Написати відповідь
Інші матеріали на цю тему

“Ненависть не повинна передаватися із покоління в покоління”

Борис КОЗЛОВСЬКИЙ

http://www.wz.lviv.ua Високий Замок 29.05.2003 №99(2531)

Як ми вже повідомляли, протягом трьох днів у Волинському державному університеті імені Лесі Українки відбувалася наукова конференція українських і польських істориків, присвячена проблемі жорстокого протистояння збройних формувань українського і польського підпілля на Волині у 1943-1944 роках.

Відзначення 60-річчя цієї трагедії (йдеться про тисячі невинно убієнних мирних жителів – українців і поляків) ініціювала польська сторона. Не тільки шовіністично налаштовані історики, письменники, державні діячі, а й доволі широкі верстви населення Польщі покладають усю вину на керівників ОУН і УПА, вважаючи, що вони здійснювали заздалегідь сплановану етнічну чистку польського населення. Такої ж позиції дотримувалася й переважна більшість польських істориків, які прибули на конференцію. У Польщі все частіше лунають вимоги до нашого Президента Леоніда Кучми вибачитися від імені українського народу за масове винищення польського населення на Волині. У пресі промайнуло повідомлення про те, що 11 липня Леонід Кучма і Олександр Кваснєвський прибудуть на Волинь, щоб взяти участь у вшануванні пам’яті жертв збройного протистояння. Ставлення до відзначення цієї дати на державному рівні неоднозначне. Волинська обласна рада рішуче висловилася проти цього. Депутати Луцької міської ради не дали дозволу на спорудження монумента пам’яті жертв волинської трагедії. Нещодавно під час чергової українсько-польської конференції в Острозі (Рівненська область) з ініціативи народного депутата України Василя Червонія відбулось пікетування. Близько ста радикально настроєних молодих політиків вимагали покаяння від поляків.

На думку одного з основних опонентів польських істориків професора Володимира Сергійчука з Києва, кількість українців, які загинули від рук поляків, є набагато більшою. Українські історики, аж ніяк не виправдовуючи знищення мирного польського населення, наголошували на тому, що трагічні події на Волині не можна виривати із загального контексту українсько-польських взаємин. Надто довго накопичувалися у серцях українців образа і гнів за національне і релігійне приниження, знищення храмів, пацифікацію, численні депортації. У 1943 році польське населення Волині становило лише десять відсотків. Але емігрантський уряд Польщі у Лондоні вимагав від своїх збройних формувань, зокрема Армії Крайової, витіснення українців з їх батьківської землі...

Професор Львівського національного університету імені Івана Франка Степан Макарчук зазначив, що українські селяни не відчували ненависті до поляків, не вели з ними етнічної війни. Навіть польські історики нарахували 700 випадків, коли українці переховували у себе польські родини, яким загрожувала розправа з боку бойовиків УПА...

І українські, і польські історики погодилися зі словами одного з промовців “тільки правда нас примирить”. У підсумковому документі, зокрема, зазначено: “Учасники конференції рішуче виступають проти спроб відзначення трагічних подій 1943-1944 років для розпалювання польсько-української конфронтації”. Минуле треба залишити історикам. Як сказав академік Микола Жулинський, ненависть не повинна передаватися із покоління в покоління. Без примирення не збудуємо наш спільний європейський дім.