Ї-інформ
Орден
за музику
Львівська газета, 24 вересня 24 (№ 497)
Цьогорічним кавалером ордена “За інтелектуальну відвагу” став український композитор Валентин Сильвестров.
На цю відзнаку також були номіновані літературознавець Григорій Грабович та актор Богдан Ступка, а в попередні роки орденом, започаткованим культурологічним часописом “Ї”, вшановували, зокрема, діяльність Мирослава Мариновича, В’ячеслава Брюховецького, Романа Віктюка.
Церемонія нагородження відбулася не, як звично, напередодні Нового року, а під час фестивалю “Контрасти”. Після сольного вечора піаніста Йожефа Ерміня, одного з найвидатніших сучасних інтерпретаторів модерної музики, котрий у цьогорічну програму ввів і твори В. Сильвестрова, композиторові довелося піднятися на сцену вдруге. Самозаглиблений і небагатослівний, Валентин Сильвестров вирішив висловити найкраще, як він уміє – через музику. Так усі присутні в залі стали свідками небуденної події: адже дуже рідко кому щастить побачити живого класика українського авангарду за фортепіано.
Слід нагадати, що визнання до Валентина Сильвестрова прийшло значно раніше за кордоном, аніж на батьківщині, де композитора-“шістдесятника” традиційно ганили як формаліста і навіть виключили зі Спілки композиторів. Лише в 90-х роках про автора, авангардні експерименти якого високо цінували Бруно Мадерна, Альфред Шнітке, Теодор Адорно й інші величини музики ХХ ст., заговорили з належною пошаною та навіть пієтетом і в Україні.
Музика В. Сильвестрова неодмінно звучить на всіх фестивалях “Контрастів”. Цьогоріч львів’яни мали нагоду вперше почути останній масштабний опус композитора – Сьому симфонію.
Як розповів “Газеті” Валентин Сильвестров, цю симфонію він сам про себе називає “Незакінченою закінченою симфонією”, маючи на увазі те, що вона начебто так незавершено приходить до кінця, проте в цій багатокрапці більше сенсу, ніж у помпезних завершеннях: “Я при цьому згадую завжди “Незакінчену” симфонію Франца Шуберта – вона, звісно, була незакінченою за інших обставин, просто Шуберт не встиг дописати її, але за своєю суттю цей шедевр “закінченіший” за численні інші “повнометражні” тривалі цикли. Ось ви спостерегли, що цей твір пов’язаний з образами вічності, універсуму, немовби перебуває поза межами сьогодення, його обмеженого часу та простору. Але ж це властивість не лише моєї музики. Ось і Франц Шуберт – австрійський романтик, який жив 200 років тому! – приходить у своїй “Незакінченій” до таких самих цінностей, до відчуття молитовного просвітлення, заспокоєння, такого ж танучого в духовних висотах звучання, яке завершує весь твір. І водночас у моїй симфонії не всі образи й асоціації походять з-поза кола реальності, я сам вважаю, що в ній є чимало від “земних” емоцій, вона не відривається цілковито від реального життя і переживань”.
Сам задум написання твору виник після цілком конкретної події. Як розповів В. Сильвестров, “Коли в Німеччині, в Берліні, у виконанні студентського оркестру музичної академії під орудою українського диригента Романа Кофмана прозвучала моя Шоста симфонія (її там дуже добре сприйняли), то після концерту Кофман сказав: “Ну, тепер ми не скоро почуємо нову Сьому симфонію”. І я подумав: “А чому не скоро?” І вирішив написати нову симфонію – так виник цей задум, і знаєте, написав її доволі швидко. Щоправда, друзі мають певний страх перед містичним числом дев’яти симфоній – адже багато видатних композиторів завершили свій земний шлях після написання саме цієї кількості симфонічних циклів: Бетховен, Брукнер, Дворжак, Малєр... Але я не забобонний, гадаю, що мені визначено власний шлях. І маю намір писати Восьму симфонію”.
Лідія Мельник