Варшава допоможе Брюсселю не забувати Україну, —
стверджує заступник держсекретаря Комітету з європейської інтеграції Польщі
Ярослав ПЄТРАС
Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День»
Вступ Польщі до ЄС, впровадження візового режиму на українсько-польському
кордоні стали вже вирішеними питаннями. Українсько-польська конференція
з питань європейської інтеграції, засідання якої відбулося в Києві, тепер
обговорює, який з цього всього можна мати позитив для України. Голова
польської делегації, заступник держсекретаря Комітету з європейської інтегації
країни Ярослав ПЄТРАС — оптиміст, він переконаний, що Польща зможе докласти
зусиль для наближення України до ЄС, до створення «точок дотику» між Україною
і Заходом, які допоможуть зламати стереотипи. Але, каже Пєтрас, потрібно
багато працювати над собою — що, власне, не є новиною. Адже саме нерозуміння
цього вже спричинило те, що свято європейської інтеграції поки що буде
на сусідніх вулицях.
— Багато говориться, що вступ Польщі до ЄС матиме позитивний вплив
на Україну. Чи можна конкретніше?
— Вступ Польщі до Європейського Союзу, очевидно, матиме певний вплив
на зовнішні відносини Польщі, в тому числі — й на відносини з Україною.
Але цей вплив буде позитивним, корисним для наших сусідів.
Корисним для України з політичного погляду буде те, що в ЄС Україна
отримає дуже істотного союзника, який буде зацікавлений в тому, щоб ЄС
мав більш виразну й прихильну політику до України. Польща, шукаючи свого
місця в розширеному Європейському Союзі, буде намагатися зробити так,
щоб і інші європейські держави теж сконцентрувалися на Центральній і Східній
Європі, щоб їх проблеми ставали предметом обговорення в ЄС, щоб в Євросоюзі
з’явився новий вимір, вимір Центральної і Східної Європи, так, як наприклад,
ми вже маємо в ЄС північний вимір, або ж політику Брюсселя щодо середземноморських
держав. Ми вбачаємо нашу майбутню роль у тому, щоб ми разом із країнами,
які зараз стають членами ЄС, такими як Польща, Чехія, Словаччина, чи які
вступатимуть до ЄС пізніше — як Румунія та Болгарія, чи такі, з якими
ми дуже сильно пов’язані, як Україна — мали змогу до більшого обговорення
своїх проблем на форумі Європейського Союзу, щоб для них можна було отримати
таку підтримку, як фонди ЄС, як політичні рішення, чи розширення діяльності
інституцій на ці регіони. Першою користю для України буде отримання більших
можливостей співпраці з усім Євросоюзом, в якому Польща матиме вплив на
визначення його політики.
Видається, що й з економічного погляду вступ Польщі до ЄС матиме позитивний
вплив. По-перше, Польща запровадить в себе чинні в ЄС митні тарифи, які
нижчі за мита, що існують у Польщі зараз, і це полегшить доступ для українських
товарів на польський ринок.
По-друге, Польща розвиватиме свою інфраструктуру, яка стане частиною
трансєвропейських коридорів — торговельних, залізничних, транспортних,
і це вплине на можливості, які Україна матиме для експорту своїх товарів
не лише до Польщі, але й ширше.
По-третє, Польща шукатиме можливостей для розвитку й експансії не лише
на території ЄС, бо цей ринок є дуже насиченим. Вона шукатиме можливостей
і поза ЄС, можливостей інтенсифікації співпраці з нашими сусідами, і Україна
тут є природнім партнером.
Наступне — ми матимемо вплив на присутність України і на інших форумах.
Зокрема, Україна намагається стати членом Світової Організації з торгівлі,
що має велике значення для різних економічних інтересів.
Оскільки Польща, будучи сильно інтегрованою до ЄС, застосовує всі необхідні
регулятори ЄС, як спільну митну політику, то вона застосовує й інші регулятори,
які стосуються охорони кордону, в тому числі й візи. Тут, очевидно, ми
не маємо іншої можливості. Але завжди можна подумати над методами розв’язання
цієї проблеми, щоб, з одного боку, виконати всі необхідні вимоги для включення
до шенгенської зони, а з іншого — полегшити безпосередню прикордонну співпрацю.
Дуже важливо, щоб з одного боку, українсько- польський кордон був кордоном
ЄС, а з іншого — щоб він збільшував можливості співпраці. Це важко, але
саме для знаходження рішень ми й розпочали розмови.
В який спосіб Польща може допомогти Україні? Це питання пов’язане, передусім,
з тим шляхом, який Польща пройшла. Підготовка до нашого членства в ЄС,
яке стане реальністю з 1 травня 2004 року, розпочалася з початку 90-х.
З 1991 року, коли ми підписали угоду про асоціацію, розпочався процес
адаптації права, інституцій, різних процедур. Все підлягало повільній,
поступовій, але постійній адаптації. Це дуже важкий шлях, оскільки він
потребує дуже серйозних внутрішніх змін. У який спосіб це було зроблено,
що було головним, а що — другорядним, з мого погляду, було б дуже важливим
розповісти нашим колегам з України, щоб вони не повторювали наших помилок.
— Якими були ці помилки?
— Найбільшою помилкою є думка, що вступ до ЄС є, передусім, політичним
процесом. Очевидно, що інтеграція з ЄС має політичний вимір, і вимагає
політичних рішень. Але для цієї інтеграції необхідно мати міцний фундамент,
пов’язаний із внутрішніми змінами в країні. Часто бувало так, що польські
парламентарії, а навіть і уряд говорили: «А чому ми маємо змінювати наше
право, коли маємо дуже добре польське розв’язання?». Але для вступу до
ЄС все потрібно адаптувати, оскільки ми будемо фрагментами одного й того
ж самого ринку. Маємо визнати, що норми права ЄС повинні стати фрагментом
нашого внутрішнього правопорядку.
Дуже важкою річчю є координація тих змін, їх програмування, визначення
їх порядку. Деякі норми не можна змінювати занадто рано, їх потрібно змінювати
у відповідному порядку. Наприклад, спочатку — норми, що стосуються відповідальності
виробника за свою продукцію, а потім — норми стосовно сертифікації, а
не навпаки.
Жодна країна до цієї хвилі розширення ЄС не вела переговори так довго,
як ми. Ми подали заявку на вступ 1994 року, а вступимо 2004 року. Процес
триватиме 121 місяць.
— Чи буде політика Польщі до України істотно відрізнятися від політики
щодо інших сусідніх країн?
— Із наших сусідів Україна має виняткову позицію, оскільки ми з самого
початку вважали, що для цього регіону, і для Польщі теж, буде великим
шансом, якщо Україна зможе зміцнити свою незалежність і знайти своє місце
в цьому регіоні Європи.
Наші безпосередні сусіди поділяються на дві категорії держав: ті, що
будуть членами ЄС — Чехія, Словаччина, Литва, з якими ми будемо співпрацювати
в рамках ЄС, і такі, як Україна, Білорусь, Росія. І з кожною з цих країн
ми маємо трохи різні стосунки, які витікають із трохи різних мотивів.
Росія, зокрема, на сьогодні не проголошувала своєї європейської інтеграції.
Україна ж є державою, для якої питання — чи бути в європейських структурах,
чи бути ближче до ЄС є дуже важливим. Для нас це дуже істотно, бо це пов’язано
з політикою, яку б ми хотіли проводити. Натомість Білорусь — то особливий
випадок. Її поточна політика не орієнтована на інтенсивну співпрацю з
ЄС.
Польща в ЄС хотіла б не тільки проводити свою двосторонню політику,
але й впливати на політику ЄС. Ми долучилися до думок ЄС, які стосуються
так званої ширшої Європи, і ми долучили наше власне бачення цієї концепції.
Ми приготували документ до дискусії, який демонструє наше бажання визначати
політику ЄС.
З причини близькості, традиційних зв’язків відносини з Україною — найбільш
сильні, найбільш мотивовані. Ця польсько-українська конференція з питань
європейської інтеграції є, власне, єдиною, яку ми маємо з нашими сусідами.
Ми обговорюємо питання охорони кордону, юстиції, віз, економіки, інвестицій,
торгівлі.
— Як може виглядати стратегічне партнерство в нових умовах?
— Україна отримала від ЄС певний особливий статус. Таку політику до
України ЄС окреслив ще в Хельсінкі (1999 року. — Ред. ). Зараз
ми маємо потребу нового визначення подальшого характеру співпраці. Розширюється
ЄС, Україна наближається до ЄС, бо стає прикордонною країною, і постає
питання, як на таку ситуацію реагують інші країни ЄС, і як реагує Україна.
Україна теж шукає формулу більш інтенсивної співпраці з ЄС. І ми хотіли
б допомогти в тому, щоб, наприклад, перейти від етапу співпраці до етапу
асоціації. Можливо, Україна могла б отримати такий статус, який мала Польща
до початку переговорів про вступ до ЄС.
— Чи може це все отримати підтримку в ЄС?
— З формального погляду програма співпраці ЄС з Україною закінчується.
Треба так чи інакше думати про новий формат співпраці з 2004 року. Це
з одного боку, залежатиме від ЄС. І ми хочемо до цього додати наші власні
зусилля. Ми це аргументуємо тим, що ми дуже зацікавлені в тому, щоб партнер,
із яким ми мали тісну співпрацю, який є й залишиться нашим сусідом, отримав
особливий статус в ЄС.
З іншого боку, це залежить і від вибору, який зробить Україна, чи хоче
вона інтенсивних і міцних контактів з ЄС. Але то пов’зується з виконанням
внутрішньої адаптації. Чи це буде процесом повільним і довготривалим —
залежатиме від розвитку ситуації і в ЄС, і в Україні, і від політики України.
По розмовах в МЗС України я зробив висновок, що Україна налаштована рішуче
діяти в напрямку поглиблення стосунків з ЄС.
— Не так багато симпатиків України сьогодні можна знайти і в ЄС,
і в НАТО. Польща, безумовно, до таких симпатиків належить. Як, із вашого
досвіду, можна переломити цю ситуацію?
— Симпатії взагалі — це річ, яку важко отримати. Ми самі пересвідчилися,
що підтримка наших дій іншими країнами відбувається тільки тоді, коли
вони в цьому вбачають свій власний інтерес. Для цього повинні бути певні
підстави.
Польща є автентичним партнером і симпатиком України, бо в нашому безпосередньому
інтересі, щоб Україна наближалася до Європи, розвивала співпрацю з нами
і з Європою. В цьому — гарантія того, що Польща підтримувала й підтримує
зусилля України. Але треба пам’ятати, що для інших такі аргументи мають
менше значення. Спочатку потрібно знайти певні точки дотику, фундамент,
на якому можна будувати симпатії. Мені видається, що діалог, який мав
місце у Варшаві під час нещодавньої конференції, показав, що якщо обговорювати
очевидні проблеми і намагатися знайти розв’язання, переламати певні стереотипи,
то створюється інший клімат. Спроби Польщі сприяти кращому знанню України
на різних форумах допомагають знаходженню таких точок дотику.
Без створення підстав, надати очевидні докази дуже важко. Ми теж мали
країни, які Польщу сильно підтримували, і такі, які не втягували Польщі
до ЄС насильно. Щоб це переломити, потрібно було зробити дуже багато в
самій країні.
— Говорилося, що планується візит президента Польщі до України. Чи
це все ще актуально?
— Цей візит планується на початок лютого, він можливо, буде не дуже
довгим, але матиме дуже інтенсивну програму. Як я вважаю, це підтвердження
того, що ми маємо динаміку в наших стосунках, яка підтверджується не лише
дискусіями з конкретних питань, але й політичним діалогом на найвищому
рівні.
Греція пропонує ЄС нову міграційну політику
№17 30.01.2003
Варвара ЖЛУКТЕНКО, «День»
Уряд Греції, що до липня головуватиме в Євросоюзі, сподівається
переконати уряди країн-членів ЄС прийняти нову програму міграційної політики,
яку грецька газета «То Віма» називає «революційною». Метою грецької ініціативи
є повна адаптація на ринку праці мігрантів, що вже працюють в країнах
ЄС, а також запобігання притоку до Євросоюзу нових шукачів ліпшої долі.
Заступник міністра внутрішніх справ, державного управління та децентралізації
Греції Л.Пападімас вже розпочав попередні контакти з урядами країн-членів
ЄС щодо прийняття пропозицій грецької сторони. Ініціативи Греції стосуються,
зокрема, порядку возз’єднання родин мігрантів, статусу громадян третіх
країн, які тривалий час проживають у країнах ЄС, найманої праці мігрантів,
а також короткотермінових дозволів на проживання, які видаватимуться жертвам
нелегальної торгівлі людьми в тому разі, якщо вони співпрацюватимуть із
компетентними органами.
Насамперед, Афіни наполягають на необхідності підписання угод про реадмісію
економічних мігрантів між країнами їх походження та ЄС. Ініціатива Греції
передбачає, що ці угоди включатимуть, окрім іншого, програми фінансування
забезпечення мігрантів роботою на їх батьківщині. Як зазначає «То Віма»,
логіка такої пропозиції очевидна: забезпечити людину роботою, наприклад,
в Пакистані набагато дешевше, ніж утримувати мігрантів у країнах Європейського
Союзу.
Крім того, Греція пропонує надати економічним мігрантам можливість вільно
пересуватися країнами Євросоюзу й працювати в будь-якій із них. «Зелена
карта» стане своєрідним паспортом для вільного пересування всіма країнами
Євросоюзу. Цим правом можна буде скористатися після отримання дозволу
на проживання на необмежений термін, виданого будь-якою країною ЄС.
Серед пріоритетів головування Афін в Євросоюзі є й сприяння створенню
механізму фінансування репатріації та реадмісії нелегальних мігрантів
у країнах транзиту та країнах їх походження, а також вжиття заходів для
боротьби з нелегальною міграцією морським шляхом, особливо в районі Середземномор’я,
адже Греція дуже добре знайома з цією проблемою.
Звісно, втілення такого багатоаспектного плану потребує і значної фінансової
підтримки, й чіткої координації. Тому Греція пропонує створити загальний
для Євросоюзу орган спостереження за міграцією, уповноважений контролювати
міграційні потоки та вносити пропозиції щодо формування політики.
ДО РЕЧІ
Останнім часом в українській пресі та деяких інтернет-виданнях з’явились
повідомлення про те, що Іспанія начебто готова вербувати громадян України
для робіт із ліквідації наслідків аварії танкера «Престиж». Ця інформація
не відповідає дійсності. Насправді Мадрид таких заяв не робив, повідомили
«День» в Посольстві Іспанії в Україні.
Київ і Софія — за спрощення візового режиму
№18 31.01.2003
Сергій СОЛОДКИЙ, «День»
Ще якісь двадцять років тому для багатьох українців Болгарія була
чи не єдиною іноземною країною, куди вони могли поїхати на відпочинок.
Із приходом нових часів, які відбилися насамперед на кількісних обсягах
вмісту вітчизняного гаманця, український турист почав заглядати на загальновідомі
Золоті піски дедалі рідше. Погіршилася ситуація ще більше із запровадженням
Софією візового режиму. За останній рік число українських громадян, які
проводили відпустки в Болгарії, зменшилося фактично вдвічі.
Україна та Болгарія зможуть вирішити цю проблему. Про це заявив учора
Президент Леонід Кучма на спільній прес-конференції з болгарським колегою
Георгієм Пирвановим. «Переконаний, ми знайдемо таке рішення, як, наприклад,
знайшли зі Словаччиною», — сказав український глава. Зараз, за його словами,
«успішно» ведуться переговори щодо спрощеного візового режиму з Польщею.
Софія була змушена ліквідувати безвізовий перетин кордону у зв’язку з
рекомендаціями Європейського Союзу, з яким болгари ведуть переговори щодо
вступу. Кучма висловив розуміння щодо «вимушеного кроку» Болгарії, однак
звернув увагу на бажанні спростити візові процедури. Георгій Пирванов,
який до Києва у статусі президента прибув уперше, погодився, що вирішення
питання «слід шукати у площині обмеження візового режиму і активізації
консульської діяльності».
Леонід Кучма повідомив, що під час переговорів двома лідерами порушувалися
питання як двостороннього, так і міжнародного плану. Пан Пирванов запевнив,
що Софія сприятиме Києву «на шляху до європейського майбутнього». Президент
України, як водиться, подякував болгарському президенту за готовність
ділитися євроінтеграційним досвідом і привітав болгар із запрошенням їхньої
країни до НАТО.
Болгарська «школа» зі вступу до Альянсу, справді, може виявитися корисною.
А от із європейською інтеграцією у Софії склалося не так вдало (хоч у
будь-якому разі вдаліше, аніж в Києва). Разом із Туреччиною та Румунією
Болгарія опинилася поки що на узбіччі наступної хвилі розширення ЄС. Утім,
і такий досвід може стати в пригоді українцям. «Велику увагу», за словами
Кучми, президенти приділили економічним питанням. За останній рік рівень
товарообміну між державами скоротився майже на $300 млн. і склав $308,4
млн. Президенти погодилися, що економічну співпрацю слід переорієнтувати
із «простої» торгівлі на взаємне інвестування. Не виключено, що з міжнародних
питань Кучма і Пирванов обговорили навколоіракські події. Болгарія — одна
з тих держав, які готові надати технічну допомогу Сполученим Штатам у
можливій війні проти Багдада. Днями в болгарському уряді заявили про можливість
прийняти близько десяти тисяч іракських біженців.
Болгарський президент учора також зустрівся з прем’єр-міністром, головою
Верховної Ради України, відбулися зустрічі українських та болгарських
представників ділових кіл. Сьогодні пан Пирванов відбуває до Одеської
області, де зустрінеться з болгарською діаспорою (шостою за своєю чисельністю
в Україні).
Ї:
кордон