ШУЛЬЦҐЕЙТ
26.11.2002 Радіо Німецька Хвиля
Річниця від дня смерті Бруно Шульца
19 листопада світ відзначив 60-у річницю від дня смерті польсько-єврейського письменника та художника Бруно Шульца. Нагадаємо, що митець народився, жив та працював у місті Дрогобич, що неподалік Львова. Практично вся творчість Бруно Шульца була присвячена цьому місту, з якого він черпав творче натхнення. Але саме місто після смерті митця досить швидко забуло його. Власне в Дрогобичі про Бруно Шульца знову заговорили лише після того, як розгорівся скандал навколо намальованих ним на стінах одного з дрогобицьких будинків фресок. Знайшов ці фрески німецький кінодокументаліст, але вже через короткий час після цього їх було вивезено до Ізраїлю співробітниками музею "Яд-Вашем". Минулого тижня в Дрогобичі в рамках міжнародної наукової конференції говорили про Бруно Шульца, перед усім як видатну творчу постать. Слово нашому львівському кореспонденту Галині Стадник:
Міжнародну наукову конференцію "Сприйняття творчості Бруно Шульца на початку нового тисячоліття" організували Дрогобицький педагогічний університет ім. Івана Франка та Генеральне консульство Польщі у Львові. 19 листопада виповнилося 60 років від дня трагічної смерті відомого письменника та художника. До цієї події і приурочено конференцію та інші, не менш цікаві культурні заходи, яких у Дрогобичі відбувалося чимало. Проте чи не найбільша увага була прикута до доповідей науковців про значення спадщини Шульца для України. З новими дослідженнями його життя виступили відомі українські, німецькі та польські науковці. Схожа конференція про внесок Бруно Шульца у світову культурну спадщину, відбувалася водночас у польському Любліні, а в жовтні у Варшаві. В липні цього року у Львові та в багатьох містах Польщі святкували 110 річницю з дня народження Бруно Шульца. Основною подією святкувань стало відкриття виставки маловідомих робіт художника у Львівській галереї мистецтв, а Дрогобицький державний університет видав альбом під назвою "Дрогобич і Шульц", де подано світлини картин художника, фрагменти його новел та біографічну інформацію про творчість. Це видання унікальне об'ємною оптикою сприйняття митця. Альбом видали двома мовами - польською та українською, воно покликане перед усім пропагувати Бруно Шульца як письменника і графіка серед його краян, які не багато знають, що зробив цей чоловік для свого міста.
Як зазначив Леонід Гольберг, голова єврейської общини у Дрогобичі, культурний феномен цього міста вабить до себе увагу освіченої Європи, лише більшості нинішніх краян Бруно Шульца не під силу збагнути, що не в останню чергу саме завдяки йому у світі знають про Дрогобич, місто на околиці Галиччини. "Ми поступово доходимо розуміння, - говорить Леонід Гольберг, - що Шульц - це частина українського культурно-мистецького контексту, української літератури. Можливо він прийшов до нас пізно, проте зараз ми обізнані з прозою "дрогобицького Кафки".
Вже нове тисячоліття на дворі, а світ і далі вивчає Шульца, видає і перекладає його, не таку вже й велику за обсягом, спадщину. Поспішають надолужити втрачене Україна і Росія, де з'являються нові переклади прози майстра.
Колись митець писав, що Дрогобич - це коріння. Мало просто тут народитися, треба дрогобичанином стати, і зрештою відчувати місто так, як відчував його Шульц, - запевняють дослідники. На думку Ярини Боренько, керівника проекту "Бруно Шульц і мультикультурна традиція Галичини", Шульц - це величина передусім галицька, вона уособлює не стільки планетарний Франковий поступ, скільки самобутнє одиничне, те, що ми сьогодні називаємо Європою регіонів, мозаїку культур, убиту депортаціями та Голокостом, яка відроджується сьогодні новими міграційними хвилями.
У культурному середовищі Дрогобича вже давно обговорюють ідею створення Міжнародного центру примирення й порозуміння, де б могли проводити зустрічі поціновувачі мистецтва без закидів один до одного у неправильному сприйняті ролі окремих історичних подій чи постатей. А найкращим місцем таких зустрічей є місце де жив і творив Бруно Шульц, непересічна особистість в якій поєднювалися дух, талант та запал трьох народів. Можливо, не кожному дано заглибитися у тексти і графіку майстра, але як зауважують люди мистецтва, деколи досить і сприйняття атмосфери спокою та провінційності.
Прем"єра документального фільму "Знайдені картини", присвяченого знайденим у Дрогобичі фрескам Бруно Шульца, відбулася минулого тижня в Нью-Йорку. Моєму колезі Володимиру Медяному вдалося поговорити з автором стрічки, німецьким кінодокументалістом Беньяміном Гайслером:
"Фільм розповідає історію пошуку фресок Бруно Шульца. Під час німецької окупації він жив у Дрогобичі і за дорученням одного з есесівських офіцерів розмалював одну з кімнат у будинку військового. Довгий час ці стінні розписи вважалися такими, що зникли без сліда. Але наприкінці зими 2001-го року мені вдалося розшукати фрески. Однак вже через три місяці фрагменти розписів вивезли співробітники ізраїльського музею жертв голокосту "Яд- Вашем". Таким чином було зруйновано цілісність фресок Бруно Шульца, частина з яких тепер зберігається в Ізраїлі, а частина залишилася в Україні".
Чи вплинула якось історія із зникненням фресок на Ваш фільм?
Беньямін Гайслер: "Я хотів розповісти про те, як вдалося знайти розписи, а не про те, як вони потім зникли. Однак фільм мені довелося знімати з січня 2001-го по лютий 2002-го року і за цей час я зібрав також чимало матеріалу вже після зникнення фресок. Я записав розмови з євреями, які є виходцями з Дрогобича - передусім йдеться про колишніх учнів, які знали Бруно Шульца, і яким вдалося пережити голокост. І вони не в запалі від того, що тепер зробили з фресками Шульца. В Західній Україні досі живе близько десяти тисяч євреїв. На творчість Бруно Шульца вони дивляться, як на частину своєї історії. Лишати людей їхньої історії, означає позбавляти їх їхнього коріння. Крім того, зберігання фресок у Дрогобичі важливо й для самих українців, які хотіли б вивчати творчість Шульца і запропонували створити в місті міжнародний культурологічний центр".
Пане Гайслер, з огляду на Ваш досвід роботи в Україні під час збирання матеріалу для фільму, яку роль, на вашу думку, могли відіграти українські чиновники у вивезенні фресок?
Беньямін Гайслер: "Я переконаний, що представники музею "Яд- Вашем" спочатку висловили своє бажання щодо вивезення фресок. Ну, а оскільки Україна є бідною країною, то підкупити людей виявилося не так вже й складно. І це добре спрацювало на кожному рівні. Я не думаю, що все відбувалося лише на рівні мешканців будинку, де було знайдено фрески, або на рівні міської управи. Мені здається, що відповідальних слід шукати також у Києві. Виникає, наприклад, питання, як вдалося переправити фрагменти настінних розписів непоміченими через кордон?"
Чому прем"єра фільму "Знайдені картини" відбулася саме в Нью-Йорку?
Беньямін Гайслер: "Тут я хотів би наголосити, що ця історія в Америці набула великого розголосу. Вона привернула до себе увагу визначних особистостей, а така впливова газета, як "Нью- Йорк таймс" торік опублікувала цю історію на першій сторінці одного із своїх номерів. Крім того, в Нью-Йорку була особлива можливість організувати прем"єру фільму в співпраці з єврейськими організаціями, польским культурним центром, німецьким інститутом імені Гете, американською спілкою письменників. Залучення такої кількості організацій створює також можливість для широкого діалогу".