Ї-дискусія
Не наше свято на нашій землі. Учимося у поляків пошани до себе
Ірина СИРИВКО
Поступ, 25 червня 2005 р.
Урочисто, помпезно та з усіма військовими почестями відкрили у Львові польські військові поховання на Личаківському цвинтарі. Понад чотири тисячі поляків разом з офіційною делегацією, гостями, вояками почесного караулу, харцерами та духовенством влаштували на Личакові двогодинне свято, яке транслювали у прямому ефірі на обидві країни.
Польсько-українська нерівність
Українців на святі було мало. Разом з українською делегацією та гостями -- приблизно п'ятсот людей. Відчувалося, що свято це -- не наше. І навіть відкриття меморіалу воякам Української галицької армії, яку Президент Віктор Ющенко назвав найбоєздатнішою частиною українського війська, не поставило значимість цього дня для поляків та українців на один рівень.
З поведінки польських гостей видно було, що цей день для них -- свято. Вони приїхали з родинами, дітьми та квітами. Українців же на цвинтарі, окрім офіційної делегації почесних гостей та журналістів, майже не було. Не викликала ажіотажу і трансляція дійства на двох великих екранах, установлених за муром Личаківського цвинтаря з боку Погулянки. За нею спостерігало зо дві сотні людей, очевидно, мешканці прилеглих будинків.
Невпорядковані могили бійців УГА
Меморіал Української галицької армії -- другий після покладання квітів до могили Івана Франка пункт програми урочистостей за участі президентів України та Польщі. До прибуття високих гостей там можна було ходити навіть з посвідченням другого рівня доступу. А тому вдалося помітити, що з відкриттям нашого пантеону влада трохи поспішила. Можливо, хотіла внести у такий спосіб українську нотку в польське свято або ж скористалася присутністю на цвинтарі президентів Віктора Ющенка та Алєксандра Кваснєвського. На меморіалі наразі впорядковано центральну стелу, барельєфи генералів УГА, серед яких -- Дмитра Вітовського, встановлено пам'ятні знаки. Могили не впорядковані, а на місці поховання січових стрільців -- лише незавершена капличка та центральна плита. Віктор Ющенко уже на прес-конференції у Палаці Потоцьких зробив зауваження львівській владі і зобов'язав її все впорядкувати.
Церемонія відкриття меморіалу УГА пройшла швидко та без надмірної помпезності. Український Президент заявив, що всі ми в боргу перед "лицарями свободи", а відкриття меморіалу -- знак того, що українська нація виконала свій християнський обов'язок. Ющенко назвав мужнім вчинок польського президента, який відкривав меморіал УГА разом з ним і подякував львів'янам за нього.
Загиблим -- шана, живим -- політика
Немає потреби переказувати, як тривали урочистості з відкриття польських військових поховань, їх транслювали національні канали України і Польщі. Варто зауважити, що вшанували, крім поляків, ще й французів та американців, полеглих в українсько-польській війні 1918-1919 років. Польський єпископ, єврейський рабин, лютеранський священик та греко-католицький кардинал Любомир Гузар відправили літургію, яку переривали проповіді. Віктор Ющенко та Алєксандр Кваснєвський дякували львів'янам за пантеон, наголошували на тому, що ця подія є свідченням примирення обох народів, які разом ідуть до об'єднаної Європи.
Польських вояків вшанували по-військовому -- залпами рушниць та молитвами. Поляки назвали поіменно кожного із загиблих, президенти поклали вінки національних кольорів до центральної плити пантеону. З неї, до речі, так і не зняли зображення меча-щербця, символу перемоги польської зброї. Його навіть не прикрили квітами, хоч і обіцяли. Коментуючи цей епізод, заступник голови Львівської ОДА з гуманітарних питань Тарас Батенко зауважив, що в ухвалі сесії міськради йдеться про те, аби прибрати символи, які ображають національні почуття українців. Утім там не сказано, що це має бути саме до 24 червня.
Самі ж президенти питання з символікою прокоментували стримано і дипломатично. "Цвинтар відбудовано в тому вигляді, який був до війни. І символи -- це наша повага до воїнів. Ми відмовилися від деяких символів, і це було свідченням компромісу, а не є чиєюсь поразкою або чиєюсь перемогою", -- заявив Алєксандр Кваснєвський. Віктор Ющенко натомість закликав упорядкувати власні військові цвинтарі, не жити подіями 1918-1919 років та всіляко підтримувати порозуміння між обома народами.
На Янові президентів не було
На Янівський цвинтар, до звичайних кам'яних хрестів на могилах вояків Української галицької армії, прийшли покласти вінки лише держсекретар Олександр Зінченко та голова Ради безпеки і оборони Польщі Єжи Бар. Президент України не з'явився на кладовищі, де поховані генерал УГА Мирон Тарнавський та прем'єр-міністр Західноукраїнської Народної Республіки Кость Левицький. Можливо, приїхати на меморіал з боку Президента означало б порушити якісь певні закони дипломатії чи вимоги протоколу, адже не Віктор Ющенко був господарем на цьому святі. По-господарськи вчора у Львові, зрештою, не поводилися ні міський голова, ні голова облдержадміністрації. Вони радше нагадували розпорядників, які мали за обов'язок підготувати все до приїзду поважних гостей.
До монумента на цвинтарі УГА обидва високопосадовці поклали два вінки, блакитно-жовтий та біло-червоний. Відтак Олександр Зінченко та Єжи Бар запалили лампадки на могилі невідомого вояка. Під державний гімн у виконанні військового оркестру пролунали залпи карабінів почесної варти, і над Янівським цвинтарем знову запанувала тиша.
Олександр Зінченко, оцінюючи вчорашні події, був дещо пафосним: "Ми є учасниками історичної події, яка поєднує мостом порозуміння минуле і майбутнє двох великих народів. Ми пишаємося мужністю і мудрістю тих, хто залучився до цієї події. Ми вшанували також пам'ять вояків УГА, найкращої, елітної частини українського війська. Наше порозуміння сприятиме тому, що на цвинтарі українських і польських вояків лежатимуть українські і польські квіти", -- заявив держсекретар.
Натомість з уст Єжи Бара, який, до речі, спілкувався з журналістами доволі непоганою українською мовою, передусім пролунали слова вдячності нашому місту за все, що львів'яни зробили для вшанування польських вояків. "Я думаю, поляки не забудуть, що ви сьогодні зробили для нас", -- запевнив він. На відкриття своїх військових поховань поляки чекали довго, але дочекалися, каже польський високопосадовець. Він закликав українців і поляків, які мешкають у Львові, частіше приходити саме на Янівський цвинтар і запалювати якнайбільше свічок на могилах вояків УГА.
Під час урочистостей на польському військовому цвинтарі було порушено домовленість не згадувати про оборону Львова як досить гіркий для українців епізод українсько-польської війни. Єжи Бар на це відповів так: "Кожен народ має свою правду. Але ми маємо бути мудрішими. Ми не маємо забути того, що було, але маємо вчитися, як це добре -- бути разом. А деталі -- це робота істориків, вони мають знати, яка там була правда".
Вояк УГА за примирення
"То єднання, і воно матиме для нащадків якесь певне значення", -- вважає нащадок вояка Української галицької армії Микола Брегін, який у стрілецькій формі прийшов цього дня глянути на вшанування вояків на Янівському цвинтарі. "То є велика справа, і я радий, що можу прийти сьогодні у такій формі і засвідчити, що ми ще є", -- каже він. А стосовно вшанування вояків польських пан Микола відповів так: "То є минуле. Якщо ми почнемо копати, то станемо ще більшими ворогами. Комусь треба бути мудрішим, хтось має змиритися, адже сказано: "Покайтесь!" Ніхто не знає, як там було насправді. А то є наші сусіди... Я сам з Перемишля. Час минає, і треба бути мудрішими".
Павлокома
Після того, як Львівська громада виконала свій християнський обов'язок, впорядкувавши поховання, та дозволила полякам провести на своїй території такі помпезні урочистості, питання такого ж кроку з боку поляків набуває особливої гостроти. Українці хочуть, аби схожим меморіалом вшанували закатованих співвітчизників у селі Павлокома на території Польщі. Президент України Ющенко стверджує, що, можливо, цього літа українсько-польська зустріч у Павлокомі таки відбудеться. Цього не відкидає і Алєксандр Кваснєвський.
Проект вшанування розробили канадські українці, і він знайшов схвальні відгуки у громадськості, стверджує Тарас Батенко. Крім цього, між обома країнами підписано протокол, у якому перераховані 44 об'єкти поховань на території України та Польщі. За словами Тараса Батенка, проект розраховано на два роки, незабаром його почнуть втілювати в життя.
Довгий шлях до відкриття цвинтаря
Ігор МЕЛЬНИК
Поступ, 25 червня 2005 р.
Польські військові поховання на Личаківському цвинтарі у Львові кілька років був поважною проблемою в українсько-польських відносинах. Ще під час листопадових боїв 1918 року у Львові саме на Личакові почали ховати полеглих незалежно від національності та віросповідання. Згодом на цю частину цвинтаря стали звозити останки загиблих з тимчасових місць поховань, які виникли під час боїв на вулицях та в парках Львова та околиць. Ховали полеглих в українсько-польській війні 1918 -- 1919 років та війні з більшовиками 1920 року. Відбувалося це аж до 1940-х років.
Поляки назвали ці поховання "Цвинтарем Орлят" і з 1921 року почали створювати там величний меморіал за проектом архітектора Рудольфа Індруха з Тріумфальною аркою та левами біля її підніжжя.
За радянських часів ці поховання деякий час стояли занедбаними. В 1970-х їх почали планомірно знищувати, а через частину цвинтаря було прокладено вулицю С. Банаха.
1989 року польська фірма "Енергополь" розпочала впорядкування та відбудову польських військових поховань. Однак 1998 року ці роботи викликали застереження з боку Львівської міської ради, яка вимагала тільки відновлення поховань, а не відбудови меморіалу. Одночасно поряд почав споруджуватись Меморіал воїнам Української Галицької Армії.
Відтоді між польської Комісією вшанування пам'яті боротьби та мучеництва, яку очолював Анджей Пшевозняк, та Львівської міською радою відбувалися постійні дискусії щодо того, як мають виглядати польські військові поховання. Час від часу у цю суперечку намагалися втрутитися президенти Леонід Кучма та Олександр Кваснєвський, які хотіли використати офіційне відкриття цвинтаря для своїх передвиборних кампаній у 1999 та 2000 роках.
Найбільше дискусій викликав зміст напису на центральній плиті військових поховань. Своєю ухвалою від 4 вересня 2000 року міська рада затвердила такий: "Невідомим польським солдатам, які полягли за Польщу у 1918 -- 1920 роках".
Суперечка загострився навесні 2002 року, коли без відома міськради була укладена домовленість про офіційне відкриття цвинтаря 21 червня 2002 року. До того ж у написі на плиті мали з'явитися слова "героїчно полеглим". Але через протести львівських депутатів та окремих політичних сил ці домовленості було зірвано й урочистого відкриття цвинтаря не відбулося.
Лише після перемоги на виборах Президента Віктора Ющенка відновилися переговори з цих питань. Обидві сторони пішли на поступки, і Віктор Ющенко тепер отримав можливість виконати свою обіцянку про відкриття польських військових поховань у першій половині 2005 року. Хоча ще залишилися деякі непогоджені питання, зокрема, щодо написів іноземними мовами на могилах американських літунів та французьких піхотинців.