Ї:
дискусія |
Ї:
дискусія |
|
На цю адресу можна надіслати свій підпис на підтримку позиції,
З приводу Проблема військових поховань на Личаківському цвинтарі довший час була предметом не тільки конструктивних і цивілізованих дискусій, але й живильним підґрунтям для політичних спекуляцій, які на повну силу, свідомо чи не свідомо, використовували антиукраїнські і антипольські сили, а особливо противники дружніх українсько-польських стосунків. Розвиток ситуації в Україні після Президентських виборів 2004 року, широкомасштабна підтримка польського суспільства, політичних кіл Польщі, які були надані Україні під час Помаранчевої революції, створили, на нашу думку, якісно нові умови для вирішення задавнених проблем, що громадили штучні бар’єри у розвитку добросусідських стосунків між нашими державами. Це підтвердило і Рішення львівської міської ради щодо завершення впорядкування польських військових поховань 1918-1919 років на території історико-культурного заповідника Личаківський цвинтар. За довгим формулюванням стоїть непросто напрацьований компроміс, який дає змогу тою чи іншою мірою задовольнити обидві сторони і зняти з порядку денного конфлікт, який до того часу перманентно випливав як невирішене питання українсько-польських стосунків. На 24 червня призначено дату відкриття військових меморіалів Української Галицької Армії та Польського військового цвинтаря за участі Президента України В. Ющенка і Президента Польщі А. Квасьнєвского. Обидва лідери держав неодноразово наголошували на гострій необхідності завершити цикл непорозумінь і конфліктів і, віддавши належне загиблим воїнам, відкрити дорогу до майбутнього стратегічного партнерства України і Польщі. Однак, не всіх влаштовує таке розв’язання проблеми. Певним силам вкрай необхідна законсервована вибухова суміш з польських і українських радикальних елементів, які, керуючись або власною недалекоглядністю, або чужою, нав’язаною їм маніпулятивною політтехнологією, знову і знову прагнуть використовувати Личаківський цвинтар як елемент шантажу і дієвий інструмент для знищення добросусідських українсько-польських стосунків. У цьому сенсі винесений на голосування Проект постанови Верховної Ради України, що містить рекомендацію Львівській міській раді відмінити своє рішення є добре продуманим ходом. По-перше, проект голосується буквально у переддень відкриття меморіалу і у випадку більшості голосів «за» (а саме так і сталося) польська сторона, не розібравшись у деталях, може сприйняти це вкрай негативно і акцію буде зірвано на міждержавному рівні. По-друге, президент Ющенко перебуває з візитом у Франції і можна розраховувати на запізнілу реакцію, що знову поставить відкриття під загрозу. По-третє, уже за фактом голосування – 239 голосів «за» (утримався – 1, проти – 0, не голосувало – 172) можна говорити про повне ігнорування і нерозуміння позиції Президента вищим законодавчим органом держави. Або про повну некомпетентність депутатського корпусу у зовнішньополітичному блоці питань. Без сумніву, що дане голосування було ще й елементом виборчої кампанії 2006, у якій Росія має твердий намір взяти реванш за програш на Майдані. Водночас, слід зауважити, що окрім політичного елементу, у прийнятій постанові є і юридична складова, проаналізувавши яку стає очевидним, що саме депутатський корпус Верховної Ради перебільшив свої повноваження. Йдеться про те, що на думку авторів проекту, Личаківський меморіал підпадає під дію Закону України «Про охорону культурної спадщини», згідно з яким Кабінет міністрів забезпечує дотримання визначеного Законом порядку змін частин, елементів, написів і позначок занесеного до Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного значення Історико-культурного заповідника «Личаківський цвинтар» у місті Львові. Дійсно, постановою Кабміну , прийнятою у 2001 році «Про внесення пам’яток історії монументального мистецтва та археології національного значення до державного реєстру нерухомих пам’яток України» культурний заповідник «Личаківський цвинтар» внесено до такого державного реєстру. Однак досі цвинтар і надалі є у юрисдикції Львівської міської ради як Державне комунальне підприємство «Історико-культурний госпрозрахунковий музей «Личаківський цвинтар». Заповідник національного значення постав і залишився лише на папері – жодних структур такої інституції не було створено, не було визначено меж заповідника, а найістотніше – пам’ятка і надалі фінансується з міського бюджету. Отож, саме Львівська міська рада може і повинна приймати виважені рішення щодо долі пам’ятки і її місця в людській пам’яті. Зрештою, дієвість і ефективність місцевого самоврядування є засадничим пунктом проголошеної і без сумнівну потрібної адміністративної реформи. Вважаємо, що дане рекомендаційне рішення Верховної Ради України має політичне забарвлення і повинно послужити сигналом для аналітичного і виваженого підходу до усіх процесів, що проходять в Україні напередодні виборів до парламенту 2006 р. Головний редактор Редактор Львів, 22 червня 2005 р. На цю адресу можна надіслати свій підпис на підтримку позиції, висловленої у зверненні редакції журналу Ї info@ji.lviv.ua |