Інші матеріали на цю тему

Як жити з цим тягарем?

60 років волинської трагедії. Київ: Посольство Республіки Польщі в Україні-2003

Ігор МЕЛЬНИК

Поступ, 23 лютого 2004 р.  http://postup.brama.com 

Не знаю, чи українське посольство у Варшаві видало щось з нагоди 60-річчя кульмінації українсько-польського конфлікту на Волині. Польське ж посольство у Києві видало з цієї нагоди книжку, а ще провело спільно з польсько-українським клубом "Без упереджень” 11-12 квітня 2003 року в Острозі форум журналістів та експертів на тему "Події на Волині: як жити з цим тягарем?"

Власне матеріали цього форуму і мали б становити основний зміст цієї книги. Однак багато учасників цього зібрання так і не змогло приїхати до Острога, бо саме цими днями відбувались похорони Олександра Кривенка. Тож упорядники книги додали до неї ще низку матеріалів з українських та польських ЗМІ, створивши своєрідну антологію українського бачення волинських подій 1943 року.

Можна виокремити три погляди на цю проблему, зумовлену скоріше географічним розташуванням авторів. Галичани та волиняки виявляють більшу обізнаність з тодішніми реаліями. Натомість деякі автори з Наддніпрянщини інколи плутають очевидні факти. Наприклад Український центральний комітет -- це "уряд створеної під протекторатом гітлерівської Німеччини фашистської "Української Соборної Самостійної держави" (УССД) на чолі з Ярославом Стецьком" (стор. 64). Далі: "На теренах Волині діяли різновекторні сили: АК, Народові збройні сили, Воля і Незалежність..." (стор. 146). Хоча WiN було утворено щойно у вересні 1945 року, коли поляків на Волині практично вже не залишилось. Не кажу вже про хронічне поширення терміну операція "Вісла" поза його часові межі (весна-літо 1947 року), тобто на весь період депортацій та репатріацій українців у Польщі. Це вже "невиліковна хвороба" українських істориків та публіцистів протягом десятків років.

Однак не може не тішити, що десятки авторів з усієї України таки звернули увагу на маловідомі для них раніше сторінки історії та намагалися відкрити їх для себе, найти причини тодішніх подій та мотивації їх учасників. На жаль, до збірника не потрапив "Відкритий лист щодо 60 річниці збройного українсько-польського конфлікту на Волині", що з’явився минулого року в середовищі журналу "Ї". Бо він дав би аргументовану відповідь на численні запитання, що часто трапляються у книзі, зокрема чи треба просити вибачення у поляків.

Бажано було б також упорядникам збірника подати посилання на ЗМІ, у яких були вперше надруковані зібрані у книзі статті.

"Сьогодні поляків та українців розділяють не конфлікти і відкриті суперечки, а скоріше упередження, стереотипи і важка історія", -- пише у своїй статті посол Республіки Польщі в Україні Марек Зюлковський. Та ж книга, видана під його патронатом, дозволить нам краще зрозуміти себе та своїх сусідів. Хоча цілком позбутись тягаря історії ми вже не зможемо ніколи.

Перший день взаємного прощення

Віктор ЗАМ’ЯТІН, “День”
№118 12.07.2003 “День”

Вчора в селі Павлівка Волинської області (колишній Порицьк) за участі президентів України та Польщі пройшов день вшанування пам’яті загиблих під час трагічних подій на Волині 60 років тому. Президенти виступили на цвинтарі в Павлівці зі спільною заявою “Про примирення в 60-у річницю трагічних подій на Волині”, причому кожний з них зачитував текст заяви своєю рідною мовою. “Схиляючи голови перед жертвами злодіянь і всіх трагічних подій, які мали місце у спільній історії, ми переконані, що взаємне прощення буде першим кроком до повного примирення молодих поколінь українців і поляків, які повністю звільняться від упереджень трагічного минулого”, — підкреслено в заяві. “Ми не можемо ні змінити цієї історії, ні відкидати її, не можемо її ні замовчати, ні виправдати, навпаки, ми повинні знайти в собі відвагу сприйняти правду, щоб злочин назвати злочином, оскільки лише на повазі до правди можна будувати майбутнє”.Президенти заявили, що конфлікти минулого не можуть перекреслювати того, що століттями об’єднує два народи, віддали дань глибокої пошани жертвам конфліктів і висловили співчуття їхнім рідним, заявили, що поділяють біль родин жертв і вважають за необхідне продовжити спільний пошук історичної істини щодо трагедії на Волині і публічно засудити виконавців злочинів проти українського та польського народів. Глави держав також рішуче і однозначно засудили дії, що привели до злочинів і вигнання українського й польського цивільного населення під час Другої світової війни. Президенти також підтримали звернення Папи Римського до українського і польського народів, з яким понтифік виступив кілька днів тому, закликаючи очиститися від болісного минулого — “нехай завдяки очищенню історичної пам’яті всі будуть готові поставити вище те, що об’єднує, а не те, що роз’єднує”. Папа закликав і до того, щоб “прощення, дароване й отримане, розвилося як цілющий бальзам у кожному серці”.

Варто, мабуть, додати, що президенти Кучма і Квасневський приїхали до Павлівки в одному автомобілі, подавши тим самим символічний жест того, що зараз називають українсько-польським поєднанням і навколо якого було так багато зламано списів в останні роки.

Леонід Кучма також віддав належне Александру Квасневському за його рішення про засудження акції “Вісла” і привітав мужню готовність багатьох громадських діячів Польщі висловити своє негативне ставлення до антиукраїнських дій, ініційованих довоєнною польською державою. Президент України заявив також, що Україна висловлює свій рішучий протест насильству над мирними поляками, і рішуче засуджує насильство проти мирних українців.

Напередодні зі спільною заявою, ухвалення якої пройшло не без позиційних боїв і в Києві, і у Варшаві, виступили Верховна Рада України та Сейм Польщі.

Великих інцидентів не було. Щоправда, за інформацією польського агентства ПАП, прикордонні служби України не дозволили в’їзд на українську територію автобусу з групою з 50 поляків, які направлялися до Павлівки. Автобус шість годин чекав на стоянці. В’їзд йому нібито не було дозволено тому, що прикордонний пес своєю поведінкою сигналізував на наявність зброї або військової амуніції в автобусі. При цьому автобус належав міністерству оборони Польщі і раніше перевозив військових зі зброєю на стрільбища.

Отже, можна, очевидно, вважати, що тему відзначення річниці волинських подій, навколо якої було стільки спекуляцій по обидва боки кордону, вичерпано. Пошуки історичної істини — це вже інша справа, до якої політика торкатися не може. Варто б лише повчитися в поляків тієї уваги на всіх рівнях, яку вони приділяють своїй історії. І йти далі.

http://kleist.dwelle.de Німецька Хвиля 14.07.2003

У Варшаві відкрито меморіальний комплекс на честь жертв Волинської трагедії

ВАРШАВА. У неділю в польській столиці відкрили меморіальний комплекс на честь поляків, що загинули під час Волинської трагедії 1943 - 1944-го років. Розповідає Володимир Прядко:

Меморіальний комплекс відкрили голова Сейму Польщі Марек Боровський та Йоланта Шиманек-Дереш, керівник канцелярії польського президента. Центр меморіальної композиції, розташованої у Волинському сквері варшавського району Жолібож, утворює плита з темного граніту, навколо якої розміщені 11 колон, які символізують 11 східних повітів довоєнної Польщі. Виступаючі на відкритті висловлювали впевненість, що злочини, вчинені проти поляків, будуть раніше чи пізніше засуджені. Один з учасників тодішніх подій, професор Владислав Філар, також переконаний, що "було б добре, аби українська громадськість засудила злочини і злочинців". Утім, вибачатися перед поляками необов'язково, каже він, "оскільки винуватців немає, а те покоління, яке нині при владі, не відповідає за волинські злочини". Тим часом, керівник Бюро Національної Безпеки Марек Сівєць, виступаючи в неділю у Польському радіо, в передачі, присвяченій волинським роковинам, заявив, що відзначення 60-річчя цієї трагедії, яке відбулося у п'ятницю в Україні за участю президентів, "було справді винятковою подією, яку необхідно відповідно оцінити".

Вистражданий компроміс

Парламенти України і Польщі схвалили текст спільної заяви про трагічні події на Волині

Львівська газета, 11.07.2003 (№ 203)

ДЕПУТАТИ Верховної Ради після тривалого обговорення вчора таки спромоглися проголосувати за схвалення узгодженого тексту українсько-польської заяви у зв’язку з 60-річчям подій на Волині. (Повний текст заяви – “Газета”, 8.07.2003). За це проголосували 227 народних депутатів, проти – 25, утрималися двоє. Не голосували 169. Учора ввечері схвалив заяву і польський сейм.

Перед прийняттям рішення парламент заслухав позиції всіх фракцій, озвучені їх лідерами. Так, фракція КПУ вустами Валерія Мішури повідомила, що не братиме участі в голосуванні щодо проекту постанови. Свою позицію комуністи обґрунтовували тим, що “ні український, ні польський народи не причетні до трагедії, що сталася”.

І якщо позиція КПУ була прогнозованою, то логіку Віктора Ющенка зрозуміти складно. Лідер “НУ” заявив, що депутати його фракції будуть голосувати так, “як вважають правильним”. Він підкреслив, що при голосуванні за постанову треба виходити з того, що “не потрібно втрачати партнерських відносин із Польщею”. Проте більшість “нашоукраїнців” не послухалися свого лідера. При голосуванні лише 16 депутатів від “НУ”, в тому числі й Віктор Ющенко, сказали “за”. Проти були 15, не голосували – 53. Серед тих, хто сказав своє “проти”, був і Тарас Стецьків. “Це ганебне рішення, – заявив він “Газеті”. – Прикро, що серед тих, хто проголосував “за”, були Віктор Ющенко і ще 16 наших колег по фракції. Я не уявляю, як себе відчуває лідер фракції, якщо більшість її членів виступила проти прийняття цієї заяви”.

На думку пана Стецьківа, схваливши цю заяву, парламент продемонстрував свою меншовартість: “Цим рішенням зневажено пам’ять мільйонів українців, які воювали за незалежність. Я не знаю, заради яких ефемерних інтересів можна було приймати таку заяву, не порушивши питання комплексу україно-польських стосунків з 1939-го по 1947 рік. Бо із заяви випливає, що постраждали насамперед поляки, а це далеко не так”.

Однозначно проти виступила і Юлія Тимошенко, яка відзначила, що дружні відносини між двома країнами не будують, “коли одна країна стоїть на колінах”. На її думку, українців будуть поважати тільки тоді, коли “наше достоїнство буде високим”.

– Кого ми сьогодні повинні перепрошувати? Ми що, колись захоплювали польську землю? – заявила Тимошенко вчора в парламенті. – Нашу святу землю ми захищали і будемо захищати завжди, навіть зі зброєю в руках.

Проголосував “проти” і член погоджувальної групи Андрій Шкіль (БЮТ), який напередодні говорив “Газеті”, що голосуватиме “за”. Учора він заявив, що тоді виступав не за саму заяву, а за її розгляд парламентом.

– Я вважаю, що її розгляд і прийняття треба було перенести, – сказав Шкіль. – Дитя компромісу завжди є потворним, а ця заява – компроміс.

Варто зауважити, що члени БЮТ – Григорій Омельченко, Анатолій Матвієнко та Костянтин Ситник – не прислухалися до свого лідера і проголосували “за”.

Під час обговорення депутати пропонували внести зміни й узгодити їх із польською стороною. “Ми не можемо прийняти заяву, яка б принижувала гідність України”, – стверджував Леонід Кравчук. У підсумку, до речі, його фракція в повному складі проголосувала “за” первинний варіант заяви.

Володимир Литвин спробував узгодити пропозиції змін із маршалком Сейму Мареком Боровським, проте отримав відмову. М.Боровський завив, що в польському парламенті вже закінчили обговорення цієї заяви та голосуватимуть її без змін. При цьому він зауважив, що під час обговорення парламентарії пропонували набагато більше змін, які є абсолютно неприйнятними для української сторони. В. Литвин сказав, що поляки вважають узгоджений українсько-польською робочою групою проект заяви “компромісом”.

Лише фракції більшості – “Європейський вибір”, “Регіони України”, ТУ і ППУ – не мали застережень до тексту заяви. Хоча, на думку оглядачів, їх позиція радше зумовлена не ідеологічними переконаннями, а наполегливим “проханням” президента.

Олег Базар

Волинь очима журналіста

http://postup.brama.com 8 липня 2003 р.

Оля ІГНАТОВА

Учора в Інституті розвитку міста відбулася презентація фільму "Волинська трагедія: погляд з України". Його автором стала львівська журналістка, кореспондент радіо "Свобода" Галина Терещук.

Цей фільм -- не про складну історію українсько-польських стосунків 1943 року. Цей фільм -- про Волинь тепер. І навіть не про цілу Волинь, а лише про кілька сіл у Володимиру-Волинському районі, мешканці яких пережили ті страшні часи і дотепер живуть зі своїми спогадами.

Спочатку журналістка задумала лише радіопроект. Проте темою зацікавилися представники "Нашої України" і профінансували створення відеоверсії побаченого. "Мені особисто дуже подобається Володимир-Волинський район. У Волинській трагедії він не найяскравіший, бо там загинуло більше українців, ніж поляків, -- розповідає Галина Терещук. -- І лише після того, як я побачила цих людей -- їхні очі та обличчя -- лише тоді зрозуміла, що ці люди мають бути почуті. Це люди, які ніколи не тримали зброї в руках. Як журналіст, я не влазила в жодні історичні дослідження -- істориків є надто багато. Суть не в поляках, суть не в тому, про що зараз говорять політики, суть в одному -- за 12 років незалежності України ці люди живуть у злиднях. І у тому, що сталося, вони не звинувачують нікого".

Після показу фільму мала відбутися дискусія. Дискусія не стільки про минуле, скільки про теперішнє та майбутнє. Але дискусії, як часто буває в таких випадках, не вийшло. Не вийшло з однієї простої причини: її учасники не були готові вислухати думку іншого. Говорили про те, що насправді не українці вбивали поляків, а поляки українців, про те, що кількість жертв з обох боків була однакова, про те, що навіть якщо припустити, що українці щось десь там і наробили, то це тому, що все спровокували поляки.

Незабаром цей фільм покаже львівське телебачення. Покажуть і інші канали. Тільки навряд чи покажуть польські. Зрештою, і ми нечасто можемо побачити польський погляд на Волинь. Ми лишень знаємо, що він "неправильний". Чи зможуть колись примиритися ті, хто свідомо сприймає іншу позицію як "неправильну"?

Компромісне непорозуміння

27 червня 2003 р. http://postup.brama.com  

Польський Сейм вимагає додаткових поступок від України стосовно тексту заяви про події 1943 року на Волині

Як повідомив прес-секретар голови Верховної Ради Ігор Сторожук, Сейм Польщі вніс додаткові формулювання в текст спільної українсько-польської заяви відносно 60-ї річниці волинської трагедії. Про це Литвина повідомив маршал Сейму Республіки Польща Марек Боровський.

Після обговорення тексту спільної заяви в парламенті Польщі мали його одночасно затвердити обидва парламенти.

Проект спільної заяви вже обговорили політики та історики обох країн, його відпрацювала об'єднана робоча група. З нього вилучили найбільш дражливі для обох сторін формулювання, після чого проект скерували до польського Сейму. Заяву мали винести на голосування в останній день сесії Верховної Ради, коли депутати можуть ухвалювати рішення десятого липня. На 11 липня запланували заходи з 60-річчя трагічних подій на Волині за участю президентів України і Польщі Леоніда Кучми й Александра Кваснєвського.

Аж раптом на поверхню виринули нові вимоги з польського боку. Це можна пояснити тим, що інтереси радикальних груп у Сеймі збіглися з інтересами ворогів українсько-польського порозуміння, і радикальний проект заяви, що, як уже писав "Поступ", ще з травня ходив Сеймом, виринув на поверхню.

Україна і Польща поки що не примирилися

http://www.glavred.info 30.05.2003

Польща й Україна не змогли погодити текст спільної заяви про історичне примирення. Про це повідомив народний депутат Микола Жулинський після завершення міжпарламентських українсько-польських переговорів у Києві.

Наступний раунд консультацій відбудеться у Варшаві 10 червня.

У четвер делегації Верховної Ради і Сейму Республіки Польща планували затвердити остаточний текст декларації, прийняття якої поставило б крапку в історичних суперечках двох країн. Депутат Ян Біра, що очолив делегацію Сейму, коментувати хід переговорів відмовився.

Як стало відомо “Німецькій хвилі” від одного з учасників зустрічі, дискусія була дуже гострою, але непродуктивною. Польська делегація, зокрема, пропонувала кваліфікувати дії Української повстанської армії в 40-х роках, як "етнічні чистки". Українська сторона заявила, що це може дати підстави рідним страчених "волинських поляків" у майбутньому подавати позови проти України в міжнародний трибунал військових злочинів у Гаазі.

Як стверджує народний депутат Микола Жулинський, польська сторона попросила таймаут, щоб погодити текст заяви зі своїми фракціями в Сеймі. Дипломати докладають зусиль, щоб зустрітися в середині липня, коли Україна і Польща будуть відзначати 60-річчя волинської трагедії.

Крім того, на думку незалежних оглядачів, відсутність обопільного вибачення заважає двом країнам просуватися на шляху європейської інтеграції.

Тим часом у п'ятницю 39 народних депутатів України, що представляють різні парламентські фракції, засудили події на Волині 60-річної давнини, що привели до загибелі мирного польського населення.

"Ми, народні депутати України - представники різних парламентських фракцій і прихильники різних політичних поглядів, беззастережно засуджуємо дії, що привели 60 років тому до масової загибелі мирного польського населення на Волині", - говориться в заяві, опублікованій у газеті "Голос України".

Автори особливо підкреслюють, що спроби вигородити людей, які заплямували свої руки кров'ю жінок і дітей, є "аморальними і винятково цинічними", і вважають неприпустимими "спроби деяких громадських діячів і парламентаріїв своїми не зваженими, чисто емоційними і псевдопатріотичними заявами спровокувати польсько-український розбрат" у цьому питанні.

Одночасно автори заяви закликали керівні кола Польщі "однозначно засудити дії, що викликали масову загибель мирного українського населення", повідомляє Українська правда.

Заяву, зокрема, підписали спікер парламенту Володимир Литвин, депутати Віктор Мусіяка (група "Європейський вибір"), Нестор Шуфрич (фракція СДПУ(о), Тарас Чорновіл (фракція "Наша Україна"), Олександр Карпов (фракція Народно-демократичної партії), Борис Андресюк (СДПУ(о), Юрій Кармазін ("Наша Україна").

Коментуючи заяву, Шуфрич нагадав, що близько двох тижнів тому група депутатів опублікувала іншу заяву, пов'язану з волинськими подіями. За його словами, у заяві 33-х депутатів, серед яких є представники переважно націонал-демократичного напрямку, говорилося винятково про провину польської сторони. Депутат підкреслив, що і польській, і українській стороні є в чому собі дорікнути, однак говорити винятково про польську провину, фактично вигороджуючи тих, хто убивав мирних поляків, аморально.

За даними українських істориків, під час українсько-польського конфлікту на Волині в 1943-1944 роках жертвами поляків стали не менше 20 тис. українців. Поляки говорять про загибель від рук бійців ОУН-УПА 80-100 тис. польських громадян.

У 60-у річницю цих трагічних подій Польща хоче домовитися про те, щоб польські громадяни з родинами могли відвідати місця трагедії. У той же час ряд радикальних політичних організацій в Україні закликають політиків відмовитися від участі в заходах, присвячених річниці "подій на Волині".

60 років не загоїли рану Волині

“Невиправдана жорстокість була з обох боків”

Борис КОЗЛОВСЬКИЙ

http://www.wz.lviv.ua Високий Замок 22.05.2003 №94(2526)

“Поляки витискають із нас каяття...” - ці слова належать відомому українському історику, директору Інституту українознавства НАН України академіку Ярославу Ісаєвичу. Я розмовляв з ним напередодні його від’їзду до Луцька. 21 травня тут розпочала роботу міжнародна конференція з нагоди 60-річчя трагічних подій на Волині - збройного конфлікту між загонами УПА і польської Армії Крайової.

У 1943-1944 роках тут загинули тисячі безневинних людей - поляків і українців. Цю конференцію організовано за дорученням Президента України Леоніда Кучми.

Неупереджені історики й політики переконані, що такі конференції, “круглі столи” мають слугувати благородній меті - встановленню історичної правди і справедливості, взаємному прощенню і примиренню. Саме з таким настроєм поїхав на конференцію Ярослав Ісаєвич. “Але, - сказав академік, - мене непокоїть те, що деякі польські історики свідомо перекручують або замовчують і деякі факти волинської трагедії і першопричини цього конфлікту, звинувачуючи лише українців і УПА. Надто вже настирливо польська сторона витискає з нас каяття...”.

З Ярославом Дмитровичем солідарний і професор Луцького державного університету імені Лесі Українки Микола Кучерепа: “Ми - за порозуміння і зближення позицій з цього болючого питання. Але ми не будемо посипати голову попелом і каятися. Не забуваймо про те, що поляки постійно витискали українців з їхніх етнічних земель. Українці ніколи не хотіли ані грудки чужої землі. Слід мати на увазі й те, що поляки були сильнішою стороною і саме вони диктували тактику та методи збройного протистояння”. Безперспективним вважає Микола Кучерепа спроби деяких істориків з’ясувати, хто ж першим почав винищення мирного населення - поляки чи українці. “Хронологію тих подій ще достатньо не вивчено. Невиправдана жорстокість була з обох боків...”.

На конференцію прибули авторитетні історики з різних регіонів України, з Польщі, Білорусії, Росії, Німеччини, США, Канади... А ще депутати Верховної Ради України, сейму Польщі. Програмою конференції передбачалося відвідання сіл Волині, які найбільше потерпіли від міжнаціонального конфлікту. Але поїздку селами області відмінили. Очевидно, організатори конференції побоюються несанкціонованих мітингів протесту селян і деяких політичних партій. Не хочуть ятрити старі рани.

Відомий історик Богдан Осадчук висловив побоювання, що ця конференція може тільки поглибити українсько-польську конфронтацію, і поляки відмовляться від ролі адвокатів України в європейських структурах.

м. Луцьк (телефоном)

Звернення
Львівської обласної організації Спілки офіцерів України до корпусу офіцерів кадру і запасу Війська Польського з приводу трагічних подій на Волині 1943 року

http://www.gazeta.lviv.ua 21.05.2003

ВИСОКОПОВАЖНІ панове офіцери!

Довголітня історія співіснування двох наших народів мала багато прикрих моментів, бо не завжди людям вдавалося відтворити те, до чого вони прагнули.

Прагнення українців і поляків до своєї незалежності і державності були споконвічними і справедливими.

Трагедією наших народів було те, що ця боротьба ніколи не була безкровною.

Незагоєною раною в нашій історії залишається Волинська трагедія, яка забрала з життя тисячі ні в чому не винних людей як з однієї, так і з іншої сторони цього конфлікту, 60-річчя якого з сумом вписується в світову історію.

Панове офіцери, в нашій з Вами пам’яті надовго залишаться приклади спільної боротьби наших народів проти спільного ворога. Згадаймо хоча б 1920 рік, коли наші армії під проводом Юзефа Пілсудського і Симона Петлюри відстояли Замостя і столицю Польщі Варшаву від більшовицької навали і не пустили орду в Європу. Саме тоді наші лідери склали мудру формулу існування наших держав, що “без вільної України не буде вільної Польщі, а без вільної Польщі не може бути вільної України”.

Хіба в умовах сьогодення ми не показуємо прикладу нормальної співпраці, коли наші воїни у складі українсько-польського батальйону оберігають життя людей на Балканах?

Ми, члени спілки офіцерів України, закликаємо Вас, панове офіцери, прислухатися до мудрих слів Святішого Отця Папи Івана Павла II, які він виголосив 25 червня 2001 року, перебуваючи з візитом у Львові, що “для побудови нормальних стосунків треба забути про спільні образи і стереотипи”. То хто, як не ми з Вами, покладе край взаємним звинуваченням і подасть приклад зближення наших народів до мирного співіснування у європейській спільноті?

Панове офіцери, у Вас і в нас ростуть діти та внуки, то невже ця неприязнь до українців чи поляків буде споконвічно передаватися з молоком матері? Вважаємо, що нащадки повинні вже жити з новим мисленням, і в інших вимірах взаємостосунків між нашими народами.

Трагедій забути не можна, але нехай чорними і білими сторінками нашої з Вами історії займаються історики, а ми повинні молитися до Бога і робити все, щоб подібне не повторювалося, жити в дружбі, злагоді та бути добрими сусідами, які в тяжку хвилину зможуть прийти на допомогу один одному.

Нехай Вас і Ваші родини охороняє Господь Бог і пречиста Діва Марія.

З офіцерським привітом
Голова виконкому, полковник Роман Саляк
Відповідальний секретар, підполковник Костянтин Іщик

Звернення виголошене 12 травня 2003 року на науковій конференції на тему: “Третій фронт у Західній Україні: 1939-1947 роки”, організованій Науковим Товариством ім. Т. Шевченка у Львові.

Злочини необхідно засудити

Пьотр КОСЬЦІНЬСКІ

Львівська газета 20 травня 2003 (№ 167) http://www.gazeta.lviv.ua

33 ДЕПУТАТИ українського парламенту звернулися в п’ятницю до поляків і українців із закликом про взаємне вибачення кривд у переддень 60-ї річниці волинської різанини, що припадає на липень цього року. На жаль, автори надрукованого в парламентській газеті “Голос України” звернення цілком виразно не бажають визнати факт, що на Волині сталися злочини, внаслідок яких смерть спіткала тисячі людей.

Нагадаємо, що внаслідок здійсненої там у 1943 році етнічної чистки, організованої загонами Української Повстанської Армії та місцевих селян, загинули принаймні кількадесят тисяч поляків. Метою цієї операції було змусити поляків покинути Волинь.

А тим часом автори листа звернулися до поляків, аби ті відмовилися від вимог односторонніх вибачень з боку України за Волинь, оскільки це не служить поєднанню. “Для порозуміння вкрай необхідним є кардинальний перегляд Польщею своїх антиукраїнських упереджень”, – підкреслили вони.

Лист також містить згадку про “цілком певні антипольські та антиукраїнські сили”, які прагнуть не допустити польсько-україн-ського зближення.

В Україні є політики, які відверто визнають, що на Волині сталися злочини і що вчинила їх УПА. Але їх небагато. Натомість існує чимала група тих політиків, які по-різному намагаються виправдати драматичні події 60-річної давності – чи то сумним досвідом “польської окупації” міжвоєнного періоду, чи іншими польськими провинами. Так ось – ніщо не може виправдати убивство невинного цивільного населення. Поєднання і взаємне вибачення неможливі без засу-дження злочину. І така позиція аж ніяк не ви-пливає з “антиукраїнських упереджень”.

*Від редакції “Львівської газети”: у коментарі П.Косьціньскі йдеться про відкритий лист “З приводу відзначення в Польщі 60-річчя трагічних подій 1943 року на Волині”, який підписали Левко Лук’яненко, Григорій Омельченко, Василь Червоній, Сергій Олексіюк, Юрій Оробець, Юрій Ширко, Ігор Юхновський, Борис Загрева, Олександр Устенко, Володимир Мойсик, Володимир Черняк, Павло Мовчан, Євген Жовтяк, Володимир Стретович, Ярослав Кендзьор, Андрій Шкіль, Олег Гуменюк, Олег Тягнибок, Степан Хмара, Олег Білорус, Михайло Павловський, Ігор Тарасюк, Роман Зварич, Георгій Манчуленко, Борис Беспалий, Валерій Асадчев, Рефат Чубаров, Іван Стойко, Олексій Івченко, Роман Ткач, Лілія Григорович, Ігор Осташ, Михайло Косів. Текст листа було опубліковано спершу у рівненській газеті “Волинь” 11 квітня 2003 ро-ку, а відтак у газеті “Голос України” 16 травня 2003року.

Пьотр Косьціньскі – польський журналіст, кореспондент “Жечпосполітої” в Україні, мешкає у Варшаві

Rzeczpospolita. – 17.05.03. – Nr 114.

Переклав Андрій Павлишин

Пам’ятник — ще не знак примирення!

Наталія МАЛІМОН

№83 17.05.2003 “День”

Він мав постати вже у липні цього року у самісінькому центрі Луцька — у сквері, бо колись на одному кладовищі хоронили і православних, і католиків. Але він не став би символом могил, яких вистачає по обидва береги Бугу — і в Україні, і в Польщі. Не став би тому, що ці могили поляки вже порахували, а українці — ще ні. Тому депутати Луцької міської ради відмінили вже підписані обласною і міською владою рішення про встановлення в обласному центрі монумента жертвам українського-польського конфлікту...

Знаючі люди стверджують, що поляки вже розказують про ті трагічні події у своїх шкільних підручниках. І що українці, зокрема волиняни, виступають у тих книжках як “нація зарiзяк та бандитів”. Проте і волиняни, і нащадки замордованих етнічних українців по той бік Бугу, жертви великої депортації у ході операції “Вісла”, теж мають свої претензії, на котрі польська сторона поки що не має адекватної відповіді...

Монумент уже мав свій образ — волинський архітектор Андрій Сеник, який і став переможцем всеукраїнського конкурсу, бачив його у вигляді “Ротонди миру — Каплиці ікони Холмської Божої Матері” (хоча ж і ця ікона, котра нині зберігається у волинському музеї ікон, єдиному в Україні, є нагадуванням про трагічну долю етнічних українців, яких нагло виселили, перенищивши наполовину, з прабатьківської землі...) Але луцькі депутати заявили, що “ми ще не готові до таких пам’ятників”. І майже одностайно (34 — за, 2 — утрималися) заперечили його встановлення, бо “проблема вивчена однобоко, точніше, лише польською стороною”.

Депутатський корпус відзначає несприйнятливу назву “монумент примирення”: “Начебто за 60 років Україна і Польща не помирилися, та й чи означатиме цей монумент мирову?..” Покаявшись за “різню”, українці б однобічно прийняли на себе всю вину за те трагічне протистояння. А між тим у волинських селах немало старих людей, які і нині бояться згадувати вголос ті трагічні події, бо “прийдуть поляки і нас поріжуть...”

Неоднозначно поставилися луцькі депутати і до плану проведення урочистих заходів щодо вшанування 60-річчя так званої Волинської трагедії 1943-го. Волиняни, родини яких постраждали від рук польських військових угрупувань (у тому ж 1943-му були вирізані цілі українські села), не будуть, звісно, спокійно сприймати масовий, як планується, заїзд родичів жертв з польського боку. А тому, на думку луцьких депутатів, найкраще обмежитися проведенням спільної, за християнським звичаєм, панахиди, у якій могли б взяти участь (але без політичних заяв) і президенти України та Польщі.

Коментуючи рішення сесії, луцький міський голова Антон Кривицький відзначив, що для кожного суспільства небезпечні як крайній націоналізм, так і крайній фашизм. А тому, доки надзвичайно складне питання україно-польського протистояння у роки Другої світової війни не досліджене до кінця істориками, порадив звернути увагу на могили жертв цього протистояння. І по них (по польських — в Україні, українських — у Польщі) судити, як же на ділі, а не на словах шанується пам’ять невинно убієнних.

“Міжнародна гра на Волинському полі”

Віктор ЗІНЧУК

Високий Замок 13.05.2003 №87(2519) http://www.wz.lviv.ua

Вчора у Львові відбулась конференція, організована Науковим товариством ім. Т. Шевченка “Третій фронт у Західній Україні: 1939-1947 роки”. Львівські науковці та гості, зокрема зі Сорбонни (Франція), поділилися своїм баченням трагічних подій на Волині 1943-44 років та стану сучасних українсько-польських відносин.

Голова Львівського НТШ Олег Романів вважає, що у Польщі “розкрутили” волинську трагедію однобічно, а насправді у страшній різні потерпіли обидві сторони: як поляки, так і українці.

Ярослав Дашкевич загалом охарактеризував події 60-річної давності як “міжнародну гру на Волинському полі”. Тоді на цих теренах було сконцентровано безліч воєнізованих загонів яких хочеш армій: війська вермахту, польська Армія Крайова, українські повстанці, радянські партизани. Проте, як зазначив професор Юрій Сливка з Інституту українознавства, волинські події вибухнули лише після того, як Сталін відмовив британському уряду, що клопотав за збереження довоєнних кордонів Польщі (і у першу чергу східних). А професор з французької Сорбонни Володимир Косик розповів, що у польських архівах йому вдалося знайти документи, які доводять, що українська сторона намагалася порозумітися з поляками, акцентуючи увагу на тому, що до планів Берліна та Москви не входила підтримка незалежницьких поривань ні українців, ні поляків. Проте кровопролиття все ж не вдалося уникнути. З іншого боку, за словами історика Юрія Сливки, не можна конкретні події 43-44-го років минулого століття виривати із загального контексту українсько-польських відносин часів Другої світової війни.

Сьогодні ніби обидві сторони на офіційному рівні (на нещодавній зустрічі Олександра Кваснєвського та Леоніда Кучми на Франківщині це питання обговорювалося) вирішили об’єктивно розібратися у волинських подіях і гідно вшанувати пам’ять загиблих з обох сторін. Проте всерйоз трагедією зайнялася лише Варшава, яка основну увагу акцентує (і це нормально) на жертвах з польського боку. А чому не діє Київ? Де його чітка національна позиція, яка б водночас вела до порозуміння і примирення між народами-сусідами? Зрештою, професор Юрій Сливка “безхребетністю” Києва і пояснює “агресивні нотки”, що час від часу проскакують “з вуст” польської громади. “Як у Варшаві можуть з повагою ставитися до українського визвольного руху, якщо поляки бачать, що нинішня влада у Києві не поважає і не визнає людей (ОУН-УПА. – В. З.), що боролися за Україну?” – дивується історик.

Третій фронт на Волині

http://postup.brama.com Поступ 13.05.2003

Д. О. СВІДНИК

"Третій фронт у Західній Україні: 1939-1947 роки" -- конференцію під такою назвою провели вчора Наукове товариство ім. Шевченка та Центр досліджень визвольного руху. З доповідями виступали зокрема Володимир Сергійчук, Степан Макарчук, Володимир В'ятрович, Василь Кук.

Відкриваючи конференцію, голова НТШ Олег Романів зауважив, що "історіографічний мир", який протягом останніх років спостерігався у середовищі українських та польських науковців порушився через тенденційне висвітлення поляками подій на Волині часів ІІ Світової війни. Польські історичні амбіції залежать від низького рейтингу нинішньої української влади. Крім того, на думку голови НТШ, деякі україномовні газети, зокрема у Львові, знаходяться під польським впливом.

Професор Ярослав Дашкевич у своїй доповіді зупинився на сучасному стані українсько-польських стосунків. Він вважає, що "зі стратегічного партнера Польща перетворюється на наших очах у стратегічного ворога". Таким чином Польща зіштовхує Україну до євразійського простору.

На українську землю повернувся німецький фактор, який використовує Польщу як посередника. З другого боку, на думку Ярослава Дашкевича, Росія зацікавлена у розподілі України, бо не потребує західноукраїнського опору. Тому зацікавлена у закарпатському та галицькому сепаратизмі, який підтримують ще Німеччина, Польща, Угорщина.

У 1993 році Польща відмовилася від святкування 50-річчя волинських подій, бо тоді ще була сформована українофобська коаліція на підтримку Польщі. Тепер внутрішня та міжнародна політика Польщі служить тому, щоб відволікти увагу від економічних труднощів та переходу влади у країні до "лівоцентристської мафії", -- вважає професор Дашкевич.

Ми - сусіди, ми - християни

Леся ФЕДІВ

http://www.wz.lviv.ua 7.05.2003 №83(2515)

8-9 травня у польському місті Люблiнi вiдбудуться Днi спецiальної молитви за поглиблення польсько-українського дiалогу. Таке рiшення ухвалили у Варшавi учасники чергового пленарного засiдання Конференцiї Єпископату Католицької церкви Польщi, присвяченого 60-й рiчницi подiй на Волинi 1943-1944 рокiв.

Як повідомляє радіо “Свобода”, у Днях спецiальної молитви вiзьмуть участь представники Католицької церкви Польщi й Української греко-католицької церкви.

Єпископи обговорили можливiсть ухвалення документа, який би закликав полякiв i українцiв до об’єднання. Прикладом такого документа може служити лист польських єпископiв до нiмецьких “Прощаємо i просимо вибачення” 1965 року. Голова групи з питань контактiв з представниками УГКЦ єпископ Рiшард Карпинський вважає, що ця справа досить складна, оскiльки документ треба надіслати всьому українському суспiльству, а не тiльки Греко-католицькiй церквi.

На думку глави УГКЦ Блаженнійшого Любомира Гузара, процес примирення вимагає певної програми, яку всі разом повинні розробити і здійснити. Про це він говорить у посланні до українського і польського народів, у якому закликає до примирення народів-сусідів, присвяченого примиренню між ними. “Сподіваємося на підтримку державної влади обох народів, на співпрацю керівників і членів всіх Церков і релігійних організацій та всіх людей доброї волі, бо йдеться не про вузькоконфесійну, а про всенародну справу, - говорить кардинал у посланні. - Такі кроки назустріч вже зробили різні народи Європи, що століттями перебували у незгоді, зокрема, французи і німці, німці й поляки, – і вони увінчалися успіхом”.

Пам’ятників на Волині не буде

Ще не встановлено імена всіх жертв польсько-українського конфлікту

http://www.gazeta.lviv.ua/2003/04/17/NewspaperArticle.2003-04-16.1736

У ЧАСІ численних дискусій навколо трагічних подій на Волині у 1943-1944 рр. виникає питання про впорядкування місць масових поховань. Президенти України і Польщі попередньо домовилися про спільне вшанування пам’яті жертв волинської трагедії 11 липня. Щоправда, наразі триває обговорення місця, де відбудеться зустріч, і узгоджують план її проведення.

Схожі зустрічі проходять під час відкриття пам’ятників чи посвячення меморіалів. На жаль, цього разу обрали іншу форму, оскільки про появу меморіалів чи навіть хрестів не йдеться. Історики досі сперечаються щодо кількості жертв, які загинули під час волинських подій у 1943-1944 роках, а місця масових поховань не завжди можна визначити. Цю важку роботу має хтось виконувати. Але офіційно коштів на її виконання уряд поки що не виділяв.

Як повідомив “Газету” відповідальний секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій Віталій Козакевич: “Наразі триває вивчення місць поховань. Польська сторона зверталася до нас, але не в прямій формі. Поляки працюють безпосередньо з органами місцевого самоврядування”. За словами Віталія Козакевича, польська сторона попросила встановити надмогильні пам’ятники у чотирьох місцях масових поховань. Зокрема, йдеться про село Борова (колишнє Острівки) у Любомильському районі та село Римачі (колишнє Воля Островецька), а також села Старий і Новий Гай у Ковельському районі Волинської області.

Натомість генеральний секретар Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва Республіки Польща Анджей Пшевозняк не дуже охоче розповідає про можливу появу пам’ятників чи хрестів у цих місцях. “Ми підготували пропозиції, які стосуються кільканадцяти місць, де покояться поляки, яких було замордовано у 1943-1944 роках, а також у дещо пізніший період. Ми хотіли б, аби ці могили було впорядковано. Зрозуміло, що частина тих місць вимагає їх підтвердження ексгумацією, всі ці моменти тільки зараз обговорюються, і ми не можемо нічого робити, доки українська сторона не прийме певного рішення”.

Про співпрацю з українською стороною Анджей Пшевозняк розповів: “Щодо підтримки з української сторони, то наразі тривають переговори, і треба зачекати на результат. Я є оптимістом і сподіваюся, що нам вдасться випрацювати таку модель, яка дозволить ці справи залагодити. Є дуже багато очікувань з боку громадськості і родин тих осіб, які спочивають у різних місцях на Волині. Мусимо пам’ятати – те, що відбувалося на Волині, траплялось і в інших місцях. До 11 липня ми хочемо впорядкувати конкретні місця, але я не хочу говорити більше, доки не матиму перед собою рішення української влади”.

Українська ж влада досі не створила жодної програми досліджень цієї проблеми, але Державна міжвідомча комісія у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій підтримала ініціативу Доброчинного регіонального товариства “Пошук” і розроблену ним програму експедиційних досліджень. Досі велися лише наукові дослідження. Як розповіла “Газеті” голова Доброчинного регіонального товариства “Пошук” Інна Федощак: “Робота з виявлення місць масових поховань є досить кропіткою й об’ємною і вимагає певної фінансової підтримки. Виконання цієї програми “Пошук” вже розпочав. Ми сподіваємося на підтримку Державної міжвідомчої комісії у справах увіковічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій”. За словами Інни Федощак, необхідно провести подвірне опитування місцевого населення в усіх населених пунктах Волині і Галичини, де відбувалися трагічні події, відшукати і дослідити місця поховань жертв з обох боків, встановити істинні масштаби й імена полеглих у цьому конфлікті.

Ольга Яценко

Правда не може бути однобокою

Юлія ЛІЩЕНКО

http://www.wz.lviv.ua 15.04.2003 №71(2503)

Моральне засудження терору проти мирного населення на Волині стало головним підсумком українсько-польського експертно-журналістського форуму “Події на Волині: як жити з цим тягарем?”. Форум відбувся у Національному університеті “Острозька академія” в Києві.

Провідною темою заключних дискусій форуму була необхідність гідного вшанування жертв терору та вибачення з боку української сторони, передає УНІАН. Таку точку зору поділяє відомий філософ Мирослав Попович, один з керівників Інституту відкритої політики Максим Стріха, польські професори Анджей Фрашке, Барбара Шацька та інші. Учасники форуму звертали увагу на можливі наслідки українсько-польського конфлікту для майбутніх поколінь українців і поляків, на моральну відповідальність за злочини 60-річної давнини. Підсумовуючи дискусію, Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні Марек Зюлковський підкреслив, що “не йдеться про засудження історії чи конкретних осіб, ані про підрахунок кількості жертв з обох сторін. Цим займатимуться історики ще протягом багатьох років... Але те, на що не можна чекати, - це вшанування пам’яті жертв цієї трагедії, чого наполегливо домагаються сім’ї жертв і польські політики”. На думку посла, це є моральним обов’язком українців.

Натомість народний депутат України Василь Червоній (фракція “Наша Україна”) висловив іншу думку з цього приводу. У своєму виступі він наголосив, що у разі встановлення у Варшаві пам’ятника “жертвам терору, що загинули від рук українських націоналістів”, українці вимагатимуть напису про злочини поляків на Волині на пам’ятнику, який заплановано відкрити в Луцьку. В.Червоній зазначив, що 60 років тому на Волині йшла національно-визвольна боротьба українського народу проти всіх окупантів.

Учасників форуму пікетувала група представників місцевих радикальних молодіжних організацій. Вони протестували проти однобічного підходу до оцінки подій на Волині.

А тим часом…

Не виключено, що Верховна Рада України та сейм Польської Республіки приймуть спільну заяву щодо трагічних подій на Волині 1943 року. Про це повідомив голова парламенту Володимир Литвин.

Спікер зазначив, що український парламент отримав звернення від голови сейму Польщі щодо необхідності прийняття таких узгоджених заяв або однієї спільної заяви. Українська сторона напрацювала свій варіант і відіслала його на узгодження до Польщі.

В очікуванні порозуміння

Богдан БАЧИНСЬКИЙ

http://postup.brama.com 11 квітня 2003 р.

Президенти України та Польщі домовилися про спільне відзначення 60-ліття трагічних подій на Волині. Леонід Кучма повідомив про те, що акція відбудеться 11 липня, а Александр Кваснєвський, підтвердивши слова свого колеги, зазначив, що наразі відбувається пошук відповідного місця для її проведення.

Кваснєвський також заявив про те, що зараз триває підготовка до проведення акції й обидві сторони працюють над політичними заявами, які повинні виголошувати під час промов. Президент Польщі високо оцінив позицію української влади щодо вирішення питання відзначення річниці трагедії. Натомість, він зауважив, що потрібно з розумінням поставитися до українців, а тому "ми повинні бути настільки рішучі, наскільки можливо і настільки делікатні, наскільки потрібно".

Нагадаємо також, що у вівторок в Луцьку відбулася зустріч голови Адміністрації президента України Віктора Медведчука та Марека Сівеца. Під час зустрічі обговорювали питання організації акції, однак про результати переговорів до сих пір не повідомляється. За деякими даними, стало відомо, що поляки вже підготували досить резонансний текст для пам'яток на волинських похованнях, який може стати новим каменем спотикання в польсько-українському порозумінні.

Разом із тим польська преса продовжує наголошувати на тому, що саме українці, а зокрема УПА, є причиною виникнення конфлікту. Наприклад, на шпальтах газети Wyborcza стверджується, що кровопролиття було цілеспрямованою акцією, організованою українцями з метою вигнати поляків із цих теренів. Газета також повідомляє про 60 тис. жертв зі своєї сторони і 10-12 -- з української. Натомість, українські історики заперечують такі відомості і вважають, що цифри польських утрат є значно перебільшеними. З іншого боку, неодноразово історики наголошували на тому, що говорити про кількість жертв узагалі некоректно, оскільки тогочасні архіви залишаються в Москві і є невивченими.

Україна – Польща: історія без міфів і вигадок

Сергій МАХУН, “День”
№51 21.03.2003 “День”

Наближається сумна дата: 60-та річниця подій на Волині, коли в 1943 році розпочалося криваве збройне протистояння між українцями та поляками, точніше між Армією Крайовою та Українською Повстанською армією, що забрало життя десятків тисяч людей.

“День” вже неодноразово звертався до цієї болючої теми (дивіться останній блок публікацій у №47 за 15.03.2003 р.). Там академік Ярослав Ісаєвич зі Львова дуже слушно зауважив: “...Наївно було б думати, що висновки істориків автоматично дійдуть до свідомості народів”. І все ж, задля, в першу чергу, взаємопорозуміння, вчора у Верховній Раді України розпочалася міжнародна наукова конференція “Українці і поляки в роки Другої світової війни: внутрішній і міжнародний аспект взаємин” (20—21 березня 2003 р.). Науковці та парламентарі Польщі та України (цей захід підготовлено Інститутом історії України НАН України та Інститутом історії Польської академії наук) підкреслювали, що треба “проводити обмін думками чесно і неупереджено, й опиратися на реальні факти, а не на міфи і вигадки”, – зауважив академік Валерій Смолій.

Вчора обговорювалися два з чотирьох взаємопов’язаних блоків питань: “Формування та еволюція політичних програм визвольної боротьбі українців і поляків” та “Політика СРСР і Німеччини стосовно українців і поляків на західноукраїнських землях”. Як вважає кандидат історичних наук, доцент Київського славістичного університету Ігор Ільюшин, що є членом робочої групи експертів з проведення додаткових наукових досліджень трагічних подій на Волині у 1943—1944 рр.: “Як правило в доповідях люди намагаються більш зважено підходити до висвітлення якихось проблем. Але мене вразило, що на столах були передрукованi статтi з газети “Волинь”, на мій погляд, антипольського змісту до того. Це було зроблено подібно, як українські історики приїздять на конференції до Польщі, то представники ветеранських, комбатантських організацій так само підсовують яскраво вираженi антиукраїнські публікації в польських газетах”.

Рівень дискусії на конференції підкреслює той факт, що до учасників її звернувся з доповіддю голова Верховної Ради України Володимир Литвин. Докладніше читайте в числі “Дня” за вівторок.

Волинська трагедія - 60 років потому

http://cupol.brama.com 19 березня 2003

„Сьогодні у Луцьку відбулась спільна конференція польських та українських науковців щодо трактування подій на Волині у липні 1943 року. Конференція, в якій беруть участь і львівські науковці, зокрема професор Ярослав Ісаєвич, директор інституту українознавства, ще два дні відбуватиметься у Києві. Очевидно порозуміються українсько-польські науковці, оскільки шістдесят років тому неоголошена війна, про яку сьогодні детально з архівними документами подає Комсомольська правда в Україні неоголошена війна забрала тисячі мирного населення як поляків, так і українців. Владика УГКЦ Блаженнійший Любомир кардинал Гузар вважає, що обидва народи повинні попростии обдин в одного взаємного вибачення і незаперечувати вини як з одного так і з іншого боку,- повідомляє радіо Люкс .

Річниця подій на Волині стане "іспитом істини" для України та Польщі

http://www.obozrevatel.com.ua/ukr 19/03/2003

Міністр закордонних справ Польщі Влодзімеж Цімошевич називає майбутню річницю подій на Волині 1943 року "іспитом істини" для народів України та Польщі. Про це, як передає кореспондент "Оглядача", він повідомив під час прес-конференції у середу в Києві.

"Ми не хотіли б, щоб у Польщі чи в Україні ця річниця використовувалася для проміжних, миттєвих політичних цілей — для наших народів це буде іспит у тому, чи зможемо ми разом знайти істину і чи готові до того, щоб сприйняти цю істину, незважаючи на те, що вона є складною", — підкреслив Цімошевич.

Голова зовнішньополітичного відомства Польщі також зазначив, що польська сторона надає "великого значення цьому питанню".

За його словами, без взаєморозуміння між народами України та Польщі "нелегко досягти повної, абсолютної довіри, що є надзвичайно важливою для побудови відносин між близькими народами, близькими сусідами".

У свою чергу Анатолій Зленко підкреслив, що трагічні події на Волині не повинні перешкоджати розвитку українсько-польських взаємин, а зважена позиція двох країн у цьому питанні "може стати кроком у напрямку досягнення історичного примирення між народами України та Польщі".

Українські та польські депутати готують спільну заяву про волинську трагедію

http://ukr.for-ua.com/news/2003/03/12/142601.html ForUm 12.03.2003

Під час візиту делегації комітетів Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції та у закордонних справах 10-11 березня до Республіки Польща досягнуті домовленості щодо суттєвої активізації парламентської складової українсько-польської співпраці, зокрема у створенні українсько-польської Асамблеї міжпарламентського співробітництва.

Про це заявили на прес-конференції за підсумками візиту голова комітету з питань європейської інтеграції Борис Тарасюк та заступник голови комітету у закордонних справах Сергій Бичков, повідомляє інформаційне управління парламенту.

Під час зустрічей українських і польських парламентаріїв, як повідомили учасники прес-конференції, сторонами наголошувалось на необхідності використання досвіду Польщі щодо діяльності польсько-литовської Асамблеї, розглянули питання налагодження тристоронніх міжпарламентських відносин і можливості створення відповідної парламентської Асамблеї.

Під час зустрічей у відповідних комісіях польського парламенту, а також з державним секретарем з питань Європейської інтеграції МЗС Республіки Польща народні депутати України вивчали успішний досвід адаптації законодавства Польщі до європейського права, питання правового забезпечення вступу Республіки Польща до СОТ та НАТО.

Зі свого боку, представники української делегації ознайомили польських колег з роботою комітету з питань європейської інтеграції Верховної Ради України щодо адаптації українського законодавства до вимог європейського.

Польською стороною були порушені питання, що стосуються проблемних питань польсько-української історії, в першу чергу дискутувалося питання 60-х роковин трагедії на Волині та акції “Вісла”. Також учасники зустрічей у Варшаві підтримали пропозицію щодо ухвалення спільної заяви парламентів України і Польщі, “яка дала б більш збалансовану оцінку подіям 1943 року”.

У Варшаві хочуть поставити пам'ятник жертвам УПА

www.ПРАВДА.com.ua, 12.03.2003

У Польщі продовжуються дискусії з приводу відзначення 60-ї річниці Волині. За даними Rzeczpospolita, вихідці із територій, котрі належали перед війною до Польщі, які пов'язані з Волинню, хочуть, щоби у Варшаві постав пам'ятник жертвам УПА.

Серед запланованих заходів - відкриття меморіальної дошки українців, які рятували поляків, а також візит президента Олександра Кваснєвського на одне з кладовищ жертв трагічних подій 60-річної давності.

"Польська влада чуватиме над виглядом пам'ятника, а передусім над змістом напису, щоби не був він "антиукраїнським". Слова про злочини УПА не повинні бути звернені проти українців чи України, хоча ініціатори встановлення пам'ятника вочевидь хотіли би побачити на ньому різкі слова засудження.

Великою загадкою залишається відзначення в Україні. На одне з кладовищ жертв хотів би поїхати президент Кваснєвський. Чи зустрінеться там з Леонідом Кучмою?", пише газета.

За даними видання, українці запропонували поставити спільний пам'ятник польським та українським жертвам, які є в інших країнах. "Утім, конкурс оголошено в Україні тільки для українців. Невідомо чи для польської сторони остаточна версія монументу буде прийнятною", додає Rzeczpospolita.

"Здається, українці нерадісно поставилися до думки, що вигляд пам'ятника мав би залежати від спільного рішення двох сторін. Якщо якийсь пам'ятник взагалі постане, то невідомо чи у його відкритті братиме участь польська делегація.

Для польської сторони надзвичайно істотним є також приведення у порядок могил, де поховані жертви.

Більшість місць поховань невпорядковані, а навіть непозначені бодай хрестом, – розповів Rzeczpospolita Анджей Пшевозьнік, секретар Ради збереження пам'яті про боротьбу й мучеництво".

За даними газети, остаточне рішення щодо державного відзначення волинських роковин буде прийняте найскоріше через кілька тижнів.

Проте, як відзначає газета, остаточної програми відзначень ще немає. "Є тільки список намірів різних інституцій, зокрема, Ради збереження пам'яті про про боротьбу й мучеництво Інституту національної пам'яті, організації "KARTA", польського телебачення та інших, - цитує Rzeczpospolita міністра національної безпеки Марека Сівєца. – Під час перебування нашої делегації в Києві представники цих організацій встановили контакти з українськими партнерами. Рішенням президента України Леоніда Кучми створена робоча група з підготовки відначення волинських роковин".

Переклав для УП Ростислав Крамар

Унсовці пікетували Генконсульство Польщі

http://cupol.brama.com 6.03.2003

Вчора члени УНА-УНСО пікетували генеральне консульство Республіки Польща у Львові під гаслом "Ні - польському екстремізму і реваншизму!" Під стінами консульство зібралося два десятка протестантів під пильним керівництвом голови львівського обласного об’єднання УНА-УНСО Остапа Козака. Сам організатор назвав це зібрання напівакцією. Остап Козак: – Те, що в нашій душі накопичилося - важко передати не лише на словах, але й на папері, але кажу, незважаючи на це, ми склали дуже дипломатичне звернення до Олександра Квасневського, в якому висловлюємося про недоречність тих вимог президента і уряду Польщі відзначати на такому рівні, на якому пропонується, так звані події в 1943 році на Волині. Ми пропонуємо польській стороні відмовитися від цих вимог. ЛТБ, Вісник

УНА-УНСО пікетувала генконсульство Польщі у Львові

http://www.obozrevatel.com.ua 5.03.2003

У середу представники організації УНА-УНСО провели пікетування генерального консульства Республіки Польща у Львові під гаслом "Ні — польському екстремізму та реваншизму!". Як передає кореспондент "Оглядача", учасники акції передали представникові консульства лист-протест із вимогою припинити нагнітання напруженості навколо питання польсько-українського протистояння на Волині у 1942–1944 рр.

Тим часом народний депутат України і лідер УНА-УНСО Андрій Шкіль звернувся до депутатів Львівської обласної ради із пропозицією прийняти звернення до Верховній Раді України та Президента щодо цього питання. За словами Шкіля, вимоги польської сторони шкодять українсько-польській дружбі та співробітництву, а також можуть розцінюватися як непрямі претензії до територіальної цілісності України.