Написати відповідь
Інші матеріали на цю тему

Ян Новак-Єзьоранський: найважливіше, щоб ця річниця не знищила наших стосунків і співпраці

http://www.zn.kiev.ua/ie/show/431/37670 Дзеркало тижня №6 (431) 15 лютого 2003

Володимир Павлів: Ян Новак-Єзьоранський – один із найбільших моральних авторитетів Польщі. Легендарний зв’язковий між окупованою гітлерівцями Варшавою і польським урядом на вигнанні у Лондоні, був згодом багатолітнім керівником польської секції радіо “Вільна Європа”, яке несло вільне слово на батьківщину, що знемагала під комуністами. Для американського уряду Новак-Єзьоранський був одним із найавторитетніших поляків, а після 1989-го став таким і для урядів нової Польщі. Торік Ян Новак-Єзьоранський назавжди повернувся на батьківщину, де й надалі залишається певним взірцем для багатьох думаючих людей у найважливіших для держави та нації справах.

– Нинішнього року відзначатиметься 60-та річниця “волинської трагедії”. Офіційні заходи відбуватимуться під патронатом президента Польщі. Однак у період Другої світової війни значно більше поляків загинуло від рук нацистів і совєтів – чому саме “волинська трагедія” така важлива для польської громадської свідомості?

– Поляки й українці завдали одне одному багато кривди, і немає сенсу сперечатися, хто кому більше. Важливо, щоби погане минуле не формувало майбутнього – бо це ні в інтересах українців, ні в інтересах поляків. Для українців дружня Польща може бути важливим речником українських інтересів та устремлінь і в царині НАТО, і в царині Європейського Союзу. І навпаки – для Польщі вільна, незалежна, демократична Україна є елементарною умовою безпеки.

Натомість залишаються ще нам проблеми минулого. Як я вже казав, ми навзаєм наробили одне одному кривди, але різня на Волині була чимсь особливим. Це правда, що німці і совєти убивали поляків, але українців ніхто не ставив на той самий рівень, що й німецьких чи радянських окупантів. Українці були, як і поляки, жертвами переслідувань, депортацій, масових знищень, і, може, тому, чи навіть перш за все тому акт масового вбивства поляків був особливо болісним для польської сторони. До того ж це було не просто масове вбивство невинних людей – жінок, чоловіків, дітей, – а вбивство тільки через те, що вони народилися поляками. Я розцінював убивство тих десятків тисяч людей як щось абстрактне, аж поки не побачив на власні очі фотографій. Розглядаючи ці знімки, я став начебто свідком тієї страшної різні і був шокований перш за все жорстокістю, нелюдською жорстокістю. Люди, які мали обрізані кінчики носів і вух, які мали на собі сліди страшних тортур, завданих їм перед смертю, жінки із вбитими палицями в дітородні органи – все це справило на мене, визнаю, неймовірно драматичне враження.

Мені здається, що німецькі злочини тому стали в певному сенсі закритою справою, що німці відважилися на акт визнання тих злочинів і попросили в нас вибачення за це. Що стосується Катині (місце поховання кількох тисяч польських офіцерів, розстріляних НКВС. – В.П.), то я особисто бачив по телевізору, як Єльцин цілував у руку польського священика – одного з небагатьох, кому там вдалося врятуватись: схилився і поцілував його в руку, висловивши своє глибоке співчуття.

Такі жести надзвичайно потрібні, бо з обох сторін є екстремістські елементи – і з українського боку є крайні націоналісти, і з польського боку є крайні націоналісти. І ті, і ті є джерелом ненависті. Вони поширюють ненависть: польські націоналісти – до українців, а українські – до поляків. А ненависть як бумеранг врешті-решт ударяє того, хто її поширює. І тому потрібні люди доброї волі як з польської сторони, так і з української, котрі просто співпрацювали б у цій справі. Чим міцнішим буде той аспект визнання (у цьому випадку скоєного злочину), висловлення жалю, і не лише з боку найвищої влади, а й з боку суспільного чинника, тим легше нам буде цей розділ закрити. Так, щоб він не обтяжував нашого майбутнього.

– Чи можна вважати, що цього Польща і поляки очікують від Президента, уряду, парламенту України, а також усіх українців?

– Насамперед важливо, щоби самі поляки вшанували цю річницю і пам’ять тих осіб таким чином, аби не образити українців, не принижувати їхньої національної гідності. Я гадаю, було б добре, якби поляки вибрали такий спосіб вшанування пам’яті жертв і пам’яті про ту трагедію, щоб у цьому могли взяти участь і українці, без відчуття самоприниження.

І я сподіваюся, що таке відзначення річниці, в якому взяли б участь і українці, здійснивши перед тим якийсь акт розкаяння, дозволило б нам закрити цей розділ і більше до нього не повертатися.

– У заходах з відзначення 60-ої річниці активну участь візьмуть і середовища “жертв українського нацизму” та ветерани Армії Крайової, які виносять вироки типу “ОУН-УПА – злочинна організація” ще до винесення вироків судом або ж більшістю дослідників. Чи не боїтеся ви, що це може тільки поглибити поділи між українцями і поляками?

– Не можу з цим погодитись. Адже не йдеться про те, щоби негайно з’ясовувати у суді певні факти. Хто ж може заперечити, що була різня на Волині? Хіба для цього потрібне рішення суду? Поза сумнівом, у моєму переконанні ОУН, яка допустилася таких злочинів – бо свідчать про це документи, є накази – організація злочинна.

Я знаю, що багатьом українцям важко це сприйняти, бо УПА також боролася за незалежність своєї країни, і також були серед них люди, які за це гинули. Ми маємо схожу проблему з нашими крайніми правими елементами, які, наприклад, убивали євреїв. Що з того, що ці люди боролися за свободу Польщі? Що з того, що вони гинули, якщо їхня діяльність була поєднана зі злочином – убивством співвітчизників, які були євреями.

І тому я вважаю, що не можна чекати суду, який взагалі не відбувається, а потрібно визнати факти, які не підлягають жодній дискусії. Мені здається, що немає розбіжностей у встановленні очевидного факту, що різня була. Можна сперечатися про статистику, але ж зовсім не важливо, чи загинуло 60 тисяч поляків, чи значно менше, чи набагато більше. Істотний сам факт масового вбивства, і насамперед – нелюдської жорстокості, яка це супроводжувала. Треба цю справу закрити шляхом співдії розумних поміркованих елементів як в українському суспільстві, так і польському. Так, щоб це минуле не закріплювало і не поглиблювало тих поділів, які існують й існували між поляками і українцями. Найважливіше, щоб ця річниця не знищила наших стосунків і співпраці.