Місто поволі, але невпинно втрачає своє неповторне живе архітектурне
обличчя.
Одна з найбільших пам’яток Львова, в якій сконцентровано відтінки архітектурної
історії різних епох – площа Ринок, чи не найдужче відчуває безжальну
ногу часу та байдужість господарів міста.
Облуплені стіни, широкі тріщини, напівзруйновані елементи декору, надщерблені
балкони та діряві дахи – ось чим можуть похвалитися львів’яни перед гістьми
міста, котрі, незважаючи ні на що, не втомлюються оглядати найдревнішу
площу Львова, а самі мешканці міста вже звикли до того, що час від часу
на голову може впасти “шматок” балкона або ліпнина з фасаду.
Міські чиновники, на яких і лежить відповідальність за нинішній стан,
зі зрозумілих причин не поспішають називати ситуацію з будинками катастрофічною.
Про ставлення до цієї проблеми мера взагалі не варто згадувати. Окремі
депутати міської ради намагаються розтлумачити начальникам управлінь і
Любомирові Буняку, що насправді діється в центральній частині міста. Проте
будь-які старання залишаються тупцюванням на місці. А тим часом, як розповіла
“Газеті” мешканка аварійного будинку на площі Ринок, 3, іноземні туристи
округлюють очі від побаченого та невтомно фіксують на плівку фотоапаратів
обдерті перлини світової спадщини ЮНЕСКО…
Площа Ринок – музей руїнної архітектури
Старі будинки руйнуються в усьому місті. Безперечно, щоб докласти до
них руки, потрібні чималі кошти, які наразі викроюють із бюджету для ремонту
найважливіших історичних об’єктів. А такі будівлі сконцентровані саме
на площі Ринок. І практично кожну споруду тут, за словами фахівців, потрібно
реставрувати. Насамперед – найбільш цінні шедеври архітектурної історії,
котрі сьогодні функціонують як музеї та житлові будинки.
“Чорна кам’яниця” (площа Ринок, 4). Споруджена 1588-1589 років на фрагментах
попередньої будівлі, яку знищила пожежа 1571 року. Припускають, що кам’яницю
будували італійські архітектори Павло Римлянин і Петро Барбон. Свою назву
будинок отримав від діамантового русту, яким покритий фасад. З часом руст
потемнів, за будинком закріпилася назва “Чорна кам’яниця”. Споруда є довершеним
зразком львівського ренесансу та має багатий декор, котрий нині відвалюється
шматками. Під час ґрунтовної реставрації ще 1675-1677 років фасад оздобили
скульптурою, поставили фігурний аттик і відремонтували білокам’яні портали
першого поверху. В наші дні аттик і портали поступово руйнуються, а відтак
потребують консервації.
Палац Корнякта (площа Ринок, 6). Збудований 1580 року в стилі ренесансу
тими ж архітекторами, які споруджували “Чорну кам’яницю”. Замовником був
заможний грецький купець Костянтин Корнякт, львівський патрицій, який
торгував грецькими винами, східними прянощами й отримав шляхетство. Відтак
міг дозволити собі звести розкішний шестивіконний будинок на центральній
площі середньовічного міста. Львів’яни називають його “Італійським” за
схожість із ренесансними двориками Рима та Флоренції. Нещодавно стіни
цієї будівлі покрили акриловою фарбою, під якою камінь продовжує руйнуватися.
Негайних реставраційних робіт потребують і елементи аттика.
Палац Любомирських (площа Ринок, 10). Класичний взірець бароко. Назву
кам’яниця отримала завдяки князеві Любомирському, котрий перебудував її
для власного житла 1760 року. Наприкінці ХІХ століття палац придбало товариство
“Просвіта”, в ньому збиралися українські осередки різноманітних товариств
та організацій. До слова, саме з балкона цього будинку 1941 року Ярослав
Стецько проголосив Акт відновлення Української держави. Тепер балкони
будівлі – у критичному стані, готові щохвилини посипатися, а елементи
аттика замотано в плівку. Знову ж таки, щоб не впали і не розбилися або,
що найгірше, не травмували людей. Ще одна небезпека, яку виявили реставратори
під час дослідження, – осідання ґрунту під центральною частиною палацу,
це може призвести до його завалення.
Кам’яниця Шольц-Вольфовичів (площа Ринок, 23). Будинок споруджено 1570
року на замовлення вихідців із Сілезії Шольц-Вольфовичів. Фасади кам’яниці
насичені багатим скульптурним декором. Вікна – в обрамленнях, із мандриками
та декорованими масками. В кутовій ніші третього поверху встановлено скульптурну
групу “Хрещення” (ХVІІ століття, майстерня ван Гутте). Пізніше інтер’єри
будинку ґрунтовно переробили, проте ця кам’яниця має велику цінність як
об’єкт, що повністю зберіг скульптурне оздоблення фасаду ХVII століття.
Нині фасад будівлі в критичному стані, й у міській раді не вигадали нічого
кращого, ніж просто… позбивати ліпнину молотками. На звернення стурбованих
таким вирішенням проблеми громадських організацій чиновники відповідали,
що грошей на реставрацію пам’ятки немає, тому краще позбивати ліпнину,
котра може впасти людям на голову.
Андрій Салюк, президент благодійного фонду “Збереження історико-архітектурної
спадщини Львова”, називає такий вчинок цинізмом і небажанням реально вирішувати
проблеми.
– Це цинізм найвищого ґатунку, злочинне ставлення до пам’яток, за яке
в будь-якій іншій державі вже давно відкрили б і довели до суду кримінальну
справу. А в нас за це нікому нічого не буде, – каже пан Салюк.
Пам’ятки руйнує вода
Не в кращому стані й інші, теж столітні будинки площі Ринок. Практично
всі споруди на цій площі, за словами спеціалістів, мають проблеми з руйнуванням
цокольного рівня, зокрема білокам’яної різьби – портали, віконні обрамлення,
карнизи.
– Це відбувається через засолення каменю, його постійне замокання, –
розповідає Андрій Салюк. – І так триватиме, доки не буде облаштовано нормального
водовідведення, водозбору в ринви дощової і талої води. Вода з даху покрученими
трубами стікає не в каналізацію, а просто під фундамент, а це найбільше
руйнує наші пам’ятки. Фундамент послаблюється, змінюється структура ґрунту,
який, насичуючись водою, змінює свої фізичні властивості. Як наслідок
– тріщать стіни, відбувається замокання цоколю, грибкові ураження, засолення
та руйнування каменю через замерзання-розмерзання.
Проблеми із замоканням має й щойно відреставрований палац Бандінеллі
(площа Ринок, 2). Чиновники вирішили зекономити на гідроізоляції, відтак
волога піднімається та руйнує будівлю…
Сусідом палацу Бандінеллі є будинок на площі Ринок, 3, стан якого є найгіршим
– якби не дерев’яні підпори, які вже декілька років тримають будівлю,
вона завалилася б на очах. Кількасантиметрові тріщини “ростуть” як на
дріжджах, а що найдивніше – в будинку живуть люди.
– У такій квартирі, в якій я мешкаю, просто неможливо жити, – розповіла
“Газеті” одна з мешканок будинку. – Тут усе покрито грибком. Немає чим
дихати, вологість неймовірна. Влітку трохи легше, а ви уявіть собі, як
тут узимку! В сусідів на першому поверсі ще гірше. А вони замок хочуть
будувати! Не маю нічого проти Високого замку, але спершу треба зробити
так, щоб люди могли нормально жити.
Тепер у цьому будинку роблять ремонт, який, як стверджує Андрій Салюк,
є неправильним, оскільки виконавці робіт застосовують цемент, що категорично
заборонено в реставрації пам’яток. Цемент вбирає вологу, яку передає каменю,
що стає причиною тріщин після замерзання та розмерзання. Ще один негатив
цементу – він має властивість із часом стискатися, зменшуватися в об’ємі,
а відтак відриватися разом із каменем.
– Реставрація вимагає використання відповідних матеріалів і системи закріплення,
стягнення, ін’єктування тріщин, укріплення деструктованої кладки, цегли
чи каменю. Натомість тут використовують залізобетон, що неприпустимо в
реставраційних роботах. Звісно, вони ремонтують будинок із найкращих міркувань
– щоб урятувати його. Але таким чином ми можемо “загнати” проблему ще
глибше, – каже пан Салюк.
Грошей немає. Надія – на диво?
Як каже директор інституту “Укрзахідпроектреставрація” Володимир Швець,
скільки б не виділяли коштів на реконструкцію, їх завжди не вистачатиме.
Але парадокс у тому, що на порятунок архітектурних пам’яток на площі Ринок
із виділених до 750-річчя Львова 50 мільйонів гривень не передбачено жодної.
Як з’ясували, 8 мільйонів 915 тисяч гривень, відповідно до ухвали Львівської
міської ради, підуть на реконструкцію інженерних мереж і ремонт трамвайної
колії. Втім, якби зазначені кошти виділили на площу Ринок, за них не вдалося
б реставрувати (не відремонтувати!) навіть двох будинків. Адже, наприклад,
реставрація палацу Бандінеллі “поглинула” майже 10 мільйонів гривень.
Тим часом деякі політичні партії та громадські організації шукають інші
шляхи надходження коштів, аби порятувати архітектурні шедеври. Зокрема,
про виділення коштів для реставрації вже згаданого палацу Любомирських
клопоче Конгрес Українських Націоналістів, котрий уже підписав угоду з
Львівською облдержадміністрацією про виділення грошей на реконструкцію,
а також звернувся по фінансову допомогу до голови НАК “Нафтогаз України”.
У міській раді, коли згадуєш про будинки в центральній частині міста,
розводять руками. А Любомир Буняк уперто хоче будувати замок…
Віра Карпінська
Львівська газета,
21 липня, 2005 № 127 (693)
“Говорити про катастрофічний стан можна лише щодо окремих будинків”
Розмова з Володимиром Швецем, директором інституту “Укрзахідпроектреставрація”
– Як ви оцінили б стан будинків на площі Ринок?
– Він є дуже різним. Якщо говорити про палац Бандінеллі, який відреставрували,
то його стан добрий, хоча не відмінний. Коли взяти саму Ратушу, то її
стан задовільний. Але є багато споруд у значно гіршому становищі. Говорити
про катастрофічний стан можна лише щодо окремих будинків.
Поганим є стан будівель на площі Ринок, 3, площі Ринок, 10 – палац Любомирських,
який є надзвичайно цінною пам’яткою і вимагає більшої уваги до себе, а
не так, як нині, коли він ледве існує.
– Чи можна сказати, що косметичні ремонти старих будинків лише зашкодили
їм? Адже камінь усе одно руйнується…
– Косметичний ремонт востаннє робили 1993 року, коли помалювали фасади
південної сторони фарбою фірми “Гербст”, яка рекламувала свою нову продукцію.
Після того жодних косметичних ремонтів там не здійснювали. Можливо, щось
і ремонтують, але це не фахові ремонти.
– Чи надходили певні рекомендації щодо збереження центральної частини
Львова від експертів ЮНЕСКО?
– Я не спілкувався з ними відтоді, коли приїжджав експерт цієї організації
Ганс Каспарі, на якого посилаються всі газети. Мені видається, що це теж
сприйняли доволі суб’єктивно. Для того, щоб говорити про рекомендації
експертів, треба почитати їх. А не слухати в інтерпретації кожного, хто
чує та розуміє по-своєму. Річ у тому, що ЮНЕСКО з належною повагою ставиться
до своїх членів як окремих держав і дає змогу працювати згідно із законодавством
цих країн. Коли нас включали у список ЮНЕСКО, то дивилися, чи маємо відповідне
законодавство, нормативні документи, чи варто мати справу з державою Україна.
Визнали, що варто, тому що пам’яткоохоронне законодавство в нас є, а також
ціла купа інших речей. У ЮНЕСКО не ставлять умову – робити так чи інакше.
Вони ставлять умову – робити цивілізовано. В деяких випадках, напевно,
треба повідомляти ЮНЕСКО.
– Але все стоїть на місці. Що ж тоді робити зі збереженням архітектурної
спадщини Львова?
– У кожному разі все це загострення пов’язане з виборами, зі змінами.
Єдиний нормальний шлях – перманентна робота, не залежно від того, чи хтось
хоче нині замок будувати, чи перемощувати площу Ринок. Треба мати стабільні
органи охорони пам’яток, без постійної зміни керівництва. Необхідно створити
вертикальну державну службу, як це передбачено законом, щоб вона нарешті
працювала в усіх областях. Щоб були люди, які уміють це робити, оскільки
фінансування... Навіть якби ми тепер дістали мільярд на Львів – на очах
нічого не змінилося б, повірте мені. Проблема не в тому, що немає грошей
– їх завжди не буде. Питання – в пріоритетах. А для того, щоб були пріоритети,
потрібно розробляти програми, встановлювати жорсткі місцеві правила, формувати
генеральний план, ліквідовувати ручне управління цим процесом. По суті,
треба довершувати пам’яткоохоронну справу, яка на початку 1990-х ставала
на ноги, а потім почала залежати від того, кого вкотре та на яку посаду
вибрали. Тому не варто вульгаризувати і драматизувати це. Слід нормально
працювати. Давно вже необхідно вирішити питання з приватизацією. Нині
в нас просто суцільна “чехарда” –
то дозволяють, то забирають. Ті програми, про які я говорив, мають передбачати,
чи можуть пам’ятки бути у приватній власності. Зрештою, більшість цих
споруд свого часу збудували приватні власники. Тобто проблема у відсутності
цілеспрямованої та послідовної щоденної роботи.
Розмовляла Віра Карпінська
Львівська газета,
21 липня, 2005 № 127 (693)
Маневри довкола Високого замку
Керівники депутатських фракцій у міській раді принципово не ігноруватимуть
завтрашньої сесії.
Але навряд чи збереться необхідна кількість депутатів – адже почався
період літніх відпусток. Отож, небажанням зібрати сесію мер сам загнав
себе у глухий кут, адже через відсутність кворуму, цілком імовірно, чимало
важливих питань доведеться відкласти до осені.
Як повідомив “Газету” співголова фракції “НСНУ” Андрій Стецьків, “фракція
не висловлювала рішень і намірів не йти на сесію”. Однак тепер нашоукраїнці
гадають, що завтра не буде кворуму. “Ми неодноразово попереджували міського
голову, щоб він провів сесійні засідання відповідно до регламенту. Проте
я побоююся, що кворуму просто не буде”, – зазначив пан Стецьків.
Представник фракції УНП Віра Лясковська запевнила, що вона особисто на
сесії буде, однак не може гарантувати цього щодо інших “уенпістів”, частина
яких перебуває у відпустці.
Очевидно, влітку значно поріділи ряди НРУ – за словами голови цієї фракції
Богдана Бедрила, навряд чи завтра збереться хоча б половина тих депутатів,
які мали змогу прийти на сесію минулого тижня. “У цій каденції мер уже
пробував провести сесію влітку, в середині липня. Але тоді це не вдалося.
Тепер, я думаю, ця ситуація повториться”, – вважає він.
Хоча зумисне рухівці сесії не ігноруватимуть, переконує Богдан Бедрило:
“Це звичайна робоча сесія. Однак я не можу сказати, що для того, щоб провести
її, спеціально викликатимемо людей із відпустки. Якщо депутати зможуть
приїхати, то добре”.
Утім депутати в жодному разі не мають наміру відмовлятися від того, що
рішення минулого тижня є легітимними, всупереч твердженням міського голови.
За словами Віри Лясковської, “ми маємо всі підстави стверджувати, що пленарне
засідання було законним. Тим часом і міський голова не наклав вето на
ухвали, а подобаються вони йому особисто чи ні – це вже інше питання.
Буняк не був би Буняком, якби відразу підписав рішення”.
Як стало відомо “Газеті” з джерел у Львівській міській раді, Любомир
Буняк вирішив не обмежуватися невизнанням сесії, що скасувала рішення
виконкому про відбудову Високого замку, а й подав звернення в прокуратуру
стосовно дій секретаря міськради Зеновія Сірика. Як відомо, з огляду
на відсутність тоді мера в сесійній залі, засідання проводив саме пан
Сірик, і саме він візував ухвали ради, які викликали гнів Любомира Буняка.
Як повідомили “Газету” в прес-службі Львівської міської ради, начальник
Василь Фіголь підтвердив інформацію про звернення мера до прокуратури.
Так, за словами Фіголя, 15 липня міський голова звернувся до прокурора
міста Львова й обґрунтував свою позицію стосовно засідання сесії МР, вважаючи
його нелегітимним. Зокрема у цьому зверненні, мер наголошує, що секретар
ради Зеновій Сірик перевищив свої повноваження, серед яких – підписання
ухвал, прийнятих того дня депутатами. Відтак мер просить прокуратуру оскаржити
рішення депутатів і притягнути Зеновія Сірика до відповідальності за перевищення
повноважень.
Варто нагадати, що на прес-конференції після минулої сесії мер заявив,
що “подумає про відставку” секретаря львівської міської ради Зеновія Сірика.
Вікторія Бондарчук
Львівська газета,
21 липня, 2005 № 127 (693)
Ухвала Ради Наукового Товариства імені Шевченка щодо недоречності будівництва
нового комплексу на Замковій горі у Львові
Документи газети
РАДА Наукового Товариства імені Шевченка – після професійного розгляду
питання щодо будівництва комплексу на Замковій горі у Львові з ініціативи
міського голови п. Любомира Буняка, – вважає своїм обов’язком громадян
і науковців висловити обурення самою ідеєю та повністю заперечити її.
Пояснюємо нашу позицію.
Ініціатори, намагаючись відвернути увагу громадян від найжахливіших вад
міста, де протягом десятиріч воду подають за дуже обмеженим графіком,
де в критичному стані перебувають і середньовічні будівлі, і нещодавно
збудовані “хрущовки”, вводять в оману львів’ян гучними псевдопатріотичними
гаслами про доречність “відтворити Високий замок”. Й ось тут виникають
принципові питання: яку споруду та в який час її історії збираються відтворювати;
чи це взагалі можливо? Адже не існує жодних зображень замку княжої доби,
ні обмірів чи фотографій, які давали б уявлення про його стан у пізніші
часи. Крім того, на горі зовсім змінений рельєф, вона стала іншою, ніж
була колись, – нижчою. Адже в дев’ятнадцятому столітті поверхню гори використовували
як каменоломні та піщаний кар’єр.
Тому будова, яку пропонують звести над містом на Замковій горі, була
б новою, бутафорною будівлею, яка б отримала назву “Високий замок”. Із
професійного погляду така споруда була б історичним фальсифікатом.
Архітектурно-парковий комплекс “Високий замок” має для Львова велику
цінність. Він втілює всю тисячолітню історію міста та нашого краю загалом.
Якщо на цьому місці вибудувати фантастичну, зовсім нову будівлю, то нагромаджену
віками історико-культурну цінність цього середовища буде втрачено. До
того ж, масштабні будівельні роботи зруйнують крихкий природний баланс,
що склався на Замковій горі. Львів’яни свого часу доклали значних зусиль,
щоб заліснити схили цієї гори, пісок з якої, зірваний вітром, до середини
1950-х років дошкулював місту.
Ідея будівництва цієї псевдозамкової споруди – дуже небезпечна. Річ не
тільки в тому, що спроба реалізувати таку програму, яка суперечить чинному
законодавству України та пам’ятко-охоронним вимогам, неминуче призведе
до загрози виключення Львова зі списку ЮНЕСКО. Водночас виникають дуже
конкретні підстави для звинувачення сучасної Львівської обласної державної
адміністрації та Львівської міської ради в некомпетентності та непрофесійності
й особистій зацікавленості інвесторів у реалізації цього задуму. Ідея
будівництва псевдоісторичної споруди неминуче призведе в місті до громадянських
протестів та актів непокори. Адже величезні кошти, що планують вкласти
в проект “відтворення Високого замку”, необхідно використати для реконструкції
та реставрації збереженого історико-культурного середовища міста, для
покращання вкрай запущеного санітарно-гігієнічного його стану.
Отже, будівництво псевдоархітектурної бутафорної споруди на Замковій
горі у Львові – недоцільне та шкідливе за своєю суттю. Закликаємо обласне
й міське керівництво врешті зрозуміти свою відповідальність перед історією
та перед громадянами, що довірили їм свою долю.
Від Ради НТШ ухвалу підписали:
Андрій Рудницький, Ярослав Шашкевич, Олег Шаблій, Роксолана Зорівчак,
Олег Купчинський,
Юрій Диба, Микола Бандрівський,
Ігор Скочиляс
Ї:
дискусія