Ї-інформ
Майдан-Львів/Майдан-Одесса: Лямент или Пара слов
Та скілько в наших школах львівских дітей будут вчили казати на шницель і карменадлю катлєта, а на мешти – черевики? Та коли львівский фраєр спацерував на здибанку в черевиках? Поэтому мы решили, шё, хотя одесская речь и львівська ґвара, – это немножко две большие разницы, нам давно пора кричать «Геволт!» вместе.
|
Пара слов 28 мая уве Львове собрали большой хурал портреты из львовской и одесской майдановской мишпухи. По ходу хурала обе-две стороны договорились промежду собой аж до того, шё пришли к единому мнению. Они отцинковали, шё первый и самый большой гембель в Украине на сегодня - это гембель с языками. И гембель тут не столько с русским языком. С русским, дай Бог ему здоровья, все нормально. А вот ситуация с таки да уникальными языками: и с одесской речью, и с львівською ґварою — явно не фонтан, шёб не сказать хужее. Вот послушайте сюда. Или из Одессы есть хоть одна радиостанция, из матюгальников которой гутарит хорошо грамотный литературный же одесский язык, язык нашего Паустовского, Бабеля, Катаева? Спрашивается: шё за гармидер, шё в Одессе нельзя найти хоть одну газету, накаляканную хорошо грамотной же одесской речью? Вус трапылось, шё, в нашем городе, где живет, кругом-бегом, мильён народу, уже есть куда отдать своё дитё в школу с хорошо грамотным родным одесским языком? Или где есть теи техникумы або университеты (которых туточки у нас дай Боже), шёбы хоть в нем-одном учили, как нужно правильно говорить? Спрашивается вопрос: Как вам это нравится? Разве это не вей з мир?! Так и где, хочется знать, идет Украина с такими гешефтами? Сегодня мы имеем за счастье, если нам говорят: "идите на свой Привоз и там имейте свои разговоры, и ни в чем себе не отказывайте". Щас! Не морочите нам голову! Наши разговоры мы хотим мочь иметь там где мы хотим, а не тыняться только, где скажут, пусть даже и об таких славных мест. И хорошо еще, шё есть еще промеж нас люди, которые помнят, как надо говорить в Одессе, и только через это наш язык все еще немножечко живой. И во Львове тоже есть еще паны, которые помнят правильный львовский язык, и они имеют те же проблемы, что и у нас тут, да! И одесская речь, и львівська ґвара – это же наше ой! Они делают нас одесситами и львовянами, хоть в Одессе, хоть во Львове, хоть где угодно. И больше нигде ви их не найдете. А через то, шё за последние годы и из Одессы, и из Львова уехало, на минуточку, по половине города, теперь и одесская речь, и львівська ґвара имеют бледный вид. И самое главное, шё всем властям все это абсолютно до лампочки. Поэтому мы решили, шё, хотя одесская речь и львівська ґвара, – это немножко две большие разницы, нам давно пора кричать «Геволт!» вместе. Шё нам давно пора делать по этому поводу крепко беременную голову всем городским пурицам и гроссен пуцерам из Киева, шёбы они все нам были здоровы, а не так как мы им. Шёбы мы могли у себя дома разговаривать на том языке, на котором наши предки у нас дома писали и разговаривали, ругались и влюблялись, рождались и умирали наши предки, да! Спрашивается: почему нет? И ну а самым цимесом будет, если мы бикицер сделаем им вырванные годы до той степени, шё наши региональные языки таки сделают языками в отом законе — «Пара слов об ратифікації Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин». Да, конечно, наше сегодняшнее правительство совсем не фонтан, но когда-то были лепетутники и похуже. И ничего – наша речь, наша ґвара и не такое видели. Наше вам с кисточкой! Пару слов за Одесу имели Александр Осташко и Сергей Дибров |
Лямент до всіх свідомих і не дуже львів’яків в Україні сущих про захист і поратунок нашої рідної львівскої ґвари і переведення її в престижову реґівональну мову Та йой, дорогі мої брати, сестри, їхні бахурі і бастарди. Чи ми які тумани вісімнайцяті, чи манкурти, чи матолки француваті, не при ліжку буде сказано… Дивітсі – на Сході держави кожда вобласть, район, місто сільского значенія виголошує собі реґівональну мову яку хоче, а ми, патрійоти і правдиві галичани не годні ніц тому зарадити, бо забулисмо свою материзну – солов’їну мову львівскої батярні, яка настільки сі відрізняє від полтавского діялекту українскої, як ідиш від івриту. Та скілько в наших школах львівских дітей будут вчили казати на шницель і карменадлю катлєта, а на мешти – черевики? Та коли львівский фраєр спацерував на здибанку в черевиках, а панянці дарував не презент, а подарунок (в східних районах Замарстинова вже навіть кажут подарок!)? То ласкаво попрошу всіх дипутатів, чиновників-бельбасів, їх жінок і коханок, шоферів і бодяґвардів вступитисі за сплюндровану нашу ґвару і надати їй статус реґівональної, бо як та децізия не визріє, то будете мали справу з голово074; товариства симпатиків львівскої ґвари на теренах Підзамча Стефою Пацьорковою. Кубіта через той понижений мовний статус має страшний проблєм зі свойов козов, яку регулярно пасе на теренах Кайзервальду і Знéсіння. Якийсь час пані Стефа виганяла свою рогату Рузю попри браму якоїсь метальової бази. І всьо було фертиг, заким сторожем теї фірми не поставили якогось бувшого прапорщика з дуже далекого сходу бувшої «недєлімої страни». Той все казав на козу пані Стефи «жівотноє двурогоє бєз тормозов і руля». Від тего сторожевого «благословіння» коза Рузя перестала давати молоко, а доїласі виключно твердим сиром салогуні в позлітці і з штрихкодом. При цьому страшно матюкалася, що цілком не властиво для добре вихованої галицкої кози з порєдної львівскої родини репресованих. І то є ніц дивного – ви б спробували доїтисі тим кварґелем! Пані Стефа при нагоді культурно бештила сторожа не бути вар’ятунцьом і не прозивати члена її стада рогатої худоби негожими словами, а ліпше взагалі билбати і вдавати німого здитинства. І навіть вобіцяла нагодувати їго андрутами з чоколядов на кокосовій стружці. А той бурмило сказав, що він є «язиковим меншенством» на території бази, де він проголосив свій язик реґівональним, згідно з «Європейской Хартієй реґіанальних язиков». І пані Стефа від тего дістала страшну висипку на вантуху, і теперка сі лічит в мольфара Зозульки і доктора Цісика народними способáми – настоянкою на люриксі срібнолистому. Але так довго стривати не може, бо настоянка вже сі кінчає і не дай Боже дочекати, щоби пані Стефа вчинила яку авантуру – то може бути міжнаційональний конфлікт в межах соборної держави і тего сторожа не вратує ні «Європейская Хартія», ні пес Бровко, на якого чекає кавал мнєса зі тертим шклом… То, прошу вас, наші райці солодонькі з рад і совєтів ріжних рівнів, борше сі справувати з проголошенням львівскої ґвари реґівональнов мовов, бо час іде, пані Стефа слабує на нерви, а ґвару нашу частіше вчуєш в Барсельоні, Лісбоні чи Кракові, а не в ріднім Львові, попід Високим Замком, понад славною Полтвою, попри київску владý… П.С. Дійшла до мене чутка, що звивні одесити з Дерибасівскої, що над нашим морем, теж не пасут ні задніх, ні передніх, а мают інтенцию проголосити мову Ільфа і Бабеля реґівональнов. Бо в них таке саме капарство з язиками, як в нас з ґварою. Щиро їх вітаю і хтів бим, аби ми сі спарували до спілки і боролисі за наші бáлаки, як брати. Бо як Одеса зі Львовом сі доштукуют, то та мать городов рускіх і її діти будут при нас виглядали як мантелепи на чужій дифіляді. За паном Марциняком з львівского Підзамча записав Богдан Волошин. |
Надруковано з Майдану.
Центральноукраїнська відповідь львівсько-одеським сепаратистам
03-06-2006 13:12, Mika_Y
Центральноукраїнський коментар
Здоровенькі були, люди добрі!
Шо вже по радіво кажен день кажуть, шо в яком-то городі зробили руську мову регіональним язиком, то ми тут в селі не дуже дивувались, бо на те воно і город, шо в йому москалі, особєнно на юго-востокє, бо історичеськи больше їх там плодилось. Но як оце я почитав, шо і львовяни свою мову хочуть зробить регіональною, бо, бачтеся, їх полтавським діалектом насілують, то шось в моїй голові таке заворушилося, а тоді лусноло, і я вдруг поняв всю глибину нарушенія моїх собственних мовних прав. Потому-шо живу я і родився, і батьки мої жили в самой шо ні єсть центральной Україні, і потому по всій логікє іменно так, як ми оце тут говорим і нада говорить по всій Україні. Но правитєльство вже який год нав’язує нам яку-то іскажонну мову, і увіря, шо то українська мова, якою вона начє була. Може буть, шо раньше, колись давно ми і балакали як-то по-другому. Але потом нас довго учили рускому язику. Ми вобше-то не дураки, ми все хватаєм на льоту, но, ніде правди діти, труднообучаєми. Якщо ми шось колись знали, то дуже довго помнім, хотя, канєшно, і забувається. Потому воно так і вийшло, шо ми тепер говорим так, як говорим. А як воно так є, то хай буде, бо нашо його мінять. Оп’ять же таки, шо ж це воно, люди добрі, получиться: якшо правитєльство буде іскоренять нашу теперішню мову, і замінять її той “правильною” бандеровськой, якою балакають в телевізорі? Як послухаєш, як вони одтуда говорять – це ж ужас! То про якісь гелікоптери, то на гівно кажуть ґівно, а вже те “є” тулять де не попадя: ніхто даже з чесних журналістів не скаже депутатові прямо “Ти сволоч”, а непремінно “Ви є депутат…”. В нас же скоко помню нікогда так не говорили, а наших дітей на ту мову переучують і нас бумажки нею читать і писать заставляють. Ето ж, якшо вдуматься, дискримінація! З ліца землі зникає наша рідна мова! І поскольку ніхто не дума її зберігать і розвивать, а наоборот, нищить її і всячєскі “ісправляє”, то я требую, і даже вимагаю, согласно Європейской хартії мов, надання мові, якою я балакаю, статуса регіональної по крайній мірі в моєму селі, бо в усіх областях центральної України большинство народу іменно так і говоре, і виходе, шо це самоє большинство в своїх мовних правах ущімляємо. Больше того, я предлагаю, поскольку Європейську хартію в нас правильно прочитать, а тєм боліє пойнять, ніхто не може, ухвалить Українську хартію про всеукраїнську регіональну мову, де записать, шо мова будь-кого, хто має український паспорт, щитається українським язиком, яким можно говорить, писать, обращаться в органи мєсного і прочего самоуправлєнія, в тому числі посилать їхніх представітелєй, і так дальше і такоє подобноє. Хай хто скоко слів зна, стоко й употребля, і не мороче тим собі голову, а направля зусилля на розбудову культурної і європейської країни в нашій державі.
Джерело: Вільний Форум Майдану, URL:
Папірь за русинську бисіду из Закарпатя
Но, дорогинькі жони ай люди, дочекались’ме ся же за нашу русинську пüдкарпатську бисіду буде знати вшитка чилядь не лем на Украйні но и перебачте у об’єдиненній Европській Унії ай по всьому світови. Но, най ся не приказує, чом то у Львові ай Одесі вже не хочуть бüльше терпіти збиткованя з їх „ґвари” и „речи”? Но а правду повісти, шо ми неваловшні аби й за нашу бисіду узнали по всьому світови. Ану раз позерайте, кüлько чиляді на Словенску, у Србску ай Канаді говорить по русинськи! Та чом то маєме пораз брехати, ож мачка то є „кішка” , креденц то є „шафа”, анцуґ то є „костюм”, шпор то є „газова плита”. Доки наші діти будуть ходити до школи з „портфелем” а не з ташков вадь з гандіжаком, а тримати у руках „олівець”, а не церузку, а гроші класти у „гаманець”, а не у будіралош, доки матері, ладячи до школи дітий будуть „прасувати”, а не біґлювати їм шатя. Доки на нашуй зимлі будуть рости „помідори і огірки”, а не парадички ай вогурки, а повзати „равлики і змії”, а не чіґи-біґи ай гади?! Но, доста! Най типирь весь світ знає, же і ми пüд Карпатами маєме свої традиції, свою бисіду, котру вуплекав великий Духнович. Ми за Европску Карту реґіональних язикüв!
Гриць з Чернауців: На захист буковинської говірки
Майдан-ІНФОРМ: 08-06-2006 18:02 // // URL:
Оце сиділи ми, буковинські хлекеви та фетіци, спокійно гепали полумисками, ложками та пательнями – споживали мамалигу, шкварки, бринзу, як-то приїхав до нас оден газда на колесі, хвайний чоловік, і привіз нам сумну звістку. У той цігель, коли ми не маємо ніц часу, щоб святкові сподні та горботки повдягати – все трудимось на городах та полях, доглядаєм за городиноу, пестимо маржину, якісь там недруги наші на мову батьківську нашу злість якусь мають. Пам’ятаєм добре, ще СОВЄТИ кляті, коли з нас не тільки сподні знімали, коли у 47-омому кості наші пантрували, над мовоу нашоу збиткувалиси. Ну то кіко ше може ця курварія мовная тривати, кіко можна нас буковинців гордих додолу нагинати? Прочитали ми майдан наш любий і вздріли, шо не самі ми такі, шо ше май є таких по Вкраїні, шо і їх збиткують. То рішили чьотко написати і від краю Буковинського листа у підтримку мови нашої. Оце взєли олувко в руки і пишемо до Вас! Нє, ну то капейстро повне, шо то ми не годні у власній країні власноу мовоу балакати? А скажемо вам так: ото поки всілякі будуть нам мову топтати, ото доти будемо їх всіх до пули посилати! Наші газди, вже давно бардички гострять, парканами високими свої оселі оточують, ще й трохи тай шмайсера свої повитягують. Ну кіко можна на мові ґешефт заробляти? Тому впрягаємось гордо ми в одну фіру із львів’янами, одеситами, центровиками та русинами із Закарпаття, і гордо заявляємо: „Мо, панове, мо? Чи фаче від нас чоловіки добрі! Залиште в спокої Ви мову нашу. А то… Повстане військо буковинське – візьме в руки роскалі та гралі, повкриває схрони австріяцькі і буде вам, панство, зле по-ріяльному”.
Тарас Григорчук
ПРИГІСНЕ
Узни мене, публіко, у гудзицу, -
жвиндит гуцулка і пиндит дими
із файки, де врізьблено по ялици
стариню у крисанєх. Мрєч і сни...
Бідашечко, ріхтуйси борзо в данец!
Вбістали видма...Афини цвитут!
П.Григорчук казав: життє то пранци
І згура. Шельмував-єс і капут.
Так омкно, але мусиш шєнувати
цу грань, єк дзьобок, що правицю кєв...
Сегонне кінно він пігнав в Карпати,
сегонне григорчук діймив псю крев.
Вступиси, хавко, вклєкло над плаями...
Паршєку, бийси головов об лід!
Бо потєтко летит з писанчєрями
І случчі очі їм сокотє слід.
Gwara Slownyk New!
глина плює - міліція стріляє
доліняж - кишеньковий злодій
зґедзкатися - здуріти
обцаси - каблуки
ровер - велосипед
майтки - труси
овочі - фрукти
девятдесять – девяносто