Кореспондент «ВЗ», повернувшись з Ялтинського саміту СНД, аналізує
завершення першого етапу вступу України до ЄЕП.
Угоду, яка наробила стільки галасу і в Україні, і за її межами, підписали.
Ми однією ногою вже в ЄЕП. Другу згодом “всуне” парламент. Або не “всуне”...
Внутрішньо-політичні перипетії навколо інтеграції Києва “на Схід” настільки
«завели» Президента Леоніда Кучму, що після підписання “просторового”
договору у Ялті він встановив “діагноз” своїй “вотчині”: “Україна – найзаполітизованіша
республіка на теренах колишнього СРСР”. Мовляв, бачте, – ні в Росії, ні
в Білорусії, ні тим паче у Казахстані ніхто не “рипається”. А в Україні
усе “бурлить”. Добре це чи погано? Для Президента погано, для демократії,
чи радше того, що від неї залишилося, звісно, добре.
Негативним терміном “заполітизованість” Президент окреслив потуги українських
політиків, чиновників, експертів та опозиції самим розібратися і людям
пояснити: “Що таке ЄЕП, навіщо воно українцям здалося і що матиме з того
персонально Леонід Кучма”. Треба сказати, що “заполітизованість” свою
справу таки зробила, і Кучма підписав угоду про створення ЄЕП разом з
Росією, Білорусією та Казахстаном з найважливішим застереженням – “просторовий”
договір не повинен суперечити Конституції України. Відтак, і створення
наднаціонального керівного органу “відклали” (бо Основний Закон не передбачає
подібного). За словами російського Президента Володимира Путіна, спеціально
для Києва придумали більш “м’який” “єдиний регулюючий орган”. Проте і
за таких умов народження ЄЕП є небажаним для значної частини українського
політикуму, бо тягне за собою багато “неприємних” речей.
Стаття 1 підписаного “просторового” договору гласить: “Під Єдиним економічним
простором Сторони (Україна, Росія, Білорусія, Казахстан – В. З.) розуміють
економічний простір, що об’єднує митні території Сторін, на якому функціонують
механізми регулювання економік, засновані на єдиних принципах, що забезпечують
вільний рух товарів, послуг, капіталів та робочої сили і проводиться єдина
зовнішньоторговельна і узгоджена… податкова, грошово-кредитна та валютно-фінансова
політика”.
Першим етапом становлення ЄЕП має бути формування зони вільної торгівлі
без вилучень та обмежень, що передбачає незастосування у взаємній торгівлі
антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних захисних заходів. У статті
3 договору зазначається: “З метою реалізації Договору Сторони напрацюють
Комплекс заходів з формування Єдиного економічного простору”. Стаття 4
говорить, що “органи ЄЕП створюються на основі поєднання міждержавних
елементів та принципів передачі частини повноважень Сторін єдиному регулюючому
органу… В єдиному регулюючому органі ЄЕП рішення з усіх питань приймаються
зваженим голосуванням. Кількість голосів кожної зі Сторін визначається
з врахуванням її економічного потенціалу”.
Перед самим підписанням договору про ЄЕП, у своєму вступному слові (Голови
Ради глав держав СНД) Л. Кучма остаточно заплутав тих, у кого і так боліла
голова від “просторової” дилеми. “Головна мета СНД – завершення формування
повноцінної зони вільної торгівлі в рамках Співдружності – без вилучень
і обмежень”, – заявив “найголовніший” у СНД. Виявляється, цей процес вже
9 років триває, а планується завершити його до 2010 року. І тут виникає
закономірне питання: “А навіщо нам (Україні) дві окремі вільні торговельні
зони: і у СНД, і у ЄЕП?”. Проте це не єдиний казус. У своїй промові Л.
Кучма також визнав: “У країнах СНД доля взаємного товарообігу (основного
показника розвитку внутрішньорегіональної економічної інтеграції) знизилася
з 79 % у 1991 році до 26% – в 2002-му”. І знову питання: “Заради чого
змінювати ситуацію?” Адже ті відсотки, які “втекли” з ринку СНД, – головним
чином (звичайно, треба враховувати й певний рівень спаду виробництва)
подалися на європейські та світові ринки.
На думку експертів з Групи німецьких консультантів при українському уряді,
тоді, коли питома вага країн-учасниць ймовірного ЄЕП в українському імпорті
зменшувалась, імпорт з Євросоюзу залишається стабільним (у межах 30-31
відсотка) протягом останніх чотирьох років. Щодо експортного потенціалу
ЄЕП, то, за словами німецького експерта Ларса Гандріха, з 1998 до 2002
року його частка для України скоротилася з 26 до 19 відсотків. “Я не можу
уявити, що Україна отримає економічну вигоду від сильнішої інтеграції
з Росією. Бо частка експорту до Росії стає дедалі меншою, тоді як експорт
до ЄС становить 41 відсоток і 40 відсотків – до решти країн світу”. На
думку німецького експерта, ЄЕП суперечить прагненням України стати членом
Світової організації торгівлі та інтегруватися до Євросоюзу: “Митний союз
з Росією означав би, що Київ проводить спільну з Москвою торговельну політику.
Я не можу уявити, що це сприятиме українським експортерам.
Тому що у відповідь на митні бар’єри навколо цих чотирьох держав, які
будуть створені, виникнуть запобіжні заходи з боку решти країн”.
В Росії тема створення Єдиного економічного простору не викликає стільки
дискусій, як в Україні. З Україною, Білорусією, Казахстаном Москва торгує
найбільше. Туди йде 90 % російського “есендівського” експорту. На думку
міжнародних аналітиків, для Росії ЄЕП – життєва необхідність. Москві треба
розширювати ринки збуту і позбуватися адміністративних бар’єрів на шляху
своїх товарів. Експерти зазначають, що в російсько-українській економічній
лексиці наймодніше словосполучення нині – “товарні вилучення”. Тобто продукція,
експорт або імпорт якої обмежений. Росія, наприклад, увівши високе мито
на українську карамель, де-факто заборонила її імпорт. Полюбляють наші
північно-східні сусіди “топити” український цукор та іншу продсировину.
Київ же за допомогою мита обмежив ввіз російських авто. Список таких вилучень
досить великий. В Росії ситуацію сприймають як перешкоду вільній конкуренції.
Депутат Держдуми РФ В’ячеслав Ігнуров, вважає: “ЄЕП посилить конкуренцію,
як наслідок – бурхливий розвиток економіки, далі – мета “четвірки” – перехід
до постіндустріального суспільства”.
Для російської економіки створення ЄЕП означає ніщо інше, як вільний доступ
на ринки країн-партнерів. Те, що заради цього доведеться відкрити і свій
ринок, росіяни вважають цілком прийнятною ціною. Напередодні підписання
договору у Москві усе частіше говорили про розробку нових російських бізнес-проектів
в Україні, Білорусії та Казахстані.
Українські економісти побоюються російської торговельної експансії. “Україна
вступила в акціонерне товариство, частка в статутному фонді якого, – голоси
у регулюючому органі”, – коментує створення ЄЕП екс-віце-прем’єр з економічних
питань Віктор Пинзеник. Як доктор економічних наук В. Пинзеник зазначив,
що поняття ЄЕП не відоме економічній теорії і тому важливо зрозуміти,
що саме вкладають у це визначення. На його думку, варто звернути увагу
на аспекти реалізації положення про узгоджену політику забезпечення рівноправної
конкуренції. Експерт каже, що ріст курсу російського рубля щодо української
гривні порушить умови рівноправної конкуренції, оскільки російські товари
на українському ринку подорожчають, а українські на російському – подешевшають.
“Цей аспект дотримання рівноправних умов вимагає проведення єдиної курсової
політики, форми прив’язки валюти. У випадку реалізації проекту Київ позбудеться
й права на власну податкову політику, так як це порушить умови конкуренції
українських та російських виробників. “Нічого вигідного для України у
ЄЕП я не бачу”, – запевнив екс-віце-прем’єр.
Новопризначений посол США в Україні Джон Хербст також вважає можливу участь
Києва в ЄЕП такою, що не відповідає інтересам держави. Американський дипломат
сумнівається у тому, що участь в ЄЕП сприятиме інтеграції Києва до західних
організацій. Раніше застерігав Київ від створення митного союзу у рамках
СНД комісар Єврокомісії з питань розширення ЄС Гюнтер Ферхойген.
Ось що думають про ЄЕП та зону вільної торгівлі у рамках Співдружності
іноземні журналісти, з якими вдалося порозмовляти у Ялті в прес-центрі
з висвітлення саміту глав держав СНД.
Катрін, агенція “Франс-Прес”. Щодо Єдиного економічного простору
“четвірки”, то, думаю, що Україні не варто туди вступати. Я не уявляю
собі, як можна одночасно рухатися у кількох напрямках: і до Євросоюзу
проситися, і ЄЕП створювати. Такої ж думки дотримуються багато моїх колег
– європейських журналістів.
Армен, незалежний журналіст з Вірменії. Те, що не стосується Вірменії,
нас мало цікавить. До ЄЕП ми не вступаємо. Чи потрібно це робити Києву?
Вам видніше. А от щодо заяв створити на території СНД до 2010 року потужне
економічне об’єднання – повноцінну зону вільної торгівлі, – у це слабо
віриться. Президенти на кожному саміті щось заявляють, однак нічого конкретного
не роблять.
Сийфолла Шайнгази, кореспондент газети “Ігімін Казахстан”. До ЄЕП
ставимося позитивно. Після розпаду СРСР було багато втрачено як в економічній,
так й у інших сферах. Наприклад, нині маємо проблеми не лише з вільним
пересуванням товарів, але й людей. Чинити перепони людям особливо полюбляють
російські прикордонники. Не думаю, що участь в ЄЕП завадить Астані успішно
працювати й в інших міждержавних економічних структурах. Нині, наприклад,
Казахстан входить до ШОС (Шанхайська організація співпраці)…
Напередодні саміту у Ялті низка провідних українських експертів підписала
листа-звернення до Президента Л. Кучми з вимогою не підписувати договір
про ЄЕП. Як сприймається ситуація сьогодні, ми вирішили дізнатися в одного
з авторів “настанов” Леонідові Кучмі.
Анатолій Гриценко, президент Центру економічних та політичних досліджень
імені Разумкова (Київ). Єдиний економічний простір – не українська
ідея, вона напрацьовувалася в Росії… Президент Леонід Кучма перед підписанням
договору отримав складну позицію Кабміну, насторожену реакцію у парламенті
(засторога Україні не просуватися в інтеграції далі від зони вільної торгівлі,
– а це зовсім не те, чого хоче Росія) та формалізовані у вигляді документів
застереження, що угоду про ЄЕП можна підписувати лише у тій частині, яка
не протирічить Конституції, курсу України на євроатлантичну інтеграцію.
Президент Кучма – людина, яка не любить тиску ззовні, тому він знайшов
золоту середину: частково врахував застереження уряду та парламенту, але
не пішов повністю на прийняття цих застережень. Думаю, на цьому етапі
це максимум, що можна було досягти. А головне те, що закритий режим переговорів
і таємність документів, що підписали у Ялті, вдалося подолати завдяки
ЗМІ. Думаю, це досить важливо з точки зору впливовості “четвертої” влади.
Як буде далі, – залежатиме від того, чого хоче сам Кучма. Якщо він справді
пов’язаний обіцянками, або вірить у саму ідею (в чому я дуже сумніваюся),
тоді він може проштовхнути через парламент законопроект про ЄЕП. Я вважаю,
цього не варто робити зараз – приймати стратегічні рішення у парламенті,
який вже налаштований на президентські вибори. Тим більше, що головні
кандидати є саме у цьому парламенті, і усі вони розраховують на підтримку
з боку Росії або принаймні російських медіа.
Особисто я не вірю, що ідея ЄЕП спрацює навіть на рівні зони вільної торгівлі.
Як до цього не спрацювали і двосторонні домовленості з Росією; між Москвою
та Мінськом; у рамках ГУУАМ та ЄврАзЕС. Думаю, що це загалом політичний
проект, який би мав допомогти Президенту Путіну переобратися на наступний
термін (вибори у березні наступного року). Потім ЄЕП тихенько зійде нанівець,
особливо, якщо на президентських виборах в Україні переможе не та особа,
яку призначить своїм наступником Кучма.
ЄЕПЕЙСЬКИЙ ВИБІР
Тетяна СИЛІНА
Дзеркало тижня № 36 (461) 20 - 26 вересня 2003 року
З ЄЕПом вас.
Те, від чого Україні вдавалося ухилитися, відкрутитися й відбитися
протягом дванадцяти років, її все-таки наздогнало. Переслідувач, що приймав
спочатку вигляд Митного союзу, який потім перетворився на ЄврАзЕС, обтрусився,
причепурився, змінив прізвище на ще благозвучнішу й Україну таки заарканив.
Учора, після підписання «шлюбного контракту», у Ялті з цього приводу пили
кримське шампанське. Гірко. Дуже гірко.
Вилучення лише кількох літер із уже звичного словосполучення дозволило
Президенту України перетворити європейський вибір країни на єепейський.
Нам поки що невідомий точний зміст підписаних президентами України,
Росії, Білорусі й Казахстану документів про створення Єдиного економічного
простору. Як повідомлялося, робота над ними не припинялася до останнього
моменту. Проте запевнення російських джерел про те, що ці документи практично
не відрізняються від схвалених Групою високого рівня, події останнього
тижня в Україні й повідомлення про те, що єдине застереження, на яке все-таки
насмілився Леонід Кучма, не згадує про європейську та євроатлантичну інтеграцію,
не дають підстав для оптимізму й надій на те, що в Ялті Президент Кучма
підписав документи, які відповідають національним інтересам України.
Процедурні лабіринти
Аналіз та обговорення підписаної Угоди про формування ЄЕП ще попереду.
А поки що хочеться поговорити про далеко не прозору процедуру укладання
цього міжнародного договору України. Як ви пам’ятаєте, Кабінет міністрів
двічі — 3 і 10 вересня — після гострої дискусії відкладав ухвалення остаточного
рішення з єепівського питання й мав винести свій вердикт минулої середи
17 вересня. Яким же був подив прибулих на засідання уряду журналістів
і народних депутатів, коли цього питання на порядку денному не виявилося.
Прем’єр Янукович, наче нічого й не сталося, бадьоро доповідав про бюджет.
Питання про ЄЕП підняли депутати, і відповідь вони почули таку: уряд України
дійшов рішення щодо проекту документів про створення ЄЕП, у зв’язку з
чим це питання й не виноситься на засідання Кабміну в середу.
Коли та як було ухвалено рішення, хто з міністрів його підтримав, нам
не вдалося з’ясувати досі. Можливо, депутатам, якщо в них ще не згас інтерес
до цієї теми і вони проведуть власне розслідування, поталанить більше.
У середу їм пояснили, що нібито рішення було затверджено на минулому засіданні
КМ. На минулому — якому? Третього вересня? Десятого? Але ж після них офіційно
повідомлялося, що розгляд цього питання переноситься. Це саме підтверджують
і депутати, присутні на засіданні 10.09.03, які чули на власні вуха, як
трьом профільним міністерствам доручалося розробити застереження до Угоди,
що готується. Нагадаємо ще про один факт, про який у полум’ї баталій,
можливо, забули: минулої п’ятниці, 12.09.03, Володимир Литвин на ранковому
засіданні парламенту повідомив, що В.Янукович звернувся до Верховної Ради
з листом, що містить прохання розглянути питання ЄЕП «на наступному тижні
у вівторок перед засіданням уряду в середу». Отже, 10 вересня рішення
ще не було.
Як натякнуло нам одне поінформоване джерело, члени уряду збиралися ще
рано вранці 17.09.03 — до того, як на 10 ранку в зал для засідань підтягнулися
журналісти й депутати. Перевірити цю інформацію після засідання КМ безпосередньо
в членів уряду нам не вдалося — рішуче налаштованих журналістів, котрі
перегородили прохід до ліфтів і східців, загнали в прес-центр, замкнули
там на ключ і не випускали доти, поки В.Янукович, М.Азаров і їхні колеги
не залишили сьомий поверх, де проходило засідання.
Якщо хтось ще, приміром, профільні комітети ВР або, скажімо, спеціально
створена парламентська тимчасова слідча комісія зацікавиться процедурою
підготовки документів щодо ЄЕП, то звернемо їхню увагу на положення Конституції
України й закону про міжнародні договори. Відповідно до п. 31 ст. 106
Основного Закону, акти Президента України, видані в рамках повноважень
(серед яких і передбачено пунктом 3 цієї ж статті повноваження представляти
державу в міжнародних відносинах, здійснювати керівництво зовнішньополітичною
діяльністю держави, вести переговори й укладати міжнародні договори України),
скріплюються підписами прем’єр-міністра України й міністра, відповідального
за акт і його виконання. Тож було б цікаво перевірити, чи виконано всі
необхідні процедури, описані в ст.3 закону про міжнародні договори, до
затвердження рішення про початок проведення переговорів. І чи є всі необхідні
підписи на рішенні про проведення переговорів щодо ЄЕП, а також на документах,
які визначають уповноважених осіб вести переговори з цього питання, приймати
текст договору тощо. Загалом, юристам тут є в чому покопатися. Навіщо
це потрібно й чому нас так захопили процедурні питання? З однієї простої
причини: чинне міжнародне право, зокрема, Віденська конвенція про міжнародні
договори (ст.46) установлює можливість визнання угоди недійсною, якщо
при її укладанні було порушено фундаментальні норми внутрішнього права,
які регулюють процес укладання цієї угоди. Можливо, через рік комусь ця
можливість і стане у нагоді.
А тепер поговоримо, власне, про саме рішення Кабінету міністрів, прийняте
незрозуміло коли та як. Уряд України схвалив проекти Угоди й Концепції
формування ЄЕП із застереженням. Одним. Більше ніж лаконічним: «Україна
бере участь в Угоді про формування ЄЕП у тій частині її положень, реалізація
яких не суперечить Конституції України та курсу на європейську і євроатлантичну
інтеграцію».
Цей урядовий труд, для написання якого знадобилося три (?) засідання
КМ, ясна річ, викликав різну реакцію. Одні вважали його «демагогічним
і декларативним», таким, що «допускає дуже довільні тлумачення», що дозволить
Президенту «і далі під тиском Росії поетапно здавати національні інтереси
України». Інші ж, навпаки, вважали, що таке узагальнене застереження буде
кориснішим для української сторони на подальших переговорах у рамках четвірки,
оскільки дозволить відкинути багато неприйнятних для нас пропозицій партнерів
саме через їхню суперечність такому багатогранному та складному явищу,
як «європейська і євроатлантична інтеграція України». Треті дивувалися,
чому в формулювання застереження також не внесли «міжнародне право» й
«національні інтереси». Адже, приміром, заборона на застереження, що містилася
в проекті Угоди про формування ЄЕП, не суперечить Основному Закону України,
зате не узгоджується зі ст.19 Віденської конвенції про право міжнародних
договорів. Інший приклад — положення про утримування від висування вимог
у рамках приєднання до СОТ інших країн–учасниць ЄЕП нібито не суперечить
ні Конституції, ні євроінтеграції, але дуже невигідне з погляду національних
інтересів (докладніше про це нижче).
Та навіть таким обрізаним застереженням не скористався Президент. У результаті
грубого шантажу з боку Росії («якщо з застереженнями, то не підпишемо
загалом»), посилюваного тиском білоруського й казахського президентів,
Леонід Кучма зважився заявити лише про те, що документи не повинні суперечити
Конституції України.
А либонь були варіанти...
Усе могло бути інакше
Виконуючи протокольне рішення засідання КМУ №28 від 10 вересня 2003 р.,
три міністерства — закордонних справ, юстиції та економіки і з питань
європейської інтеграції — підготували проект застережень України до проектів
угоди й концепції про формування ЄЕП. Документ, підписаний 12.09.03 Костянтином
Грищенком, Олександром Лавриновичем і Валерієм Хорошковським, чітко говорить
про те, що «Україна вважає кінцевою метою своєї участі в ЄЕП створення
ефективно функціонуючої зони вільної торгівлі», і містить сім застережень.
Оскільки ці застереження можуть ще знадобитися при підготовці ратифікації
єепівських документів Верховною Радою, то подамо їх усі у повному обсязі:
1. Україна бере участь в Угоді про формування ЄЕП і застосовуватиме
Угоду й Концепцію формування ЄЕП у межах і формах, що не суперечать Конституції
України та стратегічному курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію,
а також її самостійному вступу в СОТ у найближчій перспективі.
2. Україна розуміє використовувані в преамбулі, статтях 2, 4 і 5 Угоди
про формування ЄЕП і розділах I, II, III, IV, V, VI Концепції формування
ЄЕП терміни «інтеграція», «інтегрування», «інтеграційні процеси», «інтеграційна
взаємодія» та «інтеграційні заходи» як співробітництво, здійснюване на
основі принципів суверенної рівності і спрямоване на формування зони вільної
торгівлі відповідно до принципів, норм і правил СОТ.
3. Україна братиме участь у механізмах регулювання й заходах у рамках
ЄЕП, передбачених статтями 1, 3 і 5 Угоди про формування ЄЕП, у рамках,
що не перешкоджають її євроінтеграційному курсу або не суперечать новим
напрямам і формам співробітництва України з ЄС.
4. Україна не делегуватиме своїх повноважень, передбачених статтею
4 Угоди про формування ЄЕП і розділом V Концепції формування ЄЕП, єдиному
регулюючому органу, створюваному й функціонуючому в рамках ЄЕП. Рішення,
що згадуються в статтях 4 і 6 Угоди про формування ЄЕП і розділах V, VI
Концепції формування ЄЕП, єдиного регулюючого органу й інших органів ЄЕП,
обов’язкові для України за умови її згоди з цими рішеннями та їхньої відповідності
Конституції і національному законодавству України.
5. Україна не вважає для себе обов’язковими положення статті 2 Угоди
про формування ЄЕП і преамбули, розділів II, II V Концепції формування
ЄЕП щодо проведення єдиної зовнішньоторговельної політики, формування
спільних митних тарифів, уніфікації торговельних режимів держав-учасників
стосовно третіх країн, а також єдиної політики в галузі тарифного й нетарифного
регулювання, охорони прав інтелектуальної власності, єдиних правил конкуренції.
6. Україна бере участь у гармонізації законодавства держав–учасників
ЄЕП, уніфікації принципів розробки й застосування технічних регламентів
і стандартів, санітарних і фітосанітарних норм, передбачених статтею 2
Угоди про формування ЄЕП і розділами I, III Концепції формування ЄЕП,
у тій мірі, у якій це не суперечить Угоді про партнерство та співробітництво
між Україною і ЄС від 16 червня 1994 року.
7. Україна не приєднується до абзацу третього розділу VI Концепції
формування ЄЕП, залишаючи за собою право формулювати застереження до будь-яких
договорів у рамках ЄЕП.
Проте не тільки застереження до вже підготовлених проектів Угоди й Концепції
містить вищезгаданий документ, підписаний трьома міністрами. З огляду
на характер зауважень до них, висловлених Мінекономіки та Мін’юстом, МЗС
підготував альтернативний проект Угоди про формування ЄЕП, який за наявності
бажання й політичної волі у вищого керівництва країни можна було б запропонувати
на розгляд і обговорення іншим договірним сторонам. «На думку МЗС, Мін’юсту
й Мінекономіки, положення проекту Угоди в такій редакції не суперечать
Конституції та законодавству України і є прийнятними для української сторони».
Тобто в Ялті Президент Кучма міг би запропонувати своїм трьом колегам
підписати саме такий варіант Угоди, або, за наявності розбіжностей (а
вони, безумовно, були б), продовжити переговори.
Підготовлений МЗСом документ істотно відрізняється від схваленого Групою
високого рівня. Зокрема, у визначенні Єдиного економічного простору в
ст.1 немає слів про об’єднання митних територій, а політику в різних сферах
економіки пропонується проводити не «єдину», а «узгоджену». А в Преамбулу
додано абзац про те, що при створенні ЄЕП сторони мають на увазі «створення
передумов і умов для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів і
робочої сили в масштабах Європейського континенту з метою утворення єдиного
економічного європейського простору». Стаття 2 альтернативного документа
пропонує гармонізувати законодавства сторін «на основі законодавства ЄС
з урахуванням правил і норм СОТ». Відповідно до ст.3 Концепція не є невід’ємною
частиною Угоди, і її разом із Комплексом основних заходів передбачається
тільки розробити. Істотно відрізняються від «азаровсько-російського» варіанту
і положення ст.4, яка передбачає, що кількість голосів кожної держави-учасника
в рамках Ради глав держав і єдиного регулюючого міждержавного органу «розподіляється,
виходячи з принципу: одна держава — один голос. Рішення приймаються консенсусом».
Крім того, єдиний регулюючий орган не передбачається робити наднаціональним
і частину своїх повноважень сторони йому передавати не повинні.
Утім, проводити порівняльний аналіз далі, очевидно, уже немає сенсу,
оскільки вчора, коли готувався цей номер, із Ялти вже надійшли повідомлення,
що Угоду підписано у вигляді, практично ідентичному документу, який підготувало
ГВУ.
Утім, усе до того і йшло. Адже навіть Верховна Рада, яка у вівторок,
ще здавалося, може якось вплинути на вердикт Кабміну та зменшити безоглядну
рішучість Президента, у середу таки відступила й ухвалила політичну заяву,
у якій сказано, що парламент підтримає такий проект Угоди про формування
Єдиного економічного простору, який відповідатиме Конституції України,
законам і міжнародним договорам. Жодного з проектів постанов, що пропонували
рекомендувати Президенту втриматися від підписання Угоди про формування
ЄЕП, так і не було поставлено на голосування.
Та все-таки головне рішення Верховної Ради щодо ЄЕП — ратифікація підписаної
Президентом Угоди — попереду. Саме під час ратифікації в парламенту є
можливість зробити цей документ частиною законодавства України без непоправної
шкоди для національних інтересів держави. Оскільки, відповідно до тієї
ж таки Віденської конвенції про право міжнародних договорів, кожна держава
має право формулювати застереження до договору, зокрема й при ратифікації.
Здається, депутатам не слід поспішати з легалізацією Угоди про формування
ЄЕП: необхідно скрупульозно проаналізувати документи й добре було б усе-таки
домогтися від уряду проведення економічних розрахунків і дочекатися результатів,
оскільки категоричні заяви окремих членів Кабінету міністрів як і раніше
викликають великі сумніви, що все буде настільки райдужно, як нам обіцяють.
Про безплатний сир
Приміром, дуже багатьох депутатів під час парламентських дебатів, присвячених
ЄЕП, цікавило, чи справді входження України до цієї структури гарантує
їй зниження цін на енергоносії, що його захисники єепівської ідеї використовували
як один із основних козирів. Зокрема, М.Азаров, голосно й «відповідально»
заявляв із парламентської трибуни: «Якщо не буде єдиних цін на енергоносії,
не буде і єдиного економічного простору».
З тієї ж трибуни Юлія Тимошенко звернула увагу колег на той факт, що
насправді у проектах документів ідеться про «забезпечення недискримінаційного
доступу й рівного рівня тарифів на послуги суб’єктів природних монополій».
А тарифи й ціни, нагадала першому віце-прем’єру Юлія Володимирівна, поняття
різні. Тарифи на транспортування енергоносіїв установлює держава, а ціни
формуються ринково. «Сьогодні в Росії немає монополії на видобування нафти
й газу, тож ціни встановлюватимуть власники, а не держава. Як узагалі
можна піднімати питання про те, що за ціноутворення відповідатиме держава?»
— поцікавилася в М.Азарова колишній віце-прем’єр із питань ПЕК.
Торкався питання цін на енергоносії у своєму виступі й міністр економіки
та з питань європейської інтеграції В.Хорошковський, який спеціально перервав
відрядження до Лондона. Він нагадав, що саме низькі внутрішні ціни на
енергоносії є головним гальмом на шляху Росії у Світову торговельну організацію,
основною проблемою на переговорах, оскільки СОТ виходить із рівних конкурентних
умов. Припустімо, завтра Росія раптом справді почне продавати нам нафту
й газ за своїми внутрішніми цінами (хоча знов-таки незрозуміло, яким чином
приватні російські компанії змусять це робити), тоді і для нас при вступі
до СОТ буде однією проблемою більше. Але навіть це не головне. За словами
В.Хорошковського, дешеві енергоносії для України, попри всю їхню, на перший
погляд, привабливість, насправді є «злочином перед майбутніми поколіннями».
Що мав на увазі міністр? Очевидно те, що низькі ціни на енергоносії, по-перше,
зроблять ще більшою і без того критичну енергетичну залежність України
від Росії, а по-друге, законсервують ще на десятиліття надмірно енергоємну
українську економіку, у якої просто не буде стимулу розвиватися й підвищувати
конкурентоспроможність своїх виробників іншими, сучасними, методами —
за рахунок нових технологій, прогресивного менеджменту тощо. За цей час
уперед підуть не тільки країни Центральної Європи, що влилися в ЄС, а
й сама Росія, яка зможе розвиватися зокрема й за рахунок економік трьох
інших членів ЄЕП. Навіть якщо росіяни якимось чином усе-таки підуть на
здешевлення енергоносіїв, якими темпами це відбуватиметься? І чого від
нас зажадають натомість? Зниження тарифів на транспортування російських
енергоносіїв у Європу? Хто прораховував і порівнював, що для української
економіки вигідніше?
До речі, деякі зауваження з приводу підготовлених документів про ЄЕП
у своїх застереженнях виклало й Мінпаливенерго. Зокрема, на думку цього
відомства, «проведення єдиної зовнішньоторговельної політики» у рамках
«четвірки» «може створити загрозу наявному експорту електроенергії», оскільки:
— існує велике бажання російських компаній перехопити в українських експортерів
ринки електроенергії в країнах Центральної Європи;
— внутрішні ціни на енергетичні ресурси Росії не відповідають рівню витрат
і є значно нижчими від зовнішніх, через що українська електроенергія може
бути просто витиснута».
А стосовно передбаченого Концепцією «забезпечення однакового рівня тарифів
на послуги суб’єктів природних монополій», то, на думку Мінпаливенерго,
це положення «є необгрунтованим, оскільки витрати таких суб’єктів у Росії
і Україні можуть бути різними». «При цьому російські природні монополії,
приміром, ВАТ «Газпром», мають змогу застосовувати перехресне субсидування
від інших надприбуткових видів діяльності».
А ось іще один, на наш погляд, надзвичайно важливий висновок профільного
міністерства — із приводу планованого «приєднання до СОТ на узгоджених
умовах» і «утримування від пред’явлення вимог у рамках приєднання до СОТ
інших учасників ЄЕП». «Імплементація такого принципу стосовно питань ПЕК
є винятково невигідною для української сторони, оскільки швидший вступ
України в СОТ надає можливість їй самій формувати вимоги в рамках двосторонніх
протоколів щодо тих чи інших умов надбання країною членства в СОТ. Приміром,
Україна за швидшого вступу до СОТ у питаннях ПЕК могла б висунути такі
вимоги до Росії як до кандидата на вступ до СОТ:
— вільний доступ до трубопровідної системи;
— вирівнювання внутрішніх і зовнішніх цін на енергоносії;
— ліквідація нинішніх вилучень щодо ПДВ».
Ще раз уважно прочитайте вищенаведену цитату. Адже виходить, що Україна
могла б одержати те, заради чого вона йде в ЄЕП, просто вступивши до СОТ!
І жодне ЄЕП для цього не потрібне.
І ще кілька попереджень із боку Мінпаливенерго. По-перше, за наявності
різних цін на енергоресурси в умовах єдиного ринку (або цілком відкритих
ринків) «українські теплові й атомні електростанції будуть неконкурентоспроможними,
що може призвести до значного скорочення виробництва електроенергії, спаду
власних енергетичних потужностей, зниження рівня енергетичної безпеки
країни».
По-друге, на сьогодні країни «четвірки» мають «різний рівень міжнародних
зобов’язань у сфері ПЕК. Україна й Казахстан ратифікували Договір до Енергетичної
Хартії, тоді як Росія та Білорусь ні». До речі, в інтерв’ю журналістам
глава Мінпаливенерго Сергій Єрмілов заявив цього тижня, що «якщо Російська
Федерація виконуватиме положення рамкової угоди про створення Єдиного
економічного простору, то найближчим часом Державна дума ратифікує Енергетичну
Хартію». Але, щиро кажучи, немає жодної впевненості, що Держдума так і
зробить, оскільки досі вона залишалася байдужою до вмовлянь з цього приводу
і з боку ЄС, і з боку СОТ (до речі, головним противником ратифікації в
Росії виступає «Газпром»). Та якщо нам поталанить більше і, прислухавшись
до українських аргументів, росіяни все-таки ратифікують Енергетичну Хартію,
то, на думку С.Єрмілова, «ми зможемо одержати нові можливості для нафтотранспортної
діяльності, одержати на прозорих і диверсифікованих умовах нафту в Україну,
а також нові можливості щодо створення міжнародного газотранспортного
консорціуму з можливістю приєднання до нього інших учасників на інших
умовах».
Третє загальне застереження Мінпалива зводиться до того, що в разі розвитку
ЄЕП відповідно до принципів, встановлених Концепцією його формування (приміром,
«єдині правила субсидування й інших форм державної підтримки»), «плани
розвитку вітчизняної вугільної галузі необхідно буде кардинально переглянути».
Що приховується за цією досить туманною фразою, експерти міністерства
в приватній розмові пояснили коротко: «Наша вугільна галузь ляже».
Й останнє — про дві сторони медалі «київської формули», яку подавали
як «перемогу української сторони». На думку енергетичного відомства, принцип
різнорівневої та різношвидкісної інтеграції «при наданні певних можливостей
для України одночасно створює можливості для РФ не брати участі в «окремих
інтеграційних заходах», у яких вона не зацікавлена — приміром, вирівнюванні
цін на енергоносії, вільному доступі до трубопровідної мережі, скасуванні
вилучень із режиму вільної торгівлі; зокрема й виключення щодо стягування
ПДВ у країні призначення тощо — можуть бути відкладені РФ до часу повного
занепаду вітчизняної енергогенерувальної промисловості».
Єврокомісія роз’яснює
Свої «червоні прапорці» цього тижня нарешті виставив і Євросоюз. Як стало
відомо «ДТ», 16 вересня Генеральним директоратом із питань торгівлі Європейської
комісії українській стороні було передано робочий документ за назвою «Реакція
на проект Угоди про формування Єдиного економічного простору Росії, України,
Білорусі й Казахстану». У документі, копія якого є в розпорядженні «ДТ»,
розглядаються можливі наслідки участі України в ЄЕП у двох аспектах: стосовно
її вступу до СОТ і будь-якого майбутнього поглиблення двосторонніх торговельних
відносин між Україною та ЄС.
Щодо вступу України до СОТ європейці пропонують розрізняти зону вільної
торгівлі й митний, економічний і/або валютний союз. Якщо вищевказані чотири
держави планують створити зону вільної торгівлі до або відразу ж після
вступу до СОТ, то це, на думку Генерального директорату, не створить для
них особливих труднощів, за умови, що угода широко охоплюватиме практично
всю торгівлю між чотирма країнами. Та якщо Україна під час переговорів
про вступ до СОТ заявить, що кінцевою метою вищевказаної угоди є створення
митного, економічного і/або валютного союзу, то, вважають у Єврокомісії,
можуть виникнути такі труднощі:
Правила СОТ щодо митних союзів є дуже суворими, оскільки їхні члени
повинні мати однаковий захист кордонів і проводити однакову торговельну
політику. Таким чином, укладання вищевказаної угоди викликає багато
запитань і значне занепокоєння членів СОТ під час переговорів, зокрема,
стосовно здатності чотирьох країн і, зокрема України, цілком реалізувати
таку масштабну інтеграційну угоду. Єдиними ефективно діючими митними
союзами в світі є ЄС і митний союз між Чехією і Словаччиною.
Більше того, імовірно, від України зажадають виплати компенсацій членам
СОТ, оскільки її зобов’язання щодо двостороннього доступу до ринків
(приміром, включно із зобов’язаннями, що містяться в протоколі, укладеному
з ЄС у березні 2003 р.) значно перевищують зобов’язання, очікувані від
інших трьох країн, зокрема від Росії.
Положення щодо багаторівневої та різношвидкісної інтеграції можуть
також бути проблематичними у світлі положень статті XXIV ГАТТ.
Щодо подальшого поглиблення двосторонніх торговельних відносин між Україною
і ЄС, то й тут європейці вважають необхідним розрізняти наслідки створення
чотирма державами зони вільної торгівлі й митного, економічного і/або
валютного союзу. І якщо проста зона вільної торгівлі, на думку ЄК, не
створить якихось труднощів поглиблення відносин між Україною і ЄС у сфері
торгівлі, то митний, економічний і/або валютний союз може призвести до
низки ускладнень:
У певний час, коли для цього буде виконано умови, ЄС хотів би розпочати
переговори про створення зони вільної торгівлі у двосторонньому форматі
з Україною чи іншими країнами, на які поширюється ініціатива «Розширена
Європа», але малоймовірно — із ЄЕП як групою держав. Якщо Україна створить
митний союз із вищезгаданими чотирма країнами й запровадить однакові
митні тарифи, то це (створення зони вільної торгівлі — Т.С.) стане неможливим.
Більше того, проект рамкової угоди передбачає «уніфікацію» законодавства
або встановлення загальних принципів регулювання чотирма країнами в
низці галузей, приміром, технічні норми та стандарти, санітарні й фітосанітарні
заходи, конкуренція, природні монополії тощо як кінцеву мету ЄЕП. Як
вказується у стратегії «Розширена Європа», наближення до регулятивних
норм законодавства ЄС створить необхідні регуляторні рамки й підготує
основи для подальшої лібералізації торгівлі. Україна вже почала гармонізувати
своє законодавство в деяких із цих галузей із законодавством ЄС, і це
вітається Європейським Союзом, оскільки сприятиме поглибленню двосторонніх
торговельних відносин у майбутньому, а також допоможе мінімізувати потенційні
негативні для України наслідки розширення ЄС у торговельній сфері. Але
якщо Україна хоче гармонізувати своє законодавство з законодавством
інших трьох країн, це створить проблеми для майбутніх переговорів про
глибоко інтегровану зону вільної торгівлі з ЄС, оскільки будь-яка наступна
угода повинна включати положення про значне зближення регуляторних актів.
* * *
Проте, схоже, жодні м’які попередження з боку Євросоюзу, із якими, за
нашою інформацією, Леонід Кучма ознайомився негайно, на Президента вже
не діяли. Про європейську та євроатлантичну інтеграцію він у своєму застереженні
навіть не згадав.
Безумовно, прибічникам європейської, а не єепейської, інтеграції поки
що не варто впадати у відчай та опускати руки. Документи ще повинні пройти
ратифікацію у Верховній Раді, де навіть члени пропрезидентської більшості
чудово усвідомлюють, скільки небезпек таїть у собі неблагозвучна абревіатура
ЄЕП.
Крім того, декотрі спостерігачі й учасники єепіади досі тішать себе слабкою
надією, що все, що ми спостерігали й переживали протягом останнього місяця
— насправді грандіозне шоу з численними шумовими ефектами й димовими завісами,
метою якого було допомогти Леоніду Кучмі переконати Володимира Путіна
у щирості й чистоті своїх єепівських почуттів, а сам ЄЕП спіткає така
сама доля, що й СНД з ЄврАзЕСом. Можливо також, що шоу було розраховане
навіть не стільки на самого Путіна, скільки на його електорат, який мав,
за задумом сценаристів і режисерів, остаточно повірити у Володимира–збирача
земель російських.
Поки що незрозуміло, яка ціна питання для України. Що наобіцяв її Президент
президенту Росії? Які аванси видали Леоніду Кучмі за єепізацію України?
І чи зав’яз кігтик Президента настільки глибоко, що Україна може пропасти
як незалежна й суверенна держава?
НАЗОВІМО ІМПЕРІЮ ПРОСТОРОМ
Юрій АНДРУХОВИЧ
Дзеркало тижня № 36 (461) 20 - 26 вересня 2003 року
На наших очах постає нове державно-наддержавне утворення. І найцікавіше
те, що ми маємо стати його інтеґрально-територіальною частиною. Ми навіть
і незчуємось, як станемо нею. Хоча для багатьох із нас це буде щось наче
радісне пробудження після дванадцятирічного кошмару.
Для нового утворення пропонується цілком нетривіальна, досі небувала
назва. Не «республіка» і не «федерація», і не «союз республік-сестер»,
і не «співдружність взаємозалежних держав», і не «з’єднані стейти», і
не «об’єднані емірати», і навіть не «слов’яно-казахська джамахірія» —
а Простір. З повною назвою Єдиний економічний простір. Цікаво, наскільки
довго працювали отруєні постмодерном мізки верховних політфілологів над
цим винаходом?
Простір — одна з підставових філософських категорій, принаймні тієї ще,
класичної німецької філософії. Простір, щонайменше тривимірний, має висоту,
довжину й ширину, і в цьому полягає його протяжність. Вважається, що простір
безмежний і неподільний, хоч на це існують альтернативні погляди. Назвати
державу чи навіть наддержаву Простором — дещо абсурдно, коли не ідіотично.
З таким самим успіхом її можна назвати Часом, Рухом, Матерією або Свідомістю.
Для категорій це принизливо, а для держави непрактично. Виправдати такого
кшталту ідіотизм може лиш одне — якщо творці проекту насправді хочуть
до пори до часу приховати те, що вони створюють саме наддержаву. Тобто
збирають і зшивають докупи площу, земну поверхню, територію. Цілком окреслену
географічну територію дванадцятилітньої давності.
Саме по собі слово «простір» (о, як у ньому просторо!) викликає радше
позитивні асоціації. Воно сигналізує передусім про широчінь, розмах, свободу,
відкритість і безперешкодність. На це, мабуть, і розраховують підступні
політфілологи. Це вже згодом, після підписання всіх установчих документів,
на згадку прийдуть усілякі негативні конотації: закритий простір, замкнутий
простір, обмежено-затхлий простір. Буває ще викривлений простір. Це коли
нехтується географія і нас офіційно сповіщають про те, що відзавтра Казахстан
буде розташованим до нас значно ближче, ніж Польща, Словаччина чи Угорщина.
Зрештою, всі дванадцять років ті самі політфілологи таки готували нас
до цього географічного перевороту, запустивши в обіг дещо орвелівську
візію навколишнього світу, поділеного аж на два зарубіжжя — «близьке»
і «далеке».
Ставши суб’єктом (чи, найімовірніше, таки об’єктом) Єдиного економічного
простору, українська держава має всі шанси потрапити у простір без виходу.
Причому цей простір, у цілковитій згоді зі своєю назвою, справді виявиться
для неї єдиним — про будь-який інший буде, як полюбляв висловлюватися
Богдан Хмельницький, «шкода говорити». За великим рахунком це означатиме
не що інше, як одну з найганебніших в історії людства капітуляцій. До
того ж — нічим об’єктивно не вмотивовану, підписану у момент, коли цілком
інша просторова перспектива — європейська перспектива нормальності — врешті
почала реально окреслюватись і для нас.
Це неправда, що «в Європі нас ніхто не чекає». За ступенем дезінформації
ця фраза може дорівнятися хіба що до «Росія назавжди відмовилася від планів
відтворити імперію». Просто в Європи виникли з нами, чи то пак з нашим
вибором, певні клопоти — і то вже чи не на дванадцятий день нашого післяреферендумного
існування, коли певний добродій, що його через жорстоке непорозуміння
і досі вважають першим президентом незалежної України, ні сіло ні впало
підписав Біловезьку угоду і вплутав нас до вельми сумнівної співдружності.
З якої, зрештою, в тих непевних часах можна було так само ні сіло ні впало
вийти — замість того, щоб, по-українськи не роблячи різких політичних
рухів, лише нарікати на черствість і байдужість європейців.
Можна скільки завгодно звинувачувати «брюссельську бюрократію» в її дрімучому
нерозумінні того, що у ХІІІ столітті саме майбутня Україна врятувала майбутній
Європейський Союз від монголо-татарського єдиного економічного простору,
за що нині їй, Україні, належиться до цього Союзу особливо почесне запрошення.
Вона, «брюссельська бюрократія», всі ці звинувачення стоїчно стерпить.
Вона прагматична і вже хоча б тому тринадцяте століття її не надто хвилює.
Воно — скажу так — просто не належить до її службових обов’язків. Натомість
реаґування на підписані у кримському місті Ялті угоди — дуже навіть належить.
Тим більше, що одного разу в тій самій Ялті вже відбувся певний поділ
світу — як завжди, несправедливий. Символічне місце, чорт забирай. Неприємні
аналогії напрошуються самі собою.
А ще згадується таке. Року 1997-го я потрапив на міжнародний письменницький
фестиваль до Фінляндії. Одна фінська пані з організаційного комітету при
першій же зустрічі захотіла справити мені якусь велику приємність і повідомити
щось радісне. Потрясаючи фестивальним буклетом і тицяючи в ньому пальцем
на якісь прізвища, вона сказала, що серед запрошених є й казахи і я скоро
матиму щастя з ними познайомитися. «Ти ж, певно, розмовляєш казахською
мовою? Ви ж з однієї країни!» — майже не сумнівалася вона.
Тоді я був дощенту вражений її — як би це назвати? — недоінформованістю.
Але сьогодні я думаю так, що вона просто володіла даром пророцтва.
Слід таки братися за вивчення казахської. Слід починати звикати до рублів,
до Лукашенка, до збірної ЄЕП з футболу. Доведеться ж якось виживати в
цьому єдиному (єдино відведеному) замкнутому просторі.
Ї:
дискусія