Написати відповідь
Інші матеріали на цю тему

Совість кожного підкаже потрібні слова

Марек Сівец (Державний секретар канцелярії президента Республіки Польща, Голова Бюро національної безпеки РП)

Дзеркало тижня № 9 (434) субота, 8 - 14 Березня 2003 року http://www.zn.kiev.ua

Багатьом поколінням поляків закріплювали в пам’яті негативні стереотипи українського народу. Я ніколи не обирав друзів, беручи до уваги їх походження, релігію чи політичні переконання. Маю багато друзів в Україні. Ціную їх за гостинність, природну відкритість, щирість, котрі є типовими рисами українського народу. В наших розмовах торкаємося різноманітних тем. Думаємо про майбутнє, обговорюємо сьогодення, згадуємо минуле. Не оминаємо в наших дискусіях й складних, болючих тем. Вияснення власне таких тем ставимо на перше місце. Прислухаючись до аргументів співрозмовника, висловлюємо власну точку зору. Не насаджуючи нічого іншим, залишаємося відкритими до подальшого діалогу. Так поводяться приятелі. Польща, без сумніву, є приятелем України.

В нинішньому році відзначатимемо особливо болісну для нас річницю. Річницю подій, свідки яких усе ще живуть серед нас. У їхніх серцях все ще залишаються живими трагічні образи, що запам’яталися з молодих років. Образи полум’я, вигнання та втечі з рідних домівок, загибелі найближчих їм людей.

На теренах Волині і Східної Галичини тоді дійшло до трагічних подій, котрі надовго розрізнили наші народи. В 1943—1944 роках на теренах Західної України відбулася організована збройна акція ОУН-УПА, спрямована проти її польських мешканців. Акція, що поглинула десятки тисяч невинних людських істот.

Жорстокість, яка мала там місце, не підлягає сумніву. Незалежно від того, скільки точно осіб загинуло, вважаю: не може підлягати сумніву той факт, що ці події мали характер планової акції викорінення “польського елементу” з тих земель, включно з застосуванням систематичної екстермінації польського населення. Так, власне, розглядають ці події поляки, а очевидці цієї трагедії згадують волинські “червоні ночі”.

Наприкінці минулого року, за розпорядженням президента Республіки Польща, я провів у Києві розмови з представниками всіх українських політичних сил. Їх метою було представлення українським політикам польської точки зору на характер пам’ятних урочистостей, запланованих нами до річниці подій на Волині. Я запитував, що вони думають про наші пропозиції, пропонував активно підключитися до вироблення спільної польсько-української концепції відзначення цієї річниці. В розмовах із ними я підкреслював, що урочистості повинні послужити дальшому польсько-українському єднанню і закриттю чергової болісної та дуже кривавої сторінки в історії обох народів. Чи ці дії накинуті згори?! Залишу це питання без коментарів.

Під час зустрічі з Президентом Александром Квасьнєвським 13 лютого цього року Президент України Леонід Кучма висловився за вияснення всіх обставин злочинів, скоєних щодо поляків українськими націоналістами на Волині в 1943 році. Додав, що злочини проти людства не можна виправдати. Вважаю це дуже важливою декларацією волі, висловленою президентом суверенної держави.

Уважно спостерігаю також за тим, яку позицію в переддень річниці подій на Волині займає українська опозиція та інтелектуальні середовища Луцька та Львова. Для мене важливі голос та точка зору кожного українця в цьому питанні. Тому в дискусії щодо відзначення річниці ми намагаємося дійти до всіх, хто зацікавлений цією проблематикою. Якщо є хтось, хто відчув себе оминутим, не запрошеним до дискусії, нехай підключається до неї. Ми відкриті до нових, зважених голосів.

Вважаю цінною ініціативою публікацію в тижневику “Дзеркало тижня” блоку матеріалів, присвячених близькій річниці деполонізації Волині. Український читач мав можливість ознайомитися з тематикою, котра, напевно, ще не раз, особливо в цьому році, порушуватиметься при нагоді, під час обговорення польсько-українських відносин. Це добре, що українські засоби масової інформації торкаються також таких складних тем. Про них потрібно говорити і писати, представляючи складне історичне тло волинських подій, які трохи по-різному розглядаються українськими і польськими істориками. Однак часто автори цих публікацій мають тенденцію до політизації трагічних сторінок історії. Цитують слова польських представників, котрі ніколи не були висловлені. Це викликає непотрібне загострення атмосфери довкола настільки сумної та болісної річниці. Ще раз хочу публічно заявити, що Польща не чинила і не має наміру чинити тиск на українську владу, а також в будь-який спосіб змушувати до слів вибачення за злочини, скоєні ОУН-УПА на Волині. Керівництво Республіки Польща ніколи не заявляло через своїх представників, що український президент повинен “покаятися і від імені українського народу попросити вибачення у поляків”. Але кожен жест був би високо оцінений, особливо родинами жертв, вбитих на Волині, та ще живими свідками тих кривавих подій. Вибір слів залежить від людей. Їхніх представників. Їх поваги і мужності.

Вже понад одинадцять років Україна є незалежною державою. Вважаю значущим той факт, що українці тепер мають право вільно висловлювати свої погляди на питання, що до моменту проголошення декларації про незалежність могли суперечити політичним положеннями тодішньої влади. В цих історичних роздумах напевно не раз з’являтиметься словосполучення “український націоналіст”. В Україні воно несе позитивний зміст і асоціюється з патріотом, що бореться за незалежність. У Польщі його часто пов’язують лише з тими українцями, чиї руки заплямовані польською кров’ю. Це додатково ускладнює оцінку і характер дискусії про трагедію на Волині. Поляки не піднімають питання про засудження всієї діяльності ОУН-УПА. Ми знаємо, наскільки важливе місце ці організації займають у національній свідомості вашої країни, борючись за самостійну Україну. Однак вважаю, що злочини потрібно засуджувати. Всі і завжди.

Польща уважно спостерігає, які рефлексії супроводжуватимуть українців у зв’язку з 60-ю річницею трагічних подій на Волині і в Східній Галичині. Керівництво Республіки Польща не хоче, щоб ця річниця зашкодила нашим двостороннім відносинам. Не думаю, що так станеться. Стратегічний характер польсько-українських відносин був побудований на дуже міцних фундаментах. На взаємному вибаченні історичних кривд і спільному погляді у майбутнє.

Те, що сталося 60 років тому на Волині, закликає всіх нас до роздумів. Польща не хоче спрощувати історії того періоду. Визнаємо, що в результаті польських відплатних акцій там також гинули і українці. Багато з них віддали своє життя за те, що в ті драматичні часи допомагали полякам, котрі шукали порятунку від смерті. Надавали їм сховище, ділилися з ними інколи останньою крихтою хліба. Їхні тлінні останки нерідко спочивають поруч з похованнями вбитих поляків, часто в безіменних могилах. Низько схиляю голову перед усіма жертвами тих драматичних подій. Яке буде ставлення українців до відзначення 60-ї річниці вбивств польського населення, що мешкало на Волині? Не вмію відповісти. Які слова промовлять українці над могилами жертв? Не знаю. Нехай совість кожного з нас підкаже, як ми повинні себе повести, маючи перед собою річницю відзначення цієї трагедії.

Наш польський досвід підказує нам, що слова правди допомагають сміливо дивитися один одному в очі.