www.ji-magazine.lviv.ua

Ґеральд Прашль

Після двадцятип'ятирічної паузи, мабуть, почалася друга фаза холодноъ війни.

Як і у першій фазі Німеччина відіграє в цьому ключову роль.

Якщо вірити російським мас-медіа, в Україні зараз відбуваються масові "етнічні чистки". Банди «фашистів» і «бандерівців» тероризують російськомовних українців. Десятки тисяч росіян залишають країну. «Перший канал» Росії передає кадри з чергами на нібито українсько-російському кордоні, при цьому показуючи кордон українсько-польський. На каналі «Росія 24» дає інтерв'ю один заарештований учасник демонстрацій на Майдані з Росії. Він докладно описує «жахи» Майдану і дії «радикалів». «Голос Росії» «викриває агресію Америки» проти Росії.

Але і з боку Заходу чути суворі тони. Міністр закордонних справ США Джон Керрі засуджує введення військ Росії в Крим як «акт безпрецедентною агресії» Росії стосовно України. Багато чого вказує на те, що холодна війна після двадцятип'ятирічної паузи вступає в другу фазу.

Влітку 1989 року президент СРСР Михайло Горбачов під час свого візиту у Гельмута Коля в Кельн оголосив про закінчення холодної війни. Вже тоді Німеччина займала ключову позицію, як посередник у «розрядці міжнародної напруженості». Німеччина, звичайно, на відміну від Америки, Англії і Франції, перебувала на «лінії фронту», між Заходом і Сходом. Усі наслідки конфронтації стосувалися б у першу чергу саме Німеччини.

Але якщо зараз почнеться нова холодна війна між Москвою і Заходом, то «лінія фронту» буде проходити не через Берлін або Айхсфелде, а 1700 км на схід, в Криму. Але при цьому роль Німеччини все одно залишається ключовою.

Роль Німеччини. Так це було і під час революції в Києві наприкінці лютого. Найбільш напружений і вирішальний тиждень в лютому розпочалася з візиту лідерів опозиції Яценюка і Кличка до Берліна і сягнув своєї кульмінації з підписанням «договору про перемир'я» чотирма днями пізніше в Києві, одним з посередників якого з боку ЄС був Франк-Вальтер Штайнмаейр, міністр закордонних справ Німеччини. Обидві опозиційні партії, які тепер визначають курс країни («Удар» і «Батьківщина»), є протеже німецької ХДС, давно підтримують контакти між собою. Це одна сторона медалі.

З іншого боку саме Німеччина, на відміну від інших країн Заходу, стримано реагує на введення Росією своїх військ на територію Криму. Штайнмайер дуже дипломатично константував факт «порушення суверенітету України», в той час як тисячі російських солдатів без відзнак вже контролювали Крим. До того ж він закликав нову владу України «гарантувати права меншин, включаючи і використання мови». Йдеться про «мовний закон», який повинен був зробити українську мову єдиною державною мовою. Про те, що через те, якою мовою у школі проводять уроки, ніякі війни не ведуться, Штайнмайер промовчав. До того ж він відхилив пропозицію США виключити Росію з саміту «великої вісімки». Весь цей час Канцлер Німеччини Ангела Меркель, вичікуючи, ніяк не висловлювалася на цю тему. Нарешті після того як США, Канада, Великобританія і Франція зайняли більш різку позицію і засудили «очевидне порушення суверенітету і територіальної цілісності України», вона їх підтримала. Підготовка до запланованого у червні саміту «великої вісімки» в Сочі була припинена. Також Канцлер заявила, що вона виступає за створення групи для початку політичного діалогу з врегулювання кризи на Україну. Ця стриманість, звичайно ж, має економічні причини. Наслідки при зміні у відносинах між Заходом і Москвою, можливі санкції або «торгової війни» і ембарго, як під час холодної війни до 1989, у першу чергу торкнулося б Німеччини як найважливішого торгового партнера Росії у ЄС. Але при новому конфлікті між Сходом і Заходом більше за всіх ризикує сама Росія. Вже відразу після його початку в Росії звалилися біржі і курс рубля.

Дезінформація. Під час холодної війни факти також розпливалися у тумані пропаганди. Особливо в російських мас-медіа, які контролюються «зверху». Багато що в російських мас-медіа нагадує передачу Шніцлера «Чорний канал» в НДР.

І всупереч інформації, яка поширюється щодо України, владу тут не захоплювали ніякі «фашисти», і українські росіяни не кличуть Росію на допомогу. А навпаки: Багато російсько-українських інтелектуалів і Російська Православна Церква у Східній Україні закликають Москву зупинитися. І уявних російських біженців теж немає.

На Заході часто можна чути про «Русский Крим» з такими аргументами: дві третіх населення Криму є етнічними росіянами (інша третина українці і татари); Крим від XVIII століття належав Росії і лише в силу випадкових обставин опинився у складі України. Все це вірно. Але от тільки чи почнуть в Європі за цими критеріями перекроювати кордони? У цьому випадку це було б початком не тільки холодної, але і гарячої війни.