www.ji-magazine.lviv.ua

Володимир Стус

З перемогою вас, панове олігархи. Як я прогнозував раніше в протистоянні сім'ї та олігархів тобто станово-авторитарного і станового суспільства перемогли олігархи, тобто станове суспільство. Прості люди теж відчують певне полегшення, але в порівняння з тими надіями, які мають майданівці, які перемогли, це буде жорстоке і величезне розчарування. Розчарування тим, що, як і в 2005 році, перемогу у них знову вкрадуть.

Загалом, буде як завжди, боролися і гинули одні, а користуватися плодами перемоги будуть інші.

Оскільки реальна влада не змінилася, то майбутні зміни будуть косметичними, тому що олігархічні сім'ї, точно так само як і українська монархічна династія, що не відбулася, - Сім'я, не зацікавлені у посиленні впливу громадян на владу. Офірними козлами призначили Сім'ю, та особливо до неї наближених та силовиків. Колишні регіонали і чиновники це швидко зрозуміли і почали швидко в усьому звинувачувати нехорошого та поганого Януковича, який, виявляється, тероризував не тільки Україну в цілому, але й білу і пухнасту і ПР, зокрема. Оскільки реальної зміни влади не відбулося, то опір регіоналів розтанув як дим, навіть не встигнувши хоч якось оформитися на харківському з'їзді. Але у олігархічних сімей, як реальної влади в Україні, залишилися ще парочка серйозних проблем.

Проблема перша - Майдан.

З точки зору, як олігархів, так і західних «друзів» України, Майдан зробив свою справу - Майдан має піти. Зрозуміло, що діяти незграбними методами, як Янукович, зараз ніхто не буде. Замість цього очевидно, що вже зараз застосовуються такі методи:

Інформаційна дискредитація Майдану в ЗМІ соціальних мережах. Робиться це досить просто силами PR-агентств, що належить олігархам. Від імені Майдану періодично в інформаційного простір соціальних мереж вкидається недостовірна інформація, а також ініціативи, які за формою відповідають цілям Майдану, але за змістом суперечать. Приклад такого вкидання - «слід направити сотні самооборони Майдану в Донецьк чи Крим для підняття місцевих Майданів і встановлення революційного порядку. Або інший приклад, вже більш витончений - група активістів збирає підписи в соціальній мережі за скасування депутатської недоторканності. Здавалося б - все в дусі Майдану. Але скасування депутатської недоторканності запрацює тільки при наявності незалежної судової системи, що користується довірою громадян. В Україні такої не буде ще дуже довго. А скасування недоторканності в такій неправовій державі, як Україна, неминуче призведе до політичних репресій і черговій спробі створення авторитарної сім'ї. Це закономірно, оскільки в неправовий державі правові методи не працюють. Проблему адекватності депутатів можна вирішити тільки демократичним шляхом, заздалегідь призначивши дострокові парламентські вибори, наприклад в листопаді 2014 року. Але кому не вигідний демократичний шлях - тій самій реальній владі - найбільшим олігархічним родинам, які позиціонують себе як вищий стан сформованого ними станового суспільства. Такими PR-технологіями формується громадська думка про, нібито, деградацію Майдану. А з урахуванням того, що основні ЗМІ, як і раніше, належать олігархам в їх ефективності сумніватися не доводиться.

Кастинг активістів Майдану на здатність представляти інтереси олігархів в органах влади, які формуються. З досвіду Майдану 2004 року можна не сумніватися, що такий кастинг активно відбувається. Активістів Майдану занадто багато - когось тай куплять. Це не бухтіння на предмет недосконалості людської природи, а просто статистика. У результаті в нові органи влади увійдуть активісти Майдану, які як і раніше будуть діяти в інтересах реальної влади - найбільших олігархічних сімей України. Так в історії відбувається кожного разу, коли змінюється лише персональний склад влади без зміни системи влади.

Зниження ефективності форм прямої демократії під час виборчої кампанії на виборах представницької демократії. Люди, нарешті, отримали можливість вибрати нового президента. Це можливість вистраждана на Майдані з усіма його жертвами. Але зараз, коли ця можливість завойована, значимість Майдану мимоволі знижується. Крім того, ситуація широкого вибору претендентів на президентське крісло не сприяє консолідації позиції. Це природно, оскільки одним активістам більше подобається одні кандидати, іншим інші. А протистояти немає кому. Немає загального персоніфікованого ворога, здатного об'єднати в протистоянні до нього активістів різних поглядів. Тому, до першого туру президентських виборів роль Майдану об'єктивно буде знижуватися.

Припинення фінансової та організаційної підтримки Майдану з боку, як олігархів, так і Заходу.

Якщо з процесом неможливо боротися, то його необхідно очолити. Тому, в цих умовах я запропонував би не чекати, поки кількість людей на Майдані стане обчислюватися десятками. А самим організовано покинути Майдан, наприклад, у другій половині березня 2014 року. Покинути для того, що б знову вийти на нього у вересні, після президентських виборів, завершення польових робіт і різкого зростання розчарування новою владою. Або ж у разі ухвалення новою владою будь-яких рішень, що обмежують права і свободи громадян. При цьому я не сподіваюся, що ця пропозиція буде прийнята - олігархам, у найближчі місяці, швидше за все, вдасться мирно і контрольовано завершити Майдан.

Проблема друга - Юлія Володимирівна Тимошенко (ЮВТ)

З  одного боку, ЮВТ це єдиний український політик в силу своєї харизми і амбіцій, які не контрольований реальною владою олігархічних сімей. Єдиний український політик, соціотип якого так і називається - «політик». До речі бажаючі можуть освіжити в пам'яті його опис по психологічному портрету ЮВТ, який був опублікований раніше.

На етапі цілком контрольованої олігархами боротьби політиків за владу, що розгортається –політиків, які перемогли Януковича, ЮВТ здатна не тільки вести свою гру але й вступити у відкрите протистояння з реальною владою. Тим більше, що політичне позиціонування ЮВТ до цього просто підштовхує.

Якщо раніше, ЮВТ могла спиратися на помірковано-націоналістичний електорат, то зараз на цьому полі стало занадто тісно при очевидному вакуумі політичних сил помірковано лівого плану і орієнтованих на центр і, частково, південь і схід країни, тобто на електоральному полі регіоналів і комуністів. Все це олігархам природно не сподобається і їх бажання позбутися від політичного впливу ЮВТ цілком природне.

Тому, як тільки ЮВТ отримала свободу, на неї тут же посипався град критики. А тому, що критикується переважно не її попередня діяльність на посаді прем'єра, а поточні дії, наприклад те, як ЮВТ недостатньо фотогенічно наполовину посміхалася, наполовину плакала на Майдані, очевидно це інформаційна компанія ЮВТ, запущена олігархами. Часто кажуть, що ЮВТ не адекватна. Так покажіть мені хоча б одного адекватного українського політика! Політика, який адекватно оцінює те, що відбувається в Україні та світі, об'єктивний процес та ще й виконує свої передвиборчі обіцянки.

З іншого боку, ЮВ така ж далека від демократії, як і Віктор Федорович. Не тому, що вона погана. Це не етична якість - просто у різних людей різна вроджена схильність до демократії, а суспільство при різній затребуваності реальної, а не декларованої демократії висуває на провідні ролі різних перших осіб. У наших реаліях, коли провідні політики є провідниками інтересів олігархів, серед них не не може бути демократів.

Такі люди просто не проходять кастинг олігархів на допуск до державних посад. В умовах відсутності демократичних парламентських партій, інтерес несформованого знизу громадянського суспільства полягає в підтримці високої конкуренції між діючими політиками, щоб не допустити зростання авторитаризму, який буде супроводжуватися черговим наступом на громадянські та соціальні права. А в умовах високої конкуренції між політиками вони будуть змушені апелювати до виборців а , отже, не зможуть сильно закручувати гайки. Тобто громадянському суспільству зараз вигідна бійка між політичними павуками, вигідно протистояння ЮВТ і олігархів, але не вигідна повна перемога однієї із сторін. Щось схоже ми вже спостерігали раніше під час протистояння Тимошенко і Ющенка, а потім Тимошенко і Януковича.

Ресурс "Хвиля"