Ї-дискусія
Звернення до львівської громади
Ми, представники різних інтелектуальних та громадських середовищ міста Львова із великою увагою стежимо за подіями навколо відновлення польських військових поховань на Личаківському кладовищі. Ця проблема має велике значення для сучасности та перспектив розвитку україно-польських стосунків, а також для окреслення місця України в Європі; вона викликала значний внутрішньоукраїнський та міжнародний резонанс. Як львів'яни ми не можемо залишатися осторонь від заходів, які чинять сьогодні представники влади різних рівнів задля того чи іншого вирішення цієї проблеми. Ми впевнені, що усі учасники дискусії прагнуть знайти найоптимальніший варіант розв'язання, навіть якщо вони по-різному розуміють національні інтереси України.
Як частина львівської громади ми маємо право публічно висловлювати власну точку зору на дану проблему і отримувати об’єктивну та вчасну інформацію про те, що відбувається у робочих структурах, створених державою чи органами місцевого самоврядування.
Питання облаштування понищених совєцьким режимом польських військових поховань на Личаківському цвинтарі та створення поруч Меморіалу УГА не можна розглядати окремо від ширшої проблеми польсько-українських та україно-польських стосунків упродовж минулого століття. Ці відносини мали переважно конфліктний характер, хоча з обидвох сторін не бракувало виявів патріотизму, героїзму та висоти духу і доброї волі. У другій половині ХХ століття, коли народи Європи активно долали гнітючу спадщину Другої Світової війни, українці та поляки не мали змоги руйнувати мури відчужености. Навпаки, тоталітарний режим перешкоджав ретельно і правдиво вивчати історію міжнаціональних стосунків, підмінюючи її насадженням і зміцненням офіційних та неофіційних мітів, які досі тяжіють над суспільною свідомістю наших народів. Несфальшовану історію покликані вивчати без гніву і пристрасті історики обох країн, спільно обговорювати і повідомляти громадськість про результати своїх дискусій. Але сучасні національні інтереси України і Польщі формуються у цілком іншій геополітичній ситуації, аніж це було 100, 50 чи навіть 15 років тому, а отже дієвість історичних аналогій має сьогодні доволі обмежену силу.
В умовах формування єдиної європейської спільноти Львів, який завжди будувався і розвивався за європейськими стандартами, першим в Україні постав перед викликами витворення європейської ідентичности, яка б органічно поєднувала у собі яскравий національний первень та здобутки багатосотлітнього досвіду толерантности, демократії, поваги до прав людини і до особи кожного, незалежно від її приватного самоокреслення. Львів завжди був і залишається тигелем, де продуктивно співдіють між собою численні національні традиції та культури. Усе, що упродовж століть постало на теренах нашого міста, є спільним набутком усієї львівської громади, і має бути врятоване чи захищене перед варварським натиском нігілізму, в які б шати той не одягався.
Львів – унікальне місто, де несуть Слово Боже два кардинали, єдине місто, яке поруч із столицею України відвідав Святіший Отець Іван Павло II, мандруючи теренами нашої держави. Львів сьогодні належить не лише громаді його мешканців, – він перлина світу, визнана набутком Об'єднаних Націй як елемент світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Усі регіони України вбачають у Львові ворота в Європу, символ нашого руху до єдности із цивілізованим світом. Цю місію не вдалося вирвати у Львова навіть комуністичному режимові.
Настав час переосмислити підстави нашого буття в місті та у світі і знести символічні мури, які нагромадилися за століття конфліктів між європейськими народами.
Ми вважаємо, що:
* міська влада повинна постійно, своєчасно, об’єктивно та неупереджено інформувати громаду нашого міста про перебіг залагодження конфліктних ситуацій, в даному випадку про побудову Меморіалу воїнів УГА на Личакові, про хід переговорів щодо упорядкування польських військових поховань;
*потрібна загальна широка громадська дискусія навколо проблем міжнаціональних стосунків, конфліктів на ґрунті релігійної тотожности, національної та державної приналежности, щодо нагромаджених упродовж минулих століть мітів; ці проблеми не можуть залишатися монополізованими та утаємниченими вузькою групою політиків чи державних службовців;
*до дискусії мають бути залучені представники громадськости не лише Галичини, але й усієї України, країн Центральної Європи;
*громадська дискусія має включати як органічний елемент також питання стану Меморіалу воїнам УГА на Личаківському кладовищі та символічних знаків пам'яті жертв інших національностей, що мешкали у Львові та потерпіли під час військових дій 1918-1919 років, а також під час і по закінченні Другої Світової війни, зокрема єврейського і польського цивільного населення;
*кожен народ має право вшановувати мужність та героїзм вояків, які загинули в бою, отож повинні бути створені рівні умови для такого вшанування; вважаємо за доцільне обговорити можливість опрацювання уніфікованого напису, який рівною мірою стосувався б військових поховань УГА, Війська Польського, УПА, АК, єврейських військових формувань та інших національних військових формацій обох країн.
Ми не вправі змарнувати шанс нашої цивілізаційної єдности з об'єднаною Європою, шанс гідного та безпечного життя наших нащадків, шанс вільного, демократичного і рівного існування України у колі об'єднаних європейських націй.
Анатолій Романюк, доцент кафедри політології Львівського Національного університету, керівник Центру політичних досліджень, депутат Львівської міської Ради
Орест Друль, шеф-редактор щоденної львівської газети "Поступ"
Ігор Мельник, заступник головного редактора щоденної львівської газети "Поступ"
Ярослав Грицак, професор Львівського Національного університету, сенатор Українського Католицького університету
Мирослав Маринович, віце-ректор Українського Католицького університету, директор Інституту церкви і суспільства
Степан Курпіль, головний редактор газети "Високий Замок"
Наталя Балюк, перший заступник головного редактора газети "Високий Замок"
Тарас Возняк, головний редактор Незалежного культурологічного часопису "Ї"
Андрій Павлишин, заступник головного редактора Незалежного культурологічного часопису "Ї", голова національного комітету Української асоціації Міжнародної Амністії
Олесь Пограничний, секретар Україно-польського медіа-товариства
Зиновій Мазурик, заступник директора Львівського Палацу мистецтв
Антоніна Колодій, професор Києво-Могилянської академії, науковий співробітник Інституту народознавства
Юрій Шведа, директор Фонду "Україна – Європа", викладач Львівського Національного університету
Богдан Гудь, директор Інституту європейської інтеграції Львівського Національного університету
Роман Лозинський, доцент кафедри географії Львівського Національного університету
Мирон Сікора, скульптор
Оксана Горелик, прес-секретар ГО "Дзиґа"
Оксана Кісь, етнограф, молодша наукова співробітниця Інституту народознавства, співдиректорка ґендерного науково-дослідницького центру "Жінка і суспільство"
Роман Кісь, філософ, етнолог
Мирослава Ярослава Прихода, філолог
Діана Юраш, генеральний директор Суспільно-гуманітарного консорціуму “Ґенеза”, координатор медіа проектів
Юрко Прохазко, перекладач-германіст, науковий співробітник Інституту літератури НАН України
Євген Равський, художник