Ї-дискусія
«Поховані» на «Цвинтарі орлят» суперечки воскрешають?
Високий Замок, 17.11.2005 №211(3222)
Олександра КРОУ
У Львові знову “піднімають хвилі” навколо вже офіційно відкритих польських військових поховань на Личаківському цвинтарі.
Комісія у справах військових поховань при Львівській міській раді визнала, що меч-“щербець” на центральній плиті можна вважати мілітарним символом. А це, мовляв, суперечить ухвалі міської ради, за якою на “Цвинтарі орлят” не має бути знаків, які у мерії трактують як завойовницькі. Комісія рекомендувала виконкому прийняти рішення з цього приводу. Очевидно, йдеться про демонтаж меча-“щербця”.
А це може спричинити скандал і погіршення відносин з польськими сусідами.
Історичний факультет Львівського національного університету ім. І. Франка та Українське геральдичне товариство дійшли висновку, що меч-“щербець” є мілітарним знаком, – каже директор музею “Личаківський цвинтар”, заступник голови комісії у справах військових поховань Ігор Гавришкевич. – Та водночас, на думку фахівців Інституту українознавства, цей символ є надуманим і не є мілітарним. Втім, комісія взяла до уваги розширене тлумачення істориків та геральдиків”.
Як запевнив журналіста “ВЗ” Ігор Гавришкевич, наразі ніхто не має наміру знімати меч-“щербець”. Однак те, що питання “Цвинтаря орлят” знову зазвучало за кілька днів до початку виборчої кампанії, породжує підозри. А чи не розігрує хтось на цьому політичну карту? Чи не намагається зробити провокацію? Навіщо знову реанімувати це питання, якщо цвинтар вже офіційно відкрили?
Коментар для «ВЗ»
Тарас Возняк, політолог
Треба поцікавитися, кому вигідне роздмухування “цвинтарного питання”. Львівську громаду вже втомили гіперпатріотичні спекуляції, які йдуть не на користь Україні, а на користь Російській Федерації. Це на руку тим, хто не зацікавлений, щоб Україна цивілізувалася чи інтегрувалася в Євросоюз. Наш шлях під проводом таких “патріотів” – виключно до Росії.
Написи на польських військових похованнях не відповідають ухвалам міської ради
15 листопада 2005
Меч „Щербець” та написи на пілонах польських військових поховань на „Личаківському кладовищі” не відповідають ухвалі Львівської міської ради – до такого висновку сьогодні дійшла Комісія у справах військових поховань у місті Львові. Адже за висновками Історичного факультету ЛНУ ім.І.Франка та Українського Геральдичного товариства, меч „Щербець” на центральній плиті є мілітарним символом.
Відтак комісія звернулася до міського виконавчого комітету з проханням розглянути питання щодо виконання ухвал міської ради, які стосуються польських військових поховань.
Окрім цього, комісія вирішила звернутися до кафедри мовознавства ЛНУ ім. І.Франка з клопотанням відредагувати напис на інформаційній таблиці перед входом на Меморіал УГА та польські військові поховання, який затвердила Львівська міська рада.
А також комісія вважає недоцільним здійснення захоронень у нижній частині Меморіалу УГА до закінчення його другої черги.
Львівська газета, 09 листопада 2005 № 204 (770)
Дамоклів меч-щербець
Багаторічні суперечки довкола польських військових поховань на Личаківському кладовищі у Львові після п’ятимісячного затишшя, схоже, вступають у нову фазу загострення.
Принаймні для цього з’явилися підстави.
Як повідомив “Газету” директор музею “Личаківський цвинтар” Ігор Гавришкевич, комісія з військових поховань Львівської міської ради на вчорашньому засіданні взяла до уваги наукові висновки фахівців Українського геральдичного товариства та кафедри історії ЛНУ ім. Івана Франка. Вчені констатували, що на центральній плиті меморіалу зображено не католицький хрест, як стверджували польські офіційні особи, а імперський символ – “меч-щербець”.
Відповідно, зображення на плиті є мілітарним символом і, згідно з ухвалою сесії ЛМР від 13 червня 2005 року №2553, його потрібно демонтувати. Пункт 4 цього документа сформульовано так: “Вважати неприпустимим встановлення скульптур, архітектурних елементів і мілітарних символів…” Відтак можна припустити, що, на думку членів комісії, польська сторона під час спорудження комплексу на Личакові не зважила на приписи Львівської міської влади та переступила заборонену межу, встановлену депутатами, котрі взагалі досі вважають винесену ухвалу великим компромісом.
Варто зазначити, що голова комісії з військових поховань ЛМР Василь Білоус наразі не уточнював, чи справді зображення на “проблемній” плиті визнали мілітарним символом. Проте повідомив, що комісія вирішила звернутися до виконавчого комітету ЛМР, який і має ухвалити остаточне рішення.
– Усі мілітарні символи необхідно зняти, – коротко резюмував він.
Ігор Гавришкевич розповів, що під час засідання точилися доволі гострі дискусії. Частина присутніх була проти того, аби взагалі ухвалювати якесь рішення. Мовляв, нехай директор кладовища робить що хоче.
Варто нагадати, що відразу після урочистого відкриття польських військових поховань Ігор Гавришкевич наголошував: якщо впродовж місяця польські будівельники не демонтують “меч-щербець”, він звернеться до суду. Проте спершу звернувся до наукових інституцій, аби вони надали експертний висновок щодо семантики зображення. За його словами, суд пішов би схожим шляхом, однак процес тривав би значно довше.
Депутати Львівської міської ради, зокрема члени фракції “Батьківщина”, які раніше гостро неприхильно ставилися до червневої ухвали, публічно нарікають, що низки пунктів із трьох затверджених ухвал сесій ЛМР не виконують. Вони навіть скерували депутатський запит до в. о. міського голови Львова Зеновія Сірика.
– Ми виступаємо за те, щоб привели до відповідності всі три ухвали, які міська рада виносила щодо Личаківського цвинтаря, – сказав у коментарі “Газеті” заступник голови фракції “Батьківщина” Андрій Лозинський.
За його словами, питання навіть стояло таким чином, що лише після того, як буде дотримано всіх пунктів ухвал, фракція голосуватиме за надання земельної ділянки для будівництва нового польського консульства. Щоправда, від такого кроку “відхрестився” голова фракції Іван Денькович, який запевнив, що ці питання слід вирішувати окремо, й він “не хоче прив’язувати одне до іншого”. Позиція пана Деньковича цілком зрозуміла, оскільки блокування рішення міськради щодо консульства завдало б суттєвої шкоди інтересам громади міста. Нове консульство має бути значно більшим від теперішнього, що, звісно, спростить українським громадянам процедуру оформлення польських віз.
Якими можуть бути наслідки вчорашнього рішення? Якщо виконком ухвалить припис про демонтаж “меча-щербця”, цілком прогнозованим є міжнародний скандал. Зокрема й тому, що, зважаючи на настрої міських депутатів, наразі ніхто не планує радитися з польською стороною в цій справі.
– Поляки не узгоджували з нами, коли встановлювали цей “меч-щербець”, – зазначив Ігор Гавришкевич. – Чому ми маємо це робити?
Очевидно, якщо дві зацікавлені сторони не узгодять питання, виникне відкрита конфронтація. Голова Об’єднання товариств депортованих українців “Закерзоння” Володимир Середа закликає вирішити проблему цивілізовано. Він стверджує: “Необдумане рішення може спрацювати як бумеранг і вдарити вже по нас”.
Андрій Горуна
для газети
Анджей Пшевознік, Генеральний секретар Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва (Польща)
Вважаю, що переговори стосовно об’єктів на польських військових похованнях на Личаківському цвинтарі завершилися в червні 2005 року. Справу закрито. Не бачу потреби до неї повертатися. На моє переконання, авторитету Президента й уряду України достатньо, аби вважати проблему вирішеною. А тих, хто шукає “мечі-щербці”, відсилаю до фігури Архангела Михаїла перед входом на меморіал.
Зиновій Сірик, в. о. міського голови Львова
Якщо уважно прочитати текст ухвали ЛМР від 13 червня 2005 року №2553, то про демонтаж “меча-щербця” взагалі не йдеться. Інша річ, що її могли виконувати незадовільно. Звіт про її виконання ми хочемо заслухати на сесії. Однак насправді ця ухвала є зразково-показовою. Її винесли згідно з вимогами українського та міжнародного законодавства на підставі всіх домовленостей між Україною та Польщею.
Олійник відповів Шкілю щодо польських військових поховань
27 вересня 2005
Народний депутат України Андрій Шкіль отримав відповідь від керівника Львівської облдержадміністрації Петра Олійника щодо стану справ із впорядкування польських військових поховань – повідомила прес-служба народного депутата Андрія Шкіля.
«Львівська облдержадміністрація не випускає з поля зору проблему із Польським військовим похованням на Личаківському цвинтарі. Дирекція музею «Личаківський цвинтар» запропонувала Львівській міській раді конкретизувати, які символи слід вважати мілітарними. З цього приводу директор музею І. Гавришкевич подав доповідну записку на ім’я Секретаря Львівської міської ради З. Сірика. Питання знаходиться на розгляді у Львівській міській раді. Таким чином, питання остаточного виконання Ухвали сесії Львівської міської ради щодо Польських військових поховань на даний час є предметом юридичного вирішення і підлягає розгляду у встановленому законодавством порядку» - йдеться у листі.
Нагадаємо, н а початку вересня в офіційному листі, який підписав заступник міського голови Львова Василь Кравців, у відповідь на депутатське звернення народного депутата України Андрія Шкіля, йшлося про те, що Львівська міська рада має чотири зауваження до польської сторони щодо невиконання ухвал міськради про впорядкування польських військових поховань на території Личаківського цвинтаря.
У цій відповіді було зазначено, що усі зауваження стосуються невиконання поляками на цвинтарі тих чи інших робіт. Зокрема, на Цвинтарі орлят і досі «не здійснені написи українською мовою на надмогильних пам’ятниках американським летунам та французьким піхотинцям; а також допущено невідповідність у надмогильному написі французьким піхотинцям (польською мовою): «Французам, полеглим і померлим у боротьбі за Польщу 1918-1920 рр.», де рік 1918 слід змінити на 1919; на центральній плиті з написом «Тут спочиває польський солдат, полеглий за Батьківщину» встановлено замість католицького хреста мілітарний символ «меч-щербець», а на існуючих пілонах написи назв місць загибелі похованих на території польських військових поховань не виконано українською мовою, а лише польською».
Львівська газета, 19 липня, 2005 № 125 (691)
Пам’ятників УПА в Польщі не буде
Генеральний секретар Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва Анджей Пшевознік, який брав участь у II сесії Парламентської асамблеї Польщі й України, вчора заявив: “Немає змоги ставити в Польщі пам’ятники на честь Української Повстанської Армії”.
Він пояснив, що УПА “у свідомості поляків, які пережили війну, мешкали на колишніх східних теренах ПР, а також на польсько-українському прикордонні, яке сформувалося після 1945 року, сприймається однозначно негативно”. Як повідомив новинний сервіс газети Rzeczpospolita, А. Пшевознік додав, що українці мають право шукати могили вояків УПА, впорядковувати й доглядати їх.
На території сучасної Польщі нечисленні загони УПА діяли від 1944 р. Завданням вояків очолюваного капітаном Мирославом Онишкевичем VI військового округу “Сян” УПА-Захід (загалом не більш ніж 3 тис.) було забезпечити зв’язок між Україною та Західною Європою, інформувати західну громадськість про боротьбу українців за незалежність, захищати місцеве населення від насильницьких депортацій, терору органів комуністичної влади. Ліквідація УПА стала приводом для проведення у квітні-липні 1947 р. операції “Вісла”, під час якої відбулося “остаточне вирішення українського питання” – виселення близько 140 тис. українців прикордоння на західні землі. Могили загиблих у боях і розстріляних за вироками військових судів упівців відтоді переважно не мали догляду, а нечисленні ентузіасти досі натрапляють на опір негативно налаштованих місцевих жителів і бюрократичних структур, зокрема очолюваного А. Пшевозніком міністерства.
Одіозний польський політик нещодавно став фігурантом скандалу. На початку липня вийшли друком матеріали, які можуть послужити свідченням співпраці А. Пшевозніка з комуністичними спецслужбами наприкінці
1980-х років у справі стеження за Римо-Католицькою Церквою. Позаяк він кандидує на посаду керівника Інституту національної пам’яті, то перевірка (люстрація) його минулого є обов’язковою. На захист А. Пшевозніка активно виступають націоналістичні середовища, організації ветеранів Армії Крайової. Їм імпонує його жорстка антиукраїнська постава, яку він постійно демонстрував у переговорах із байдужим до історичної пам’яті українським урядом.
Скандал навколо таємного агента “Лукаша” (таке псевдо начебто мав А. Пшевознік, повідомляв у рапорті 1990 р. капрал СБ П. Косіба) викликав чималі пристрасті у краківському відділенні партії “Громадянська платформа”. Як повідомила Gazeta Wyborcza, керівники місцевої “ГП”, не чекаючи на результати розслідування, горою стали за А. Пшевозніком, покладаючись винятково на його “чесне слово”, натомість зажадали виключення з партії голови краківського осередку партії Збіґнєва Фіяка, відомого діяча демократичної опозиції та близького співробітника лідера “ГП” Яна Рокіти. Саме З. Фіяк, котрий є активним прихильником люстрації комуністичної агентури, знайшов і опублікував рапорт капрала Косіби й інші документи, що свідчать про інфільтрацію католицьких середовищ Кракова в роки ПНР.
Андрій Павлишин, Христина Уткельбаєва
для газети
Василь БІЛОУС, заступник міського голови Львова, голова комісії з
військових поховань
На таку реакцію пана Пшевозніка можна було сподіватися. Я знаю його з 1994 року. Відтоді Анджей Пшевознік наполегливо вимагав упорядкувати польські військові поховання на українській території. Тепер, коли відродили “Цвинтар орлят”, він удає, буцім нічого не може зробити, щоб ушанувати пам’ять українських вояків на теренах Польщі. У нас ситуація так само була неоднозначною, однак львівська міська рада ухвалила-таки рішення щодо цвинтаря. Це був крок назустріч. І, зрозуміло, очікуємо таких самих вчинків з боку польської громади. Ми змогли переступити через стереотипи – це було тяжко, однак правильно.
Анджей Пшевознік – ключова фігура в питанні українських військових поховань, впливовий політичний і громадський діяч, який за бажання міг би зробити дуже багато. Його “козирем” є те, що Україна досі не визнала УПА воюючою стороною. “Якщо ви в себе не можете навести лад, то чого вимагаєте від нас”, – сказав він якось на засіданні з питань військових поховань. Наразі ж домовленості між польською та українською сторонами вирішують в односторонньому порядку.
Відкриття "Цвинтаря Орлят є національною ганьбою" - Тягнибок
25 червня 2005
Народний депутат, голова ВО "Свобода" Олег Тягнибок вважає відкриття "Цвинтаря орлят" на Личаківському цвинтарі у Львові днем національної ганьби. Про це він повідомив в коментарі "Прес-Тайм" сьогодні. "Я вважаю, що вчора був день національної ганьби", - сказав він.
За словами Олега Тягнибока, вшанування полеглих вояків він підтримує, натомість, не підтримує монументальні символи та написи, які були встановлені на цвинтарі. "Це є справа, яку треба розділяти на 2 частини. Перша частина - це відкриття кладовища і вшанування полеглих вояків. Я за те, щоб це робилося. Друга частина - це є монументальні символи і написи. Навіть поляки визнали, що вони користуються поступливістю української влади і навіть порушили протокол, який був підписаний між 2-ома президентами. Згідно цього договору було заборонено встановлювати будь-які монументальні військові символи. Натомість меч-щербець, який символізує перемогу польської зброї над Україною, над Києвом - він є в нас на цвинтарі. Поляки біля нього вчора активно фотографувалися. Ну, і, очевидно, задовольнили свій внутрішній гонор. Тобто, вийшло так, що одна сторона забезпечили свої амбіції, а друга сторона залишилась із приниженою національною гідністю і честю", - зазначив він.
Поляки не забудуть, що українці зробили для нас – Єжи Бар
24 червня 2005
Державний секретар України Олександр Зінченко та керівник Бюро національної безпеки Республіки Польщі Єжи Бар вшанували пам’ять воїнів УГА покладанням вінків до меморіалу УГА на Янівському кладовищі. Вони висловили сподівання, що сьогоднішнє порозуміння – крок до тіснішої співпраці між Україною та Польщею.
„Сьогодшнішній день є без перебільшення історична подія, це подія яка поєднує мостом порозуміння минуле і майбутнє двох великих народів, двох великих націй. Це величезна політична подія, яка позначиться на десятки років в нашій історії” – зазначив О. Зінченко. Він наголосив, що пишається тією мужністю і мудрістю, яку виявили всі, хто долучився до організації і здійснення мрії польського народу. Зінченко також зазначив, що відтепер „Цвинтар Орлят” зможуть відвідувати всі поляки, які приїжджають до Львова, аби віддати честь полеглим молодим героям. „Безумовно ми вшанували і пам’ять, честь і звитягу вояків УГА - найкращої найелітнішої частини українського війська. Ми склонили голови їхній пам’яті і свідомі того, що відтепер порозуміння двох народів буде сприяти тому, що на цвинтарі, на якому лежать українські і польські вояки, будуть і українські і польські квіти” - наголосив держсекретар.
Єжи Бар у свою чергу зазначив, що поляки дуже вдячні за те, що сьогодні сталося у Львові. „Хоча ми чекали довго, але таки дочекалися. Це потрібне нам, але не тільки нам, а й наступним поколінням, бо ми тепер, як вільні народи, можемо сказати так своєму минулому, яке б воно не було” - вважає він. На його думку, сьогоднішнє порозуміння між українцями та поляками „на майбутнє буде фундаментом польсько-українського співробітництва”. Є. Бар зазначив, що, ймовірно, в цей день не всі розуміють до кінця, яке це має значення у всій Європі, але "в цю Європу не можна увійти інакше, як разом. Ми це розуміємо як ніколи раніше” – зазначив він.
За словами Є. Бара, кожен народ має свою правду і тепер потрібно вчитися того, чого не знали батьки і діди. „Тепер можу сказати – ми мудріші, ми не забудемо, що було і будемо вчитися, як добре бути разом” – наголосив він.Є. Бар висловив сподівання, що найближчим часом у Польщі теж відбудуться відповідні вшанування українських вояків.
Львівська газета, 22 червня 2005 № 109 (675)
Цвинтар під загрозою
Здавалося, після того, як Львівська міська рада у важких муках підтримала українсько-польські міждержавні домовленості стосовно військових поховань на Личакові, не мало б виникнути жодних перешкод для урочистого відкриття так званого “Цвинтаря Орлят”.
Самі урочистості за участю Віктора Ющенка й Алєксандра Кваснєвського заплановано на 24 червня.
Однак уже сьогодні Верховна Рада може дати міждержавним домовленостям “задній хід”. Як повідомив “Газету” народний депутат Олег Тягнибок, він має намір подати на розгляд парламенту проект Постанови “Про рішення Львівської міської ради щодо завершення впорядкування польських військових поховань 1918-1919 рр. на території Історико-культурного заповідника “Личаківський цвинтар”.
У розпорядженні редакції є текст проекту, який ми подаємо без купюр: “13 червня 2005 року Львівська міська рада винесла рішення про завершення впорядкування польських військових поховань 1918-1919 рр. на території Історико-культурного заповідника “Личаківський цвинтар”.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. №1761 “Про внесення пам’яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України” Історико-культурний заповідник “Личаківський цвинтар” занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Верховна Рада України, усвідомлюючи історичну значимість і високу моральну цінність політики добросусідства, підтримує будь-який акт чи дію, спрямовані на її втілення в життя. З огляду на це, розвиток дружніх стосунків між українським і польським народами є не просто велінням часу, а й одним із стратегічних напрямів зовнішньої політики України.
Водночас, на переконання українських парламентарів, ці відносини мають будуватися на взаємоприйнятній і рівноправній основі, де жодна зі сторін, віддаючи належне історичній правді, не шукає односторонніх переваг, діючи в дусі взаєморозуміння, конструктивізму та толерантності.
Верховна Рада України, в принциповому плані вітаючи акт доброї волі української держави щодо увічнення пам’яті загиблих у 1918 році поляків на Личаківському цвинтарі (м. Львів), проте, зважаючи, що Законом України “Про охорону культурної спадщини” встановлено спеціальний порядок внесення будь-яких змін частин, елементів, написів і позначок об’єктів культурної спадщини національного значення, постановляє:
1. Рекомендувати Львівській міській раді скасувати рішення від 13 червня 2005 року щодо завершення впорядкування польських військових поховань 1918-1919 рр. на території Історико-культурного заповідника “Личаківський цвинтар” як такого, що прийняте без додержання вимог чинного законодавства.
2. Кабінету Міністрів України в межах своєї компетенції забезпечити дотримання визначеного Законом України “Про охорону культурної спадщини” порядку змін частин, елементів, написів і позначок занесеного до Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного значення Історико-культурного заповідника “Личаківський цвинтар” у місті Львові.
У пояснювальній записці, поданій до проекту постанови, Олег Тягнибок, зокрема, зазначає: “Львівська міська рада під час ухвалення цього рішення перевищила свої повноваження, оскільки Історико-культурний заповідник “Личаківський цвинтар” на підставі статей 4 і 14 Закону України “Про охорону культурної спадщини” занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного значення (Постанова КМУ від 27.12.2001 р. №1761 “Про внесення пам’яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України”). Отже, без дозволу центрального органу охорони культурної спадщини заборонено робити написи, позначки на пам’ятці, на її території та в її охоронній зоні (частина третя статті 24 Закону України “Про охорону культурної спадщини”). Тобто питання впорядкування Історико-культурного заповідника “Личаківський цвинтар” (зокрема, написи на центральній надмогильній плиті, написи на інших могилах тощо) має вирішуватися на державному рівні”.
Не згоден Олег Тягнибок і з мовою написів на надмогильних плитах. “Оскільки Історико-культурний заповідник “Личаківський цвинтар” занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного значення, пункт 4 рішення Львівської міської ради (“У центральній частині поховань розмістити плиту з написом польською мовою: “Тут поховано польського солдата, який загинув за Батьківщину”) порушує статтю 10 Конституції України, в якій українська мова визначена єдиною державною мовою в Україні”, – зауважив парламентарій.
Як зазначив Олег Тягнибок “Газеті”, ці питання мають бути залагоджені без приниження національної честі та гідності українців, а збереження добросусідських відносин із Варшавою як “європейським адвокатом” України не суперечить відновленню історичної справедливості щодо полеглих українських героїв.
На думку пана Тягнибока, його проект постанови має великі шанси на затвердження. Таке припущення він робить з огляду на позицію багатьох фракцій, яку йому вдалося з’ясувати у Верховній Раді. І тут, схоже, народний депутат не блефує. Як поінформував “Газету” уповноважений фракції СДПУ(о) Ігор Шурма, його фракція також підтримає постанову.
“На погоджувальній раді ми порушили питання стосовно нашої історії. На моє переконання, напис, що польський воїн загинув у Львові за Батьківщину, автоматично переводить Січових Стрільців у категорію окупантів. Це зрада української історії, і ніхто не має права цього робити. Ми підтримаємо постанову, яка поверне це питання в зовсім інше русло. Думаю, що той, хто не на словах, а на ділі піклується про українську історію, хто не ставить вище за неї кон’юнктуру і свої передвиборні обіцянки, підтримає законопроект”, – заявив Ігор Шурма.
Окрім “есдеків”, ініціативу Олега Тягнибока можуть підтримати й інші опозиційні фракції, а також окремі члени фракції БЮТ. Нагадаємо, що проти ухвалення рішення Львівської міської ради активно виступала власне фракція “Батьківщини”. Натомість проти затвердження постанови, схоже, виступатимуть фракції “Нашої України” та УНП. Однак, чи вистачить їхніх голосів, аби заблокувати постанову, – наразі не відомо. У кожному разі в повітрі запахло міжнародним політичним скандалом, адже очевидно, що повз увагу Польщі ініціативи українських парламентаріїв не пройдуть.
Роман Онишкевич
Львівська газета, 14 червня 2005 № 671 (105)
Компромісу досягнуто
Львівська міська рада нарешті винесла довгоочікувану ухвалу про відкриття польських військових поховань на Личаківському кладовищі.
Для цього навіть довелося зібрати депутатів на позачергове сесійне засідання. Незважаючи на емоції, які вирували вчора під час ухвалення цього важливого в стосунках обох країн рішення, за його прийняття проголосували 66 обранців із присутніх 76.
Варто зазначити, що на сесії були присутніми перший заступник державного секретаря України Іван Васюник, генеральний консул Республіки Польща у Львові Вєслав Осуховські та представник Міністерства закордонних справ України В’ячеслав Войнаровський. Іван Васюник перед голосуванням зачитав звернення Президента до депутатів міськради, в якому Віктор Ющенко ще раз просив їх ухвалити позитивне рішення, оскільки воно сприятиме поліпшенню взаємозв’язків між Україною та Польщею.
Отже, офіційне відкриття польських військових поховань 1918-1919 років відбудеться 24 червня за участю президентів України та Польщі Віктора Ющенка й Алєксандра Кваснєвського, як і планували раніше під час офіційних зустрічей представників обох держав у Києві, а згодом у Варшаві. Відповідно до ухвали, в центральній частині поховань буде розміщено плиту з написом польською мовою: “Тут спочиває польський солдат, полеглий за Батьківщину”. Відновлять також надмогильні пам’ятники французьким піхотинцям та американським літунам. Львівські депутати додали також пункт, згідно з яким перед входом на Меморіал УГА та польських поховань встановлять інформаційну таблицю з написами українською та польською мовами: “Тут спочивають українські і польські воїни, які полягли в українсько-польській війні 1918-1919 рр.”
Єдиним, хто не погоджується з таким розвитком подій, є лідер фракції “Батьківщина” Іван Денькович, який виступав проти винесення ухвали й емоційно охарактеризував позицію інших депутатів як зраду національних інтересів України. “Фракція “Батьківщина” не голосуватиме за це рішення та покидає зал”, – заявив він і демонстративно вийшов. Однак згодом панові Деньковичу довелося повернутися, оскільки ніхто з членів фракції не підтримав свого чільника. Крім його відвертої позиції “проти”, ще дев’ятеро депутатів із числа присутніх просто не взяли участі в голосуванні.
До речі, на вчорашньому засіданні були і вояки ОУН-УПА, від яких дехто очікував протистояння рішенню депутатів, однак упівці назвали ухвалу виваженою та компромісною. Олесь Гуменюк, голова Львівського крайового братства ОУН-УПА зазначив, що це рішення про відкриття цвинтаря є правильним і дозволить зблизитися з нашим найближчим сусідом – Польщею.
Віра Карпінська
для газети
Петро ОЛІЙНИК, голова Львівської облдержадміністрації
Завжди є люди, які хвилюються та очікують гіршого, але це – історичне рішення. Воно дає змогу вшанувати численні поховання українців на території Польщі, а також відкриває широкі українсько-польські й українсько-євросоюзівські перспективи.
Вєслав ОСУХОВСЬКІ, генеральний консул РП у Львові
Ті емоції, котрі тут були, передалися й мені. Так буває завжди, коли ми звертаємося до історії. Хоча минуле є дуже важливим для кожного народу. Хочу наголосити, що це не було голосування над історією. Це був дуже важливий сигнал для Польщі та світу, що те, над чим ми працювали – поєднання, – нам вдалося. Ми досягли взаємної приязні, яку вкотре підтвердили під час нинішнього голосування. Нам ще раз вдалося продемонструвати Європі, що ми порозумілися і, як казав Віктор Ющенко, в майбутньому будемо завжди разом.
«Тут лежить польський воїн...»
Сьогодні міськрада Львова має поставити крапку в суперечках навколо цвинтаря «Орлят»
Ірина ЄГОРОВА, «День»
День, №102, 9 червня 2005
Сьогодні міськрада Львова має розставити всі крапки над «і» щодо поховань польських військових. Напередодні серед новин польського телебачення прозвучало повідомлення про те, що багаторічний конфлікт, пов'язаний із так званим цвинтарем «Орлят» – польськими військовими похованнями 1918–1919 років на Личаківському цвинтарі у Львові – нарешті добiгає кiнця. Є всі підстави сподіватись, що 24 червня меморіал буде урочисто відкрито за участю президентів обох держав – України та Польщі. Наближенню цієї дати передувало кілька подій. Насамперед, поновлення діяльності державної міжвідомчої комісії у справах iз увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України. А також травнева зустріч представників Консультативного Комітету при Президентах України та Республіки Польща і обговорення в рамках цієї зустрічі питання я відкриття польських військових поховань на Личаківському цвинтарі. Потім прозвучало й звернення до президентів України та Республіки Польща, яке ухвалила Львівська міська Рада, і згідно з яким, у Львові збираються офіційно приступити до завершення впорядкування польських військових поховань. І ось новий крок – підписання у Варшаві українсько-польського Протоколу узгоджень у справі впорядкування цвинтаря «Львівських орлят» на Личаківському цвинтарі, а також протокол реалізації договору між урядом Республіки Польща та урядом України про охорону місць пам'яті та поховань жертв війни та політичних репресій від 21 березня 1994 року, який містить графік робіт iз відновлення могил поляків на Західній Україні та українців у Східній Польщі. Тому заключним акордом має стати сьогоднішня (9 червня) сесія міської Ради, яка остаточно затвердить всі пункти, пов'язані із написами на центральній плиті і уточнить ще кілька «тонкощів».
Задля справедливості треба зауважити, що своє Звернення 19 травня львівські депутати підписали майже одностайно й у своїх виступах називали його політичним компромісом, що не виключає подальших громадських обговорень та дискусій навколо кількох питань й зокрема напису польською мовою на центральній плиті: «Тут лежить польський воїн, полеглий за Батьківщину». Саме навколо цього напису вже більше 10 років точаться суперечки, і щоб пояснити їхню природу, потрібно заглибитися в історію – польсько-українську війну у Східній Галичині, що почалася відразу ж після розпаду Австро-Угорської імперії і проголошення Західноукраїнської Народної республіки (ЗУНР).
Запеклі бої поляків та українців за Львів розпочалися у ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року. Спочатку галицькі українці оволоділи містом, а потім ситуація змінилася. Військові дії за Львів тривали аж до 22 листопада, коли січові стрільці були все ж таки змушені залишити місто… Як трактує події польський публіцист Ян Липський: «Вирішила справу сила…». Наслідком же цієї війни стали численні жертви. Причому польських вояків загинуло у кілька разів більше, ніж українських. Пояснюється це тим, що у боях серед дорослих людей активну участь брали польські студенти, гімназисти, бойскаути, хлопці, яким було по 16–18 років…
Першого польського солдата поховали на цвинтарі 24 листопада 1918 року, а ідея створення пантеону виникла на початку грудня 1918-го. Роботи над створенням меморіалу за проектом Рудольфа Індруха тривали аж до 1939 року. Їх хіба що переривала війна з більшовицькими вершниками Будьонного, але зведення пантеону відновили вже навесні 1921 року. Як твердять документи, на території некрополя поховано 2589 осіб, серед них 27 невідомих солдатів, якi померли не лише при «обороні» Львова, а й у міжвоєнний час.
Треба визнати, що до війни, коли Львів ще належав Польщі, це кладовище «Орлят» було дійсно пантеоном слави польської зброї. Помпезна колонада, могутні леви й урочистий надпис: «Оборонцям Львова і південно-східних окраїн (кресів) Речі Посполитої». Сюди приходили у святкові дні, тут біля левів фотографувалися. А по війні, коли Львів увійшов до складу Радянської України, кладовище стало поступово втрачати не лише величність, а й руйнуватися. Причому страждала не лише мілітарна й національна символіка, розкрадалися й надгробні плити. А апогей настав 25 серпня 1971 року, коли меморіал почали нищити технікою, вирівнявши гусеницями навіть поховання невідомих солдатів…
З 1989 року, а здебільшого вже за часів незалежності України, почалися переговори щодо відновлення меморіалу і роботи з упорядкування території. Проте вже у 90-му році якось все загальмувалося. Дату ж відкриття поховань називали вже кілька разів. У 2000-му текст, який ніби був протокольно узгоджений між Києвом та Варшавою і мав бути вибитий на центральній плиті, звучав так: «Невідомим польським воїнам, які героїчно загинули за незалежність Польщі». На відкриття меморіалу повинні були приїхати 21 травня президенти Польщі та України. Але відкриття не відбулося, президенти залишилися вдома. За п’ять днів до призначеної дати Львівська міська рада нагадала про свою попередню вимогу: надпис повинен бути саме таким – «Невідомим польським воїнам, які загинули за Польщу», без слова «героїчно» та нагадувань про польську незалежність. На що Олександр Квасневський відреагував коротко: львівська наполегливість «духовному єднанню та и партнерству між Україною та Польшею, нашими народами, не сприяє».
Загалом сьогодні питання щодо відкриття військових поховань вийшло на перший план українсько-польських стосунків і визначило різнополярність думок не лише у Польщі та Україні, а й у самому Львові, де багато хто вважає, що треба піти полякам на поступки, враховуючи, що Польща стала чи не єдиним адвокатом України при визначенні питання її вступу до Євросоюзу.
Завдячуючи рокам наполегливої праці і з Божою поміччю, якщо з питанням із написом якось визначилися («Тут лежить польський солдат, полеглий за Батьківщину»), то каменем спотикання залишився меч. Адже, крім колонади та центральної надмогильної плити, меморіал включав ще пам’ятники американським льотчикам і французьким піхотинцям. Тепер після підписання протоколу міська Рада повернеться і до увічнення їхньої пам’яті. Пропонується такий напис польською мовою: французам, полеглим у боротьбі за Польщу у 1919–1920 роках і американцям, полеглим у боротьбі за Польщу у 1919–1920 роках. Однак, повторюю, ще був меч – символічний меч Болеслава Хороброго з мармуру. Польща наполягає на його поновленні, і саме це сьогодні залишається предметом головних суперечок. З допомогою цього меча-щербця Болеслав Хоробрий ніби захопив Київ у 1017 році, вдаривши ним об київські Золоті ворота. І українська сторона розцінює намагання його відновити ознакою приниження.
Ще у січні 2000 року президентові Кучмі був надісланий лист від відомих львівських вчених, політичних та громадських діячів. Вони, зокрема писали: «польська сторона ставить метою не відновлення військових поховань, а намагається створити пантеон польської слави та доблесті тим, хто топив у крові Західноукраїнську Народну Республіку і став причиною багатолітньої окупації західноукраїнських земель».
Після того як відкриття меморіалу у Львові не відбулося, у Польщі звучали різні думки. У християнсько-націоналістичних колах – голоси невдоволення і обурення. Однак були і ті, хто зрозумів рішення львівських депутатів, і лист громадськості. Серед них був і Яцек Куронь, політик, демократ, який багато років, не займаючи жодних владних постів, все одно лишався одним з духовних лідерів Польщі. Нині покійний Куронь, свого часу, розуміючи протести львів’ян, запропонував наступний напис: «героїчно загиблим у боротьбі за незалежну Польщу та Україну в братовбивчій війні». Християнсько-націоналістичні кола Польщі різко засудили Куроня, а депутати львівської Ради присудили йому звання почесного львів’янина.
У цьому матеріалі можна наводити ще багато цікавих думок, причому часто протилежних. Однак до честі львів’ян, все більше людей розділяє думку відомого письменника Юрія Андруховича: «Не можна розпалювати патріотизм образом ворога, причому ворога історичного, який сьогодні належить до небагатьох справжніх союзників України».
Авторитетний львівський історик, професор, доктор історичних наук Юрій Сливка значною мірою все розставляє по своїх місцях:
– Україна багато століть тому втратила свою державність. А в період Першої світової війни, коли багато народів піднялися за свою незалежність, піднявся на боротьбу і український нарід. Але виявилося, що вже впродовж століть окупанти вважали загарбані землі своїми. Росія – Малоросію, Польща – Східну Галичину і Волинь; Угорщина – Буковину і Придністровські землі. І українці вже не мали території, на якій могли б самовизначитися. Український національний рух з самого початку увійшов у конфлікт з тими державами, у складі яких впродовж століть знаходилися ці землі. Найяскравіше це проявилося у Західній Україні, коли у процесі розпаду Австро-Угорської імперії українці задекларували державну незалежність українських земель, – Галичини, Буковини і Закарпаття. На тому грунті й розпочалася польсько-українська війна в листопаді 18-го. Польська сторона вважала, що ці землі належать Польщі, а українці виступили за створення ЗУНР. І те, що польська молодь взяла зброю у свої руки скорше не було її провиною, бо ці діти були впевнені, що воюють за рідні землі, і не вина української молоді, як твердять польські шовіністичні кола, а саме трагедія українського та польського народу. Адже і польська, і українська молодь була вихована в дусі патріотизму. Це саме трагедія наших народів і поставитися до неї потрібно як до іншої епохи, коли нічого неможливо вже змінити, але можна дати правдиве і мудре пояснення. Інша річ, що політичні сили, зокрема молодої Польської держави не виявили належного розуміння українських національних інтересів, а виходили лише із своїх територіальних домагань. Українцям ніде було дітися: Росія висловила свої претензії до Малоросії, Наддніпрянської України, Польща – до Галичини.
Для України боротьба за незалежність та соборність завжди означала боротьбу за своє національне самозбереження. Відкриваючи військові поховання на Личаківському кладовищі, ми виступаємо за те, щоб остаточно зламати історичні стереотипи щодо польсько-українських відносин і таким чином пошанувати національні достоїнства польського та українського народів».
Тепер чимало буде залежати від львівських депутатів, від львівської громади, яка, треба визнати, щиро доклалася до перемоги помаранчевої революції, що серед інших принципів задекларувала розбудову самоврядування й дотримання прав територіальних громад. За всіма законами України право на остаточне рішення щодо військових поховань на Личакові має теж сказати львівська міська влада, яка, до слова, чимало разів демонструвала свою незалежність від Києва у справі цвинтаря Орлят. І декому сьогодні здається, що для збереження свого обличчя міська рада очікує, аби Президент її особисто попросив...
На щастя, діалог відбувається, і в ньому чітко виписується трикутник – Варшава, Київ, Львів. І кожен з них іде у справі Личаківського цвинтаря на поступки – ніхто сьогодні не піддає сумніву тезис, що мертві солдати мають бути не лише похованими у землю, а й вшанованими. Червень 2005 року покаже, чи стали реальними для нас усіх принципи взаєморозуміння та толерантності. Однак є ще одне питання, про яке неможливо не згадати – і стосується воно не польських військових поховань на Личакові, а адекватного вшанування пам’яті героїв Української галицької армії. Адже невиразні обеліски, буквально приліплені на маленькому п’ятачку, вільному місці, що залишилося після побудови меморіалу польським воякам, викликають сум і скепсис – чи потрібно було вшановувати пам’ять героїв УГА саме тут і таким, м’яко кажучи, скромним чином. Свого вшанування виборювачі незалежності скорше чекають на Янівському кладовищі, де поховані сотні загиблих.
Володимир Середа, голова об’єднань товариств депортованих українців із Закерзоння, член міської комісії з увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій говорить: «Львів’яни очікують, що приїзд обох президентів Польщі та України відбудеться за таким сценарієм: спочатку обоє покладуть вінки на Янівському цвинтарі, а потім разом – на Личакові. На Янівському кладовищі хоча і немає відповідного пам’ятника (думаю, що таке не за горами), та, на щастя, відновлено хрести на могилах вояків УГА.
Нам би дуже хотілося, щоб у всьому збереглися засади взаємності та паритетності. Дуже добре, що у підписаному протоколі йде мова не лише про львівський цвинтар, а й про місця поховання українців на території Республіки Польща, які потребують гідного вшанування. Йдеться про 44 позиції. В ім’я реального примирення і взаєморозуміння та у зв’язку з 60-літтям трагічної загибелі 366 українців у селі Павлокома необхідно урочисто відкрити там надмогильний пам’ятник і встановити монумент примирення. Павлокома, на мою думку, це тест на шляху до реального примирення на людському рівні.
Минулої неділі у Павлокомі відбулася масова панахида, в якій взяв участь митрополит УГКЦ у Польщі Іван Мартиняк. І було би добре, щоб українським коштом (меморіал на Личакові побудовано коштом польської сторони) постав величний пам’ятник у Павлокомі. Попіл Павлокоми, Стщалково, Вадовіце, Берестя, Ласківа, Сагриня, Василіва і ще багатьох і багатьох сіл стукає в наші серця. Пам’ятаймо про це, як пам’ятаймо про такі поняття як благородство, вміння прощати і здатність простягати дружню руку сусідові з відчуттям поваги».
Львівська газета, 07 червня 2005 № 100 (666)
Передостанній крок до офіційного відкриття
Схоже на те, що конфлікт, пов’язаний із польськими військовими похованнями на Личаківському цвинтарі, майже вичерпано.
До його повного вирішення залишилося зовсім небагато.
Вчора у Варшаві державний секретар України Олександр Зінченко зустрівся з головою Бюро національної безпеки Республіки Польща Єжи Баром. Як повідомила прес-служба секретаріату Президента України, підсумком зустрічі стало підписання Протоколу про втілення угоди від 21 березня 1994 року між урядом України й урядом Республіки Польща щодо вшанування пам’яті жертв війни та політичних репресій.
Нагадаємо, що 19 травня міська рада Львова заявила про свій намір офіційно завершити впорядкування польських військових поховань на Личаківському цвинтарі за умови підписання відповідних протоколів на урядовому рівні.
Львівська міськрада оприлюднила таку заяву після того, як було досягнуто компромісу між польською та українською сторонами. “Тут лежить польський воїн, полеглий за Батьківщину”, – так звучить компромісний варіант напису польською мовою на центральній плиті. Польська сторона відмовилася від двох пунктів – установлення зображення меча-щербця на плиті та скульптурних зображень левів.
Підписання протоколів у Варшаві відкрило шлях до останнього кроку на шляху впорядкування військового меморіалу, який має зробити міська рада Львова. За підсумками окремої зустрічі державного секретаря України з Президентом Польщі Алєксандром Кваснєвським досягнуто домовленості щодо урочистого відкриття й освячення польського військового меморіалу та могил воїнів УГА на Личаківському цвинтарі у Львові 24 червня – в рамках чергового засідання Консультаційного комітету України та Польщі. Нагадаємо, перебуваючи в Польщі в середині квітня, Віктор Ющенко заявив, що Україна бере політичне зобов’язання до червня остаточно вирішити питання щодо польських військових поховань на Личаківському цвинтарі.
Проте досі не відомо, чи вдасться міськраді до 24 червня ухвалити відповідне рішення. Як зазначає член комісії з військових поховань Львівської міської ради Андрій Стецьків, під час винесення такої ухвали можуть виникнути проблеми.
– Проте якщо суть протоколу відображає думку міськради, я не бачу причин, чому депутати мали б проголосувати проти прийняття такого рішення, – сказав у коментарі “Газеті” пан Стецьків.
Із думкою Андрія Стецьківа погоджується Василь Білоус, голова комісії з військових поховань Львівської міськради.
– Якщо підписані протоколи справді відповідають позиції міськради, висловленій 19 травня, то відповідне рішення, звичайно, ухвалять, – сказав “Газеті” пан Білоус. – Навіть більше, таку ухвалу можуть винести днями, після ознайомлення з протоколами.
Подробиць підписаного протоколу не розголошують. Як повідомляють польські інформагентства, міністр закордонних справ Польщі Адам Ротфельд сказав, що представники української влади просили польську сторону не робити публічних заяв, беручи до уваги думку місцевого керівництва Львова, якому й належить остаточне рішення в залагодженні польсько-українського конфлікту довкола “Цвинтаря Орлят”. Учасником переговорів у Варшаві був мер Львова Любомир Буняк, який мав би простежити за відповідністю підписаних протоколів позиції міської ради.
Тарас Бик
Фініш цвинтарного конфлікту
Поляки пішли на поступки у справі Цвинтаря орлят
Вікторія ПРИХІД
Поступ, 20 травня 2005 р.
Несподівано настала розв'язка майже 10-річного українсько-польського конфлікту щодо польських військових поховань на Личаківському цвинтарі. Польська сторона погодилась на компроміс, якого українці навіть не очікували.
Зокрема поляки готові відмовитись від скульптур левів із написом "Тобі, Польще" та меча-щербця з надмогильних плит, а напис на головній плиті викласти в такій редакції: "Тут лежить польський воїн, полеглий за Батьківщину". Принаймні про такі наміри вони заявили 13 травня на переговорах, де були з українського боку -- держсекретар України Олександр Зінченко, а з польського -- Надзвичайний та Повноважний посол Єжи Бар, а також міський голова Львова. До речі, попередньо про це заявляли поляки і на спільних засіданнях міжвідомчої комісії з військових поховань при Кабінеті Міністрів України і Ради охорони місць пам`яті, боротьби та мучеництва Республіки Польщі.
Отож останній пункт, в якому йдеться про напис на головній плиті, треба зауважити, став несподіванкою для багатьох львів'ян, які займаються цією проблемою. "Нам дивно, що поляки, які так довго наполягали на своєму, змінили цей напис. Але це тішить, бо принципових застережень він у нас не викликає", -- сказав "Поступу" член комісії з військових поховань Львівської міськради та голова товариства "Надсяння" Володимир Середа.
Після таких компромісних кроків Польщі українцям не залишалось нічого іншого, як також зробити крок назустріч і погодитись на надмогильні скульптури французьким летунам та американським піхотинцям та затвердити написи польською мовою, щоправда, з супровідною табличкою українською мовою. Затвердити свої наміри і, відповідно, внести зміни до ухвали сесії міськради від 2000 року депутати готові вже в червні. Але, звичайно, за умови, що всі ці попередні домовленості, досягнуті в Києві, буде запротокольовано й підписано. Таке бачення вирішення цвинтарного конфлікту львівські депутати вчора виклали в зверненні до українського та польського Президентів. "Своїм зверненням львів'яни започаткували закінчення цього складного процесу. Це своєрідний політичний message полякам про те, що ми виходимо на фінішну пряму, і за умови, якщо вони діятимуть за правилами, про які домовились у Києві, офіційно відкрити поховання можна буде вже найближчим часом", -- каже Володимир Середа. Отож є всі надії, що відновлені польські військові поховання офіційно відкриють влітку, тоді, очевидно, приїдуть польський та український Президенти.
Варто додати, що вчорашньою ухвалою львівські депутати торкнулися ще однієї болісної проблеми українсько-польських стосунків. Вони вимагають вшанувати українців, полеглих у селі Павлокома, спорудженням пам'ятника. Якщо поляки погодяться на цей пункт, можна буде сказати, що сокиру війни українців та поляків закопали назавжди.
"Не відомо, як поведуть себе поляки. Це важке питання. Але хотів би нагадати, що Україна 2003 року зробила свій крок на шляху до примирення на Волині в селі Павлівка. Але примирення можливе тільки на взаємних засадах. Бо жертви були не тільки серед польського населення на Волині, а й серед українського. Були невинно закатовані українці і по той бік кордону. І так вшанування жертв Павлокоми, де реально ідентифіковано 366 невинних жертв-українців, має стати тим містком до примирення. Якщо Польща на таке погодиться, це означатиме, що обидві сторони вже дозріли до примирення", -- коментує цей пункт Володимир Середа.
Львівська міська рада готова до компромісу у справі польських військових поховань
19 травня 2005
Депутати внесуть зміни до ухвали від 2000 року, якою вони заборонили проводити завершувальні роботи на місці поховання польських вояків, за умови підписання протоколу зустрічі офіційних делегацій України та Польщі, яка відбулась минулого тижня у Києві, і там обговорили питання про вшанування пам’яті українців та поляків, загиблих на території обох країн.
Депутати міськради ухвалять остаточне рішення про впорядкування поховань, якщо і польська сторона піде на певний компроміс. Зокрема, дозволить спорудити належний пам’ятник полеглим українцям у Польщі у селі Павлокома, погодиться на такий напис на центральній плиті невідомим польським воїнам: „Тут лежать польські воїни, полеглі за Батьківщину”, тобто слово “героїчно” полеглі вилучать.
Подаємо повний текст звернення:
Помаранчева революція в Україні дала поштовх до зростання числа друзів серед українців та поляків. Ця обставина дає сподівання на успішне завершення діалогу щодо гідного вшанування пам'яті українців і поляків -жертв війни та політичних репресій.
Взявши до уваги інформацію міського голови Львова про зустріч 13 травня 2005 року представників Консультативного комітету при Президентах України та Республіки Польща і обговорення в рамках цієї зустрічі питання відкриття польських військових поховань 1918-1920-х років на Личаківському цвинтарі Львівська міська рада:
- вважає попередньо узгоджений варіант рішення, напрацьованого в
рамках зустрічі 13 травня 2005 року кроком до компромісу і зняття напруги у питанні Польських військових поховань на Личаківському цвинтарі;
- готова розглянути і прийняти остаточні рішення щодо Польських
військових поховань на Личаківському цвинтарі у Львові після підписання
уповноваженими Президентів України та Республіки Польща двостороннього Протоколу реалізації Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Польща про збереження місць пам'яті і поховання жертв війни та політичних репресій на період 2005-2007 років;
- розглядає питання офіційного відкриття Польських військових
поховань 1918-1920 років на Личаківському цвинтарі у Львові, як продовження співпраці у контексті підписання вищеназваного Протоколу.
Зокрема ми акцентуємо увагу на такі місця поховання українців на території Республіки Польща, які потребують гідного вшанування: Стщалково (Великопольське воєводство), Вадовіце (Малопольське воєводство), Тухоля (Куявсько-Поморське воєводство), Бересть, Ласків, Сагринь, Василів (Люблінське воєводство), Бахів, Березка, Гораєць, Ланьцут, Завадка-Морохівська, Павлокома, Пискоровичі, Терка (Підкарпатське воєводство).
Акцентуємо, що в ім'я реального примирення і взаємопрощення та у зв'язку з 60-річчям трагічної загибелі 366 українців у селі Павлокома в рамках Року України у Польщі необхідно урочисто відкрити там надмогильний пам'ятник і монумент українсько-польського примирення.
Звернення підписане міським головою Львова Любомиром Буняком.
На думку голови Львівської міської організації Української Народної Партії, голови фракції УНП у Львівській міській раді Юрія Кужелюка: „Львівська міська рада виражаючи добру волю до порозуміння між Україною та Польщею готова до дискусії щодо надписів на надмогильних плитах і сподівається що це питання буде врегульовано до закінчення 2005 року”.
„Дане звернення є результатом зустрічі делегацій України та Польщі під керівництвом державного секретаря України О.Зінченка та секретаря ради національної безпеки Польщі Є.Бара яка врахувала негативне ставлення львів’ян до встановлення на польських військових похованнях Личаківського цвинтаря скульптур Левів та меча-щербеця на надмогильній плиті, що підтверджено опитуванням громадскої думки проведеного ЛМО УНП 4-6 травня,”- зазначив пан Кужелюк.
Юрій Кужелюк також наголосив, що, Львіська міська рада наголошує на необхідності впорядкування похованнь українців на території Республіки Польща.
А у заяві ЛОО УНА-УНСО, яку підписав начальник штабу Корнік, йдеться про те, що це звернення за своєю суттю є безвідповідальним кроком міських депутатів, оскільки не несе у собі жодних юридичних наслідків. Разом з тим факт прийняття документа дасть можливість польській стороні стверджувати про урегульованість питання і буде використовуватись як додатковий інструмент тиску на львівську громаду.
«Особливо обурливим виглядає той факт, що на Личаківському цвинтарі планується спорудження пам’ятників військовим найманцям – американцям та французам. Нам не відомий подібний прецедент у світі відзначення військових злочинців.
Відтак ЛОО УНА-УНСО пропонує депутатам Львівської міської ради зважити на громадську думку львів’ян і переглянути своє невиважене рішення», – зазначено у заяві ЛОО УНА-УНСО.
Державна комісія просить внести зміни до ухвали міської ради стосовно “Цвинтаря Орлят”
19 травня 2005
Українсько-польські переговори стосовно вирішення проблеми польських військових поховань на Личаківському кладовищі у Львові (так званому цвинтарі Орлят) прийняли перші узгоджувальні рішення. Про це сьогодні депутатів міської ради повідомив міський голова Львова Любомир Буняк.
Переговори, за словами Буняка, пройшли у дружньому руслі. Сторони, очолювані держсекретарем України Олександром Зінченком та головою ради національної безпеки Польщі Єжи Баром, досягли домовленості щодод узгодження та підписанні найближчим часом двостороннього протоколу реалізації впродовж 2005-2007 років угоди між урядом України і урядом Республіки Польща про збереження місць пам’яті, поховань жертв війни та політичних репресій від 21 березня 1994 року.
“Переговори, які відбувалися, виявили дух обох делегацій розв’язати це болюче питання, яке затьмарює наші відносини” – заявив Буняк.
Попередньо узгожено варіант компромісних рішень із суперечливих питань щодо напису на центральній плиті польських військових поховань на Личаківському цвинтарі у Львові та відновлення надмогильних пам’ятників французьких піхотинців та американським літунам.
Константовано неприйнятність для української сторони відновлення біля кононади скульптур левів та встановлення на центральній надмогильній плиті польських військових поховань так званого меча „Щербця”.
Любомир Буняк зачитав лист Державної комісії при Кабінеті міністрів України з пропозицією до Львівської міської ради внести в ухвалу сесії від 4 вересня 2000 року стосовно польських військових поховань наступні зміни:
- “викласти пункт третій ухвали у новій редакції: відновити надмогильні пам’ятники французьким піхотинцям та американським літунам з наступними написами польською мовою „Французам, полеглим і померлим у боротьбі за Польщу у 1919-20 роках” і „Американцям, полеглим у боротьбі за Польщу у 1919-20 роках”
- “на центральній плиті поховань виконати назву польською мовою „Тут лежить польський солдат, полеглий за Батьківщину”.