Написати відповідь
Інші матеріали на цю тему

Марек Зюлковскі: "Вирішення волинської проблеми - це наша спільна перепустка до майбутнього"

№ 19 (444) Субота, 24 - 30 травня 2003 http://www.zn.kiev.ua

Тетяна Силіна

[...]

— Цими днями в Луцьку проходила ще одна цікава конференція — із питань трагедії на Волині в 40-х рр. минулого століття. Незабаром Польща та Україна відзначатимуть 60-ту річницю цих подій. Чи дійшли вже сторони єдиної думки, що має бути сказано цими днями в кожній із них? Чи знайдені вже ці формулювання? Чи можуть бути це слова президента Квасьнєвського “Прощаємо й просимо вибачення”?

— Справді, це дуже важливе питання, що обговорюється і нашими президентами, і нашими суспільствами. Про наміри польської сторони щодо відмічання річниці волинської трагедії йшлося вже не раз, але, безумовно, важливо повторити це знову. Ми говоримо про необхідність ушанувати пам’ять жертв цієї трагедії. І це головна тема для польської сторони. Оскільки в Польщі можна прийняти два варіанти вирішення такого складного питання, але наш досвід, а також інших європейських країн показує, що відійти від таких чорних розділів історії неможливо. Так чи інакше ці проблеми повертаються. Польська сторона прийняла політичне рішення: необхідно продовжити справу національного примирення між українцями та поляками також і в цьому питанні. Ми розуміємо, наскільки невідомою була ця трагедія. Та найголовніше, що в Польщі ще живі свідки тих подій, і не важливо, багато їх чи мало, вони впливають на думку поляків про Україну. І ми порушуємо питання про право сімей жертв відвідувати місця трагедії та шанувати їхню пам’ять. Безумовно, йдеться не про святкування цієї річниці. Ми думаємо, що це має бути подією, під час якої ми маємо більше думати про жертви, а не віддавати данину пам’яті героям, як прийнято робити в багатьох випадках і в нас, і у вас. Наше прохання — подивитися на це з іншої точки зору. З польської сторони немає ніякого прагнення, щоб показати поганих або гарних героїв. Це питання історичної, моральної відповідальності, осудження цих трагічних подій. Це питання української сторони.

Ми розуміємо й також хочемо скористатися досвідом дванадцятирічного існування вільного українського народу, який думає про себе й відкриває невідомі раніше сторінки своєї історії. Ми бачимо, що й для вас історія дуже важлива, взяти хоча б питання голодомору.

Ми задоволені інтенсивністю дискусії по Волині. Вона свідчить про те, що пам’ять жертв справді шанують. Ми також розуміємо, що це й свідчення важливості польсько-українських відносин для українців. Я дуже вдячний українцям за дискусію.

Ще мені б хотілося розповісти, що ми також маємо багато питань у власній історії та різноманітні інтерпретації тих чи інших подій. Приблизно в той самий час, як і у вас — на початку 90-х рр., — у нас був великий сплеск інтересу до історичної літератури. Нині він у нас трохи вщух. І поляки стали ставитися до своєї історії спокійніше, вона вже не є предметом внутрішніх суперечок.

Та кілька років тому в нас відбулася дуже драматична дискусія про Єдвабне. Це містечко в північно-східній Польщі, де в 40-му році кілька поляків убили 400—500 євреїв. Це такий приклад, коли поляки не були героями... Після тривалої дискусії наш президент прийняв рішення вшанувати пам’ять жертв цієї трагедії. І він, розуміючи, наскільки це складне моральне питання, все-таки знайшов потрібне формулювання, він сказав, що бере на себе відповідальність за цю трагедію разом із тими поляками, які також хочуть це зробити.

У Волинській справі теж багато моральних й історичних аспектів. Та потрібно бути реалістами, тому польська сторона не наполягає, щоб ми до 11 липня — дня пам’яті на Волині — дійшли істини. Це неможливо. І архіви донедавна закриті були, та й інтерпретацій багато й у Польщі, і в Україні. Однак не так багато, скільки потрібно. Це як із книжками: можна прочитати одну, але щоб досконально розібратися в питанні, потрібно прочитати сто. На наш погляд, дискусія істориків має тривати ще кілька років. Завдяки українській стороні нам удалося відкрити архіви, і вже є деякі домовленості, щоб надрукувати збірник документів на цю тему — і ваших, і польських. Для істориків це буде дуже важливий матеріал.

— Ви знаєте, деякі експерти в Україні переконані, що тема Волині виникла саме нині тому, що нібито поляки просто хочуть не допустити визнання Верховною Радою УПА воюючою стороною в Другій світовій війні. “Чому, приміром, не відзначалася 50-та річниця трагедії?” — ставлять запитання ці експерти. Що ви можете їм відповісти?

— Я хочу повернутися до ідеї, що питання УПА — реабілітація її чи ні — дуже глибоке для України, це питання національної традиції, на якій засновано незалежну Україну. Це настільки делікатна та серйозна проблема, що польська сторона ні на чому не наполягає і не хоче впливати на дискусію в Україні з цього приводу. Я знаю, що це питання вже кількаразово обговорювалося у вашому парламенті. І це питання України. Неможливо, щоб польська сторона прийняла з цього приводу якесь рішення чи заперечувала б проти чогось. І не можна сказати, що це є питанням польсько-українських відносин або міжнародного питання. Ми прекрасно розуміємо його делікатність і політичну складність, і мені здається, що українській політичній еліті не вдасться уникнути його вирішення. Рано чи пізно воно буде вирішене. Здається, що це має бути зроблене на основі консенсусу щодо основних цінностей і традицій українського народу.

Польща вже пройшла через подібне. І тому на підставі якихось аналогій польські історики та політики можуть вам що-небудь порадити, але рішення приймати самим українцям.

Що ж до питання, чому не відзначалася 50-та річниця трагедії на Волині, то я б відповів таким чином. Сьогодні вже можна говорити про розвиток польсько-українських відносин, існування багатьох досягнень і досить високого рівня довіри між нашими народами, президентами та політичними елітами. І ми розуміємо, з огляду на в тому числі й європейський досвід, що закривати на щось очі — це наївний підхід. Невирішені проблеми рано чи пізно дадуть про себе знати. Досить проаналізувати досвід французів, німців, швейцарців. І коли країна стає справді демократичною, ці проблеми доводиться вирішувати. Ми виходимо з того, що питання національного примирення між поляками та українцями перебуває вже на якомусь певному етапі й хочемо скористатися досягнутим рівнем довіри, що засновується, у тому числі, й на щоденних поїздках українців до Польщі. І в Україні, і в Польщі є для кого продовжувати справу національного примирення. Оскільки є вже взаємний інтерес у певних людей і груп, є капітали, готові прийти на ринки один до одного. Сто тисяч бізнесменів уже займаються торгівлею між нашими країнами. Ще в 80-му чи навіть 90-му році ніхто не міг подумати, що між Україною та Польщею будуть такі живі та безперешкодні контакти. А вирішення волинської проблеми — це наша спільна перепустка до майбутнього.