Середовище журналу "Ї" вітає Станіслава Стемпня з 50-річчям!
Фото Андрія Кирчіва
6
червня виповнилося 50 років Станіславові Стемпневі. Доктор історії, директор
Південно-Східного наукового інституту в Перемишлі, автор численних праць
з історії рідного міста, україно-польських стосунків, зокрема історії
Церкви, головний редактор "Українознавчого бюлетеня" – за цією короткою
констатацією величезна праця. У стосовно невеликому провінційному містечку
на все ще "гарячому прикордонні" Станіславові Стемпневі вдалося створити
наукову установу, широко знану усім, хто цікавиться українознавством.
Його інститут – кілька просторих кімнат на Ґродзькій, у самому серці старовинного
міста – справжній притулок для спраглого духу давнини, тут і багатюща
бібліотека, і унікальні колекції історичних джерел, і приязні співробітники,
які по-мурашиному ревно день удень втілюють масштабні проекти, подібні
до яких і не снилися гігантським українським академічним інститутам. Інститут
доктора Стемпня користується заслуженим авторитетом у науковому світі,
бо, попри усі матеріальні труднощі, попри брак коштів на публікації, попри
опір консервативного посткомуністичного наукового бомонду (усі ці болячки,
добре знайомі українським ученим, не оминули і польської науки), зрештою,
попри нехіть і нападки ксенофобів усіх ґатунків, тут опрацьовують і видають
унікальні збірники документів (скажімо, фундаментальний багатотомник про
долю польської меншини в Україні починаючи від 1917 року), спогади і щоденники
про історію Перемищини, монографії, численні бібліографічні покажчики
тощо. Особливо часто С. Стемпень звертається до постаті Митрополита Андрея
Шептицького, намагаючись утвердити у свідомості сучасних поляків позитивний
образ українського Мойсея і здолати злісний стереотип, брутально накинутий
комуністичною пропагандою. Інтерес до української історії, зокрема церковної,
зумовив тісні приятельські стосунки доктора Стемпня із колегами, насамперед
з Львівської богословської академії та Інституту історії Львівського національного
університету. Аби усвідомити усю незвичність і вагомість наукового та
організаційного доробку ювіляра, варто зауважити, що в Україні немає подібної
інституції, яка поєднувала б у собі глибокий, заснований на найсучасніших
методологіях і позбавлений милиць національної мітології рівень осмислення
й подачі історичного матеріалу, а водночас громадську активність, відкритість
у контактах з колегами, щедрість душі у спілкуванні з молодими вченими,
які, наче пілігрими, тягнуться "до Сташека" у Перемишль. Скромний і далекий
від помпезних вшанувань, доктор Стемпень вважає себе у свої п'ятдесят
молодим ученим, і він справді молодий, енергійний, діяльний. Отож, ми,
його друзі та поціновувачі таланту історика, вітаємо його з уродинами
й бажаємо ще багато десятиліть залишатися при доброму здоров'ї та доброму
гуморі, написати ще чимало добрих книг і втілити безмір проєктів, якими
живе його невтомний дух ученого.