Написати відповідь

Незалежний культурологічний часопис „Ї” намагається мати якнайширшу візію тих проблем сучасности, що висвітлюються на його сторінках. Географія авторів журналу сягає більшости европейських, і не тільки, країн. А отже, редакція нерідко зустрічається зі специфічними проблемами перекладів філософських, культурологічних, політологічних та ін. текстів.

Статтею Богдана Стасюка ми розпочинаємо, на наш погляд, актуальну дискусію щодо питань адекватности перекладів і запрошуємо до розмови усіх, кого цікавить ця проблема.

Чи маємо ми на це право?

Богдан Стасюк (Кіровоград)

У даній статті піднімається питання меж творчого начала в роботі перекладача. Маючи полемічне спрямування, вона не будує гіпотез, а ставить проблему у філософсько-етичному ключі. Свої міркування автор підкріплює прикладами з американської літератури кінця XX століття.

Колись у часи становлення теорії адекватного перекладу, в Європі існувала група нігілістично налаштованих філологів, що відкидали ідею такого перекладу, не вважали її за можливу, їхнім девізом став вислів Бенедетто Кроче: "traduttori - traditori!" – "перекладачі -зрадники!"

У цій полемічній статті ми спробуємо розглянути постать Перекладача з цілком протилежного боку і навіть у кардинально іншому світлі.

Передусім, ми пропонуємо такий собі список прав і обов’язків перекладача, укладений Ільком Корунцем у його підручнику "Теорія та практика перекладу (аспектний переклад)":

• "to maintain in the target language version all the structural peculiarities of the matter/work under translation;
• to hold strictly to the author's conception and render faithfully the content of the source language matter/work under translation;
• to maintain in the version of the target language the main peculiarities/features of the syntactic organization and stylistic means of expression of the source language matter/work;
• to maintain in the version of the target language the fidelity in the means and ways of the author's depicting the artistic images and expressiveness pertained to the source language matter/work;
• to avoid deliberate omissions and any other forms of free interpretation/rendering unless of the source language matter/work;
• to restrain in the process of translation of a text/work from any deliberate shortening or enlargement of it, as well as of any embellishment of its stylistic or artistic qualities in the target language version;
• to render/maintain as fully as possible in the target language variant the ease of expression pertaining to the source language matter/work;
• to render/maintain in the target language version the pragmatic intention/orientation of the author and his force of influence on the reader." [Корунець, 2000: 88].

На перший погляд, здається, що у списку немає упущень. Усе розписано достатньо докладно з метою, аби перекладач не зробив свій переклад гіршим за ориґінал. Не сказано лише одне. Чи має Перекладач право зробити свій переклад кращим від ориґіналу. Тож, маємо ми на це право, чи ні?

Проблеми у перекладача (чи тут, радше, у автора) починаються тоді, коли йому доводиться мати справу з… прямою мовою. Одразу хочеться зауважити, автор може видатись надто прискіпливим у питаннях аналізу ориґіналів і питаннях перекладу деяких, часто нечисленних, лексем. Проте слід зазначити, що питання вдосконалення неважливими бути не можуть, і рано чи пізно до цих проблем хто-небудь та звернувся б.

Отже, нижче ми пропонуємо ті твори, ті казуси, що спричинили до появи цієї статті.

Казус 1. Науково-фантастичний роман пера Айзека Азімова (1920-1992) "Самі боги" (Isaac Asimov, "The Gods Themselves", 1972).

Казус 2. Історично-пригодницький роман Ґора Відала (нар. 1925 р.) "Сотворіння світу" (Gore Vidal, "Creation", 1981), з яким український читач міг ознайомитися у “Всесвіті” за 1989 р. (№ 1 – 3).

До Азімова претензій, власне кажучи, небагато. Єдиний його "прокол" полягає у наступному: з вуст дійової особи – мешканця паралельного світу, цілковито не пов'язаного з нашим, прямою мовою лунає фраза: "We did not count on Tritt's quixotic action at just that moment". [Asimov, 1976: 138]. "Quixotic"! Тобто "донкіхотський"! Тут не лише у педантичного перекладача, а й просто у вдумливого читача виникне цілком логічне запитання: як мовець міг знати про Міґеля Сервантеса де Сааведру чи його епохальний роман "Хитромудрий ідальґо Дон Кіхот із Ла-Манчі"?

У перекладача є два шляхи вирішення цього питання. Перший: зі спокійним сумлінням лишати у перекладі прикметник "донкіхотський". І це буде буквальна відповідність ориґіналу. Крім того, письменник буде показаний таким, яким він є насправді, без перебільшення і применшення його чеснот як літератора. Другий шлях – замінити лексему "quixotic" синонімічними: "нерозумний", "нерозважливий", "бездумний". Авжеж, цей метод орієнтується лише на читача, але таким чином будуть приховані вади автора, його неуважність, що в свою чергу може створити хибне уявлення про письменника.

З Відалом питання стоїть у дещо іншому ключі. Вся справа в антуражі. Весь роман написано від імені перса V ст. до н. е. І деякі слова звучать просто явними анахронізмами. Причиною цього неподобства, у буквальному смислі слова, можливо, є те, що твір спрямовано на посереднього американського читача, який, як відомо, не є великим шанувальником інтелектуальних і складних робіт. (Для порівняння радимо згадати схожий історичний твір непересічного російського письменника Івана Антоновича Єфремова (1907-1972) "Таїс Афінська", який теж оповідає про античний світ. Роман не містить жодного (!) анахронізму, як лексичного, так і контекстуального плану. Крім того, Єфремов не боявся ускладнювати свої твори химерними словами, і його популярність від цього у СРСР не зменшувалась).

Так, наприклад, явно недоречно в мові головного героя звучать слова "Diana" і "Hercules". Чому? За легендою твору він [герой] старий перський посол, який об'їхав півсвіту, і тепер задиктовує свої спогади небожу Демокріту. Звісно, розмовляють вони грецькою мовою і тому ніяк не могли згадувати персонажів давньоримської міфології Діану і Геркулеса. Тобто доречно було б їх замінити на давньогрецькі відповідники: Артеміс (Артеміду) і Геракла. Але чи варто?

Ще одна група слів відбиває реалії дещо анахронічні до часу подій, зображених у романі:

1. "We travelled with four companies of cavalry and eight companies of foot soldiers". [Vidal, 1986: 144].
2. "Suddenly the cordon of police broke and the pressure of the mob hurled us against the wooden stockade".[Vidal, 1986:302].
3. "Then, of course, he is the sole creator of the order [of Buddhists]". [Vidal, 1986: 309].

"Company" - "рота". Слово і поняття "роти" народилося лише у часи найманих армій у Європі XV – XVI ст.ст. Можливий переклад – "сотня", адже рота складається зі 100-120 чоловік. "Police – "поліція". Здається, коментарів не потрібно. У нас це слово навряд чи асоціюється з Грецією та Індією V ст. до н. е. Можливий переклад – "охорона", "вояки" тощо. "Order" – "орден", у даному разі як релігійно-суспільний інститут. На превеликий жаль перекладача, у вітчизняній історіографії цим словом позначають лише середньовічні чернецькі і рицарські об'єднання.. Можливий переклад – "громада", "секта".

Специфічний відтінок можна спостерігати в лексемах у наступних реченнях:

1. "We saw no dragons, trolls, or bandits".[Vidal, 1986: 582].
2. "From what I could gather, the notion of Yellow Springs is very old; it seems to be a kind of eternal limbo, like Greek Hades".[Vidal, 1986: 494].
3. "Darius laughed, a plebeian habit he retained to the ends of his days".[Vidal,1986: 111].
4. "I never got to the end of my anathema". [Vidal, 1986: 68]

"Trolls" – "тролі". Важко сказати точно, як багато асоціацій і стилістичних відтінків має ця лексема для корінного англомовного реципієнта, але для нас, слов'ян взагалі й українців зокрема, тролі – в першу чергу – персонажі ґермано-скандинавської міфології, дещо чужої для греків, персів і вітчизняних читачів. Тому, можливо, доречніше було б відтворити лексему описово – "потвори", "привиди", "нечиста сила" тощо.

"Limbo" – "лімб", "переддвер'я пекла", наявність якого є одним із постулатів католицизму. Друге значення лексеми ("в'язниця, тюрма") є метафоричним осмисленням первинного релігійного значення і для перекладу не підходить. Здається, єдино можливий шлях уникнення цього ляпсусу (якщо у ньому є потреба) – описовий переклад на кшталт: "Наскільки я збагнув, поняття Жовтих Джерел дуже давнє; воно схоже на вічне місцеперебування всіх душ, подібно до грецького Гадесу".

"Plebeian" – "плебейський". Цей прикметник безпосередньо пов'язаний із поняттям плебсу, класу, який народився і саме так називався у Давньому Римі, не відомому давнім персам. Вихід – знову той самий описовий переклад: "Дарій засміявся – звичка, позбавлена шляхетності, яку він зберіг до кінця своїх днів".

"Anathema" – 1) "анафема", "відлучення від церкви"; 2) "прокляття". Немає жодного сенсу зберігати семему "анафема" у перекладі. Занадто сильний відтінок церковного терміна має це слово. Лишається "прокляття".

Найважчим є питання незграбного використання Відалом титулів і звань. І якщо сучасні військові звання "general" і "admiral" легко замінити на "полководець" і "флотоводець", то зі становою ієрархією Давнього Китаю, з якою перекладачу доводиться мати справу протягом 150 сторінок, складніше. Справа в тому, що Відал вживає такі терміни, як "duke", "baron", "earl", "marquis", "knight", буквальний переклад яких буде дуже великою недоречністю, оскільки саме ці слова ("герцог", "барон", "граф", "маркіз", "рицар"), як і поняття, з'явилися у ґерманських і романських (зауважте, неслов'янських) народів Європи часів імперії Карла Великого (IX ст.) і в свідомості українського читача тепер назавжди пов'язані з європейським життєвим простором, західноєвропейським світом. Щодо ж Китаю, то вітчизняній історіографії завжди вистачало двох термінів: "цар" і "князь", які настільки давно засвоєні українською мовою, що сприймаються так, як і корінна лексика. За китайськими джерелами можна знайти такі терміни, як ґун, хоу, бо, цзи, нань, ші. Мало того, що відповідність англійських термінів китайським можна встановити тільки з допомогою фахового історика-синолога, вживання саме другої групи титулів буде явною "самодіяльністю" з боку перекладача. І схоже, що без консультації фахового знавця історії Китаю фахового перекладу зробити неможливо.

Проаналізувавши вищенаведений матеріал, можна стверджувати, що знання стилістики ориґіналу – замала підстава для створення професійного перекладу. Інакше кажучи, самим фактом свого існування вона призводить до життя стилістику перекладу. На нашу думку, це є діалектична єдність. Пам'ятаєте геґелівську тріаду і її складову - закон єдності і боротьби протилежностей? Схоже, що тут, на текстологічному рівні, ми знаходимо її частковий прояв у опозиції ориґінал-переклад: стилістика перекладу не мислиться без існування стилістики ориґіналу, і водночас вони не є абсолютними тотожностями.

Продемонструвати це можна на прикладі лексеми "anathema". Як уже зазначалося, є два значення цієї одиниці перекладу: 1) "анафема", "відлучення від церкви"; 2) "прокляття". Крім цього, це слово грецького походження.

Отже, для українського читача "анафема" – у першу чергу, релігійний термін церкви православного обряду – "відлучення", "церковне прокляття", – де більшість термінів мають саме грецьке походження.

Для англомовного читача, більше наближеного до римо-католицької церкви, слово "anathema" є просто химерним, рідковживаним словом грецького походження з вуст грекомовного перса, що здається природним. Тим більше, що у католиків, до яких належить багато англомовних реципієнтів, базовою мовою є латина, з якої і походить релігійний термін "excommunication" ("відлучення") – слово, що, певно, має викликати в англосаксів такі ж асоціації, як і в українців – "анафема".

Виходить, що слова типу "anathema" (за такі можна вважати "company", "police", "order", "general") є законними наслідками опозиції ориґінал-переклад, своєрідними лакунами, розуміння яких ускладнюється, головним чином, різною етимологією первинних лексем ориґіналу і їхніх відповідників у перекладі.

Тим прикріше констатувати наявність ірраціональних випадків, які не можна витлумачити навіть вищезгаданою опозицією. Ці слова, цей клас verba molesta (лат. "прикрі слова") – прояви внутрішньої неузгодженості тексту і контексту, простіше кажучи, авторські помилки, викликані неуважністю або незнанням. Найяскравіший приклад - слово "quixotic" (а з ним, можливо. "trolls", "plebeian", "limbo" тощо). Інтернаціональна етимологія не дає можливості якось виправити ці помилки, не перетворюючи перекладача на редактора-коректора.

Тут ми знову повертаємося до питання: наскільки це етично з моральної і філософської точки зору – виправляти дрібні і не дуже помилки самого автора перекладачу? Творчість останнього надто несхожа на діяльність художників, скульпторів, хореографів чи літераторів. Як теоретик-першовідкривач у точних науках, що намагається пояснити суть якогось явища і при цьому не виходити за рамки вже відомих законів, перекладач завжди обмежений особистістю письменника, не маючи права змінювати текст (згадаймо у І. В. Корунця: "to restrain in the process of translation... from any deliberate shortening or enlargement of it, as well as of any embellishment (– вид. авт.) of its stylistic or artistic qualities..." [Корунець, 2000: 88]). Адже "embellishment" – "оздоблення", "прикрашення" - можна розуміти і як "покращення'. Своєрідним виходом, обґрунтуванням такого embellishment може стати стилістика перекладу. Але її не можна нав'язувати як загальне правило. Вона могла б визначати загальні тенденції, згладжувати кострубаті місця у тексті, проте тільки у випадках, що науково реґламентуються і не можуть згодом кваліфікуватися як "перекладацька сваволя".

Таким чином, питання "бути, чи не бути?", "маємо ми на це право, чи не маємо?" лишається на совісті кожної конкретно особистості перекладача. Можливо, навіть буде краще, якщо Перекладач просто покладатиметься на свою інтуїцію, своє відчуття рідної мови. Адже все одно, питання "чи робити переклад кращим за ориґінал?" залишатиметься другорядним. Головне, щоб цей переклад не був гіршим.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. История Китая с древнейших времен до наших дней. – М.: Главная редакция восточной литературы, 1974 – 534 с.
2. Корунець І. В. Теорія і практика перекладу (аспектний переклад): Підручник. – Вінниця: "Нова книга", 2000 – 448 с.
3. Asimov, Isaac. The Gods Themselves. – Frogmore, 1976.
4. Vidal, Gore. Creation. – London, 1986.