Написати відповідь
Інші матеріали на цю тему

Валентина ГОШОВСЬКА: “Пам’ятати минуле заради майбутнього”

До 60-ї річниці трагічних подій на Волині у 1943 – 1944 рр.

№73 22.04.2003 “День”
Пiдготував до друку Сергiй МАХУН, “День”

Наближається 60-та річниця трагедії на Волині – початку кривавого збройного протистояння українців і поляків у 1943 – 1944 роках. На 11 липня 2003 р. заплановано участь президентів України Леоніда Кучми та Республіки Польща Александра Квасневського в заходах, присвячених цій даті. У висвітленні волинської проблематики все більшу роль починають вiдiгравати ЗМІ двох країн. Тільки в “Дні” читачі могли ознайомитися зі статтями відомих істориків – академіка Ярослава Ісаєвича, професорів Юрія Шаповала, Тараса Гунчака, кандидата історичних наук Ігоря Ілюшина, з польської сторони – Марека Сівеця, Яцека Куроня та Адама Мiхнiка. Цією темою серйозно займається багато державних інституцій України та Польщі. В нашій країні біля витоків проблематики стоїть Рада національної безпеки й оборони України, очолювана Євгеном Марчуком. Внутрішнім і міжнародним аспектами українсько-польського протистояння в роки Другої світової війни займається спеціальна робоча група експертів РНБОУ, до якої увійшли історики, соціологи, філософи... Сьогодні до уваги читачів пропонується інтерв’ю із заступником Секретаря РНБОУ, доктором політичних наук, професором Валентиною ГОШОВСЬКОЮ.

– Чи не найтрагічнішою сторінкою українсько-польських взаємовідносин у ХХ столітті стали криваві події на Волині 1943 – 1944 рр. Більше півстоліття ми мовчали про цю трагедію, роблячи вигляд, начебто її ніколи не було. Що це було – кривавий епізод Другої світової війни, яка тривала неповних шість років, чи “вибух” накопичених століттями взаємних образ? Якими були мотиви, що підштовхнули українську і польську сторони до взаємного кровопролиття?

– Насамперед, хотіла б підкреслити, що об’єктивне висвітлення будь-яких історичних подій неможливе на основі їх “чорно-білого” бачення. Повною мірою це стосується українсько-польських міжнаціональних відносин.

Події на Волині 1943 – 1944 рр. виступили складовою частиною загального міжнаціонального українсько-польського конфлікту, що стався за часів Другої світової війни на території спільного проживання українців і поляків (Волинь, Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя, Надсяння та Лемківщина). Тому з наукової точки зору було б більш доречним розглядати трагічні події на Волині 1943 – 1944 рр. у контексті всієї попередньої історії українсько-польських взаємин.

У суспільній свідомості, передусім у Польщі, утвердився дещо спрощений погляд на ці події, а саме, як на вбивство десятків тисяч беззахисних цивільних поляків українськими військово-політичними структурами. Однак тогочасна ситуація на Волині була значно складнішою, ніж це бачиться на перший погляд. Джерела польсько-українського конфлікту під час Другої світової війни коріняться у нашому спільному минулому, вони є наслідком давніх обопільних упереджень, взаємних кривд та непорозумінь.

Неможливо забути драматичну історію польського та українського народів ХVІ-ХVІІІ ст., заповнену селянськими бунтами і козацькими повстаннями, що придушувалися у крові і залишилися в свідомості багатьох поколінь відчуттям взаємної кривди й соціальної несправедливості.

В Україні пам’ятають наслідки програної українцями війни з Польщею в 1918 – 1919 рр., за результатами якої Польща постала як незалежна держава, а Україна – ні. Як відомо, у 1921 р. згідно умов Ризького договору Західна Волинь перейшла до Польщі. У 1923 р. складовою частиною Другої Речі Посполитої стала Східна Галичина. Загалом Польща отримала близько 126 тис. кв. кілометрів західноукраїнських земель, населення яких було переважно українським (приблизно 62 % за даними перепису 1931 р.).

У народній пам’яті зберігається відгомін національної політики Другої Речі Посполитої на східних територіях, що ґрунтувалася на засадах націоналізму й усунення інших національностей від участі в громадсько-політичному житті (справа автономії та самоврядування, проблема земельної реформи, освітня політика, порушення громадянських прав і свобод, репресії проти українців тощо). Ця політика не ліквідовувала давні суспільні конфлікти, а навпаки їх загострювала. Незважаючи на те, що волинські селяни страждали від малоземелля, польський уряд насаджував тут колоністів-осадників, переважно колишніх офіцерів та підофіцерів польської армії. Таким рішенням були закладені підвалини селянського гніву, селянської ненависті, які перетворюють сокиру або косу в єдине знаряддя захисту власного життя та життя своєї сім’ї.

Крім того, у першій половині 20-х років польські власті проігнорували взяті на себе зобов’язання про надання територіальної автономії Галичині, грубо порушили права національних меншин, гарантованих Конституцією 1921 р., зволікали з відкриттям українського університету. До того ж, законами 1924 р. більшість шкіл Західної України були переведені на польську мову викладання, що, по суті, знищило українське шкільництво у цьому регіоні.

Неможливо не підкреслити і тієї обставини, що Волинські події розгорталися під час Другої світової війни – найжорстокішої в історії людства. Відповідно, ми повинні враховувати загальний деморалізуючий вплив того історичного періоду, що зумовив відхід від норм моралі, гуманізму, християнської етики та соціальної поведінки тисяч і тисяч людей.

Нарешті, історичною реальністю залишається безкомпромісність позицій польського уряду та керівництва ОУН у територіальному питанні. Все це, взяте у сукупності, і обумовило кривавий та злочинний характер конфлікту.

– Останнім часом у Польщі питання висвітлення подій на Волині 1943 – 1944 рр. набули особливого резонансу. Що зроблено українськими науковцями у цьому плані? Як громадськість України ставиться до трагічних подій на Волині?

– Волинські події перестали бути таємницею. Це – головний підсумок роботи політиків, науковців та громадськості обох країн. У той же час правда, якої ми всі прагнемо, дається дорогою ціною. Для прикладу приведу широко відомий у Польщі двотомник Владислава та Єви Сємашків (батька й доньки) “Геноцид українських націоналістів щодо польської людності Волині 1939 – 1945”. Книга побачила світ у 2000 р. за сприяння різних інституцій, зокрема міністерства освіти. Як зазначено у польських рецензіях на цю роботу, дотепер не було книги, котра б показала розмір злочину, вчиненого українцями. Опис жорстокостей, вміщений у двотомнику, перевищує все, що ми знали з польської літератури. На моє глибоке переконання, це не просто історична книга, а спроба ревізії українсько-польської історії в угоду сьогоденним інтересам певних політичних сил, насамперед праворадикального спрямування.

Не можна не відзначити, що і для України, особливо останнім часом, питання об’єктивного висвітлення сторінок спільної українсько-польської історії набувають дедалі більшого не лише наукового, а й практичного значення. Вже вийшли друком праці таких відомих українських істориків, як Ісаєвич Я.Д., Шаповал Ю.І., Зашкільняк Л.О., Ільюшин І.І., Кучерепа М.М. та Сергійчук В.І. При цьому волинська проблематика українськими фахівцями досліджується дедалі глибше, в контексті сучасних євроінтеграційних процесів та демократичних перетворень України.

Серед колективних наукових праць, присвячених специфіці українсько- польських відносин середини ХХ ст., я хотіла б привернути Вашу увагу до багатотомних видань за участю Служби безпеки України і Міністерства внутрішніх справ та адміністрації Республіки Польща. (Серія “Польща та Україна у 30 – 40-х рр. ХХ ст. Невідомі документи з архівів спеціальних служб”). Також результатом колективної праці українських та польських істориків стало видання багатотомника “Україна – Польща: важкі питання”.

20 – 21 березня 2003 р. Інститутом історії України НАН України та Інститутом історії Польської академії наук за підтримки Верховної Ради України проведено міжнародну наукову конференцію “Українці і поляки в роки Другої світової війни: внутрішній та міжнародний аспекти взаємин”. У травні ц.р. у Луцьку, на базі Волинського державного університету ім. Л.Українки відбудеться ще одна міжнародна конференція – “Українсько-польське протистояння в роки Другої світової війни: генезис, характер, перебіг та наслідки”.

Останнім часом тема Волинської трагедії набуває дедалі більшого висвітлення в українських ЗМІ. Причому авторами виступають не лише науковці, а й громадсько-політичні діячі та представники органів влади як з України, так і Польщі. Лише за останній місяць на сторінках українських видань опубліковано кілька десятків публікацій з волинської проблематики. Нещодавно в Острозі відбувся українсько-польський експертно-журналістський форум “Події на Волині: як жити з цим тягарем?”

– У зв’язку з наближенням 60-их роковин Волинської трагедії і в Україні, і в Польщі помітно активізувалася дискусія щодо можливості вибачення Президента України перед поляками за дії українців на Волині у 1943 – 1944 рр. Як приклад, достойний адекватної реакції від України, наводяться слова вибачення глави польської держави перед українцями за дії польської влади під час проведення сумнозвісної операції “Вісла” у 1947 р. Це питання викликає чи не найбільші розбіжності між польською та українською сторонами. Якою є ваша особиста позиція?

– Насамперед, хотіла б нагадати Вам, що Президент Республіки Польща ніколи не робив публічних заяв із приводу вибачення перед українським народом за операцію “Вісла”. Мова може йти лише про лист, який Президент А.Кваснєвський направив учасникам наукової конференції, присвяченої акції “Вісла” (квітень 2002 р.). Цей документ, поряд із однозначним засудженням акції “Вісла” і моральною оцінкою бездушного відношення польської влади до українського населення, не містить вибачення перед українцями, а обмежується висловленням співчуття потерпілим.

Відповідаючи на Ваше питання щодо можливості вибачення Президента України за події на Волині 1943 – 1944 рр., хотіла б особливо підкреслити, що за спогадами учасників та свідченнями архівних документів, у той час на території Волині діяли озброєні групи різноманітного походження: німецькі та угорські окупанти, радянські партизанські загони, Українська повстанська армія (УПА), польські парамілітарні формування та частини 27-ї Волинської дивізії піхоти Армії крайової (АК), “Поліська січ” Тараса Бульби-Боровця, мельниківські загони самооборони, а також так звані “блукаючі групи” здебільше мародерського спрямування. Крім того, не можна не враховувати і провокаційну діяльність “спеціальних груп та загонів НКВС”. Відповідно, у ряді випадків неможливо встановити дійсних винуватців знищення певного населеного пункту.

Сучасні євроінтеграційні процеси, які покликані сформувати нову архітектуру європейської безпеки та духовного відчуття “нової Європи”, дають реальну можливість використати 60-ту річницю Волинської трагедії для історичного примирення між нашими народами, припинити негативну практику екстраполяції образ історичного минулого на ХХI ст., а відтак спрямувати розвиток українсько-польського співробітництва в якісно нове європейське русло.

Польська сторона враховує нашу позицію. Як заявив на сторінках “Дзеркала тижня” (березень 2003 р.) Державний секретар, Голова Бюро національної безпеки РП Марек Сівець: “…Польща не чинила і не має наміру чинити тиск на українську владу, а також в будь-який спосіб змушувати до слів вибачення за злочини, скоєні ОУН-УПА на Волині. Керівництво Республіки Польща ніколи не заявляло через своїх представників, що український Президент повинен “покаятися і від імені українського народу попросити вибачення у поляків”. Але кожен жест був би високо оцінений, особливо родинами жертв, убитих на Волині…”. Днями такий підхід польської сторони підтвердив Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні Марек Зюлковський.

Виходячи із загальноприйнятого у міжнародній практиці принципу паритетності, глави України та Республіки Польща могли б разом вшанувати пам’ять безвинно загиблих, засудити Волинську трагедію як прояв актів масового насильства з обох сторін, висловити жаль з приводу братовбивчої війни та співчуття родинам жертв трагедії, як польських, так і українських. Цей прояв обопільної доброї волі виступив би логічним завершенням процесу українсько-польського історичного примирення, започаткованого Спільною заявою Президентів України і Республіки Польща від 21 травня 1997 р. “До порозуміння і єднання”.

– Об’єктивно Республіка Польща є одним із найбільш помітних та активних стратегічних партнерів України. Польща не лише представляє українські інтереси на Заході, а й у більшості випадків вона їх відстоює та захищає. У такому випадку, чому подекуди не завжди обґрунтована оцінка Волинських подій у сучасній Польщі? Можливо, якимось політичним силам це вигідно і у Польщі, і в Україні?

– Офіційна позиція Республіки Польща, яку неодноразово оприлюднював Президент А.Кваснєвський, є достатньо виваженою. Проте і в Польщі, і в Україні існують певні політичні сили, здебільше праворадикального спрямування, для яких Волинська трагедія 60- річної давнини – привід задля лобіювання перед своїми опонентами власних сьогочасних інтересів.

І в Україні, і в Польщі помітно активізувався тиск громадсько-політичних об’єднань на органи державної влади та окремих публічних діячів із метою їхнього залучення до оцінки Волинської трагедії. За таких умов українсько-польський діалог повинен бути максимально виваженим, а рішення – заздалегідь добре продуманими. Україна та Польща мають дійти згоди у цьому складному питанні, оскільки односторонні, поспішні дії, а тим більше упереджені оцінки Волинських подій 1943-1944 рр. можуть деструктивно вплинути на всю систему українсько-польських міждержавних відносин.

– Однією з найгостріших як для поляків, так і для українців залишається тема кількості жертв серед цивільного населення Волині. Що Ви можете сказати з цього приводу?

– Кількість жертв ще належить встановити. При цьому обом сторонам слід не поступатися принципом історичної об’єктивності при проведенні відповідних досліджень. Поки що у кількості жертв існують величезні розбіжності. Вже згадані В. та Є.Сємашки називають 50 – 60 тис. жертв серед поляків. Наш співвітчизник, доктор історичних наук, професор Юрій Шаповал проаналізував ті цифри, які називались упродовж останнього року у вітчизняних ЗМІ. Польські жертви – 80, 50, 30, 18 тисяч. Українські – близько 100, 26, 18 тисяч. Історик стверджує: жодна з цифр не є остаточною і достеменно доведеною. І тому не можна змішувати політичний і академічний бік справи, пов’язаної з волинською трагедією. 60-річчя мине, а дослідники повинні і далі працювати, використовуючи всі можливі джерела для відтворення правди, яка потрібна обом нашим народам.

Прикладом громадянської позиції, яка дозволяє стверджувати, що “правда проб’є дорогу”, є діяльність історика-любителя Ярослава Царука, колишнього директора Володимир-Волинського районного державного архіву. Ярослав Царук пішки й велосипедом побував у 82 х населених пунктах Володимир-Волинського, Іваничівського, Локачинського районів, об’єднаних у польській державі довоєнного періоду в один повіт. Ним статистично встановлено та доведено, що кількість жертв серед поляків у цих районах В. та Є. Сємашками завищена у 4,1 рази, а серед українців – занижена у 25 разів.

Виважену та водночас об’єктивну позицію займає Волинська обласна державна адміністрація, Волинський державний університет ім. Л.Українки, які започаткували низку заходів з метою всебічного вивчення українсько-польських взаємин ХХ століття та гідного вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії.

– Що вже зроблено законодавчою та виконавчою гілками влади в Україні з приводу підготовки та відзначення 60-х роковин Волинської трагедії?

– Необхідно наголосити на тому, що Волинські події 60-річної давнини перебувають у зоні пильної уваги державних органів України. Починаючи з 1993 року, діє Консультаційний Комітет Президентів України і Республіки Польща. Протягом 1990-х років склад Комітету оновлювався 6 разів. Розпорядження Президента України від 20 серпня 2001 року затверджено останній склад української частини цього Комітету. Уповноваженим Президента України в Консультаційному Комітеті Президентів України і Республіки Польща є Секретар Ради національної безпеки і оборони України Є.К.Марчук.

При Кабінеті Міністрів України створено Державну міжвідомчу комісію у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій, яка активно взаємодіє з аналогічною польською структурою – Радою охорони пам’яті боротьби та мучеництва Республіки Польща.

Парламенти України та Польщі, як про це повідомив Голова Верховної Ради України В.М.Литвин на прес-конференції 14 квітня цього року, дійшли згоди щодо необхідності прийняття українськими та польськими парламентаріями спільної заяви з питання вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії 1943 – 1944 рр. Крім того, Голова ВР України зазначив, що під час його останнього візиту до Італії, Папа Римський Іоанн Павло II пообіцяв обов’язково висловити свою позицію з приводу необхідності історичного примирення між українським та польськими народами.

Крім того, слід зазначити, що відповідно доручення Президента України, з метою зміцнення українсько-польської дружби, дальшого всебічного вивчення українсько-польських взаємин у ХХ столітті та утвердження у відносинах громадян обох країн принципів взаємної поваги і толерантності, при апараті РНБОУ утворено робочу групу експертів для проведення додаткових наукових досліджень трагічних подій на Волині у 1943 – 1944 рр. До складу групи входять провідні українські історики та представники органів влади, зокрема, Міністерства закордонних справ, Міністерства юстиції, Служби безпеки, Державного комітету у справах релігій, Державного комітету у справах національностей та міграції, Державного комітету архівів України та Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при КМ України.

– Якою є офіційна позиція України при вирішенні широкого кола питань українсько-польського міждержавного співробітництва, зокрема, щодо підготовки та вшанування 60 оїрічниці трагічних подій на Волині 1943 – 1944 рр.?

– Національними стратегічними інтересами України було і залишається зміцнення дружніх стосунків із Республікою Польща, керівництво якої щиро і послідовно підтримує наші євроінтеграційні устремління. З метою подальшої розбудови дружніх взаємовигідних відносин між українським і польським народами, налагодження ефективного співробітництва не лише в економічній, а й в гуманітарній сфері, робочою групою експертів, яку створено при апараті РНБОУ, спільно з Міністерством закордонних справ, Міністерством юстиції, Службою безпеки України та іншими зацікавленими міністерствами й відомствами опрацьовано для узгодження з польською стороною пропозиції щодо Концепції та Основних заходів із вшанування 60-х роковин трагічних подій на Волині 1943 – 1944 рр.

Визначальним щодо офіційної української позиції зi вшанування пам’яті жертв Волинської трагедії є те, що ці заходи мають стати нашою спільною, України та Польщі, відповіддю на виклики сучасного світу, у якому, на жаль, не зникають людські страждання і розбрат народів, що живуть поруч. В їхню основу буде покладено дух та зміст Спільної заяви Президентів України і Республіки Польща від 21 травня 1997 р. “До порозуміння і єднання”.

При цьому, необхідно наголосити, що для нас особливу важливiсть має принцип паритетності, зокрема у діяльності Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій при КМ України та Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва Республіки Польща. Цей принцип має бути визначальним при вирішенні питань облаштування місць національної пам’яті як на території України, так і у Польщі, організації проведень досліджень в історичних архівах, а також безпосередньо в день вшанування пам’яті жертв трагедії на Волині (11 липня 2003 р.).