Rzeczpospolita, 22.06.02 Nr 144

Боротьба з нелегальною імміґрацією

Єнджей Бєлєцкі

Кожен сам стерегтиме свої кордони

Спільні европейські прикордонні сили для охорони зовнішніх кордонів спільноти може колись і постануть, але не раніше, як за кілька років. Зібравшись учора у Севільї, керівники "15" визнали, що цей проєкт можна втілити в життя лише через певний час, бо деякі держави Союзу занадто бояться втрати суверенітету.

У Севільї не вдалося також узгодити другу основу новостворюваної спільної політики з нелегальною міґрацією. Головуюча у спільноті Іспанія за підтримки Італії, Великої Британії та Німеччини хотіла провести рішення про узалежнення допомоги ЕС іншим країнам від загальмування міґрації звідтіля до Західної Европи. Франція та Швеція, однак, визнали цей проєкт "відразливим". На думку президента Жака Ширака, це призвело б до ще більшого зубожіння держав, розташованих на південь та на схід від ЕС, а це, в свою чергу, заохотило б наступних, сповнених розпачу втікачів шукати кращого життя у ЕС.

Остаточна формула рішення передбачає, що у разі систематичної відмови співпраці у подоланні міґрації ЕС "оцінить можливі наслідки" для конкретної країни. Ймовірно, він не запровадить санкцій, але може призупинити додаткову допомогу.

Поки що спільна політика боротьби з міґрацією зводиться до опрацювання принципів видачі згоди на політичний притулок. Завдяки цьому міґранти не мандруватимуть з однієї країни "15" до іншої у пошуках тієї, яка запропонує їм найкращі умови. Можливе також усталення єдиних процедур контролю на кордонах, створення спільного навчального центру для підготовки офіцерів-прикордонників і банку даних про міґрантів.

Але рішення щодо конкретного терміну створення спільних прикордонних сил виявилося неможливим. На думку шефа іспанської дипломатії Хосе Піке, багато країн "15" боїться втрати принципових елементів національного суверенітету. Найбільше занепокоєні Швеція та Данія. До найполум'яніших прихильників створення спільних прикордонних сил належить Італія.

У цій ситуації, визнають союзні дипломати, дедалі важче приховати, що ініціатива спільної стратегії боротьби з нелеґальною імміґрацією маю за найпершу мету стримування зросту впливів ультраправих, а не справжнє обмеження напливу утікачів. Виступаючи на захист прав близько 500 тисяч нелегальних імміґрантів, які щороку потрапляють до ЕС, 400 алжирців-"нелегалів", яким загрожує депортація з Іспанії, забарикадувалися в університеті Пабло Олабіде у центрі Севільї та оголосили 48-годинний голодний страйк. "За день збирання полуниць на 40-градусній спеці я заробляю 25 евро. Який іспанець візьметься за таку працю? Якщо нас тут не буде, то не буде й іспанських фруктів", – підкреслив 23-річний Мугаммед.

Нелегальні імміґранти в Европейському Союзі*

Щороку тисячі людей з бідних країн Третього Світу, а також із постсовєцьких і постюгославських країн, намагаються нелегально потрапити до багатої Західної Европи. Найприваблівіші для них Німеччина, Велика Британія і Греція. Найменш охоче імміґранти селяться у Фінляндії та в Ірландії.

Німеччина – кількість нелегальних імміґрантів оцінюється у 0,5-1,5 мільйони; щороку сюди намагаються потрапити 100 тисяч осіб, переважно через кордон із Польщею та Чехією; 90 тисяч прохань про політичний притулок (переважно прибульці з Іраку, Туреччини та Афґаністану); упродовж 1990-2000 на Німеччину припало 43% усіх пошукувачів притулку в Европі;

Велика Британія – понад 1 млн. осіб; 72 тисячі прохань (Афґаністан, Ірак);

Греція – понад 1 млн. осіб, переважно з Албанії, Іраку та Румунії;

Франція – 400 тисяч осіб, 47 000 прохань; у 2000 році найбільше було втікачів з Китаю та Туреччини;

Італія – 300 тисяч осіб, переважно з Азії та Північної Африки; потрапляють морем, через узбережжя Адріатики та Сицилію; 10 тисяч прохань про політичний притулок;

Бельґія – 90 тисяч осіб (10% загального числа іноземців, що тут живуть); у порту Зеебрюґґе у 2001 році затримано 4500 осіб; 24 тисячі прохань про притулок, Алжир і Демократична Республіка Конґо, колишня бельґійська колонія);

Портуґалія – 60 тисяч осіб, переважно з Алжиру; 234 заяви про притулок (Анґола);

Нідерланди – приблизно від 46 до 111 тисяч осіб; понад 32 тисячі прохань про притулок, менше, ніж у 2000 році (Анґола, Афґаністан, Сьєрра-Леоне);

Австрія – затримано понад 48 тисяч осіб, переважно на кордоні з Угорщиною, 24 500 прохань про притулок (Афґаністан, Ірак, Іран, Індія);

Іспанія – депортовано майже 45 тисяч осіб; понад 9 тисяч прохань (Марокко, Ніґерія, Колумбія);

Швеція – 23 500 прохань про притулок (Ірак, колишня Югославія);

Данія – 12 500 прохань про притулок (Ірак, Афґаністан);

Ірландія – понад 10 тисяч осіб; 10 тисяч прохань про притулок (Ніґерія, Румунія);

Фінляндія – 300-400 нелегальних імміґрантів, переважно з Росії та постсовєцьких держав; 1600 прохань про притулок (Іран, Ірак, постсовєцькі та постюгославські держави);

T.T.S. на підставі AFP

*Дані стосуються 2001 року і є непорівняльними через різні способи накопичення статистичних відомостей

Януш Рейтер, Центр Міжнародних Стосунків

Ми не є фортецею

Самміт у Севільї був покликаний переконати громадську думку, що уряди не іґнорують проблем нелегальної міґрації. Але це не єдина причина, задля якої ця проблема набула такої ваги. Йдеться також про зростання загрози тероризму (адже не випадково, його запіллям в Европі стали середовища міґрантів) та розширення ЕС (не бракує тих, хто побоюється, що новоприйняті країни стануть слабкими ланками мережі, яку творить Шенґенська угода).

Що можна зробити у справі ущільнення кордонів? Існує думка, яка досі породжує суперечки, але, як на мене, буде втілена у життя – йдеться про створення спільних европейських прикордонних підрозділів. Натомість, пропозиція прем'єра Тоні Блера не допомагати фінансово тим бідним країнам, які самі не намагаються стримувати напливу імміґрантів до Західної Европи, звучить пихато і викликає заперечення. Це могло б створити враження, буцім ЕС є фортецею, у якій засіли багатії, котрі іґнорують усе, що діється довкола. Слова Блера у тій формі, в якій вони пішли у світ, звучать недобре, але інтенція їх була цілком іншою. Бідні країни нездатні контролювати цей рух, їм у цьому треба допомогти. Однак, це трохи не fair, що держави із ліберальною моделлю економіки, які пропагують вільний ринок, тепер самозамикаються, бо так їм вигідніше.

Польща поки ще не є членом ЕС, отож формально ми не можемо нічого форсувати, але після прийняття ми матимемо найдовший відтинок зовнішнього кордону Европейського Союзу. Отож, польського голосу чекають. У цьому контексті Польща втратила або втрачає значний шанс, яким було б перехоплення ініціативи у цій царині. Це помилка. Ми можемо тільки набути користі, перекладаючи відповідальність за охорону свого кордону на усі країни ЕС. Я не вважаю, що це розв'язання принижує нашу гідність, як дехто гадає. Тут не йдеться про европейських прикордонників для Польщі, тут йдеться про европейські прикордонні сили для усього Европейського Союзу.

Зап. Я.К.

Переклав Андрій Павлишин