www.ji-magazine.lviv.ua

Михайло Згуровський, Київський політехнічний інститут

На жаль, після того як Україна стала незалежною, вона скористалася, мабуть, найгіршою з можливих моделей трансформації суспільства порівняно з іншими постсоціалістичними країнами. Замість цивілізованого розвитку, відповідно до послідовної національної політики, країна «втяглася» у фазу стихійного первинного накопичення капіталу, притаманну «дикому капіталізму».    На цьому етапі виник конфлікт між приватними інтересами нових фінансово-політичних груп та загально національними інтересами суспільства, в якому явне домінування поки що  залишається за першими. Ще на початку 1990-х років промисловість України «по інерції» продовжувала випускати високотехнологічну продукцію, складні машинобудівні комплекси, електронні прилади та інше. Ринок праці ще вимагав високопрофесійного, науково орієнтованого людського капіталу.

Вже через 20 років ситуація корінним чином змінилася. Інтелектуально місткі сектори вітчизняної економіки майже повністю деградували. Попит на ринку праці в основному залишився на представників сфери послуг, де практично не потрібні складні науково місткі знання для створення нового, а вимагаються лише обізнаність з предметною галуззю, певні навички і практичний досвід. За таких умов сфера передової освіти і науки, особливо фундаментально-природничої, почала «заважати» ринку праці і новому суспільству.

Примітивний ринок праці почав позбавляти молодь і систему вищої освіти відповідних стимулів, що призвело до синдрому непотрібності наукоємних знань і витіснення кращого людського капіталу з країни. Цей інституціональний конфлікт суттєво заблокував розвиток економіки і суспільства і спрямував вектор руху країни до групи тих, що не відбулися.

Так, за даними національного фонду фундаментальних досліджень США (рис.1), протягом останніх 10 років вища освіта і наука України, за сукупними показниками, перемістилася з 32-го на 41-е місце у світі і почала поступатися навіть одному Кембриджському університету. Зокрема протягом останнього десятиріччя Україна за кількістю наукових публікацій з високим імпакт фактором швидко втрачала свої позиції приблизно з темпом 3,6% на рік.

Рис.1

Зниження якості підготовки людського капіталу почало безпосередньо впливати на втрату конкурентоспроможності країни у світі(рис.2). Виробництво в Україні високотехнологічної продукції, яка створювалася на основі наукоємних знань, і її експорт протягом останніх 10 років зменшувалися  з 5,5% до 3.5%, тоді як, наприклад, для Китаю цей показник за такий же відрізок часу різко зростав — з 18 до 33%.

Рис. 2

За даними цьогорічного Світового Економічного Форуму в Давосі (рис. 3)співпраця української вищої школи і науки з вітчизняною промисловістю в галузі її високотехнологічного переозброєння протягом останніх 10 років була найнижчою в Європі. Цей чинник був одним з головних, що зумовив падіння конкурентоспроможності України, особливо під час глобальної економічної кризи, з 67го місця у 2006 році на 84-те у 2013 у списку понад 130 країн світу.

Рис. 3

Ґрунтуючись на 95 відсотків на третьому і четвертому технологічних укладах (металургійна, хімічна, аграрна галузі, нафтохімія, застаріла енергетика, важке машинобудування) економіка України працювала з рентабельністю 3—6% і створювала приблизно на один-два порядки нижчу додану вартість на одиницю продукції у порівнянні з економіками п'ятого і шостого укладів, які домінують у світі (електроніка, обчислювальна, телекомунікаційна техніка, програмне забезпечення, роботобудування, інформаційні послуги, біомедична інженерія). Як наслідок, маючи постійне від'ємне сальдо торговельного балансу, яке у 2012 році досягло 15 млрд. дол. США, для покриття внутрішніх потреб і обслуговування запозичень, Україна невпинно скочувалася в боргову яму.

За роки незалежності її державний борг зріс у 20 разів і на кінець 2012 р. перевищив 500 млрд. грн, що становило 138% доходів держбюджету (362 млрд. грн.). Деградуюча економіка потягла за собою зменшення на 37% підготовки фахівців за інноваційною, креативною моделлю на користь низько інтелектуальної, репродуктивної освіти, що, зрештою, призвело до зниження освітнього цензу нації. 

Таким чином, Україна не маючи стратегії довгострокового розвитку економіки і ясної перспективи виплати зовнішнього боргу,приречена на постійне залучення зовнішніх запозичень з метою тимчасового продовження стану своєї стабільності. Звичайно, отримання запозичень є прийнятою практикою у світовій економіці. Питання полягає лише в тому, для чого запозичення беруться і чи забезпечується стала стратегія їх обслуговування і повернення. Так, розвинуті економіки, орієнтуючись на довгострокове і ефективне використання інструментарію зовнішніх запозичень, інвестують їх у високо окупні сфери свого розвитку, які ґрунтуються на більш високих технологічних укладах. Україна ж переважно спрямовувала запозичення на споживання, обслуговування раніше отриманих кредитів і незначне інвестування низько-технологічного і сировинного експорту.

Якраз такі інвестиції є неперспективними, оскільки збільшення пропозиції низько технологічної продукції на світовому ринку спричиняє зменшення її ціни і, відповідно, зниження прибутків від реалізації такого експорту. Ця стратегія може бути вигідною лише при величезних обсягах виробництва і експорту низько технологічної продукції, які дозволять перекрити втрати, пов'язані з падінням ціни. Але за умови наростаючої конкуренції з боку Китаю та Індії у цьому сегменті ринку у України немає шансів на екстенсивне його розширення. Їй необхідно не просто збільшити обсяги експорту, а поліпшити його якість, зменшити собівартість продукції. Але найважливіше для України знайти нові сегменти ринку для якого починати виробляти якісно нові високотехнологічні продукти і послуги з більш високою доданою вартістю, що матимуть великий попит на зовнішніх ринках.

Окрім того, потрібно враховувати досвід лідируючих економік світу, які давно перестали розраховувати на базові галузі промисловості як на локомотив свого економічного розвитку. Ними акцент робиться на масштабне створення нових винаходів у вигляді захищеної інтелектуальної власності і ефективне комерційне впровадження цих інновацій та їх експорт.

Наприклад, такі країни як США, Японія, Фінляндія, Швеція, Сінгапур та деякі інші, стали на цей шлях ще в 80-і, 90-ті роки минулого століття, і багато експертів вважають, що завдяки цьому вони зуміли зберегти свої передові позиції і вплив на розвиток глобальної економіки.

Окреме місце у цьому виді діяльності посідають США, які є власниками понад 80% патентів у світі на передові технології. Якраз тому, а ще через монопольну позицію на світових ринках федеральної резервної системи, ця країна може дозволити собі мати 17 трильйонний зовнішній борг, не боячись дефолту.

Яку ж стратегію економічного розвитку обрати Україні? Зрозуміло що вона вже вичерпує експортний потенціал сировинно-переробних, та низько технологічних сегментів ринку. Тому безальтернативним для неї є переорієнтація на високотехнологічний шлях подальшого розвитку. При цьому держава має зробити ставку виключно на якісний людський капітал, включити конкурентоспроможну науку і передову освіту в число головних двигунів своєї економіки (рис. 4). 

Рис. 4

Головна перевага цього сценарію (назвемо його інноваційно-активним) полягає в тому, що він, за рахунок збільшення долі нових знань в структурі доданої вартості продукції, приноситиме більше надходжень в країну для вирішення довгострокових і короткострокових проблем економіки, що зменшить необхідність звернення до зовнішніх запозичень.

За даними американського Інституту виробництва кореляційна залежність між рівнем інноваційного розвитку країни і її багатством, вираженим у ВВП на душу населення, має наступний вигляд (рис. 5). Тут очікує великий ризик. Скочуючись вниз за рівнем бідності (а за останні роки ВВП на душу населення зменшився більш ніж у 2 рази і зараз складає 3.8 тис. доларів США, 106 місце в світі) і поглиблюючись у борговий зашморг ми ризикуємо пройти точку неповернення на шлях інноваційного розвитку. 

Рис 5

Тим не менше, знаходячись на межі цієї зони неповернення Україна ще має шанси переорієнтуватися на інноваційний розвиток. Для цього їй необхідно корінним чином змінити політику свого розвитку і скористатися своїми конкурентними перевагами. За даними Світового економічного форуму таких переваг в компоненті людського капіталу у неї небагато, усього 16. Найважливішими з них є (рис 6):

Рис. 6

-      розвиток освіти, і в першу чергу вищої математичної (14 місце в рейтингу глобальної конкурентоспроможності),

-      підтримка суспільством наукових досліджень і розвитку (30 місце),

-      спроможність країни до інновацій, заснована на розвиненій інфраструктурі науки і промисловості країни (32 місце).

Разом з тим, такі важливі для інноваційного розвитку фактори (рис. 7), як захист інвесторів (109 місце), захист інтелектуальної власності (107 місце), технологічний трансфер (115 місце), рівень конкурентоспроможності (110 місце) відносяться до слабких позицій української економіки.

Рис. 7

Виходячи з наведеного структурно-аналітичного дослідження, в якості головних параметрів інноваційно-активного сценарію розвитку України доцільно обрати такі (рис. 8): витрати на освіту (% до ВВП); витрати на науку (% до ВВП); витрати на одного науковця (частка, що доводиться на душу населення, долари США); експорт високотехнологічної продукції (% до ВВП); додана вартість за групою «Інша діяльність».

Рис. 8

При цьому на часовому відрізку 2014-2020 роки Україна має здійснювати поступовий перехід на технології 5-го та 6-го технологічних укладів. Виходячи з географічного розташування, наявного людського потенціалу та природних ресурсів Україна може досягти успіху в міжнародній кооперації праці за наступними напрямами (рис. 9):

1.    інформаційно-телекомунікаційні технології;

2.    виробництво високоякісних продуктів харчування на основі розвитку аграрного сектору та застосування новітніх біотехнологій;

3.    розвиток альтернативної енергетики;

4.    розвиток транзитної індустрії;

5.    створення нових речовин і матеріалів на основі нанотехнологій;

6.    розвиток високотехнологічного машинобудування, включаючи космічні і авіаційні технології;

7.    розвиток наук про людину, на основі біомедицинської інженерії, клітинної медицини, фармації.

Рис. 9

Узагальнюючи проведений аналіз наведемо головні параметри сценарію інноваційного розвитку України на часовому відрізку 2014-2020 роки (рис. 10). Бачимо, що витрати на освіту мають зрости більше ніж вдвічі, на науку в 4-6 разів, витрати на одного науковця, включаючи витрати на наукове обладнання, в 30 разів, високотехнологічний експорт має зрости в 5-6 разів. Ці параметри складають необхідні умови для переходу України на шлях інноваційного розвитку. Такий перехід можливий лише в результаті втілення дієвої державної політики, як складової національної ідеї і неухильного її виконання.

Рис. 10