Написати відповідь
Інші матеріали на цю тему

Львівська газета 28.02.2003 http://www.gazeta.lviv.ua/2003/02/28/NewspaperArticle.2003-02-27.2716

Про правду історії

ЧИМАЛО людей не люблять історії, особливо часто ненависницями музи Кліо є жінки. Це аж ніяк не свідчить про них погано, навпаки, – мотиви нелюбові криються у загостреному співчутті до болю ближнього, небажанні знову й знову пригадувати сучасникам про гекатомби жертв, усі ці хороводи смерті на полях битв, катівнях, залах дізнань і майданах страт. Ці люди не читають історичних монографій, не дивляться фільмів із сценами насильства, обривають будь-яку спробу обговорити криваві проблеми минулого.

Чудово розумію цих людей. Іноді реляції моїх колег по фаху нагадують звіти патологоанатомів чи маячню некрофілів. Тим не менше, так само, як без патологоанатомів не змогли б нормально працювати хірурги чи терапевти, так і без істориків ремесло політика може перетворитися на різновид кримінального промислу, а людство так ніколи б і не вийшло за межі взаємного побиття палицями і камінням.

Займаючись історичними студіями, фахівець повинен, як на мене, оминути чимало підводних рифів, які чигають на нього у позірно спокійному морі. Він мусить уникнути ідеологічної заангажованості, логічних пасток, облуди давніх піарних штучок, до яких вдавалися старовинні іміджмейкери – всіх цих літописних дифірамбів та інвектив; зрештою, звиклого диктату власної психологічної матриці, яка одну людину зробила скрупульозно-занудною, а іншу, скажімо, – темпераменто-запальною. Без гніву і пристрасті, як заповідав класик жанру, а головне – з відкритим серцем, треба доторкатися до вічності, пам’ятаючи, що вона живе у нас сьогоднішніх.

Саме з думкою про це написаний “Відкритий лист з приводу 60-річниці збройного українсько-польського конфлікту на Волині”, який постав із ініціативи ліберальних галицьких та київських інтелектуалів і сьогодні опублікований у львівській пресі. Втім, ще раніше його можна було прочитати на мережевій сторінці Незалежного культурологічного часопису “Ї”, поруч із цілою низкою публікацій на цю ж дискусійну тему. Редакція часопису також повідомила, що готує спеціальне число під назвою “Боротьба за землю – волинське коло”.

Маю надію, що львівські інтелектуали, сповідуючи історичну ретельність, водночас прагнутимуть осягнути у своїх публікаціях високу етичну планку, заявлену в листі: “Фактологічна правда – це лише половина справи. Навіть найнезаперечніші факти, якщо вони ляжуть на ненависницьку основу душі, стануть джерелом нової незгоди й нових історичних порахунків. (...) Ми також проти маніпулювання історичною пам’яттю заради короткотривалих політичних вигод. Поляки та українці й далі по-різному дивитимуться на свою спільну історію, і це нормально. Проте сьогодні нас турбує, як ми дивитимемось на наше майбутнє. Ми переконані: перепусткою до нового й мирного століття нашої історії може бути не сокира месника й не жало зловорожого слова, а людське серце, що вміє прощати і просити прощення”.

Правда історії, пізнаної не лише очима й серцем, але християнською душею нас, сьогоднішніх, стане, я вірю, добрим уроком і добрим фундаментом для наших дітей. Вони житимуть в іншому світі, їх чекатимуть інші випробування. Якщо ми залишимо їм у спадщину духовне попелище, примарне болото чи бездушний камінь, вони ніколи не зможуть виростити на ньому зерен майбутнього.

Андрій Павлишин