Ї-дискусія
Львівська газета, 16 червня 2005 № 673 (107)
Завершення “цвинтарної” епопеї
Минулого понеділка, 13 червня, Львівська міська рада на позачерговому сесійному засіданні нарешті винесла довгоочікувану ухвалу про завершення впорядкування польських військових поховань 1918-1919 рр. на території музею “Личаківський цвинтар” у м. Львів.
Попри емоції, які вирували багато років, ба навіть попереднього четверга і на понеділковому засіданні, за ухвалення дуже важливого для міждержавних стосунків документа проголосували 66 обранців із присутніх 76.
Мабуть, вирішальною для визначення позиції депутатів стала думка Президента України В. Ющенка, оприлюднена в його зверненні до депутатів міськради, яке перед голосуванням зачитав перший заступник державного секретаря України Іван Васюник.
Що вирішила міська рада?
Офіційне відкриття польських військових поховань 1918-1919 рр. відбудеться 24 червня за участю президентів України та Польщі В. Ющенка й А. Кваснєвського, як і планували під час офіційних зустрічей представників обох держав у Києві, а згодом у Варшаві. Відповідно до ухвали, в центральній частині поховань буде розміщено плиту з написом польською мовою: “Тут спочиває польський солдат, полеглий за Батьківщину”. Відновлять також надмогильні пам’ятники французьким піхотинцям та американським літунам із відповідними написами польською мовою, де згадають про те, що вони полягли у 1919-1920 роках, тобто у війні з більшовиками. Львівські депутати додали також пункт, згідно з яким перед входом до Меморіалу УГА та польських поховань встановлять інформаційну таблицю з написами українською та польською мовами: “Тут спочивають українські та польські воїни, які полягли у війні 1918-1919 рр.”, натомість застерегли про неприпустимість встановлення скульптур, архітектурних елементів і мілітарних символів, яких не обумовлено ухвалами Львівської міської ради – насамперед йдеться про зображення на меморіальній плиті польського імперського символу – меча-щербця.
Що містить міждержавний протокол?
Ухвала міської ради практично затвердила міждержавний протокол, підписаний за підсумками зустрічі у Варшаві 6 червня уповноважених президентів України та Республіки Польща державного секретаря України Олександра Зінченка та голови Бюро національної безпеки Республіка Польща Єжи Бара. Цей документ є цілісним і тому не допускав унесення за бажанням львівських райців змін, які б торкалися суті міждержавного компромісу. Народні обранці зуміли максимально врахувати всі пропозиції, відтак ухвала вийшла дуже збалансованою та стратегічно далекосяжною.
Згідно з пунктом 7, документ набуває чинності після виконання пункту 7 протоколу зустрічі уповноважених президентів України та Республіки Польща у Варшаві від 6 червня 2005 р. в частині, що стосується увічнення місця поховання українців, які трагічно загинули 2-3 березня 1945 р. в с. Павлокома (Республіка Польща). Як поінформували “Газету” в секретаріаті міської ради, в цьому пункті міждержавного протоколу йдеться про те, що українська та польська сторони максимально швидко, до 20 червня, погодять проекти упорядкування місць пам’яті 365 українців, трагічно загиблих у Павлокомі в березні 1945 р., та близько 1000 поляків, трагічно загиблих 28 лютого 1944 р. в селі Гута Пєняцька (біля села Голубиця Золочівського району на Львівщині).
Загалом Варшавський протокол сформульовано за формулою “44+44”. Йдеться про те, що впродовж 2005-2007 років, відповідно до Угоди між урядом України й урядом Республіки Польща про збереження місць пам’яті і поховання жертв війни та політичних репресій від 21 березня 1994 р., Державна міжвідомча комісія у справах увічнення пам’яті жертв війни і політичних репресій (голова Віталій Казакевич) і Рада охорони пам’яті боротьби та мучеництва (голова – Анджей Пшевознік) впорядкують по 44 об’єкти на території сусідньої держави. Звісно, фінансуватимуть роботи з відповідних національних бюджетів.
Українська комісія має намір виконати на території Республіки Польща такі роботи:
*відновлення цвинтаря українських воїнів, які померли в таборі для військовополонених у період 1919-1921 років: Ланьцут (Підкарпатське воєводство);
*увічнення пам’яті українців, які загинули під час польсько-більшовицької війни 1920 року чи померли в таборах для військовополонених після закінчення цієї війни: Стшалково, Каліш (Вєлькопольське воєводство), Вадовіце (Мальпольське воєводство), Тухоля (Куявсько-Поморське воєводство);
*завершення впорядкування території українського військового цвинтаря: Пикуличі (Підкарпатське воєводство);
*впорядкування місць поховання українців, загиблих у 1943-47 роках: Бересть, Василів, Верещин, Вороновичі, Гдешин, Городиславичі, Ласків, Ліски, Мірче, Модринь, Моложів, Новосілки, Річиця, Сагринь, Смолигів, Стрільці, Турковичі, Шиховичі (Люблінське воєводство), Бахів, Березка, Володж, Гораєць, Завадка Морохівська, Заліська Воля, Карликів, Кобильниця Руська, Корманичі, Лубна, Пискоровичі, Середня, Скопів, Старе Село, Теплиці, Терка, Тисова, Трійчиці (Підкарпатське воєводство);
*увічнення пам’яті мешканців Павлокоми, загиблих у березні 1945 року: Павлокома (Підкарпатське воєводство);
*увічнення пам’яті українців, полеглих у боях із гітлерівськими військами в 1944-1945 роках: Дуклянський перевал (Підкарпатське воєводство).
Польська рада має намір виконати на території України такі роботи:
*облаштування могил близько 100 повстанців 1863 року: Радзивилів (Рівненська область);
*увічнення пам’яті на могилах солдатів ВП, загиблих у війні з більшовиками 1919-1920 р.: Володимир-Волинський (Волинська область), Новий Дорогін, Рудня Барановська (Житомирська область), Рівне, Здолбунів, Острог (Рівенська область), Броди, Стрий (Львівська область);
*увічнення пам’яті на могилах солдатів та офіцерів ВП, загиблих у боях із німцями у вересні 1939-го: Бургталь (Львівська область);
*продовження робіт на місці поховання тлінних останків поляків жертв НКВС, убитих 1940 року на підставі рішення ЦК ВКП(б) Радянського Союзу від 5 березня 1940 року, прізвища яких – у т.зв. “українському катинському списку”. Впорядкування могил та увічнення поляків, що спочивають у Биківні (Київ);
*пошукові роботи й ексгумація тлінних останків польських солдатів і поліцейських із місця поховання на території колишньої в’язниці НКВС, перенесення на католицький цвинтар та увічнення: Володимир-Волинський (Волинська область);
*ексгумація, поховання, облаштування могил, увічнення пам’яті поляків, трагічно загиблих 1943 р.: Буди Оссовські біля Ковеля, Гута Степанська біля Костополя, Загаї біля Горохова, Калушин біля Нововолинська, Ожешина, Острівка і Воля Острівецька біля Любомля, Старий Гай і Новий Гай біля Ковеля, Суха Лоза біля села Вєліцьк, Теренін біля Володимир-Волинського (Волинська область), Бжезіна біля Сарн, Леонівка біля Рівного, Лудвіківка біля Дубна, Окопи біля Сарн, Поросля біля Сарн, Старикі біля Сарн (Рівненська область), Колодно (Тернопільська область);
*ексгумація, поховання, облаштування могил, увічнення пам’яті поляків, трагічно загиблих 1944-45 рр.: Ганачів і Ганачівка, Гута Пєняцька (Львівська область), Бариш біля Бучача, Коросьцятин, Лозова, Мала Березовиця біля Збаража, Ігровиця, Підкамінь, Плотича (Тернопільська область).
У Львові Рада охорони пам’яті боротьби та мучеництва запланувала у 2005-2007 роках такі роботи:
*увічнення пам’яті польських солдатів і цивільного населення, які загинули у вересні 1939 року, тлінні останки котрих перенесуть з інших місць, після погодження з владою міста Львова (визначення місця на Личакові, ексгумація);
*увічнення пам’яті поляків жертв НКВД, трагічно загиблих у 1939-1941 роках, зокрема в червні 1941 року, у в’язницях НКВД у м. Львові;
*Янівське кладовище: реставрація поля поховань солдатів Війська Польського, загиблих у 1919-1920 рр., ремонт центрального хреста, доповнення інформаційними таблицями двома мовами;
*Вулецький пагорб: увічнення пам’яті польських професорів львівських вищих навчальних закладів, розстріляних гітлерівцями в липні 1941 р.;
*Гора смерті: роботи на пам’ятнику Теофілю Вісьньовському та Юзефу Капусьцінському;
*Збоїська: увічнення пам’яті на братській могилі солдатів ВП, загиблих у вересні 1939 року;
*Кайзервальд: увічнення пам’яті офіцерів ВП, розстріляних у вересні 1939 року радянськими військами;
*Личаківський цвинтар: реставраційні роботи на полях поховань повстанців 1831 та 1863 рр.
Андрій Павлишин
Львівська газета, 16 червня 2005 № 673 (107)
Польські військові поховання на Личакові
1 листопада 1918 р. українські військові підрозділи колишньої австрійської армії під командуванням сотника Д. Вітовського встановили контроль над головними стратегічними об’єктами Львова та передали владу українській адміністрації.
Польські мешканці міста, насамперед фахові військові та старшокласники-бойскаути, створили загони міських партизанів під командуванням поручника Ч. Мончинського, до яких входили також жінки та діти (більш ніж 20% бойовиків були віком менш ніж 17 років, а наймолодшому полеглому Янекові Дуфратові було 12 років), та почали військові дії проти законної влади. 22 листопада українські солдати залишили місто й упродовж півроку тримали його в облозі. Долю боїв за Львів вирішив польський експедиційний корпус під командуванням генерала Галлєра, сформований та озброєний у Франції для боротьби з більшовиками.
Мати 14-річного гімназиста Юрека Бітшана, котрий загинув 21 листопада 1918 р. в бою на Личаківському цвинтарі, виступила з ініціативою створити єдиний польський меморіал (загиблих ховали у принагідних місцях). Військовий цвинтар почали формувати 1919 р.
Згодом тут поховали також учасників боїв з Червоною Армією, яку Військо Польське зупинило під Львовом 1920 р. Відтак до 1939 р. тут хоронили ветеранів польсько-більшовицької війни (бл. 2/3 усіх похованих), а 1939-1944 рр. – загиблих під час воєнних дій. Із-понад 3000 похованих лише бл. 200 були підлітками-учасниками боїв за Львів 1918 року. Попри це, в польській націоналістичній публіцистиці набуло поширення означення “Цвинтар Орлят”.
Упродовж 1921-1939 рр. військовий меморіал споруджували за цілісним проектом студента-політехніка, учасника боїв за Львів, словака за походженням Рудольфа Індруха.
1925 року зі Львова до Варшави урочисто перенесли тіло невідомого солдата, похованого в центральному національному пантеоні на Саській площі.
25 серпня 1971 року совєцькі танки дощенту зруйнували всі могили, пострілами знищили колонаду та написи на пілонах. Територію перетворили на майданчик для будівельного сміття. У середині 1970-х років упоперек військового цвинтаря проклали шосе, поряд із ним спорудили стіну, яка служить огорожею кладовища.
19 травня 1989 р. розпочали реконструкцію поховань, яку здійснювала державна польська фірма “Енергополь”. Львівська міська рада вимагала цілісного проекту. 1994 року загальний проект було узгоджено. 1998-го рештки похованих поза межами цвинтаря польських солдатів ексгумували та перенесли на меморіал. Відтоді тривали гострі дискусії довкола окремих елементів архітектурного облаштування та написів, зокрема на центральній плиті на могилі невідомих вояків із Персенківки, звідки походить тіло солдата, який лежить у головному національному пантеоні у Варшаві.
Гучний скандал виник 1999 року, коли президенти А. Кваснєвський і Л. Кучма приїхали до Львова відкривати польський військовий меморіал, проте виявилося, що центральна плита містить неузгоджений напис із суттєвими граматичними помилками. У грудні 2001 р. без відома Львівської міської ради було підписано міжурядовий протокол щодо врегулювання проблеми, який містив неприйнятні для Львова елементи. 16 травня 2002 р. Львівська міська рада підтвердила попереднє рішення щодо елементів польських військових поховань, після чого президент А. Кваснєвський відмовився від запланованого візиту в Україну.
13 червня 2005 р. Львівська міська рада врегулювала проблеми довкола цвинтаря, підтвердивши міждержавний протокол від 6 червня 2005 р., підписаний уповноваженими представниками України та Польщі.
Підготував Андрій Павлишин