Медіа-Простір 13 червня 2002

Львів повинен стати містом міжнародних зустрічей, а не розбрату — Тарас Возняк

Ситуація навколо польських військових поховань у Львові потребує, нарешті, вирішення. Чи є вихід із цього тупика – про це говорить начальник відділу міжнародних відносин Львівської міськради та шеф-редактор культурологічного журналу "Ї" Тарас Возняк.

Пане Возняк, ситуація навколо польських військових поховань у Львові зайшла у ситуацію, коли потрібні якісь нестандартні кроки. На Вашу думку, кому вигідна ця ситуація?

І польська, і українська сторони очікують на продовження діалогу. Багато інформативності у цьому питанні зараз немає, адже всі застановляються над тим, в який спосіб виходити з ситуації що склалась. А виходити, очевидно, доведеться. І не пресингом тієї чи іншої сторони, а лише через компроміс. Яким він має бути – наразі невідомо. Україна не може відмовитись від своїх національних інтересів, місто Львів має депутатський корпус із своєю точкою зору, але і польська сторона має свою точку зору. Ось в цьому трикутнику доведеться шукати вихід – без істерики, без шельмування та пошуку ворогів. Шукати вихід між людей відповідальних, а не на вулиці, як це практикує останнім часом “вуличне сектантство”. Об’єктивно внесення розбрату в польсько-українські стосунки може бути вигідне тільки третій стороні. В Україні зараз активно розгортається інтеграція з НАТО та Євросоюзом і є багато сил, які зацікавлені, аби ця інтеграція відбувалась за посередництва Росії. Що й було озвучено свого часу депутатом А.Деркачем, відомим своїми проросійськими настроями. Саме тому на українсько-польському, українсько-словацькому, україно-угорському кордоні вибудовується стіна недовір’я, агресії – для того, щоб всі контакти йшли через Росію. Ось так руками наївних патріотів будується новий “Берлінський мур” між Україною та Європейським Союзом. Дії українських патріотів є неусвідомленими, тому можу тільки сказати словами молитви, щоб вибачили “гріхи їх вольнії і невольнії”, оскільки не відають, насправді, що чинять.

За Вашими спостереженнями, конфлікт навколо відкриття польських військових поховань на Личаківському цвинтарі якось вплине на польсько-українські стосунки?

Він уже вплинув на польсько-українські стосунки. І ті малокомпетентні перекази того, що сказав дипломат Марек Зюлковськи – мову дипломатії ще треба зрозуміти, її треба знати. Він не буде казати про оголошення війни Польщі Україні або навпаки – напевно цього очікує від нього дехто. Як дипломат, він буде завжди казати що на польсько-українські стосунки нічого не вплине — така мова дипломатії. У нас є реальний стан — абсолютно отруєна атмосфера у Польщі і, я з сумом констатую, що й тут, в Україні. Тому що рівень ненависті, ксенофобії, на жаль, зріс у Львові. Є величезні проблеми на польсько-українському кордоні для наших громадян. Той, хто працює в реальному вимірі з Польщею, з Німеччиною через Польщу – відчувають це на своїх шкірах. Ставлення до українців у Польщі різко погіршилось.

Є ще один аспект, який упускається – Україна перестала бути державою, яка виконує свої зобов’язання. Українська сторона обіцяла відкрити цвинтар – вона його не виконала. Можливо, хтось хотів і в такий спосіб дискредитувати державу. Ми зараз бачимо як блискуче виглядає на телеекранах Володимир Путін, які чудові і зрозумілі кроки він чинить. У той час як Україна, чи то в особі Кучми, чи просто держави, виглядає просто нікчемно.

Пане Возняк, наступного року нас очікує введення візового режиму з Республікою Польща. Конфлікт навколо Личаківського цвинтаря якось вплине на це, чи це події, все ж, не пов'язані між собою?

Щодо впровадження візового режиму – по-перше, він неминучий. По-друге, раніше Польща постійно виправдовувалась перед Україною, що вона буде вводити візи найпізніше, оскільки в нас є порозуміння, вони будуть дешеві, майже безплатні, буде максимально спрощено процес їх отримання, будуть видаватись багаторазові візи. Зараз в контексті загальної отруєності атмосфери це питання відсунулось на задній план. А з іншого боку є реальна проблема. Потужність всіх консульських установ Польщі в Україні – це приблизно 250 віз на день. Натомість, тільки для проїзду в Німеччину треба видавати близько 1000 транзитних віз щодня. А ще є такі ж французькі, датські, голландські, португальські і т.п. візи. Крім того, ще потрібно буде видавати візи до самої Польщі. Натомість, найпотужнішим консульством в Києві є німецьке, що видає 1500 віз на день. Тобто Польща повинна мати консульський апарат у 5 разів більший, ніж ФРН, що є неможливим. Цієї проблеми ніхто не бачить, а бачать тільки одну проблему, яка гіпертрофувалась, та надзвичайно отруює ситуацію, хоча не має того значення, якого їй надають.

Щодо вартості віз, то одразу після рішення Львівської міської ради начебто випадково на нараді прикордонних служб Польщі заступник міністра внутрішніх справ Республіки Польщі оголосив їх вартість – 10 -12 ЄВРО. Тобто за в’їзд до Польщі ми сплачуватимемо близько 50 гривень, що є вже не так мало для українців. Це зовсім не дешево, як планувалось, і не безплатно, як декларувалось.

Восени у Верховній Раді розглядатиметься питання про ратифікацію угоди про кредит Світового банку на покращення водопостачання у Львові. Факт зриву відкриття польських військових поховань матиме на це якийсь вплив?

Львів хоче отримати кредит Світового Банку. На рівні міського голови є бажання, таке ж бажання проявляє і Світовий Банк. Питання тепер в ратифікації угоди Верховною Радою України. А там доведеться домовлятися з найвпливовішою на сьогодні фракцією "За єдину Україну". Як в цьому контексті реагуватиме Президент України, який має певні впливи на цю фракцію – ми побачимо невдовзі. Міська рада і міський голова повинні шукати контакти, щоб рішення було позитивним.

Давайте від цієї дратівливої теми перейдемо до іншої. Нещодавно було заявлено про бажання Чеської Республіки про відкриття Генерального консульства у Львові. Не так давно у Львові відкрилось представництво МЗС. Чи означає це, що Львів перетворюється на дипломатичний центр України?

Він ним уже є, про що свідчить проведення у Львові саміту президентів. Щодо Чехії та Словаччини – свого часу ці держави поспішно та необдумано ввели візовий режим щодо України. Відкриття Генерального консульства Чеської Республіки мало би виправити цю помилку – тепер нашим громадянам не треба буде їздити у Київ для отримання чеської візи. Зараз є доручення міського голови Львова підшукати приміщення для Генерального консульства Чеської Республіки. Дуже хотілося б, щоб проблема була вирішена цього року, однак навряд чи це вдасться. Скажімо, якщо йтиметься про особняк, то доведеться вирішувати земельне питання, а на це треба рішення сесії міської ради. Ймовірно, що через деякий час Львів поповниться ще однією повноцінною консульською установою – зараз вивчається питання про можливість реорганізації почесного консульства ФРН у консульський пункт. На жаль, досі у Львові немає навіть почесного консульства США. Це при тому, що ця держава є найбільшим контактером Західної України, там проживає велика українська діаспора. Сусідка США Канада відкрила хоча б почесне консульство у Львові.

Треба розуміти, що Львів не є індустріальним містом і ніколи ним не буде. Зрештою, гроші можна заробляти і без великих підприємств. Позитивним є приклад нашого побратима – Кракова. Це місто міжнародних зустрічей, разом з тим це місто, яке найбільше заробляє у Польщі та, донедавна, там було найменше у Польщі безробіття. В Україні Львів є найбільш наближений до Євросоюзу, має абсолютно іншу атмосферу, ніж Дніпропетровськ чи Донецьк, він є більш сприятливий для західних дипломатів та бізнесменів. Львів може стати містом міжнародних зустрічей, де укладаються контракти, де консультуються з різних питань, де працюють готелі, де відкриті кнайпи, де мила, спокійна атмосфера.