Ї - Кордон - Пік №40/2001

Ї: кордон

Орест СОХАР

"Червона книга" українського перемитництва

Операція "Показуха", або Що стоїть за демонстраційною боротьбою українських правоохоронців з нелегальними мігрантами

Якщо уважно читати повідомлення прес-служб у "погонах", то можна дійти висновку, що в афганських горах геть зовсім не залишилося талібів. Усі вони сидять в Україні в пунктах утримання нелегалів, або вже на підході до них. ІІ фронт проти “Талібану” відкрили українські спецслужби та прикордонники й одним махом виловили усіх перемитників. Ну, чи майже всіх

У нелегалів жодного шансу.
Починаючи з жовтня
Лише протягом однієї доби 12 жовтня українські правоохоронці разом з прикордонниками затримали в містах та на дорогах України понад 200 нелегалів-іноземців. За повідомленням прес-центру Держкомкордону, цей комітет на пару з МВС та СБУ запобігли декільком спробам порушення державного кордону. Зокрема, в селі Стружівка Закарпатської області прикордонники затримали 80 іноземців, з яких 74 афганці; в одному з особняків Ужгорода – 28 громадян Афганістану, котрі очікували провідників. До списку затриманих можна додати іракців та жителів Бангладеш і Палестини. Люди в погонах останнім часом напрочуд пильні. На вулицях, конспіративних квартирах, в авто, – ніде не сховатися нелегалам.
В інші дні жовтня показники не "слабші". Загалом ці цифри вражають, зважаючи, що раніше згадані структури звітували про 10-20 спійманих осіб на місяць. В контексті бомбардування Афганістану та обіцянок НАТО навести лад на Близькому Сході така інформація сприймається однозначно: мовляв, хвиля центральноазійської міграції докотилася вже й до України, й тут розбилась об греблю звичної пильності людей у погонах. Та насправді це не зовсім так. Прикордонники самі визнають, що втікачі від війни ще не могли досягти українського кордону, і сьогодні через Україну проходить традиційне для нашої держави число нелегальних мігрантів. Тільки раніше для одних людей у погонах вони були "непомітними", для інших – об'єктом заробітків. А після подій 11 вересня і перші, і другі, об'єднавши зусилля, перетворили виконання своїх службових обов'язків у показуху світового масштабу.

ІІ показовий український "талібан"
Про нюанси боротьби з перемитництвом по-українськи нам розповів такий собі Михайло. Нині його бізнес – це транспортування нелегалів, чи "звірів", як називає він своїх "клієнтів" на професійному жаргоні.
За словами Михайла, його група працює на трьох міжнародних каналах. Перший – московський, маршрут якого пролягає через Київ до Закарпаття, другий – харківський: з цього міста потяг 274 "Харків – Ужгород", так званий "звіровоз", транспортує нелегалів до тієї ж області. Третім містом-"зоопарком" є Одеса, куди "вантаж" припливає морем.
Зазвичай усі "звірі" везуть із собою наркотики, оскільки в такому "туристичному" спорядженні мандрівка їм обходиться дешевше: "прочани" з Пакистану, Непалу, Індії, Афганістану є на сьогодні найнадійнішими та наймасовішими постачальниками наркотиків до Європи. Тоді як представники "жовтих" національностей, як то китайці, воліють їхати "порожніми", розраховуючись за усі послуги грішми.
У даному контексті варто зауважити, що в пунктах збору "звірі" сидять переважно без наркотиків, цю сировину їм видають лише при виході на черговий маршрут. Тому коли пильні українські міліціонери знаходять у потаємному сховку мікроавтобуса аж 36 нелегалів, то одразу ж слід поцікавитися, а куди дівся "товар". За словами Михайла, часто-густо "товар" скеровується на "благодійницьку діяльність" чи попросту збувається через існуючу мережу.
Міні-автобуси – це принципово новий вид транспорту для перевезення "звірів". Ще рік-півтора тому вони перетинали територію України в доволі комфортних автобусах "Неоплан" з написами на кшталт "Ісус любить Вас" та в супроводі автомобілів з блималками. Однак таке піжонство уже відійшло в минуле, і "звірів" пересадили на "фури" дальнобійників. Закладених вантажем перемитників везуть до західного українського кордону в досить екстремальних умовах. Михайло розповідає, що частенько трапляються випадки, коли нелегалів саджають у фуру-холодильник, завантажену м'ясом, і 10-14-годинний маршрут вони проводять в умовах арктичної свіжості. Запалення легенів у такому разі вважається не надто жорстоким дарунком долі.
Щоправда, конспірація потрібна лише вибірково: на випадок непередбачених рейдів та щоб не платити на всіх міліцейських постах. Тоді як ближче до Закарпаття, за словами Михайла, наприклад, на перевалі "Нові ворота", годі проїхати, не приділивши належної уваги посту. Протокол і тарифні плани – розмови давно усталені й обговоренню не підлягають.
Якщо говорити загалом про вартість східноєвропейського турне, то воно зазвичай обходиться його учасникам від 7 до 10 тис. дол. Наприклад, водій, котрий везе "звірів" з Києва до кордону, бере з кожного по 100 далебі не уявних одиниць, а загалом трансфер "Київ – Угорщина" реально коштує 700-950 дол, "Київ – Братіслава" – 1,2-1,7 тис., "Київ – Варшава" – 1,8 тис. дол. Але цей прейскурант був дійсним до подій 11 вересня, й, очевидно, вартість послуг "провідників у Європу" нині зросли. Разом з тим можна сумніватися в "прейскурантові", наведеному керівником Держкомкордону Борисом Олексієнком, котрий говорить, мовляв, кожен нелегальний мігрант платить організаторам перевезень лише за український відтинок близько 5-6 тисяч доларів.

"Господар"
Зазвичай, гроші за свою мандрівку "звірі" сплачують у себе на батьківщині. Їх "туроператор" чи "господар" надає групі першого провідника і номер свого телефону. Пізніше один посередник передає "звіринець" іншому. Тоді як члени групи після кожного вдало перейденого етапу шляху телефонують "господареві", й той через мережу "Western Union" переказує кожному наступному виконавцеві обумовлену суму за виконану роботу.
Вибір добросовісного господаря дуже важливий. Адже деякі з них фінансують перехід нелегалів десь до території Росії чи України, а потім кидають "вантаж". В цьому разі перемитників жорстоко б'ють, загрожують вилученням органів на продаж, іноді й убивають. Частенько трапляється так, що угруповання дізнається, що чергова партія "звірів" належить "господареві", котрий їх свого часу "кинув". Наприклад, про це можна довідатися за номером телефону, що має при собі кожен нелегал. Тоді цим "звірам" не позаздриш, бо їм належить віддуватися за недобросовісного "туроператора". Цим нещасливцям також доводиться зазнавати усіх мук Роскольникова, у проміжках між якими їм дають можливість зателефонувати господареві з проханням про перерахунок грошей.
Правда, до неплатників застосовуються хитріші методи. Наприклад, закарпатські "турпосередники", отримуючи "звірів" від (на їхню думку) давніх неплатників, часами застосовують варіант "три п'ятірки". Вночі вони переводять нелегалів не через прикордонну Тису, а через її притік Боржаву. Перемитників поселяють на дачах, обладнаних повністю угорським начинням – від меблів до телебачення, а також дають угорські мобілки, що працюють у прикордонній українській смузі. "Звірі" повідомляють господареві, що вони пройшли наступний етап, і той перераховує гроші. Отримавши їх, бригадири виводять нелегалів до лісу, і там кидають. Зазвичай, це робиться уночі, аби покинуті пізніше не повідомили правоохоронцям дороги до помешкання, де їх утримували. А наступного дня з'являлося чергове повідомлення однієї з "погонних" прес-служб про проведення вдалої операції із затримання ще однієї партії перемитників, котрих ескортовано до Києва.
Мені не раз доводилося чути плач "міліцейської Ярославни" про те, що з мігрантами-нелегалами неможливо боротися, що в Києві їх знову змушені відпускати, бо коштів на повернення "мандрівників" на батьківщину немає. Але, як розповів Михайло, це лише напівправда. Нелегалів справді відпускають, але не "просто так". Михайло, наприклад, повідав про такий собі "зоопарк" на вулиці Ремонтній у Києві, куди скеровують затриманих. Коли надходить чергова партія "звірів", правоохоронці, за словами Михайла, дізнаються про національність кожного з них і повідомляють у так звані "земляцтва", від яких незабаром приїздять уповноважені. Вони беруть у "земляків" номери телефонів їхніх "господарів" і пропонують останнім викупити "товар". Господар, якщо він постійно працює на цьому ринкові й бажає зберегти свою репутацію, змушений йти на ці витрати й пересилає до України кошти, після чого нелегалів звільняють.

5 тис. дол. за зміну
У Закарпатті, котре досьогодні є найбільшим центром перемитництва на Захід, працюють чимало бригад-провідників, але практично всі вони підпорядковані двом конкурентним угрупованням на чолі з українськими угорцями з – без перебільшення – штаб-квартирами у Виноградівському та Берегівському районах. Ці структури навели добрячі "мости" по той бік Тиси, і активна боротьба правоохоронців зі злочинністю абсолютно не заважає їхньому бізнесу. Тут теж діють свої тарифні плани для розмов. А якщо інколи з прикордонниками не вдавалося домовитися, то існує безліч можливостей їх обійти. Наприклад, запустити через контрольно-слідову смугу 2 осіб чи отару овець. І доки застава реагуватиме на порушення кордону, в іншому місці провести 100 нелегалів.
Щоправда, як говорить Михайло, є одна група, з котрою неможливо домовитися, і з появою якої виникають форс-мажорні обставини: це група швидкого реагування "Скорпіон". Прочісуючи села вздовж кордону, "скорпіонцям" вдається збирати чималий врожай. Тим паче, що нескладно з'ясувати, до яких хат частенько приїздять, скажімо, фури чи авто. Але це трапляється дуже рідко, а тому отримати свою частку в нелегальному бізнесі тут мріють практично усі жителі. Адже провідник за один рейс "на той бік" отримує з групи в 50-100 осіб від 5 до 8 тис. доларів. Особливо "блатним" проводирям вдається по 2-3 рази на тиждень переводити групу, відтак статки від цього бізнесу можете порахувати самі.
Зважаючи на високу прибутковість цього роду "допомоги людям", угруповання з перемитництва людей перестали бути звичайнісінькими бандами. Це високоорганізовані структури з добре розвинутими комунікаціями, засобами зв'язку, своєю розвідкою та контррозвідкою, а також зв'язками у високих кабінетах. Логічно, що вони не відчувають себе "пупами землі", а чесно відраховують "податкові платежі" до централізованого бюджету, але поки що ми не готові сказати, хто є тримачем цієї скарбниці. В організаторів цього бізнесу були, щоправда, певні хвилювання з приходом до влади у Закарпатті генерала Москаля, але вони поки що серйозно не проявилися.
В результаті віртуальний міст через Тису перетворився на один з найнадійніших і наймасовіших каналів транспортування перемитників та наркотиків до Європи. Зазвичай, афганці дістаються до сусідньої Угорщини і тут здаються владі, бо згідно із законодавством країни, представників цієї національності вже давно прирівняно за статусом до політичних біженців, і вони отримують легальні документи для подальшого проїзду до Європи. Інші "звірі" переходять у руки угорських колег-провідників й пробираються найчастіше до країн Бенілюксу, де міграційне законодавство найліберальніше.
До усього потрібно додати, що Мишко – колишній спортсмен, котрий випадково потрапив до одного з угруповань, котре займалося нелегальним перевезенням мігрантів. За відносно короткий відтинок часу він уже знав усі шляхи транспортування перемитників, прізвища та адреси задіяних осіб, і не лише в цьому ланцюжку, але і в угрупованнях конкурентів. Отримавши можливість відійти від цього "бізнесу", він написав детального листа "з паролями і явками" до однієї з правоохоронних структур, але жодної реакції не було. Тоді-то й виникло у нього бажання поговорити з журналістом.

Повний відстій
Згідно з офіційними даними, щорічно нелегально перетнути український кордон намагалося до 10 тис. осіб. Але після 1999 року тенденція пішла на спад, і вже 2000-го затримано близько 5 тис., за 9 місяців нинішнього – 3,7 тис. нелегалів. І цього року вперше за посередництва посольств іноземних держав депортовано 1121 особу.
Про це було сказано в одному з інтерв'ю з генерал-полковником Борисом Олексієнком, котрий є головою Держкомкордону. Фахівці відгукуються про генерала як про затятого прихильника закриття східного українського кордону, оскільки звідти, за його словами, на територію країни потрапляє до 90% нелегалів. Генерал декларував такі ідеї вже досить давно, але політично це питання не вирішувалося, оскільки офіційний Київ побоювався напруження взаємин з "братньою" Москвою, а формально безлад на східному напрямкові пояснювався відсутністю коштів у бюджеті. Абсолютно не можна виключати й комерційної зацікавленості когось із посадових осіб у відкритості кордонів.
Країни ЄС, а також Сполучені Штати вже віддавна натякали про готовність профінансувати закриття російсько-українських воріт нелегальної міграції, але українські зверхники традиційно заминали цю тему.
В результаті країна зажила слави своєрідного накопичувача перемитників, і цей гнійний імідж у період світової війни з тероризмом українська влада враз вирішила зруйнувати. Тому й нелегалів нині відловлюють по країні гуртом і вроздріб, а генерал Олексієнко заявив, що кордон на замку – без додаткового фінансування та задоволення інших апетитів, котрі раніше плекав Київ. Формально виходом для прикордонників стало запровадження нової так званої моделі оперативно-розшукової охорони кордонів, що прийшла на зміну військовій охороні з її чотирма смугами дротяних огорож.
Виглядає на те, що після бомбардування Афганістану на проблему нелегального перемитництва звернув увагу і Президент, який прилюдно розкритикував відкритість східних кордонів країни і котрий не поділяє думки, що панові Олексієнкові вдалося все закрити своїм не підкріпленим фінансовими ресурсами ентузіазмом: "…від того, що наші кордони відкриті для усіх, так це що – демократія чи щось інше?.. Да, ми сьогодні нездатні закрити кордони наші. У нас тільки західні кордони закриті, і вся міграція з усього світу збирається тут".
Чи вдасться главі державі зачинити "східні ворота" ми зможемо побачити незабаром. Адже заявити про таку необхідність та позірно відловити за один тиждень тисячу нелегалів по країні – це ще не означає зламати систему. Для змін потрібні гроші. Але здобути їх значно легше, ніж політичну волю, котрої явно бракує. Без неї держава так і залишатиметься приєвропейським відстоєм. Що, зрештою, декого тут влаштовує.

Юрій СМІРНОВ:
"Нелегали юрбами кочують Україною під "охороною" ДАІ"
"Проведені міліцією і прикордонниками спеціальні заходи, покликані скоротити потік нелегальних мігрантів в Україну, поки не приносять відчутних результатів, – заявив міністр внутрішніх справ України Юрій Смірнов у ході засідання колегії МВС… Нелегали без особливих проблем проникають в Україну через східний кордон і також спокійно добираються до західного реґіону країни", констатував міністр. Як передає "Форум", Юрій Смірнов підкріпив свої слова прикладом з проведеної міліцією спецоперації. Загримовані під біженців зі східних країн міліціонери з підробленими документами безперешкодно проїхали через усю країну. Керівник МВС розповів, що, зокрема, працівники ДАІ зупиняли фальшивих нелегалів лише для того, щоб попередити про посилені заходи в зв'язку з проведенням операції "Нелегал", причому робили це "не безкоштовно". Юрій Смірнов оголосив, що згаданих інспекторів та їхніх керівників буде негайно звільнено.
Міністр закликав керівників відповідних служб посилити оперативну боротьбу з нелегальною міграцією і "не забувати" про статті КК, що стосуються незаконного переходу кордону й організаторів таких "вояжів".