Роман Петрук

ПЕТРУК РОМАН ПРОКОПОВИЧ
Народився – 18 жовтня 1940 року в с. Рудники (Покуття).
Освіта – Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1958-1964) та про істинне в мистецтвах різного виду довідався в підпільній академії Карла Звіринського. Там же -знайомство з отцем Пахолієм Борисом (на той час натурником), котрий знайомив не тільки з теологією, але й з філософією, що стало суттєвим доповненням до тих знань, якими начиняли в інституті.
Подія І – перша індивідуальна виставка в помешканні п. Марії Лінинської (1963).
Потім – без успіху 40 років війни з собою і матеріалом (глиною). Хіба лиш за відвагу одержав визнання друзів. Це -вартість, а не ціна, нею дорожу.
Доля – милостива! і не засуджений на заслужених ні тоді, ні тепер.
Подія П – 21 січня 2003 року у забаві-грі Львівською громадою нагороджений відзнакою "Лицар".

Р.8. – від хати далеко не відривався (це не заслуга), тому зразки моєї праці: у Львові, Трускавці, столиці колишньої Закарпатської України – м. Хусті. Найціннішою ознакою їх є та, що не потребують демонтажу. Поки що правда.

27 січня 2003 р.

"Квінтесенція пластичних пошуків скульптора Романа Петрука – вічний і невловимий "простір навколо", котрий формує енергію образу і робить зримою ідею мистця. Скульптурна форма в'ється, бринить, пручається, ніби не зважаючи ні на глядача, ні на візію, котру покликана являти.

У повітрі бринить міць виноградної лози чи скрученого шворня, котрий прагне звільнитися від тиску, але не може і залишається у динамічній рівновазі. Лише проглядає химерний слід співпраці – боротьби з волею художника-людини, що знаходить сенс у шкарубкості чи гладизні, співвідношенні геометричних форм, опуклостей і вигинів.

Волею творця, що дарує їй – матерії – глині, бронзі, дереву, гіпсу – гіркоту історії та наративність міфу. Волею Романа Петрука".

ПЕТРО БЕВЗА
Журнал "Образотворче мистецтво". – 2004. – №3.

"Скульптура – найбільш "тілесний" вид мистецтва. Закладена в основу тривимірність дає незліченні можливості для просторових та формотворчих експериментів. Продовжуючи традицію чуттєвості, яка яскраво заявила про себе ще в добу бароко, Роман Петрук знаходить інший її вимір, розширюючи національні традиції в цій сфері. Енергія жесту, піднята до напруги вольтової дуги, пронизує наскрізь фігури мистця, трансформуючи та змінюючи як загальні пропорції, так і окремі частини. Жест не є просто формальним прийомом – це втілене почуття. Емоція досягає стану граничної експресії, надмірність якої виправдана матеріалізованими тілом метаморфозами: потужний магніт бажання, котрий вигинає та переплітає тіла закоханих у химерно прекрасну арку, – бездоганний символ взаємного потягу; героїчна постать із мечем, що дивним чином поєднує давньогрецький пафос титаномахії з пластичною реконструкцією Пікассо, – все це міцно вписане, поєднане із загальним контекстом мистецтва і, тим не менше, яскраво індивідуальне, притаманне саме Петруку. Запропонований ним синтез – це надмірність життєвої сили, а не злам декаденсу, повнокровне існування, що здатне увібрати і зробити своїм будь-яке зовнішнє явище чи вплив".

МАКСИМ ЧЕРЕДНИЧЕНКО
Журнал "Образотворче мистецтво". – 2005. – № 4.