого положення форматувати суспільну думку та маніпулювати електоральними масами з метою їх пасивації, деінтелектуалізації, атомізації.

Визначене Аристотелем суспільство «середнього класу тотожне його американському ідеалу. Цей ідеал, а також описану вище динаміку трансформації «рівності» у «нерівність» і відповідну їй динаміку зміни чисельності та структури самого «середнього класу» у США можна оцінити у презентаційному  відео,  кількість переглядів якого свідчить про актуальність даної проблематики для цієї країни. Причому сплеск соціальної енергії у США в 2011 році, що вихлюпнувся у масштабну акцію «Окупуй Уолл-стріт!», був безпосередньо пов’язаний, з наслідками описаної вище трансформації, і став американським аналогом Помаранчевої революції 2004 року в Україні. На наш погляд, у разі, коли американські еліти не зроблять правильних висновків, років через 20 (внаслідок цілеспрямованого сповільнення перебігу відповідних соціальних процесів владними інституціями США), там може статися аналог українських подій 2013-2014 року. Причому, ймовірно, у значно гострішій формі через наявність легальної зброї у населення та цілком законних підстав, які містить  Декларація Незалежності,  що була прийнята Конгресом 4 липня 1776-го року: «Ми виходимо з тієї самоочевидною істини , що всі люди створені рівними і наділені Творцем певними невідчужуваними правами , до числа яких належать життя, свобода і прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав людьми засновуються уряди , що черпають свої законні повноваження зі згоди керованих. У разі , якщо яка-небудь форма уряду стає згубною для самих цих цілей , народ має право змінити або скасувати її і створити новий уряд, заснований на таких принципах і формах організації влади, які, як йому здається, найкращим чином забезпечать людям безпеку та щастя». І далі: «Але коли довгий ряд зловживань і насильства, незмінно підпорядкованих одній і тій же меті, свідчить про підступний задум змусити народ змиритися з необмеженим деспотизмом, повалення такого уряду і створення нових гарантій безпеки на майбутнє стає правом і обов’язком народу».

Нажаль, мусимо констатувати, що Україна за 20 років незалежності за цими показниками «догнала і перегнала Америку», яка рухалася до нинішнього стану понад два століття. Таку швидкість трансформації можна пояснити відсутністю захисних механізмів та атомізацією українського суспільства, системним знищенням його провідної верстви під час Руїн впродовж багатьох століть, його негативною селекцією і затримкою у національному, соціальному та політичному розвитку внаслідок тривалого перебування в складі різних імперій і тоталітарної більшовицької держави.

Для ілюстрації ідеального образу суспільства майбутнього з переважаючою часткою «середнього класу» — «своїх», побудова якого декларується у програмних документах більшості українських політичних організацій (справді, жодна з українських партій не закликає будувати олігархію!), скористаємося запропонованим у відеоролику графічним представленням розподілу статків і, відповідно, владно-розпорядчого ресурсу серед громадян України-мрії (графік 1), розуміючи, що аналогічний розподіл пропагуватиме будь-яка з існуючих чи новостворених ідеологій в Україні з метою залучення якомога більшої кількості адептів:

Графік 1. Соціальний ідеал українського суспільства: розподіл серед «своїх» владно-розпорядчого ресурсу та статків.

Доповнимо сам по собі статичний графік бажаними напрямками процесу зміни чисельності «середнього класу» — «своїх», що ілюструють динаміку її наближення до соціального ідеалу більшості класичних ідеологій. Зазначимо, що напрямок і швидкість процесу зміни чисельності середнього класу, а, отже, і зміни величини належних йому владно-розпорядчого ресурсу і статків, є ключовими факторами, які визначають наближення чи віддалення того чи іншого суспільства до соціального ідеалу. Очевидно, що процес зміни чисельності середнього класу не можна розглядати окремо від процесу зміни різниці між доходами бідних та багатих у тому чи іншому суспільстві. Зазначимо, що розмір активів, якими може володіти громадянин, визначається обсягом безпосереднього або опосередкованого владно-розпорядчого ресурсу, яким він реально наділений – як справедливо зауважила  Тетяна Монтян, кожен володіє такими статками, які в змозі захистити. Іншими словами, скорочення обсягу владно-розпорядчого ресурсу у громадянина чи організації призводить до втрати ними своїх статків, як і втрата статків обумовлює зменшення належного їм владно-розпорядчого ресурсу. Очевидно, що можливість громадян захистити свої статки прямо залежить від рівня самостійності судової гілки влади в країні, який, в свою чергу, залежить від реального розподілу владно-розпорядчого ресурсу у суспільстві та здатності його власників – представників «середнього класу» усвідомлено застосовувати цей ресурс за призначенням.

В той же час будемо враховувати динаміку зміни складу «середнього класу», яка безпосередньо пов’язана із зміною його чисельності: її зростання невідворотно приведе до перерозподілу часток його складу на користь підприємців, фермерів, менеджерів, науковців, викладачів, інженерів, висококваліфікованих працівників, робітників, селян, тощо.

Одночасно будемо враховувати динаміку зміни структури «середнього класу» як сукупності ряду факторів, пов’язаних із взаємодією його складових частин, їх організаціями і представниками, комунікацією між ними, формуванням поля довіри, тощо – всього, що забезпечує його суб’єктність та здатність ефективно відстоювати власні інтереси.

Графік 2. Ілюстрація реального розподілу владно-розпорядчого ресурсу та величини статків серед громадян України.

На графіку 2 представлено ілюстрацію реального розподілу національного багатства в українському суспільстві, який у відносному вираженні (не абсолютному!) відповідає такому ж розподілу у США і, нажаль, кардинально відрізняється, від описаного графіком 1 соціального ідеалу: менше відсотка чисельності надбагатих громадян, у своїй більшості — олігархів, володіє чи не половиною національного багатства України. При цьому частка середнього класу планомірно і невідворотно скорочується за рахунок збільшення чисельності бідних, незважаючи на її незначне збільшення за рахунок скорочення чисельності багатих внаслідок лобіювання українськими олігархами відповідних змін до законодавства, які перекладають весь податковий тягар на плечі «середнього класу». В той же час самі олігархи уникають оподаткування, застосовуючи різноманітні легальні та нелегальні механізми і навмисно залишені дірки в законодавстві. Це свідчить про цілеспрямоване різке звуження кола «своїх» та розширення кола «чужих» в українському суспільстві, що добре ілюструє принцип, який сьогодні практично відкрито застосовується українською владою: «Друзям – все,а ворогам – закони».

При цьому зазнає кардинальних змін склад «середнього класу», у якому зростає частка корумпованих чиновників, силовиків, представників криміналітету і тіньового бізнесу – всіх тих, хто обслуговує наявні олігархічні клани. Не менш кардинально змінюється і його структура – втрачаються взаємозв’язки, припиняється комунікація, руйнується довіра між його складовими.

Концентрація влади і власності у руках вузького кола олігархів є передумовою  трансформації олігархії в диктатуру,  яка, після тривалої соціальної деградації та «застою», наприклад у точці, коли «верхи не можуть…, а низи – не хочуть…», стрибкоподібно, шляхом соціальних потрясінь переходить у відносно короткочасну демократію з відновленням status quo «рівності» шляхом силового переділу власності, що незмінно у всі часи супроводжувалося кровопролитними війнами, революціями і розпадами держав та імперій.

Проте для переходу від існуючого стану до соціального ідеалу мало відновити status quo «рівності» — для цього ще необхідно змінити напрямок перебігу процесів зміни чисельності «середнього класу» та, відповідно, його складу і структури: запустити, стабілізувати і утримувати протягом тривалого часу процеси зростання чисельності «середнього класу» та унормування його складу і структури.

У світі і в Україні в рамках різних ідеологій існує безліч концепцій вирішення цієї задачі, проте всі вони постають перед проблемою подолання опору олігархічних груп, які сконцентрували у своїх руках величезні статки та владно-розпорядчий ресурс. Такі концепції можна поділити на два основні типи – насильницькі та ненасильницькі.

Якщо владні еліти, які сконцентрували у своїх руках владно-розпорядчий ресурс і володіють величезними статками, усвідомлюють, що для процвітання суспільства та його стабільності і сталого розвитку необхідна певна критична частка «середнього класу» та конкурентне середовище, то вирішення соціальних протиріч, викликаних трансформацією «рівності» у «нерівність» відбувається еволюційно — шляхом законодавчо обумовленого перерозподілу національного багатства за згодою цих еліт на користь бідніших верств населення. Наприклад, у найпередовішій у цьому контексті країні — Швейцарії завершується збір підписів на підтримку нового закону про щомісячний  «безумовний основний дохід»  у 2000 євро, який буде присвоюватися всім громадянам незалежно від їх матеріального становища та зайнятості, що, безперечно, є результатом наявності у владних еліт цієї держави політичної волі для здійснення такого перерозподілу.

У іншому випадку, як свідчить історія, status quo «рівності» досягається в результаті соціальних потрясінь, зазвичай кривавих, коли вивільнена соціальна енергія широких мас у буквальному розумінні зносить правлячий клас для того, щоб поставити на їх місце своїх лідерів, які щедро обіцяють «фабрики – робітникам, а землю – селянам».

Нажаль, українські владні еліти сьогодні нічого не роблять для збільшення у суспільстві частки «середнього класу». Навпаки, вони продовжують системно знищувати конкурентне середовище шляхом лобіювання відповідного законодавства та впливу на рішення владних органів з метою штучного формування контрольованих ними монополії у різних сферах, що приводить до загального збіднення та, відповідно, до зменшення чисельності «середнього класу». Цим вони прирікають країну до насильницького відновлення status quo «рівності».

Тому успішною для України вважатимемо ту концепцію вирішення поставленої задачі з усієї їх множини, яка здатна забезпечити еволюційний і ненасильницький шлях досягнення status quo «рівності» в умовах посилення політики українських олігархічних кланів, що спрямована на безмірне їх збагачення за рахунок узаконеного несправедливого перерозподілу національного багатства.

Окрім того, нажаль, та ж історія свідчить про системну невідворотність перезапуску процесів трансформації відносної «рівності» у «нерівність» відразу ж із початком формування нової системи влади, що постала після соціальних потрясінь. Тому ключовим моментом поставленої задачі, на рівні із запуском процесу зростання чисельності «середнього класу» та унормування його складу і структури, вважатимемо стабілізацію цього процесу і його утримання протягом тривалого часу, в ідеалі — аж до моменту досягнення мети – описаного соціального ідеалу.

Таким чином МІСІЄЮ України у Світі може стати розробка та успішна реалізація концепції ЕВОЛЮЦІЙНОГО способу побудови соціального ідеалу – суспільства «середнього класу» зі стартової точки – олігархії з надвисоким рівнем концентрації владно-розпорядчого ресурсу і статків шляхом запуску, стабілізації та утримання протягом тривалого часу процесів зростання чисельності «середнього класу» і унормування його складу та структури. Така Місія являє собою просту і зрозумілу відповідь на  поставлене  українським філософом Сергієм Дацюком питання «Що може дати Україна Світові?». В той же час розроблена концепція, яка зможе привести до успіху, володітиме всіма  ознаками цивілізаційної ідеї  за визначенням цього ж філософа – ідеї, яка у процесі свого розгортання та реалізації здатна сформувати нові смисли і дати людству відповідь на питання «Для чого жити? Для чого творити? Для чого народжувати?».

Тут ключовим є питання – хто має створити таку концепцію і хто зможе її втілити? На наш погляд, в умовах інформаційного суспільства, якщо один або навіть кілька авторів і створять ідеальну концепцію, то їх робота має всі шанси загубитися у лавиноподібному потоці інформації – її просто не прочитають, а як прочитають – не зрозуміють, як зрозуміють – не повірять. А якщо повірять – то одиниці, які не зможуть зорганізуватися у вагому політичну силу, щоб втілити її у життя. Або ж розроблену ними концепцію у вихолощеному вигляді використають старі або нові владоможці для досягнення власних інтересів, що приведе до протилежного від очікуваного результату для загалу.

Все це дозволяє стверджувати, що в умовах інформаційного суспільства лише об’єднані у суб’єктну організацію великі групи здатні стати колективними творцями нових концептуальних ідей необхідного рівня складності внаслідок їх спроможності оперувати значними обсягами інформації, різнопрофільними знаннями та багатоплановим розумінням, до чого фізично не здатна одна, нехай геніальна, людина. Але головне, що ці ідеї, як результат колективної творчості, будуть зрозумілими і «своїми» для усіх учасників таких груп, стануть максимально легітимними для кожного з них, зможуть мотивувати в однаковій мірі усіх їх до ефективної скоординованої діяльності по втіленню спільно вироблених цілей.

Скориставшись уявленнями про суб’єкт і організацію у різних галузях науки, сформулюємо міждисциплінарне визначення організації-суб’єкта. Отже, організація-суб’єкт це наділений чуттям, свідомістю і волею активний мультирозумний соціальний організм, який спроможний самовідтворюватися протягом тривалого часу і здатний пізнавати та змінювати світ:

- адекватно сприймати інформацію із зовнішнього і внутрішнього середовищ;

- здійснювати в раціональній площині її обробку та аналіз;

- усвідомлювати власні інтереси;

- циклічно здійснювати нормативне планування для їх реалізації, яке полягає у відкритому виборі засобів, завдань, цілей та ідеалів;

- цілеспрямовано діяти у відповідності до вироблених та прийнятих планів.

Отже, на нашу думку, для реалізації МІСІЇ України у Світі необхідно спочатку сконструювати і збудувати суб’єктні організації «середнього класу», які після свого становлення у процесі розвитку та самонавчання, створять і реалізують концепцію еволюційної побудови соціального ідеалу – суспільства «середнього класу». Такий підхід кардинально відрізняється від традиційних підходів до побудови суспільно-політичних організацій, які створюються як інструмент для реалізації мети вже готових політичних міфів, а його перевага обумовлюється притаманною інформаційному суспільству демократією участі, що дозволяє зробити ідеологію «живою». За  визначенням  відомого українського науковця Георгія Почепцова, «жива» ідеологія дає не ритуальні, а реальні відповіді на питання, які стоять перед суспільствам.

Очевидно, що суб’єктна суспільно-політична організація «середнього класу» повинна забезпечувати представлений на графіку 1 рівномірний розподіл владно-розпорядчого ресурсу серед більшості своїх членів – власного «середнього класу» в умовах зростання його чисельності. Лише у такий спосіб можна досягнути соціального ідеалу — збудувати суспільство «середнього класу», адже, згідно Герметичного принципу Відповідності, «те, що знаходиться внизу, відповідає тому, що перебуває вгорі, і те, що перебуває вгорі, відповідає тому, що перебуває внизу, щоб творити чудеса єдиної речі». Іншими словами, використавши як метафори формулювання різних наукових дисциплін, можна стверджувати, що така організація стане:

а) тим «центром кристалізації», за зразком якого «кристалізується» усе суспільство;

б) тією мікроцивілізацією, яка дасть початок новій цивілізації;

в) тим новим порядком, за яким впорядкується вся соціальна система після випадіння у відповідний атрактор;

г) однією з множини організацій, які, у сукупності, змінять контекст політичного середовища у суспільстві, що відкриє можливості для глобальних змін – запуску процесів зростання чисельності «середнього класу» і унормування його складу та структури;

д) фактором, який забезпечить утворення стійких петель позитивного зворотного зв’язку, наявність яких приведе до нелінійного збільшення швидкості процесів зростання чисельності «середнього класу» і унормування його складу та структури;

е) новою системою, яка в силу більшої своєї ефективності та успішності витіснить і замінить існуючу систему.

У контексті останнього пункту цікаво, чи розуміють лідери опозиції, які сьогодні активно декларують свої наміри змінити існуючу систему влади, що без зміни системи розподілу владних повноважень всередині їх політичних організацій – без передачі її низовим членам на місця, всі їхні добрі наміри з часом зведуться до косметичних змін?

Створенню таких суб’єктних організацій перешкоджатиме  «трагедія спільного» як системотворча цивілізаційна проблема,  яка полягає у тому, що велика група людей, на відміну від малої групи, не спроможна досягнути власних інтересів. У відповідності до «Логіки колективної дії» Мансура Олсона, це невідворотно приводить до формування в політичних організаціях керівного ядра та концентрації у його руках всього обсягу владно-розпорядчого ресурсу згідно «залізного закону олігархізації» Міхельса при одночасній пасивації загалу. Описана закономірність перерозподілу влади в організаціях елітних груп відразу ж почне відображатися у суспільстві – вона запустить утримуватиме процес його трансформації від стану, який зображено на графіку 1 до стану, який описує графік 2.

Подолати «трагедію спільного» в суспільно-політичних організаціях можна лише шляхом запровадження безконфліктних алгоритмів колективного вироблення, прийняття та виконання рішень у складі великих груп людей, які б надійно закріпили за їх «середнім класом» належну кожному його представнику частку владно-розпорядчого ресурсу та ліквідували б основну ваду традиційних ієрархічних організацій – невідворотне директивне або інформаційне зовнішнє управління їх лідерами зі сторони існуючих більш потужних оргструктур – корпорацій, спецслужб, криміналітету. Одним з прикладів сукупності таких алгоритмів є  динамічна мережа  — змінна структура суспільно-політичних організацій.

В той же час, будь-яке демократичне суспільства передбачає наявність у ньому множини суспільно-політичних організацій, які об’єднують носіїв різних політичних міфів. Зрозуміло, що в процесі досягнення соціального ідеалу шляхом запуску, стабілізації та утримання протягом тривалого часу процесів зростання чисельності «середнього класу» і унормування його складу та структури, кількість суспільно-політичних організацій, які представлятимуть інтереси різноманітних груп та об’єднань, лише зростатиме і вони й далі конкуруватимуть між собою за голоси виборців. Сама по собі конкуренція, як культурний архетип є нестійкою – за звичайних умов вона має тенденцію переходити в конфронтацію, що завжди приводить до  моральної та соціальної деградації суспільства. На нашу думку,  головною умовою вибору  організованими елітними групами стратегій співробітництва на противагу стратегіям конфронтації в умовах їх конкурентної взаємодії в рамках національної еліти є усунення на системному рівні можливості прямих особистісних та міжгрупових конфліктів з метою довготривалого утримання взаємодії учасників елітних середовищ в рамках суспільно-політичних організацій у позиціях «рівний з рівним». Це можливо здійснити лише  змінивши класичну групову динаміку   в первинних осередках суспільно-політичних організацій, наприклад, шляхом організації взаємодії їх членів на кожному етапі як представників різних груп, що циклічно утворюються та розформовуються у відповідності до алгоритму роботи динамічної мережі.

Отже, для створення суб’єктних суспільно-політичних організацій , головною метою діяльності яких є побудова соціального ідеалу – суспільства «середнього класу» в рамках тої чи іншої ідеології, необхідно обрати і використовувати такі організаційні структури, які б забезпечували активну участь у виробленні, прийнятті та виконанні усіх рішень представників «середнього класу» цих організацій та надійно б закріпили за ними належну їм частку владно-розпорядчого ресурсу. Щоб досягнути цього потрібно зафіксувати у статутних документах нову організаційну структуру, засвоїти відповідну їй організаційну культуру і використовувати її у повсякденній діяльності організації. Очевидно, що реалізувати все це можливо лише за згодою лідерів таких організацій, які усвідомлять необхідність добровільної відмови від концентрації влади у своїх руках шляхом запровадження пропонованих організаційних змін.

І на завершення. Британський філософ шотландського походження Томас Карлейль стверджував, що революції задумують романтики, здійснюють фанатики а користуються їх плодами – негідники. Це, до речі, також про трансформацію «рівності» у «нерівність». Простий рецепт, як змінювати такі системні закономірності, дав американський фокусник Роберт Орбен: «Якщо хочеш мати те, чого ніколи не мав, мусиш навчитися робити те, чого ніколи не робив». Тому, лише успішне навчання протягом тривалого часу новій організаційній культурі та системна колективна діяльність по-новому дозволить українським громадським активістам і політикам якісно змінити себе і свої організації. Це, в свою чергу, сповільнить процес трансформації «рівності» у «нерівність» в українському суспільстві, відкриє соціальні ліфти для активних громадян, приведе до мирного і всебічного узгодження всіх соціальних суперечностей, що, в результаті, дозволить попередити можливі соціальні конфлікти ще на етапі їх зародження.