|
Написати відповідь
Европа, Америка та “росийський голуб миру”Василь Расевич (історик, Інститут українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, Львів) Навіть поганий мир кращий, аніж війна. Ця істина є беззаперечною і безсумнівною. Проте, чи досягло людство такого рівня самоорганізації, щоб можна було із будь-якої складної ситуації вийти виключно за допомогою вербальних методів? Однозначної відповіді бути не може, як і на питання, бути чи не бути війні. Коли чую стенання над долею дітей, що будуть замордовані в результаті антитерористичної акції (чомусь обов’язково дітей), то не можу збагнути, вони напевно хочуть продовжити тим людям пекло ще на десятиліття? Я зрозуміло, не маю нічого проти пацифістських гасел, але коли їх супроводжує тупий антиамериканізм, то це викликає більше ніж недовіру. Це як у випадку з гаслами зелених. Я „за” екологічну чистоту, але водночас якось воно не хочеться відмовлятися від щоденного комфорту, а отже важко уявити всезагальну перемогу “зелених ідей”. Мій міжнародний досвід є лише европейським, але й Америка не має якогось неґативного образу, швидше навпаки, я не можу уявити світ без цього “геґемона демократії”. Все-таки якось воно оптимістичніше і певніше, коли знаєш, що є потуга, яка не допустить і не “попустить”. Европа ще не довела і не проявила своєї ефективности у вирішенні складних проблем міжнародної політики. Вона і надалі залишається аморфним, незгуртованим утворенням. І ніхто не впевнений, що за якийсь місяць або два французький президент раптом не “пригадає“ історичні образи, яких завдали колись німці його народові. Союзи та коаліції, будовані ситуативно, ще ніколи не були ефективними. Свідченням цьому є недавні заяви Жака Ширака на адресу країн-кандидатів на вступ до Европейської Унії. Де ж поділися принципи рівности, де консенсус? Зі слів президента Франції зрозуміло лише одне – Франція трактує нові країни як “бідних родичів“ і відводить їм місце на кухні. То чи можна сподіватися ефективности від такого об’єднання? Тепер кілька слів про пошук ворогів Америкою. Коли стався терористичний акт у Сполучених Штатах і розсилали в конвертах спори сибірки, я був у Німеччині й пригадую, як мені було незатишно щодня заглядати до поштової скриньки, яке напруження висіло в повітрі. І повним дисонансом було бачити на екрані телевізора щасливі обличчя палестинців, які радісно святкували трагедію в Америці. Лише тоді розумієш, що це не “американські яструби” ділять світ на два фронти, а є сили, що не хочуть бути разом з усіма, жити за усталеними демократичними принципами. Демократія – це не порожній звук, і я не поділяю думки про те, що під гаслом встановлення демократичних цінностей США роблять спробу розширити сферу своїх впливів. Так само як і не розумію тези, що відмова від демократичних норм певними країнами є радше даниною своїм національним традиціям та релігійним цінностям. Підсумовуючи, скажу лише, що мені більше імпонує американський стиль життя, аніж іракська модель. Доводилося часто чути під час юґославської кризи про американський войовничий імперіалізм, про недоцільність військових дій проти Юґославії Мілошевича. Але чи були якісь инші методи зупинити етнічні чистки, які велися, до речі, проти мусульман-албанців та босняків. І дозвольте, панове антиамериканісти, спитатися за яку нафту там змагалися американці? І чому це така мудра “стара Европа” так довго терпіла неподобства у себе під носом? Чи пропонувала вона якийсь инший механізм вирішення? Після кривавої Другої світової війни Европа лежала в руїні, розділена ненавистю. І тут важко переоцінити роль Сполучених Штатів в економічній відбудові та налагодженні паритетних відносин. І, видається, друзями і союзниками треба бути не лише в добру, але й в лиху годину. Розкол, внесений в альянс европейськими партнерами, нагадує більше чорну невдячність, аніж намагання зберегти мир. Пацифістські заяви трьох европейських країн є лише спробою почати свою гру, сигналом старту економічного змагання двох велетів. І ще один момент викликає у мене підозру: що між “франко-німецькими миротворцями” робить “росийський голуб миру”? |