Імміграція до Євросоюзу: бажана, небажана й політична

Щороку до Європейського союзу прибувають 680 тисяч легальних іммігрантів і близько 500 тисяч – нелегальних.

17.02.2004 №31(2711) http://www.wz.lviv.ua

Цілком очевидно, що після майбутнього розширення союзу проблема імміграції стане гострішою. Якщо нині найбільше від напливу нелегалів потерпають Італія, Іспанія та Греція, то, як припускають у Брюсселі, після розширення зовнішніх кордонів союзу на схід найважче буде новим країнам-членам. Нещодавно міністри внутрішніх справ країн ЄС вирішили створити спільний фонд, кошти з якого йтимуть на повернення небажаних гостей додому. Кошти виділено чималі – 30 мільйонів євро. Протягом року має бути створено структуру, що цими мільйонами розпоряджатиметься.

Європейський союз, країни якого через високий рівень життя в них давно стали звичним напрямком нелегальної імміграції, намагається вирішити проблему давно. Ретельний відбір держав, громадянам яких не потрібна для в’їзду до ЄС віза, створення Центральної візової інформаційної системи - все це нині задіяно. У листопаді минулого року Європейська комісія запропонувала створити Агентство з управління й операційного співробітництва на зовнішніх кордонах, яке б займалося, серед іншого, і поверненням додому нелегальних іммігрантів. Крім того, Євросоюз намагається досягти якомога ширшого застосування ще одного інструменту – підписання з третіми країнами угод про реадмісію. Цей документ передбачає, що країна бере на себе зобов’язання без жодних формальностей і зволікань забирати “свого”, затриманого в ЄС нелегала додому, так само і громадян інших держав, якщо такі незаконно проникли на територію ЄС з країни – сторони угоди про реадмісію. Натомість ця країна користується спеціальними фондами, що дозволяє компенсувати її витрати на повернення та облаштування нелегалів. На сьогодні подібні угоди Європейський союз уже уклав з Гонконгом, Шрі-Ланкою і Макао. Переговори ведуться з Марокко, Росією, Україною, Алжиром, Туреччиною, Китаєм та Албанією. Що стосується нашої держави, то останній раунд таких переговорів відбувся у грудні минулого року.

Проте імміграційна проблема аж ніяк не замикається для ЄС на випровадженні нелегалів. Союз потребує нормальної законної імміграції. Перед засіданнями Європейської Ради у жовтні минулого року президент Європейської комісії Романо Проді заявив: “Відвернення нелегального потоку іммігрантів за допомогою спільних, скоординованих дій є дуже важливим. Але ми також повинні мати на увазі, що Європа потребує легальних іммігрантів, і це є проблема, щодо якої ми не змогли поки що визначитися належним чином. Водночас імміграція цілком очевидно сприяє економічному зростанню в Європі”. Ще з 70-х років минулого століття легальна імміграція до ЄС обмежувалася переважно випадками возз’єднання сімей і наданням дозволу на роботу або навчання. Можливо, у недалекому майбутньому процедура легального доступу до Євросоюзу для громадян третіх країн зміниться - Рада ЄС обговорює нині дві директиви, що передбачають єдину процедуру заявок на працевлаштування в союзі та єдиний юридичний статус іммігрантів, які отримали відповідний дозвіл. Передбачається, що країни-члени визначатимуть сфери, які потребують іммігрантської праці, так само і кількість іммігрантів.

Інша “іммігрантська” проблема - надання притулку. З кінця 80-х років кількість прохачів його стрімко зростає, і політичний притулок став уже одним з головних засобів для імміграції до Євросоюзу. Перед ЄС постала дилема: з одного боку, непомірно велика кількість прохачів, з іншого – європейські гуманітарні традиції, що полягають у наданні захисту тим іноземцям, які зазнають переслідувань у себе на батьківщині. Поки що питання надання притулку залишається у внутрішній юрисдикції кожної країни-члена, але вони зараз інтенсивно узгоджують так звані мінімальні стандарти, якими керуватимуться при наданні притулку усі країни-члени. Очікується, що принаймні більшу частину спільного імміграційного законодавства ЄС буде ухвалено до 1 травня – дати розширення союзу.

(ще - http://www.europa.eu.int/comm/dgs/justice_home/index_en.htm).

Матеріал публікується за підтримки Представництва Європейської комісії в Україні http://www.delukr.cec.eu.int